Військові дії уповільнили, але не припинили процеси в секторі вітрової енергетики. За час повномасштабної агресії введено кілька вітрових станцій, але є бар’єри, які блокують розвиток галузі.   

Про нинішній стан вітрової енергетики та зміни, які допоможуть її розвитку “Українській енергетиці” розказав Андрій Конеченков, голова правління Української вітроенергетичної асоціації (УВЕА).

– Майже два роки значна частина українських вітропарків залишається на тимчасово окупованій території. Розкажіть про стан наших вітростанцій зараз, скільки потужностей у роботі, а скільки ми не контролюємо?

– На сьогодні в Україні встановлено 1860 МВт вітроенергетичних потужностей. З них 1317 МВт потужностей, а це 71% загального іх обсягу, нині перебуває на тимчасово окупованих територіях у Херсонській, Запорізькій, Донецькій та Луганській областях. Основні підконтрольні станції розташовані на території Миколаївської, Одеської та Львівської областей. Ще кілька невеликих станцій, по дві-три турбіни, які раніше були в експлуатації, встановлено в Тернопільській та Івано-Франківській областях. Ми також враховуємо їх у статистиці, 

З тих парків, що працюють у великій вітроенергетиці на постачання електроенергії в мережу, в Одеській області можу назвати три станції. Це ВЕС "Южне Енерджі", Дністровська ВЕС та Овідіопольська ВЕС турецької компанії Guris.

У Львівській області зараз працюють перша та друга черги ВЕС "Старий Самбір". У грудні цього року мають розпочати роботу вітрогенератори Сколівської ВЕС потужністю 54,5 МВт. В Одеській області на Дністровській ВЕС до війни було побудовано 40 МВт, протягом воєнних дій було добудовано ще 60 МВт потужності. На Миколаївщині у 2023 році запустили першу чергу Тилігульської ВЕС потужністю 114 МВт. Крім того, ми  очікуємо, що у 2024-2025 роках ця станція буде добудована до своєї заявленої потужності в 500 МВт.

Тобто протягом цих майже двох воєнних років було добудовано три вітроелектростанції сумарною потужністю 228,5 МВт.

У південні регіони України, на  Тилігульську та Дністровську ВЕС обладнання завезли ще до повномасштабного вторгнення. А от вітротурбіни для вітростанції компанії “ЕКО-ОПТІМА” у Львівській області постачалися вже під час повномасштабної агресії. Проте німецька компанія Nordex постачала обладнання через Польщу за умови, що українська компанія бере на себе всі страхові ризики.

Вітрова станція "Старий Самбір" у Львівський області, побудована компанією “ЕКО-ОПТІМА”. Фото надано УВЕА

– Що відомо зараз про об’єкти відновлюваної енергетики, які  опинилися на тимчасово окупованих територіях?

– Ситуація з потужностями на окупованій території доволі складна. У нас є інформація про пошкодження шести турбін в Херсонській і чотирьох у Миколаївської області. Тобто на цей час підтвердженим є виведення з робочого стану десяти турбін.

Відомо, що на окупованих станціях були спроби запустити турбіни виробництва компаній GE та Nordex, але з цього нічого не вийшло – перезапустити їх неможливо, бо в росіян немає доступу до цих технологій. Стосовно запуску інших турбін повної інформації немає. Раніше данська компанія Vestas збудувала в Ульяновську завод з виробництва трьохмегаватних турбін, тому росіяни добре знайомі з цією моделлю вітрогенераторів. Але зараз Vestas зробила усе можливе, щоб запуску її турбін на тимчасово захопленій території не відбувалося. 

На жаль, до нас також доходить інформація про випадки мародерства на промисловому майданчику Сиваської ВЕС: про розкурочені підстанції, про викопування та демонтаж мідних кабелів. Але вітрову станцію, на відміну від сонячної, розібрати неможливо. По-перше, висота щогли вітрогенератора становить понад 100 метрів, а вага – близько 200 тонн. Отже, такий демонтаж потребує відповідних спеціалістів, техніки і технологій. І я сподіваюся, що після деокупації ми побачимо вцілілі турбіни, які зможемо швидко перезапустити.

Із сонячними станціями ситуація складніша: є багато розстріляних СЕС, демонтованих панелей. Але найгірша ситуація серед об’єктів відновлюваної енергетики – на Каховській гідроелектростанції. Вона повністю зруйнована. Швидко відновити її майже неможливо, до того ж щодо доцільності відновлення є питання в екологів.

 

Стан генеруючих потужностей України. Джерело: презентація Дослідження пропозицій бізнесу та держави

– Яка зараз ситуація із заборгованістю перед виробниками сектору ВДЕ?

