У матеріалі ми поетапно розглянемо: як формувалась водна екосистема в урочищі, як саме і чому зникла водойма, прояснимо чи існує можливість її відновлення, а також які кроки необхідно зробити громаді для збереження річки й відродження водно-болотної екоситеми.

Чіткі кордони зеленого масиву, затиснутого серед житлової забудови, нагадують знайомі з американських фільмів обриси Центрального парку площею 340 га на щільно забудованому Мангеттені. Та це не Нью-Йорк. Це Хотівський ліс на околиці Києва, оточений забудовами кількох громад. Саме його довга діагональна лінія візуально позначає межу між столицею та Київською областю.

Супутниковий знімок території Хотівського лісу з водоймою у травні 2017 року. Джерел: Earth Google 

Супутниковий знімок території Хотівського лісу з водоймою у жовтні 2021 року. Джерело Earth Google

Ці два фото однієї й тієї самої території зроблені з різницею у кілька років. Світлини наочно демонструють, як змінився стан водойми до та після руйнування дамби, яка десятиліттями утримувала воду річки та джерел, утворюючи лісовий став.

 

Як формувалась водно-болотна екосистема на ставі Хотівського лісу

Мала річка Струмок Віта є лівою притокою ріки Віта, яка впадає у Дніпро. Довжина цієї річки становить понад 12 кілометрів, а площа басейну сягає приблизно 23 квадратних кілометрів. Початок річки Струмок Віта знаходиться у лісовій зоні на межі міста Києва та Київської області, поблизу парку “Феофанія”. Її джерела розташовані між вулицею Метрологічною у Києві та вулицею Васильківською у селищі міського типу Новосілки. В історичних джерелах водойма мала кілька назв. Два століття тому місцеві краєзнавці називали її Хотівкою, а нині річку ще називають Малою Вітою.

Окрім природної цінності, місцевість має й вагоме історичне значення. Археологічні розкопки, проведені на території урочища, підтверджують припущення, що тут існувало городище часів Київської Русі.

Долина річки Струмок Віта має трапецієподібну форму. Значна частина її русла пролягає через урочище Селище, де річка огинає численні пагорби, вкриті густим лісом. Унікальність ландшафту надають кілька терас урочища, серед яких: горбиста тераса грабової діброви, ділянки змішаного лісу та соснового бору, лісова тераса з насадженнями чорної вільхи, а також сформована за понад п’ять десятиліть існування прибережна екосистема зарибленого ставу.

Невелику дамбу на річці Струмок Віта побудували на території Хотівського лісництва у 70-ті роки минулого століття за допомогою місцевих громад. Під час облаштування дамби встановили бетонні кільця для водоскиду, щоб безпечно та контрольовано випускати паводкові води, запобігаючи переливанню та руйнуванню споруди. Тут же на березі ставу знаходилась і двоповерхова будівля лісництва.

Дамба з водоскидом на ставі Хотівського лісу у траві 2020 року. Фото: Наталія Соломаха  

Оточена лісом водойма, що наповнювалась водами ріки та кількох джерел, стала улюбленим місцем відпочинку мешканців сусідніх сіл Хотів, Новосілки та ближніх житлових кварталів Києва. Тут прогулювались, купались, ходили на риболовлю. Згодом водойма сформувала стійку екосистему. 

 

У чому проблема?

«Вода почала прибувати близько шостої вечора. Коли я вийшла з будинку, то вона вже стояла тут. Все було залито: подвір’я, підвал, все плавало. Вода йшла лавиною з лісу, несучи з собою бруд та стоки, які зливали зверху», – так описала ситуацію журналістам мешканка Хотова, чия оселя, городина та господарчі споруди опинилися підтопленими після прориву дамби восени 2020 року.

Сезонні підтоплення будинків хотівчан, розташованих нижче ставу по течії річки Струмок Віта, траплялися й раніше. Після сильних дощів з боку будівельного майданчика на вулиці Метрологічній сходили селеві потоки, які завдавали шкоди деревам і замулювали озеро. Втім, найбільш масштабне підтоплення внаслідок повного витоку води зі ставу сталося після потужного ливню 17 жовтня 2020 року.

Селевий потік зливається лісовими схилами у став, липень 2020 року. Джерело: скриншот відео Романа Сивоконюка

У 2025 році мешканець Хотівської громади Ярослав Смикало ділиться своїми спостереженнями про те, як у минулому атмосферні опади природно поглиналися незаасфальтованими поверхнями над лісовим урочищем.

