Banner map ukr

Олексій Рябчин: держава має допомогти бізнесу розвивати водневі проекти в Україні

16 червня 2021

Роль держави полягає у тому, щоб створити умови для інвесторів у водневі проекти

Використання водню у енергетиці багатьом здається віддаленою перспективою. Однак для того, щоб ця перспектива стала реальністю у майбутньому, робити перші інвестиції та готувати інфраструктуру потрібно уже зараз. 

Радник віце-прем'єр міністра з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України Олексій Рябчин у інтерв'ю "Українській енергетиці" розповів про можливості використання водню в Україні.

Як "Північний потік-2" пов’язаний з екологічними цілями Європи? Чи може його добудова якось вплинути на ці цілі?

- Екологічні цілі, які ставить перед собою Європейський Союз – це кліматично нейтральний континент до 2050 року. Це означає, що Європа хоче відмовитися від нафти, газу та вугілля. І тут ми бачимо, що у цьому є велика роль водню.

Уже навіть зараз, поки технології не дозволяють використовувати багато водню у трубопровідному транспорті, можна додавати до 20% водню до газу. І уже це дозволить Європі знизити споживання природного газу - і російського, і з арабських країн, і з інших джерел.

Україна має амбітні плани стати частиною водневої стратегії ЄС – ми ведемо діалог щодо цього і з німцями, і з іншими країнами ЄС. Ми можемо і виробляти водень на території України, і постачати його європейським країнам. Але тут ми стикаємося з моментом невизначеності, яким є "Північний потік-2". Ми, як країна, не знаємо, скільки буде прокачуватися газу через Україну після закінчення контракту у 2024 році. Тому дійсно, добудова "Північного потоку-2" може вплинути на плани ЄС з декарбонізації.

Питання, яке ставлять інвестори: визначайтеся, що у вас буде після 2024 року. Це є вирішальним питанням, оскільки інвестиції у водневі проекти будуть довгоокупними. Це, як мінімум, десяток або два десятки років.

Одним з "партнерів" російського газопроводу є німці. Але при цьому, вони так само зацікавлені і в інвестиціях в українські водневі проекти…

- Так, німці дуже зацікавлені, тому що їхні стратегії, пов'язані із боротьбою зі зміною клімату, є дуже амбітними. І для них водень має вирішальне значення для декарбонізації їх промисловості, їх енергетики.

Але німці кажуть про "зелений" водень, саме цей тип вони вважають перспективним. Це водень, який вироблений за допомогою відновлюваних джерел енергії.

Які ще типи водню існують? Чи всі країни ЄС розраховують саме на "зелений" водень?

- Є різні типи водню і між цими різними типами є конкуренція.

Типи водню залежно від джерел походження

"Зелений" водень – це той, що отримується за допомогою енергії, отриманої з відновлюваних джерел. Ця енергія використовується електролізером, величезним кип’ятильником, який розщеплює воду на кисень та водень. Той водень, що отримується за допомогою ВДЕ, є кліматично нейтральним та чистим.

Є водень, що виробляється за допомогою атомної енергетики.

Також, наприклад, є водень, який виробляють з природного газу, очищуючи його певним чином. На виробництво водню з газу витрачається багато ресурсів і комерційно такі проекти поки що дуже складні. Коли виробляється такий водень, потрібна технологія, якої ще немає в Україні Carbon Capture Storage. CO2 - це речовина, з якою борються в усьому світі, яка викликає зміни у кліматі - її треба десь захоронювати: або у відпрацьованих пластах, або у шахтах. Є різні способи захоронення, на них знаються, наприклад, норвежці.

Зараз йде етап промислового дослідження різних технологій і ми маємо брати участь у цих експериментах. Потрібно досліджувати різні типи водню, незалежно від його кольору: зелений, блакитний, сірий, рожевий, жовтий тощо.

Бо, як я вже сказав, Німеччина вважає перспективним "зелений" водень. Для них важливий фактор екологічності. Але різні країни готові дивитися на різні типи водню.

У будь-якому разі, якими б не були технології, туди треба вкладатися уже зараз, щоб був результат за 5-10 років. Одразу цього не буде.

Що повинна зробити держава, щоб рух у напрямку водневої енергетики відбувся швидше?

- Величезна роль держави - створити умови, які б допомогли займатися науковими розробками, займатися стандартами і певними речами, які сприятимуть нашому бізнесу. Зараз наше міністерство енергетики займається розробкою водневої стратегії, де ми маємо прорахувати дуже багато факторів: як нам як країні вигідно, які ми повинні вкладати інвестиції.