– За офіційною інформацією, станом на 17 листопада НЕК "Укренерго" має борги перед "ГарПоком" (ДП "Гарантований покупець". – Ред.) на рівні 32,074 млрд грн. Відповідно, " ГарПок" не може виплатити виробникам енергії з відновлюваних джерел.

По сектору ВДЕ є борги ще з 2021 року. На сьогодні борги за 2021 рік становлять близько 1%, але почали накопичуватися нові борги: з березня  2022 року включно по листопад 2023 року.

– Як Ви бачите вихід з боргової  проблеми?

– У першу чергу я розділив би задачу на дві частини. Спочатку треба з'ясувати, звідки взялися борги, а потім подумати, що треба зробити, щоб у 2024 році така ситуація не повторилася.

Тож, по-перше, НАК "Енергоатом" заборгувала перед НЕК "Укренерго" за ПСО (механізм покладання спеціальних обов’язків. – Ред.) для населення близько 50% суми, а це приблизно 17 млрд грн. Відповідно, ця частина коштів не дійшла до "Укренерго", тому компанія не може перерахувати її "ГарПоку". 

Друга половина – це борги, які пов’язані з теплокомуненерго та місцевими водоканалами. Ця ситуація має давню історію накопичення, і борги й далі зростатають, тому це питання теж треба вирішувати.

З вересня 2023 року "Енергоатом" нарешті почав повністю платити за ПСО для населення. Якщо компанія буде погашати борги такими темпами і розрахується до кінця поточного року, то ситуація з виплатами виробникам "зеленої" електроенергії  покращиться, бо "Укренерго" зможе відшкодувати "ГарПоку" частину боргу.

Я вважаю, щоб розв’язати проблему заборгованості, починати треба із встановлення бездефіцитного тарифу для "Укренерго". Накопичення заборгованості має сезонний характер. Навесні та влітку сонячна генерація значно зростає. При цьому ціна на продаж електроенергії падає, отже, у "ГарПока" не вистачає грошей вчасно  розрахуватися за встановленим тарифом за "зелену" електроенергію. 

Поки що ми не бачимо особливої активності в пошуку рішень, але сподіваємося, що згадані структури повернуться до цього питання, щоб у 2024 році не було накопичення нових боргів, а ті, що з’явилися у 2022-2023 роках, були закриті.

Варто зазначити, що вітроенергетики вже не будуть залежати від цієї проблеми в наступні періоди, бо з жовтня цього року всі промислові ВЕС працюють на вільному ринку.

– Чи заходять зараз інвестиції в сектор? Можливо, є наміри побудувати нові об’єкти?

– Наприкінці січня – на початку лютого ми нарешті очікуємо відкриття на Закарпатті заводу з виробництва обладнання для ВЕС, виробничі потужності якого компанія “Френдлі Вінд Технолоджі” частково релокувала з Краматорська Донецької області.

Поки що переважна більшість турбін, які працюють в Україні – це імпорт з країн Європи. До війни був ще імпорт з Китаю. Китайська компанія GoldWind почала будувати в Миколаївській області вітряний парк потужністю 288 МВт. Війна зупинила цей проєкт, вони встигли встановили лише одну турбіну. Проте компанія планує добудувати свою станцію, коли настане мир.

Утім, сьогодні ми можемо сказати, що розвиток вітроенергетичних проєктів триває. Переважно це наші національні компанії, але є й приклади іноземних інвестицій. Це у першу чергу підготовка ділянок під будівництво майбутніх вітроелектростанцій,  дослідження вітрового потенціалу, проведення оцінки впливу на довкілля тощо. 

Багато проєктів сьогодні розглядається на Закарпатті. Вони не дуже гладко йдуть, але такі приклади є. Також є проєкти на Волині, у Львівській, Рівненській, Житомирській, Одеській, Миколаївській областях. Але це поки невеликі інвестиції, які компанії сьогодні вкладають у проєктування майбутніх вітростанцій. 

ДТЕК ВДЕ сьогодні є однією з провідних компаній, яка веде переговори й планує, попри війну, добудувати заявлені потужності Тилігульської ВЕС в Миколаївській області. Крім того, компанія вже офіційно заявила про початок передпроєктних робіт щодо розміщення у Полтавській області ще одного вітрового проєкту потужністю 500 МВт.

Окрім компанії ДТЕК ВДЕ, на ринку працюють такі компанії як “Елементум Енерджі”, “Нотус Енерджі”, “Гуріш” та інші, які вже ведуть переговори з інвесторами. 

Питання фінансування завжди було одним з ключових для реалізації вітроенергетичних проєктів. Зараз ще додалась й проблема покриття військових ризиків. Питання це досі не вирішено. Втім, дуже повільно, але процес просувається. 

