Banner top

Як Україна вимірює забруднення повітря?

23 травня 20182211
Thumb newsdocument 564x376 da22

Сьогодні в Україні є дуже мало достовірної інформації про якість атмосферного повітря. Організація та методологія моніторингу забруднення не відповідають стандартам ЄС.

«Україна посідає перше місце у світі за кількістю смертей від забруднення повітря», — сповістили одного дня медіа. Звіт Всесвітньої організації охорони здоров’я, на який вони посилаються, наводить цифру у 54 507 смертей від брудного повітря в Україні у 2012 році, що в перерахунку на 100 тисяч населення і справді є найвищим показником серед інших країн. Однак, як помітив колега Ігор Самохін, за оцінкою цього ж звіту «невизначеність» (uncertainty) показника смертності для України також є найбільшою з-поміж усіх країн: реальна кількість смертей може варіюватися від 673 до 79 137. Це означає, що смертність від брудного повітря в Україні є чи то однією з найнижчих, чи то найвищою на планеті.

Основними показниками, за якими у світі визначають забрудненість повітря і на яких базується, у тому числі, згаданий звіт, є концентрації твердих часточок діаметром менше 2,5 та 10 мм (ТЧ2.5 і ТЧ10 або PM2.5 і PM10 відповідно). В Україні держава не веде моніторингу концентрації цих часточок у повітрі.

Проблема не лише в тому, що в Україні брудне повітря і від нього помирають люди. Проблема в тому, що інформації про те, на скільки воно насправді брудне і скільки людей насправді помирає, нема.

Ця стаття відповідає на питання, як функціонує державна система моніторину якості повітря, що з нею не так і як це змінити.

Моніторинг якості повітря в Україні

Спостереження за вмістом забруднюючих речовин у повітрі міст України є повноваженням Українського гідрометцентру, який є підрозділом Державної служби з надзвичайних ситуацій у складі Міністерства внутрішніх справ. Моніторинг здійснюється відповідно до Постанови Кабінету міністрів № 343 від 9 березня 1999 року та Керівництва з контролю забруднення атмосфери РД 52.04.186-89, затвердженого майже три десятиліття тому.

Основним методом визначення концентрацій забрудників є відбір проб повітря на стаціонарних постах спостереження. Кількість постів визначається розміром міста і особливостями структури промисловості.Вона може коливатись від одного поста для міст з населенням, меншим за 50 тисяч мешканців, до двадцяти постів для міст-мільйонників. У 2016 році в країні було 129 постів у 39 містах. Найбільше, 16 постів — у Києві, 10 постів — у Харкові, 8 — в Одесі, 6 — у Дніпрі. Великі промислові центри — Запоріжжя, Кривий Ріг, Маріуполь — мали по п’ять постів спостереження, у той час як для більшості обласних центрів їх кількість не перевищувала чотирьох.

Відбір проб проводяться на визначених часових проміжках (строках) відповідно до однієї з чотирьох програм спостережень: повної, неповної, скороченої чи добової. Повна програма передбачає чотири виміри впродовж доби: о 01:00, 07:00, 13:00, 19:00 за місцевим часом; неповна — три: о 07:00, 13:00, 19:00; скорочена — два: о 07:00, 13:00; добова програма передбачає неперервні спостереження.

Спостереження за концентраціями пилу, діоксиду сірки, оксиду вуглецю, діоксиду азоту, свинцю та його неорганічних сполук, бенз(а)пірену, формальдегіду та радіоактивних речовин є обов’язковими. Інші речовини можуть бути включені до програми спостережень за рішенням органів місцевого самоврядування відповідно до специфіки екологічної ситуації.

Мережа моніторингу якості атмосферного повітря Центральної геофізичної обсерваторії (підрозділ Гідрометцентру) у Києві. Блакитним позначено пости, на яких ведеться спостереження чотири рази на добу, жовтим — двічі. Концентрації завислих речовин, діоксиду сірки, оксиду вуглецю і діоксиду азоту вимірюються у Києві одночасно на більше, ніж десяти постах. Натомість концентрації розчинних сульфатів, оксиду азоту та сірководню визначаються на трьох і менше постах. Чим більший розмір круга, тим більша кількість речовин, за якими ведеться спостереження

Отримані внаслідок відбору проб концентрації забрудників несуть мало інформації. Для визначення якості повітря фактичні концентрації забрудників порівнюють з гранично допустимими концентраціями (ГДК). Гранично допустима концентрація — це максимальна концентрація, при дії якої протягом усього життя людини не виникає прямого або опосередкованого несприятливого впливу на теперішнє і майбутнє покоління, не знижується працездатність, не погіршується самопочуття та санітарно-побутові умови життя. ГДК встановлюються на основі довготривалих досліджень у профільних відомствах. Остання редакція затверджена у 2015 році.