Ми усвідомлюємо, що ми не на стільки багата держава, щоб витрачатися на наукові гранти і дослідження, як це роблять Німеччина, Нідерланди, Великобританія або інші країни, які виділяють багато фінансування задля цих водневих проектів. Яка у нас є перевага - у нас є велика територія, потенціал відновлюваних джерел, атомні станції, а також власна ГТС. Тому це свого роду обмін. Ті, хто будуть інвестувати у перші водневі проекти, першими і отримають ці переваги.

100%, у що потрібно вкладатися, це безпекові стандарти. Водень - дуже вибухонебезпечна речовина. Можуть приходити різні інвестори. Вони можуть знаходити гранти, власне фінансування. І вони будуть виробляти водень. Але щоб він міг потрапити у наші газові мережі, потрібні безпекові стандарти, тут має вкладатися держава, тут її величезна роль.

Треба сказати, що державні "Нафтогаз" і Оператор ГТС дуже розраховують на водневі проекти, а також на проекти, пов'язані з біогазом. Це потрібно для того, щоб мати можливість заповнити нашу газотранспортну систему.

Ви сказали, що перші проекти можуть з’явитися за 5-10 років…

- Я впевнений, що перші комерційні проекти можуть бути раніше. Питання у пріоритетах для держави.

Не забуваймо, що мова ведеться не лише про водень, який піде у Європу. Наша промисловість також дуже уважно дивиться на водень. Ми розуміємо, що якщо ми хочемо торгувати з Європейським Союзом, то також необхідно екологізуватися, зменшувати викиди.

У такому разі, які обсяги виробництва будуть достатніми, щоб покрити і власне споживання, і мати ресурс на експорт?

- Я бачив багато розрахунків по водню, все залежатиме від попиту.

Які є підходи до регуляторного стимулювання галузі?

- Нам треба дивитися на 10-15-20 років у майбутнє, робити по кілька кроків наперед. Треба пройти правильний шлях, щоб отримати воднево-орієнтовану екологічну економіку.

Деякі люди кажуть: а давайте зробимо "зелений" тариф для водню. Я вважаю, що такого бути не має. Водень має регулюватися таким чином, що держава встановить обов'язковість його використання на рівні 10-15-20% у суміші газу. Це вже створить певний ринок. Над створенням таких ринків працює ЄС.

А у американців трохи інший погляд. Вони вважають, що ринки не мають створюватися державою, це має бути природним процесом. Якщо є попит на водень, його треба використовувати. Якщо ціна на газ буде нижчою, то не потрібно цим займатися, а дивитися в сторону LNG-газу.

Тож якщо об’єднати ці два підходи, то наше завдання як держави – створювати умови для розвитку водневих кластерів, щоб не лише виробляти водень як кінцевий продукт і продавати його за кордон. Йдеться про залучення наших науковців, газовиків, хіміків, геологів. Йдеться і про інші питання, які стосуються уже економіки і створення відповідних ринків. Наприклад, створення водневого транспорту.

За кордоном розглядається використання вантажного та пасажирського транспорту, літаків на водню. Це дуже популярна тема. Якщо країна володітиме такими технологіями, це може бути значною перевагою для нас.

Ми маємо максимально локалізовувати виробництво і самих технологій з виробництва водню. У нас є можливість виробляти самостійно певне обладнання, деталі для обладнання.

Якщо підсумовувати все сказане, здається, що за воднем – майбутнє. Чи зможе Україна певним чином стати драйвером цього напрямку?

- Згадаймо: перші проекти ВДЕ в Україні були 10-15 років тому. Ми експериментували, а зараз вітрячки та сонячні станції – це звичне явище.

На сьогодні у Європі є вимоги – і вони ставатимуть лише жорсткішими – газ, який постачається, повинен ставати більш екологічним. Тому актуально планувати на "завтра" газ із сумішшю водню.

Це не станеться саме собою, це треба планувати. По нашій ГТС треба подивитися, наскільки вона зможе транспортувати водень. Треба дослідити, де робити кластери, де у нас є достатньо води, щоб працювати за кращими технологіями.

Якщо все це робити, то біогаз, водневі технології, "зелена" енергетика, енергоефективність - це майбутнє, у якому ми можемо мати конкурентні переваги у порівнянні з іншими країнами.

Руслана Чечуліна, спеціально для "Української енергетики"


Banner index