Так, Американська корпорація з фінансування міжнародного розвитку DFC вже підтвердила можливість надання грантів на проєктні роботи. У ЄБРР теж офіційно сповістили, що готові інвестувати у будівництво вітроелектростанцій, але спершу банк розглядатиме західних інвесторів. У суто національні проєкти європейські банки не можуть інвестувати поки не закінчиться війна, пояснюючи це високими ризиками повернення грошей у разі руйнування, або окупації вітростанцій.  

– У жовтні Рада ЄС затвердила оновлену  Директиву ЄС про відновлювані джерела енергії. Які моменти Ви б виділили та як це може вплинути на український сектор ВДЕ?

– Так, там є кілька важливих моментів. По-перше, Європейський Союз збільшив мету – встановив довести цільову частку ВДЕ в кінцевому споживанні енергії до 42,5% (було 32%) до 2030 року, з додатковим індикативним збільшенням на 2% до 45%.

Всі країни-члени ЄС сприятимуть досягненню більш амбітних галузевих цілей у транспорті, промисловості, будівництві та централізованому теплопостачанні та охолодженні з метою прискорення інтеграції ВДЕ в секторах,  де це відбувалось повільніше.

Крім того, мають бути прискорені процедури отримання дозволів для проєктів ВДЕ, які тепер відноситься до проєктів, що мають “переважаючий суспільний інтерес”, що обмежує підстави для юридичних заперечень проти нових об'єктів відновлюваної генерації.

– Яким чином країни ЄС можуть досягти оновленої цілі?

– Крім нового будівництва, в Євросоюзі запроваджують багато проєктів з реконструкції старих вітростанцій на більш потужні. Тобто, на місце старих турбін потужністю до 2 МВт, встановлюють сучасні турбіни потужністю вже 5-6 МВт. Це збільшує виробництво електроенергії, машини набагато ефективніші, й, крім того, вони займають меншу площу. 

Ділянки, де проходить реконструкція, вже мають відповідні дозволи на використання землі, там є прокладені мережі. Тому банки із задоволенням надають кредити на реконструкцію таких станцій.

Звичайно, це потребує окремих будівельних робіт. Треба залити нові фундаменти, поставити нові башти, але більшість дозволів, під’єднання до мереж вже існує, що й спрощує всю дозвільну процедуру для таких проєктів.

Більш того зараз, окрім наземної, потужно рухається офшорна вітроенергетика. Попри те, що вона дорожча при встановленні, вона більш ефективна й має відповідні переваги не тільки для генерації електроенергії, а й для виробництва “зеленого” водню. І тому такий шалений розвиток відбувається не тільки в Європі, а й у Китаї, Індії, Північній Америці.

– На Конференції з відновлення країни українська сторона представила Енергетичну стратегію до 2050 року з досить амбітними цілями в галузі відновлюваної енергетики. Чи є у нас можливість досягнути заявленого?

У Лондоні Міністерство енергетики представило свою стратегію розвитку, у тому числі розвитку вітроенергетики, як ключового сектору окрім атомної енергетики, до 2030-го і 2050-го років. Так, зокрема, у стратегії відзначили, що Україна має потенціал до 2050 року наростити потужності вітрової генерації до 140 ГВт. 

Хочу сказати, що Українська вітроенергетична асоціація розробила концепцію подальшого розвитку вітроенергетичної галузі. Згідно розробленого нами плану дій до 2030-го року, основні зусилля треба спрямувати на усунення законодавчих бар’єрів, які сьогодні гальмують комплексний розвиток відновлюваної енергетики і у першу чергу вітрової. Зміни  стосується різних аспектів проєкту: від видачі технічних умов, виділення земельної ділянки, оцінки впливу на довкілля до приєднання до мереж, тобто всього ланцюжка питань. 

У розробці ми спирались на успішний досвід таких країн як, наприклад, Німеччина, Данія, Іспанія, Португалія, Туреччина та інші країни світу, де  вітроенергетика розвивається досить швидко, де є свої заводи з виробництва вітротурбін, створені хаби для спрощення логістики постачання вітрових турбін з заводів на ділянки. 

– Які сценарії розвитку галузі ви бачите?

– Експерти асоціації у співпраці з представниками Київської школи економіки, Офісу Президента, Міненерго обговорювали можливі перспективи галузі. Ми вже надали кілька пропозицій до Ukraine Plan  і тези з розробленої нами стратегії були відображені у цьому плані.