Результатом порівняння фактичних та гранично допустимих концентрацій є значення кратності перевищення ГДК. Воно дає можливість оцінити рівень впливу окремих речовин на здоров’я людини. Однак, порівняння таких показників є не коректними, оскільки різні речовини мають різну шкідливість. Впоратися з цим обмеженням допомагає розрахунок індексу забруднення атмосфери (ІЗА). Окрім порівняння фактичної концентрації до граничної, він враховує клас небезпечності. Комплексний індекс забруднення атмосфери дозволяє оцінити забруднення певного місця від різних речовин.

Моніторинг якості повітря в ЄС

На відміну від України, де є дані про забрудення повітря лише на постах моніторингу, підхід ЄС передбачає неперервність спостережень у просторі. Для цього територія держав-членів поділяється на зони та агломерації. Агломераціями вважаються міста і передмістя з населенням понад 250 тисяч осіб або інші території відповідно до вимог законодавства.

Поділ території Угорщини на зони та агломерації за концентрацією діоксиду азоту та частинок ТЧ 10

Покривати всю територію пунктами відбору проб нераціонально. Тому в ЄС для оцінки якості повітря використовуються різні методи: фіксовані вимірювання з відбором проб, індикативні вимірювання та моделювання. Фіксовані вимірювання дають найбільш точне уявлення про вміст забруднюючих речовин в атмосфері, оскільки передбачають безпосередній аналіз проб повітря. При індикативному вимірюванні та моделюванні визначення концентрацій забрудників відбувається опосередковано. Такі вимірювання не є достатньо точними. Однак, основною їхньою перевагою є дешевизна та можливість отримати результати по всій території, а не в окремих точках.

Який метод вимірювання використати, визначається концентрацією речовини. Високі концентрації потребують точної фіксації, у той час як низькі можуть бути встановлені приблизно. Є нижній і верхній пороги оцінки. Якщо рівень забрудника перевищує верхній поріг, то фіксовані вимірювання з відбором проб є обов’язковими. Загалом, існує три режими вимірювання, що поєднують різні методи: для кожної зони та агломерації визначається свій специфічний режим оцінки.

Основними забруднюючими речовинами, за якими ведеться спостереження у ЄС, є діоксид сірки, діоксид та оксид нітрогену, частинки ТЧ10 та ТЧ2.5, свинець, бензол, оксид карбону. Вимірювання концентрації озону здійснюється за певних умов і регулюється окремими нормами.

Європейські директиви встановлюють нормативи безпеки як для здоров’я людини (поріг небезпеки), так і для екосистем (критичний рівень). Держави ЄС мають гарантувати дотримання граничних величин — рівнів вмісту речовини в повітрі, встановлених з метою уникнення, попередження чи зменшення шкідливих впливів на людське здоров’я та/або довкілля в цілому. Окрім цього, кожна держава визначає мету щодо зменшення впливу ТЧ2.5 — відсоткове скорочення концентрації цих частинок у повітрі протягом визначеного періоду.

Якщо в певній зоні чи агломерації рівні забрудників перевищують будь-яку з граничних величин або будь-який цільовий показник, держава забов’язана розробити план заходів для приведення показника до норми(приклад такого плану для діоксиду нітрогену у Великій Британії). Якщо показник не перевищено, але є ризик перевищення, розроблюються короткострокові плани дій. Окремими положеннями регулюються вирішення проблеми перевищення нормативів внаслідок транскордонного забруднення.

Директиви зобов’язують надавати інформацію про якісь повітря безкоштовно і за допомогою легкодоступних заходів. Прикладом цього є тематичний розділ на сайті Європейської агенції довкілля.

Візуалізація емісії ТЧ2.5 у агломераціях ЄС на Urban Data Platform

Недоліки української системи моніторингу

Організація та методологія моніторингу якості атмосферного повітря в Україні не відповідає стандартам ЄС.

Вимоги щодо кількості постів спостереження у населених пунктах України перевищують аналогічні нормативи ЄС. Якщо в Україні для міста з населенням близько 3 мільйонів осіб необхідно мати від 10 до 20 постів, то директива ЄС для міста такого ж розміру встановлює їх мінімальну кількість у обсязі 4 постів. В Україні програми спостережень можуть значно відрізнятися на окремих постах, натомість у ЄС діє принцип вимірювання усіх речовин на усіх постах.

Перелік речовин, за якими ведеться спостереження в Україні, не відповідає актуальним потребам. Пряме прописування цього переліку у нормативних документах зумовило парадоксальну ситуацію. У Києві, наприклад, ведеться моніторинг близько двох десятків забрудників. При цьому, відсутній поділ завислих частинок на ТЧ10 та ТЧ2.5, поза увагою залишається низка агресивних та поширених речовин: озон, бензен, миш’як, ртуть. У ЄС програма спостережень формується на основі порогових рівнів, перевищення яких визначає необхідність впровадження певного виду моніторингу. Це дозволяє не вимірювати велику кількість речовин, зосередившись натомість на ключових забрудниках. Удосконалення потребують також методи вимірювання концентрацій, які застосовуються сьогодні в Україні.

