Є кілька варіантів відповіді, але всі вони залежать від доброї чи недоброї політичної волі.

 

Як і більшість реформ в Україні, у тому нічого нового, але у випадку із УГВ важливо розуміти технічну складність та фінансові можливості саме сценаріїв довкола найбільшої державної компанії по видобутку газу.

 

Варіант “оптимістичний” – це політична воля зосередиться на тому, щоб зробити компанію ефективною економічно, технологічно і конкуруючою на рівних із приватними видобувними компаніями та незалежною від політичного впливу. Тільки по досягненню високих показників як щодо видобутку, так і в частині прибутку компанії, цей сценарій передбачає поступове і, як правило, лише часткове залучення стратегічного інвестора в капітал компанії (приватизація, частковий продаж акцій, залучення капіталу через публічне розміщення як на внутрішніх, так і зовнішніх ринках).

 

Варіант “як завжди” – під гаслами все найкраще народу, кілька груп поділять сфери впливу між собою, а компанія ще довго буде аналогом бразильської Петробрас (Petrobras). Частині із груп впливу достануться замовлення із солідних доходів компанії, хтось попризначає собі там близьких і далеких родичів на зарплату, а деякі наймоторніші і найбільш-організовані забажають собі родовища, спецдозвіл на які сьогодні належить ПАТ УГВ. І все нібито в ім’я державних інтересів і народу України.

 

Саме по варіанту 2 і відбувається протистояння та тиск на державні нафто-газові компанії в усіх ресурсних державах світу.  Це ніяке не українське ноу-хау, це всім відоме історичне бажання політичних груп впливу ділити природні ресурси та фінанси державних компаній.  І тільки деяким країнам вдається здійснити реальні кроки по оздоровленню державних видобувних компаній – наприклад, в Норвегії Статойл (Statoil), в Колумбії Екопетрол (Ecopetrol). Саудівська Aramco, розуміючи потребу модернізації управління компанією від якої залежить 92% надходжень державного бюджету,  готується до публічного розміщення у 2017 році. В той час як в Бразилії велика кількість політиків, включаючи і колишнього президента країни Русеф, дорого заплатили за своє бажання впливати на Петробрас “на користь народу”, а компанія так і залишається проблемною.

 

Я все ще вірю в оптимістичний сценарій 1 для УГВ, а тому і пропагую кроки, які мають призвести до його реалізації.

 

Перше і найголовніше, це створення для УГВ ринкових умов для конкуренції на рівних із приватними компаніями.

 

Продукція, яка виробляється компанією, має бути продана за ринковими цінами. Питання соціальної справедливості для споживачів мають вирішуватися через зростання доходів населення і механізми їх соціального захисту, тобто субсидії та програми енергоефективності, а не роблячи вигляд, що одна й та сама продукція може бути дешевшим товаром у ПАТ УГВ порівняно, наприклад, із Газпромом. Особливо зважаючи на те, що саме українська компанія сплачує податки в український бюджет і створює мультиплікаційний ефект в економіці.

 

Разом із рівністю щодо можливостей отримання фінансових ресурсів для розвитку, мають бути і рівні можливості для доступу до природних ресурсів, тобто, не потрібно для цієї або будь-яких інших компаній преференцій по виділенню спеціальних дозволів на видобуток.  Раніше виключення пояснювали тим, що народ України був зацікавлений у тому, щоб УГВ отримувало більше спецдозволів на себе, бо газ нібито піде саме народу і за зниженою ціною. Не факт, бо як показала більшість угод спільної діяльності – народу України доставалася несплачена рента деякими операторами цих угод, державній компанії – початкові витрати на розвідку, а приватним операторам – надприбутки і газ, який формально продався по заниженим цінам пов'язаним компаніям.

 

Народ України має бути зацікавлений у тому, щоб надра використовувалися найбільш прогресивними компаніями, які завдяки технологіям і чесній ринковій конкуренції можуть видобути найбільшу кількість газу і заплатити при цьому найбільшу кількість податків. Народу України - не вигідно створювати якісь спеціальні умови, щоб ті, хто поруч із керівництвом державних компаній могли ними скористатися. Цього року УГВ заплатить приблизно 26-27 млрд гривень у вигляді прямих податків від видобутку газу. Частина із цих коштів піде на субсидії тим, кому потрібно, а решта на інші бюджетні потреби.

 

Ще більше народу України не вигідні умови, які руйнують потенціал видобутку в Україні для УГВ та приватних компаній, бо з часом ні газу українського, ні податків від компаній вже не буде. Саме тому, я виступаю із ініціативами, які створюють рівні для всіх компаній передумови для залучення інвестицій у видобуток (децентралізація ренти на користь місцевих громад – ЗП №3038, спрощення оформлення земельних дозволів на період пошукової діяльності – ЗП №3096, унормування фіскального режиму для всіх компаній та повна прозорість всіх платежів ЗП №4840).

 

Друге – створення фінансової та політичної незалежності спроможності для керівництва державної компанії інвестувати в розвиток видобування газу.