Наразі можна говорити про різні сценарії розвитку. Ми можемо орієнтуватись на показник у 6,5 ГВт до 2030 року, спираючись на проєкти, які були ініційовані ще до війни.  Частина з них знаходиться на тимчасово окупованих територіях, інша частина – охоплює Рівненську, Львівську, Волинської області, а також трохи чіпляє центральну частину України та Одеську й Миколаївську області.

Щоб розраховувати на вищі показники, ми маємо зробити “домашнє завдання”: врегулювати законодавство, запустити власне виробництво компонентів вітротурбін, створити відповідні умови для швидкого розвитку вітроенергетики. Якщо ми це зробимо, можна говорити про досягнення рівня від 12 до 18 ГВт до 2030-го року.

 

Пропозиції бізнесу щодо можливих інвестицій у “зелену” економіку України. Джерело: презентація Дослідження пропозицій бізнесу та держави

Дуже важливим кроком я вважаю визначення стратегії розвитку відновлюваних джерел електроенергії та енергетичної галузі. Необхідний єдиний національний програмний документ з розвитку ВДЕ, який мав би конкретизував цілі та обсяги.  

Головне, щоб цей документ, ця програма, була наскрізною, єдиною та обов’язковою для виконання для всіх центральних виконавчих органів влади, мережевих операторів, державних енергокомпаній місцевих адміністрацій.

– Які саме кроки на думку експертів Асоціації можуть пришвидшити  розвиток сектору?

– Я вважаю, що значно пришвидшити довгий підготовчий процес допоможе  спрощення процедури отримання дозвільних документів для будівництва. 

Ми вже почали активно працювати з Офісом Президента. При нашій асоціації створений правничий комітет. Сьогодні він налічує представників одинадцяти юридичних компаній, які є членами УВЕА. 

Ми проаналізували все законодавство, підготували план, і зараз наші юристи працюють над розробкою відповідних законодавчих змін.  Крім того, ми ведемо переговори з потенційними країнами, які готові інституційно допомогти нам – це Данія, Нідерланди, Німеччина. 

Якщо детальніше, треба оптимізувати процес приєднання до електричних мереж. Наприклад, створити можливості приєднання нових ВЕС до енергооб’єктів, які зазнали пошкоджень і відновлення яких або не можливе, або не є доцільним.

Треба врегулювати можливість отримання технічних умов на приєднання до електромережі не на встановлену, а на приєднану потужність. бо встановлена потужність може бути більшою за приєднану. Або передбачити можливість бронювання потужності на попереднє технічне рішення на певний період під фінансову гарантію замовника. 

Наразі маємо абсурдну ситуацію: НЕК “Укренерго” видав умов більше, ніж взагалі можливо приєднати до електричних мереж. Це сталось тому, що багато компаній бронювали собі потужності на приєднання, але нічого не будували, а просто заморожували ці потужності. 

Тож, ми пропонуємо, по-перше, ввести ціну за бронювання кожного мегавата. Якщо інвестор дійсно заходить, він може сплатити певну кількість коштів, які враховуються потім ,під час приєднання до електромережі. Це стане гарантією, що він буде будувати, а ці технічні умови не будуть заморожені. 

Наступний крок, який треба зробити – збільшити термін дії договору на приєднання до електромереж та продовжити технічні умови приєднання об’єктів ВДЕ.

Це також складне питання, бо сьогодні дія виданих технічних умов обмежена  для сонячних проєктів двома, а для вітрових – трьома роками. В умовах війни та економічної кризи, маючи такий короткий термін дуже складно побудувати вітроелектростанцію. Тому варто збільшити цей термін хоча б до п’яти років. 

Тилігульска ВЕС, побудована компанією ДТЕК ВДЕ у Миколаївській області. Фото: надано УВЕА

Дуже важливим питанням є виробництво вітроенергетичного обладнання в Україні. Якщо ми будемо виробляти вітротурбіни в країні, то створимо нові підприємства, робочі місця, зменшимо собівартість вітротурбін, зможемо пришвидшити технічне обслуговування. Але для цього треба зацікавити інвесторів.

Потрібно поліпшити логістику для вітроенергетичного сектору. Ми запропонували так званий вітроенергетичний коридор для спрощення імпорту вітротурбін і запчастин для них. 

Варто спростити й процедури виділення землі, як це робиться у ЄС. Зараз у нас закон дозволяє будувати тільки на енергетичних землях, а процедура переводу сільськогосподарських земель в енергетичні дуже складна. 

Залучення фермерів до вітроенергетичних проєктів, створення енергетичних спільнот, як одних із власників “зелених” електростанцій, без сумніву, також сприятиме прискореному розвитку вітроенергетики в Україні.

Я впевнений, що вітроенергетична галузь України має велике майбутнє, бо енергія вітру – це енергія миру та демократії.

Лариса Білозерова, спеціально для “Української енергетики”