Наш співрозмовник Андріус Шимкус понад 16 років працює юристом з питань енергетики та права ЄС, у тому числі в європейських інституціях. 

Щоб отримати перше запрошення на роботу за фахом після повернення з навчання у Бельгії, Андріусу довелося побувати на більш як 80 співбесідах. Тому він вважає щасливим випадком, що у 2005 році найбільше на той час енергетичне підприємство Литви – вертикальна інтегрована компанія оператора системи передачі електроенергії та найбільших виробничих потужностей – потребувала юриста, який знає право ЄС і пристойно володіє англійською. 

Андріас впевнений, що бути фахівцем або експертом з енергетичного права – це безперервний процес навчання, бо постійно виникають нові виклики та можливості для навчання й розвитку, особливо в часи швидких змін і прогресу.

Наразі Андріуса Шимкуса запросили провести авторський курс “Енергетичне право та регулювання в ЄС”  для слухачів Київської школи енергетичної політики. 

“Українська енергетика” скористалася можливістю поспілкуватися з Андріусом та розпитала експерта про роль України в енергетичних угодах з ЄС, чи поділяє він думку певних експертів про надмірні українські зобов’язання щодо Green Deal, чи варто українським підприємцям розраховувати на участь у європейських програмах підтримки та як європейське законодавство захищає права вразливих споживачів.

 

Професійні зв’язки з Україною та формування енергетичних ринків – значна частина вашого досвіду. Як ви оцінюєте цю частину своєї роботи та які особливості відзначили б у співпраці з українськими партнерами?

- Я почав працювати з Україною у 2014 році, коли приєднався до Секретаріату Енергетичного Співтовариства як експерт з газу. Спільна розробка початкової редакції Закону України «Про ринок природного газу» разом із моїм тодішнім начальником Предрагом Груїчичем (і найкращим керівником!) було одним із моїх перших завдань.

Закон був прийнятий у 2015 році. З ним розпочалися зміни на газовому ринку, і багато реформ, ініційованих ним, продовжуються і досі. Бути частиною цього періоду енергетичної історії України було справді великою пригодою. Зараз, як позаштатний консультант, я більше перейшов на завдання української електроенергетики, але газ завжди є одним з найактуальніших питань в країні.

Протягом днів і ночей, присвячених роботі із Україною, я познайомився з фантастично сильними фахівцями в галузі енергетики в Україні, і вони є справжнім наріжним каменем енергетичного сектору вашої країни.

Особливо я надихався тим професіоналізмом, який виявляла команда НКРЕКП, незважаючи на їх майже постійну потребу маневрувати навколо політичної невизначеності. І найгіршим є те, що дуже часто ці невизначеності з’являлися навмисно, у пошуках певних політичних балів, а це негативно впливає на розвиток енергетики.

Але немає країни без політичного популізму, принаймні я не знаю жодної. Щоразу, коли я починаю критикувати політиків у своїй країні або в тих країнах, з якими я працюю, я нагадую собі, що Чиччоліна була обрана до італійського парламенту, а екс-прем'єр-міністр тієї ж Італії був великим прихильником розпусних вечірок. У такому світлі абсолютна більшість політиків Литви чи України виглядає святими.

Як ви оцінюєте участь України в Енергетичному Співтоваристві та інших європейських угодах в енергетичній сфері? Чи можна провести паралелі з інтеграційним шляхом Литви в минулому?

- Енергетичне Співтовариство є магістральною трасою європейської інтеграції енергетичних ринків України. Дуже примітно, що Додаток XXVII до Угоди про асоціацію між Україною та ЄС – той, що присвячений енергетиці – в основному спирається на наближення України до енергетичного acquis (Аcquis communautaire - корпус законодавства ЄС - ред.) саме через механізми Енергетичного Співтовариства. 

На відміну від багатьох інших міжнародних організацій, Енергетичне Співтовариство не дуже схильне «висловлювати найглибші занепокоєння», а натомість воно виробляє постійний потік відчутних результатів високої якості, які безпосередньо запускають енергетичні реформи в його Договірних Сторонах. 

Я не робив точних підрахунків, але припускаю, що наразі в Україні має бути близько 50 нормативно-правових актів, що регулюють енергетичний сектор, які були розроблені експертами Енергетичного Співтовариства або принаймні за їхньої участі. Найкраще в них є те, що можна бути абсолютно спокійним, що за цими діями не стоїть олігарх зі своїми вигодами.

На жаль, у той час, коли країни Балтії претендували на членство в ЄС, Енергетичного Співтовариства ще не існувало. І ми багато втратили. Річ у тім, що структура Енергетичного Співтовариства передбачає дуже системну та впорядковану інтеграцію енергетичних ринків, а також дає країні платформу, щоб її почули як частину європейської спільноти задовго до того, як вона стане членом ЄС. 

Європейська енергетична інтеграція країн Балтії була більш хаотичною, тому що базувалась на доволі сегментованих дипломатичних зусиллях. І деякі з них були, м’яко кажучи, не дуже вдалими. Литва, яку змусили закрити свою щойно відремонтовану атомну електростанцію в Ігналіні, миттєво перетворилася з чистого експортера електроенергії на 100% залежну від Росії енергетичну систему.