 

Плани щодо збільшення видобутку газу в усьому світі є реальними виключно завдяки двом основним напрямкам, або їх комбінації  – застосування сучасних технологій до вже існуючих свердловин та родовищ і розширення ресурсної бази за рахунок пошуку нових покладів та буріння великої кількості свердловин. УГВ має свій план, який жоден із політиків не може оцінити фахово. Але є такі, які швиденько зрозуміли, що цей план не передбачає їх персонального інтересу ...  Тому на адресу УГВ лунають закиди щодо доцільності інтенсифікації, подальших пошукових робіт, закупівлі нового обладнання. От якби УГВ купила це у дружніх компаній, то зовсім інша справа...

 

УГВ, як державна компанія має закуповувати все потрібне виключно через відкриті процедури, де видно, хто і що та за якою ціною пропонує цій компанії. Визначати ж, що саме купувати має керівництво компанії та відповідальний наглядовий орган самої компанії, а не політичні фракції чи “куратори від них”.

 

Я особисто завжди виступала за те, що УГВ потрібна окрема технологічно-стратегічна наглядова рада. Бізнес видобутку дуже динамічний і високотехнологічний, а тому, мені як споживачу і політику було б спокійніше, якби я знала, що сьогоднішньому керівництву допомагають приймати стратегічні рішення незаангажовані люди, які на своїх колишніх роботах вже зробили прорив у частині збільшення видобутку. Це не гарантує 100% успіху, але значно наближує наші шанси на нього. Наразі є наглядова рада НАК Нафтогаз України, до складу якої входять досвідчені іноземні експерти з багаторічною практикою по всьому світу, сподіваюся, побачимо їх активну допомогу УГВ. Проте, якщо цієї експертизи не буде вистачати, то треба її розширити або створити окремий професійний орган саме для розробки операційної мапи дій застосування технологічних рішень “передового краю” (cutting edge) для збільшення видобутку з оптимізацією рівня витрат. Адже газ не може видобуватися за будь яку ціну, а рішення мають прийматися з огляду на економічну доцільність діяльності комерційного підприємства, яке має приносити прибуток своєму акціонеру – державі.

 

Уряд, як представник народу, безумовно має право і обов’язок контролювати реальність та обґрунтованість планів державної компанії. Але чи є на боці уряду сьогодні експертиза технологічного прориву у видобутку газу? Навряд чи, а тому Уряд чи окремі його представники не повинні радити керівникам компанії чи передавати родовища в спільну діяльність або угоди про розподіл продукції, чи включати певні компанії у гарантовані переможці тендерів. Бо саме це швидко призведе до сценарію "як завжди". 

 

Третє – активізація впровадження передових технологій видобутку.

 

В усьому світі видобувний бізнес переживає складні часи і не всі компанії зможуть пережити цю кризу. На жаль, часи 70-80-х років минулого сторіччя, коли Україна була ведучим постачальником газу в СРСР завдяки простим геологічним умовам минули і ніколи не повернуться без технологічного прориву.

 

Успіх США у частині нетрадиційного видобутку газу – це перш за все нові технології. Зважаючи на високу вартість технологій та обладнання для видобутку, ми будемо довго надолужувати втрати останніх десятирічь самостійно і виключно за рахунок внутрішніх ресурсів. Якусь частину технологій УГВ може опанувати самостійно, особливо на вже діючих родовищах.  Але я б не відкидала можливості залучення міжнародних видобувних та сервісних компаній у допомогу.  Форма такої співпраці має бути обрана самим УГВ разом із відповідними дорадчими органами і з доступом всіх бажаючих потенційних партнерів. Я би хотіла бачити 2-3 нових угод про розподіл продукції із всесвітньо відомими компаніями, які допомогли б УГВ працювати саме на нових площах. Поява співпраці із міжнародними компаніями була б не просто шляхом перекладення ризиків на партнерів по нерозвіданим родовищам, а й технологією модернізації всієї УГВ. Працівники, які отримають досвід у цих спільних проектах, поступово перенесуть його і на інші.

 

Партнерів для УГД варто шукати для співпраці там, де є реальний успіх видобування газу. Сьогодні це США, Канада, Норвегія, Великобританія та кілька інших країн, які довели на практиці, а не на слайдах-планах, що вміють і знають як вести цей бізнес і поза межами своєї країни. Разом з тим, не треба себе обманювати, бо до нас зараз ніхто не біжить через складні правила ведення бізнесу, фіскальні умови і загальну ситуацію в Україні.

 

Партнерів точно не треба шукати серед невідомих нікому компаній із неіснуючим статутним фондом, сумнівними досягненнями в минулому і невідомими бенефіціарами. 

 

Якщо УГВ вирішить залучати собі нових партнерів, то умови їх участі у спільних проектах мають бути відкриті експертному середовищу. Ніякої комерційної таємниці в цьому немає і світовий досвід доводить, що публікація істотних умов угод про розподіл продукції, сервісних угод із державними компаніями якраз і є запорукою успіху цих угод. Саме такий підхід відкритості ми із колегами-співавторами пропонуємо у законопроекті №4840, який посилює позиції Ініціативи Прозорості Видобувних Галузей (EITI).

 

Моя мрія для УГВ – це ефективна, високотехнологічна, конкурента видобувна компанія, яка застосовує сучасні технології, створює робочі місця та забезпечує країну значно більшою кількістю газу. Не залежно від того, чи буде вона в майбутньому державною, як сьогодні, із частковим залученням приватного капіталу, як у Норвегії, чи повністю приватною, як всі компанії у США чи Великобританії, УГВ має бути перш за все ефективною з точки зору доходів для бюджету України та показників видобутку газу.