«Раніше тут було поле. Дощ падав, вода всотувалась у ґрунт, частково стікала вниз схилом і далі попадала в Струмок Віта, потім в ставок і далі зі ставка через трубу потихеньку текла руслом в село Хотів. Потім річкою через наступні ставки ці дощові опади попадали в ріку Віта і дальше в Дніпро. Це водозбірна зона Дніпра» – пояснює пан Ярослав, який викладає фізику в ліцеї МАУП.

Під час попередніх підтоплень та селевих сходів він разом з активною екоспільнотою села брав участь у громадському розслідуванні причин замулення русла ріки і ставу. Мешканці вважають, що грунт, вивезений під час будівництва житлового комплекса «Кришталеві джерела» на схили урочища, та скиди зливової каналізації  в ліс і стали основними причинами руйнації дамби. 

«Щодня возили і згортали в ліс. Схили було засипано, пішов дощ і все це відразу змило в озеро. Це був гідравлічний удар. Водойму повністю замулило, дамбу розбило, а далі все пішло на село», – резюмує Ярослав Смикало. 

Схід селевого потоку на водойму зі схилів, з боку житлової забудови по вул. Метрологічна, який спричинив прорив дамби у жовтні 2020 року. Джерело: скриншот відео ТСН

Що відбувається зараз?

Сьогодні, у 2025 році, місце колишньої водойми після стадії замулення перейшло до етапу природного озеленення: дно поступово вкривається очеретом та молодими паростками.

Крім того, небайдужі мешканці вирішили відновити частину ставу. Два роки тому активісти, які назвали свою акцію “Добрі бобри”, власними силами встановили плотину шириною два метри зі сторони східного берега колишнього ставу. Це дозволило підняти рівень води й сформувати в заглибині зниклої водойми невеликий ставочок, в якому за цей час вже утворилась своя мікросистема з птахами, земноводними, рибами та водно-болотними рослинами.

Встановлена плотина та процес відновлення частини ставу. Фото Лариса Білозерова

«Зникли водойми – це зникла фауна і флора: бобри, качки, птахи. Я пам’ятаю ці місця ще з 90-х, коли починав тут будуватися. Тоді річка була вузькою, але повноводною: заливало луки, співали солов’ї. Вони досі співають, але вже значно рідше», – вважає  Ярослав Смикало.

Почати варто з питання відновлення нашого ставка, водночас тримаючи в фокусі, що і Струмок Віта і ця водойма є частиною єдиної екосистеми річки Віта, яка впадає в Дніпро, пропонує природозахисник. 

По всій довжині ріки треба підтримувати заплави, які регулюють такі природні процеси, як сезонні повені. Збереження природних заплав річок – це спосіб адаптації до зміни клімату, нагадує Ярослав Смикало та зауважує, що сьогодні заплави заростають через потрапляння у воду фосфатів.

Часткове відновлення біосистеми зниклого ставу фіксує Ярослав Смикало. Фото: Лариса Білозерова

Відновлення лісового ставка: голоси громади

Абстрактне питання збереження водойм і природних екосистем для мешканців житлових кварталів біля Хотівського лісу  набуло реального змісту після руйнації дамби, коли став на Струмку Віта повністю витік. 

Для жителів сусідніх будинків це була втрата не лише водойми, де вони відпочивали, рибалили й гуляли з дітьми, але видима картина втрати частини лісу, адже внаслідок селевого потоку загинуло багато дерев, а територія вкрилася мулом.

У розмовах із мешканцями багатоповерхівок виявилося, що тема відновлення ставка викликає різні почуття від однозначної підтримки до обережної критики. Більшість жителів згадують лісовий ставок, як простір для родинного відпочинку, неформального спілкування мешканців, як місце, що об’єднувало громаду.

Ольга ділиться теплими спогадами: «Було дуже приємно гуляти в цьому лісі, коли була вода. Дякую за ініціативу з відновлення!». Андрій зберіг світлини 2020 року й готовий надати їх для фіксації історії та подальших звернень у відповідні інстанції. Ольга з сусіднього з лісом будинку згадує сімейні бігові прогулянки, разом із чоловіком вони готові долучатися як організаційно, так і практично. Стас виявив бажання брати безпосередню участь у відновлюваних роботах. Ірина готова допомогти з адвокатськими запитами до офіційних органів, зверненнями та петиціями.