У той же час естонцям вдалося зберегти свої сланцеві електростанції (ті, що працюють на горючих сланцях, - ред.) з високим рівнем забруднення, чим естонська дипломатія може заслужено пишатися.

Тож вам пощастило, що Енергетичне Співтовариство допомагає Україні. Я не кажу, що команда у Відні на 100% права у всіх випадках, коли вам радять, але 95% вважаю справедливим припущенням. Україні варто максимально використовувати підтримку Енергетичного Співтовариства.

Які норми acquis є для України найбільш актуальними для імплементації на даний момент? Як ви оцінюєте ступінь виконання Україною таких зобов’язань – у минулому та за нинішнього політичного керівництва?

- Перше, що спадає мені на думку – Регламент про цілісність і прозорість оптового енергетичного ринку (REMIT). Зараз Україна затримує перехід та впровадження правил REMIT, а Секретаріат Енергетичного Співтовариства уже відкрив справу про порушення. 

Проте цього не варто боятися, це скоріше підтвердження того факту, що цілісність та прозорість українського енергетичного ринку є нижчими за спільний середній рівень, який існує в ЄС, що спричиняє відставання місцевої транскордонної інтеграції, відлякує іноземних інвесторів та зберігає можливості для маніпуляцій на внутрішньому ринку. 

Не допомагає у вирішенні питання і той факт, що наразі у Верховній Раді України зареєстровано п’ять альтернативних законопроектів для перенесення REMIT, і всі вони значною мірою не відповідають acquis ЄС.

За останні роки Україна досягла високого рівня переходу до енергетичного acquis ЄС в енергетиці. Але є певні прогалини в його впровадженні, які зараз залишаються на розгляді вже кілька років і стали своєрідною примітною особливістю енергетичного сектору України, причому не в хорошому сенсі. Я маю на увазі вічну історію про покладання спеціальних обов’язків як у секторі електроенергетики, так і в газовому секторі, політично вмотивовані регуляторні втручання у енергетичні ринки, провал схем підтримки відновлюваної енергетики та відсутність послідовної політики захисту вразливих споживачів.

 Чи є, на вашу думку, документ “Пакет чистої  енергії” суттєвим і правильним кроком до завершення створення єдиного енергетичного ринку ЄС? Які з національних енергетичних та кліматичних планів NECP країн-членів ЄС є найбільш та найменш амбітними?

- Пакет чистої енергії (CEP) – дуже важливий і складний комплекс нормативно-правових актів. Країни-члени ЄС наразі на шляху впровадження його положень, а через кілька років ми маємо помітити його повномасштабний вплив на енергетичні ринки. 

Енергетичний ринок ЄС наразі є набагато більше об'єднаним, ніж раніше, але я бачу це як ціль, якої неможливо досягти раз і назавжди. Я не впевнений, чи можна буде у певний момент оголосити "ми зробили це" і продовжувати жити із якимось остаточно завершеним енергетичним ринком, що не потребує подальшої роботи. Сам CEP був відповіддю, серед іншого, на нові енергетичні технології та ринкові послуги, але ж і те, і інше продовжуватиме розвиватися. Тож нові пакети точно будуть.

Стосовно національних енергетичних та кліматичних планів (NECP), є деякі типові тенденції, які можна легко помітити. Наприклад, велика увага до відновлюваних джерел енергії в скандинавських країнах і сильна залежність від вугілля у Польщі. Тим не менш, чинна Директива про відновлювані джерела енергії поставила досить високі цілі для кожної країни-члена ЄС. Ця очікувана декарбонізація до 2050 року не відбудеться сама собою.

Окрім планування нашого енергетичного та кліматичного майбутнього – робити це, безперечно, важливо, хоч ви всі знаєте вираз про те, як легко розсмішити Бога, розказавши йому про свої плани, – мене набагато більше турбують наслідки поточної енергетичної кризи, спровокованої черговим випадком використання Росією своєї енергетичної зброї. 

Підвищення цін на газ уже викликало повернення до інтенсивного видобутку нафти та використання вугілля. І це може продовжуватись далі. Звісно, що така ситуація не дуже сприяє процесам декарбонізації та боротьби зі зміною клімату.

 У яких європейських програмах підтримки низьковуглецевої економіки може брати участь український підприємець, якщо такі є?

- Оскільки Україна ще не є членом ЄС, участь її підприємців у будь-якій програмі, що фінансується з бюджету ЄС та спрямована на підтримку держав-членів, неможлива. Наприклад, фінансування ініціатив з низьковуглецевої економіки через Європейський фонд регіонального розвитку (ЄФРР) залишається недоступним для України, а також для будь-якої іншої Договірної сторони Енергетичного Співтовариства.

