Доступ до інформації

Хто і чому не хоче доступу до публічної інформації

"Українська правда"

2010-10-27

Коли починаєш вивчати західний досвід у сфері доступу до інформації, то частина речей для українця може видатися просто не реальною.

Наприклад, в Данії будь-який журналіст може прийти в канцелярію прем'єр-міністра і переглянути всю його ділову кореспонденцію.

В Британії ви можете за мізер придбати інформацію про будь-яку компанію та її засновників.

В Україні ж державні установи часом приховують не тільки важливу інформацію, але навіть ту інформацію, що не становить собою жодної цінності.

Поза тим, головна проблема, з якою нині стикаються громадяни та журналісти - це інформація від органів місцевого самоуправління та органів зі спеціальним статусом, за типом ДУС. Спробуйте отримати відповідь від Київради щодо Генплану міста чи щодо того, як хто з депутатів голосував за скандальний земле відвід.

Простіше кажучи, чинний закон "Про інформацію" залишає багато можливостей не надавати відповідей взагалі, обійтися формальною відпискою, або послатися на конфіденційність інформації. А такі органи, як прокуратура, Фонд держмайна, Антимонопольний комітет (органи зі спеціальним статусом) випали з того закону взагалі, тому що не належать ні до законодавчої, ні до виконавчої, ні до судової влади.

Шляхи вирішення

Змінити ситуацію з доступом до інформації має законопроект "Про доступ до публічної інформації", який досить детально і довго розроблявся на основі європейський стандартів експертами центру політико-правових реформ, Національної юридичної академії ім. Ярослава Мудрого, Інституту медіа права, Інституту масової інформації, асоціації медіа юристів України, Незалежної медіа-профспілки та інших.

Основні новації законопроекту:

- скорочено терміни надання відповідей на інформаційні запити,

- визначено відповідальність за відмову чи затягування надання інформації та розширено коло суб'єктів, зобов'язаних надавати і оприлюднювати інформацію.

- встановлюється обов'язок надавати інформацію з обмеженим доступом, якщо вона становить суспільний інтерес.

- розширений перелік різновидів інформаційних запитів. Запит може здійснюватися поштою, факсом, телефоном, електронною поштою.

- закріплюється право на усний запит для отримання оперативної інформації.

- прибираються неузгодженості щодо того, які органи влади підпадають під дію закону.

Насправді, ухвалення цього документу - зобов'язання України, взяте ще при вступі до Парламентської асамблеї Ради Європи. ПАРЄ вже неодноразово зверталась до української влади щодо необхідності ухвалення закону про доступ до публічної інформації, а нещодавно навіть ухвалила відповідну резолюцію щодо України.

Проте, законопроект знову відклали в часі, тепер до наступного тижня. При останньому голосування, законопроект підтримали лише 174 із 429 народних депутатів, зареєстрованих в сесійній залі. Не голосувала в повному складі фракція КПУ, а з фракції Партії регіонів "за" проголосував лише один народний депутат.

Це - реальний доказ на тези щодо "відкритості та прозорості", про які заявляє влада.

Чого бояться чиновники?

Ми проаналізували і наводимо нижче перелік норм законопроекту, які могли стати причиною відкладенням законопроекту в парламенті. Це нові норми, яких немає в Законі "Про інформацію", або можливості запитувача інформації там значно менші.

1) Не може бути обмежено доступ до інформації про розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно.

При дотриманні вимог, передбачених частиною другою цієї статті, зазначене положення не поширюється на випадки, коли оприлюднення або надання такої інформації може завдати шкоди інтересам національної безпеки, оборони, розслідуванню чи запобіганню злочину (ч. 5 ст. 6 законопроекту).

2) Обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений (ч. 7 ст. 6).

3) Розширено перелік розпорядників інформації, які мають її надавати за запитами (ст. 13):

- суб'єкти владних повноважень -- органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, їхні посадові чи службові особи, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання;

- юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів;

- особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб'єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов'язаної з виконанням їхніх обов'язків;

- суб'єкти господарювання, що займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов та цін постачання товарів, послуг та цін на них.

4) Розпорядники інформації зобов'язані оприлюднювати нормативно-правові акти, та акти індивідуальної дії (крім внутрішньоорганізаційних), прийняті розпорядником, проекти рішень, що підлягають обговоренню, інформацію про нормативно-правові засади діяльності (ст. 15).

5) контроль за дотриманням права людини на доступ до інформації здійснюється Уповноваженим з прав людини (ст. 17).

6) Розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту (ч. 2 ст. 21).

Не надто подобаються ці норми і Службі безпеки, які і раніше мала низку пересторог до ліберальних документів у цій сфері.

Коли візьме гору здоровий глузд?

Треба відзначити, що кроки до прозорості і відкритості даються складно будь-якому уряду. Чиновники, які знаходяться при владі, не хочуть розголошувати інформацію, яку вони вважають своєю, або яку вони просто не хочуть розголошувати з власних причин - політичних, бізнес інтересів, корупційних моментів.

Проте, це є публічна інформація, яка не належить на праві приватної власності органам влади. Вона належить всім, і громадяни з журналістами мають повне право її знати і отримувати доступ до неї.

Приклад розвинених країн свідчить, що існує взаємозалежність між рівнем економіки країни, її рівнем демократії і соціальним забезпеченням її громадян і між її інформаційною відкритістю.

Взаємозалежність полягає в тому, що рівень демократії і розвинена економіка країни автоматично призводить до відкритості влади в країні.

І навпаки, інформаційна відкритість державних установ стимулює розвиток демократії, економіки і соціального забезпечення.

Також, як показує порівняльний досвід тієї ж Європи і країн бувшого соцтабору, там, де прозорість відносин держави і суспільства вище, там і зловживань менше.

Звісно, одним лише досконалим законодавством, яке регулює інформаційну відкритість влади, проблему доступу до інформації в повній мірі не вирішити.

Проте встановлення прозорих і чітких правил в цій сфері, це перший крок до реальних змін, які декларує влада і яких потребують українці.

Дмитро Чоповський, Інститут масової інформації

 

"Українська правда"


Коментарі

blog comments powered by Disqus

Публікації

  • Енергетичні реформи: огляд березня 2017 року

    Проект “Збільшення впливу громадянського суспільства у моніторингу та політичному діалозі щодо реформ в енергетиці та суміжних секторах відповідно до імплементації Угоди про Асоціацію” представляє моніторинговий звіт про просування України у виконанні Угоди про Асоціацію з Європейським Союзом у сферах енергетики та довкілля за березень 2017 року.

¬ всі публікації