Втім не всі мешканці поділяють ідею відновлення. Так Марія нагадала, що ставок був створений штучно у 1970-х роках і не є природною частиною лісової екосистеми. Серед плюсів вона називає естетичну привабливість водойми, а серед мінусів – розмноження комарів. 

Водночас щодо росту популяції комах існує й інша думка. Жителька сусіднього з лісом будинку Лариса зазначає, що за інформацією фахівців, саме затінені та зарослі очеретом ділянки та мул сприяють розмноженню комах, тоді як відкрита сонцю водойма навпаки знижує їхню кількість. Вона також уточнює, що земноводні, які живуть у водній екосистеми, природним шляхом регулюють чисельність комах.

Отже, думки громади розділилися: більша частина опитаних мешканців бачать у відновленні ставка шанс повернути улюблене місце для відпочинку й зміцнити екосистему, інші сумніваються в доцільності відновлення штучної водойми. Водночас об’єднує мешканців розуміння, що ситуація вимагає дій. Цей процес може стати прикладом того, як громада бере відповідальність за довкілля та спільні простори.

Жителі також висловились за налагодження контакту та взаємодії з упорядником Хотівського лісу – Боярською лісовою дослідною станцією, яка є підрозділом НУБіП. 

Дорожня карта дій для громад

Варто згадати, що захист екологічних прав громадян в Україні регламентується Конституцією України та Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища». Зокрема, статті 9, 10 і 11 цього закону визначають екологічні права громадян, гарантії їх реалізації та механізми захисту в разі порушення, що може здійснюватися в судовому або адміністративному порядку. 

Діяльність екологічних активістів включає такі активності, як:
- участь у громадських слуханнях та обговореннях,
- звернення до органів влади, проведення екологічних кампаній (лекцій, публікацій у медіа),
- організацію волонтерських акцій (толоки, озеленення),
- захист своїх прав у судовому порядку,
- участь у формуванні екологічної політики. 

Закон визначає, що громадяни та громадські організації можуть долучатись до розробки національних екологічних програм, подавати звернення до уряду та брати участь у громадських слуханнях. Крім того, громадяни мають право на безпечне довкілля та вільний доступ до інформації про його стан. У разі порушення цих прав, активісти можуть звертатися до суду для поновлення своїх прав. Громадяни можуть використовувати правові механізми для захисту довкілля – подавати позови, скарги та звернення до правоохоронних органів.

Це важлива, але складна діяльність, бо в реальному житті вона натикається на постійну протидію порушників. Зокрема, за інформацією ГО «Екозагін», правоохоронні органи м. Києва вже певний час здійснювали досудове розслідування за кримінальним провадженням щодо самовільного скиду забудовником будівельних відходів і стоків на територію Боярської ЛДС в Хотівському лісі.

Щодо алгоритму дій громадян по захисту водойм,  науковці зазначають, що кожен водний об'єкт потребує індивідуального підходу. 

«Кожна річка – це індивідуальна історія, зі своїм гідрологічним режимом та особливостями екосистеми», – зазначає Оксана Коноваленко, керівниця напряму управління водними ресурсами WWF-Україна.

Важливим моментом є тенденція відновлення вільної течії річок, тим часом в Україні налічується близько 50 тисяч ставків, а це споруди, які порушують вільну течію, підкреслює фахівчиня.

Водночас науковиця зазначає, що водно-болотні угіддя – це особливі території, які допомагають водним ресурсам відновлюватись та пом'якшувати надзвичайні гідрометеорологічні події. Вони здатні очищувати воду, а їх знищення навпаки призводить до надзвичайних екологічних ситуацій і впливає на кліматичні процеси.

Починати будь-які дії з відновлення водних об'єктів науковці радять з комплексного аналізу, оцінки можливих впливів на довкілля, а роботи мають бути погоджені з землекористувачами, громадами, муніципалітетами. 

Лариса Білозерова 

Матеріал створено за підтримки Міжнародної програми розвитку комунікації ЮНЕСКО. Використані позначення та матеріали, викладені в цій публікації, не є вираженням позиції ЮНЕСКО щодо правового статусу будь-якої країни, території, міста чи району або діяльності їх відповідних органів управління, а також щодо їх ліній розмежування або кордонів. Відповідальність за погляди та думки, висловлені в цій публікації, несуть автори. Їхня точка зору може не співпадати з офіційною позицією ЮНЕСКО і не накладає на Організацію жодних зобов'язань.