Використання індикативного вимірювання або моделювання є слабко врегульованим нормативно-правовою базою України. Внаслідок цього наявна система моніторингу має обмежені дані про стан забруднення повітря на всій території, а також про довгострокову динаміку показників. Наприклад, у Києві викиди автотранспорту зумовлюють понад 80% забруднення повітря. В залежності від характеристик автомагістралі, транспортних потоків, особливостей погоди, землекористування, забудови та рослинності їхнє поширення відрізняється. Навіть у межах декількох сотень метрів можуть спостерігатися значні відмінності концентрацій шкідливих речовин (Бріґс, 1997, Турос та ін, 2014, Ананьєва, 2017). Для врахування всі цих факторів на додачу до фіксованих спостережень необхідно також моделювати забруднення.

Іншою вадою наявної системи моніторингу є проведення вимірювань у встановлених часових проміжках. Це унеможливлює фіксування максимальних значень у випадку, якщо вони спостерігаються у інший період доби, а також впливає на точність усереднення. Для порівняння, у ЄС практикуються постійні та, у деяких випадках, випадкові спостереження.

Недосконалими є також гігієнічні нормативи якості атмосферного повітря, які використовуються в Україні. В останніх дослідженнях з’являється все більше неоднозначних оцінок використання ГДК. Їх критикують за На врахування як прямого, так і опосередкованого впливу, а також використання органолептичних або рефлекторних ознак, які не можуть свідчити про порушення здоров’я. Нормативи для деяких речовин розроблені прискореним способом, що взагалі не несе інформації про можливі наслідки впливу (Черніченко та ін., 2009, Сидоренко та Новиков, 1999). З огляду на це надійність ГДК є сумнівною. Більш досконалим показником, що використовується у міжнародній практиці, є оцінка ризику. На відміну від ГДК, вона а) враховує лише безпосередню дія речовин і чутливість різних груп населення; б) передбачає, що деякі речовини мають безпороговий канцерогенний або мутагенний вплив; а також в) враховує можливість одночасної шкідливої дії декількох речовин (Черніченко та ін., 2009).

Важливим є також впровадження нормативів екологічної безпеки для запобігання негативного впливу забруднення не лише на здоров’я людини, але й на довкілля. Попри те, що порядок розробки цих нормативів вже понад 15 років визначений законодавством, відповідні норми так і не були затверджені Міністерством екології.

Нарешті, в Україні відсутня нормативно-правова база щодо інформування населення про якість атмосферного повітря. Дані моніторингу не належать до відкритих даних. Доступ до них регулюються в рамках загального законодавства про доступ до публічної інформації. У Києві, наприклад, деякі відомості про концентрації забруднюючих речовин публікує Центральна геофізична обсерваторія. Однак, вони не є повними і зберігаються на сайті лише протягом кількох днів. У багатьох інших містах навіть таке інформування відсутнє.

Впровадження європейської системи моніторингу в Україні

Відповідно до 361 статті Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, Україна зобов’язалася впровадити основні положення двох європейських директив: 2008/50/ЄС про якість атмосферного повітря та чистіше повітря для Європи; а також 2004/107/ЄС про миш’як, кадмій, ртуть, нікель і поліциклічні ароматичні вуглеводні у атмосферному повітрі. Імплементація цих директив передбачає:

  • прийняття національного законодавства та визначення уповноваженого органу або органів;
  • встановлення верхньої та нижньої межі оцінки, цільових і граничних значень, а також мети щодо зменшення впливу ТЧ 2.5;
  • визначення та класифікацію зон і агломерацій;
  • запровадження системи оцінки якості повітря відносно забруднювачів;
  • розроблення планів щодо якості атмосферного повітря для зон і агломерацій, де рівень забруднення перевищує граничну або цільову величину;
  • розроблення короткострокових планів дій для зон і агломерацій, де існує ризик перевищення допустимих меж забруднення;
  • запровадження системи публічного інформування громадськості.

Міністерство екології та природних ресурсів розробило план імплементації, відповідно до якого до кінця 2017 року мало бути прийняте законодавство щодо уповноважених органів, а також встановлені верхній і нижній пороги оцінки для забрудників. До кінця 2018 року запланований поділ території країни на зони й агломерації та впровадження системи інформування населення. У повному обсязі вимоги директиви мають бути виконані до кінця 2019 року. Головна відповідальність за це покладена на Міністерство екології та Державну службу надзвичайних ситуацій.

 

БОГДАН ТИШКЕВИЧ
молодший аналітик CEDOS у 2017 році

ІВАН ВЕРБИЦЬКИЙ
аналітик CEDOS, редактор Mistosite


Коментувати
Energy banner