З іншого боку, є фінансові кошти, наприклад, Східного партнерства, Транс'європейських енергетичних мереж, EuropeAid та EU4Energy, які виділяються для Договірних сторін Енергетичного Співтовариства, зокрема України. Я не можу оглянути детально проекти та ініціативи, які зараз фінансуються у рамках кожного з них, але це точно той простір, в якому можна отримати певну підтримку для низьковуглецевих ініціатив.

Крім того, розвиток енергетичного сектору України активно фінансується низкою міжнародних донорів. На мою думку, пріоритетом має бути ефективне використання отриманих коштів та грантів і, що ще важливіше, зосередження на створенні стабільного та надійного інвестиційного клімату для заохочення місцевих та залучення іноземних розробників енергетичних технологій та послуг.

Доброчесне використання грошей, які пропонують міжнародні донори, серед інших, є одним із засобів для забезпечення такого клімату. Але акцент слід робити на доброчесності, а не на сумах.

У багатьох аспектах Україна залишається дуже соціально орієнтованою державою, що особливо очевидно з точки зору зусиль практично всіх урядів утримувати ціни на енергоносії якомога нижчими. Як законодавство ЄС захищає права незахищених споживачів? За якими критеріями визначають ці категорії населення?

- Я вважаю, що кожна країна, яка дбає про своїх мешканців, має бути соціально орієнтованою державою. Зрештою, наявність та доступність енергоносіїв, а також підключеність до енергетичних мереж мають бути ключовим завданням енергетичної політики держави, яка обслуговує населення. 

Сформувати і утвердити загальне переконання про те, що інтереси населення мають переважати над інтересами бізнесу, не так просто. В енергетиці, де грошові потоки величезні, про це дуже легко забути. Знаєте, енергетичні олігархи в усьому світі — безпосередні плоди з дерева такого забуття. І вони гіркі.

Законодавство ЄС не передбачає регуляторних схем захисту вразливих клієнтів. Це одна із сфер, де країни мають на власний розсуд моделювати відповідні заходи фіскальної, соціальної та енергетичної політики для захисту вразливих споживачів.

Проте найкраща європейська практика чітко вказує на те, що лише соціально чутливі домогосподарства та, у дуже конкретних випадках, соціально важливі державні служби (такі як лікарні, пожежні та поліцейські дільниці, школи) вважаються вразливими клієнтами. 

Тому в першу чергу мова має йти про захист людей похилого віку та інвалідів, малозабезпечених сімей, жителів віддалених районів, соціальні служби тощо. Зараз проблема України в тому, що домогосподарства як банкіра з Києва, так і самотньої бабусі у Полтаві за замовчуванням вважаються вразливими споживачами і користуються однаковими перевагами режиму спеціальних обов’язків (PSO). Це неправильно, тому розподіл державних коштів на соціальний захист населення далекий від справедливого та орієнтованого на загальний добробут.

Україна потребує комплексної та методичної політики захисту вразливих споживачів, яку необхідно впроваджувати разом із поетапним скасуванням неефективного режиму спеціальних обов’язків, що працює на користь тих, хто контролює ринок, замість того, щоб бути інструментом підтримки тих, хто цього дійсно потребує.

 Деякі українські експерти стверджують, що український уряд бере на себе голосні зобов'язання, які не зможе виконати без зовнішньої допомоги, зокрема щодо приєднання до Європейської "зеленої угоди". Чи поділяють ці побоювання експерти та законодавці країн ЄС?

Справді, існує така думка, що Європейська зелена угода є надто твердим горішком для Договірних сторін Енергетичного Співтовариства, включаючи Україну. Річ у тім, що вся кампанія з декарбонізації все ще значною мірою базується навколо наявного виклику, тоді як усі привабливі можливості криються десь у майбутньому. 

З іншого боку, навіть якщо деякі речі зараз важко уявити, включно з економікою із нульовими викидами в багатьох європейських країнах, це не означає, що цього неможливо досягти. Розвиток технологій, політик, стратегій управління та людського мислення робили дива і раніше. 

Україна має можливість стати надійним регіональним енергетичним центром, а це звичайно означає, що у країну надходитиме більше грошей. Більший фокус на однакових для усіх європейських умовах, мінімізація бюрократичного навантаження на бізнес та зменшення олігархічного впливу значно покращили б інвестиційний клімат та сприяли би залученню коштів для фінансування всіх прекрасних ініціатив для декарбонізованого майбутнього.

Що, на вашу думку, допоможе впровадити в Україні правила Пакету чистої енергії та Європейської "зеленої угоди" в прийнятний для української економіки спосіб в умовах енергетичної кризи та військового конфлікту?

- Запровадження правил CEP та Green Deal в Україні буде певним викликом, і є дуже багато окремих елементів, які потрібно обговорити та розглянути. Це перетворило б це інтерв’ю на нескінченну історію.

Якщо говорити більш загально, то я б особисто рекомендував Україні у транспозиції та імплементації уникати принципу "салямі", коли певні частини правил CEP чи Зеленої угоди випадковим чином додаються кудись до української національної правової системи. Це, безумовно, погана практика, яка, окрім іншого, є дуже привабливою для просування своїх політичних чи бізнесових планів.

Україні потрібна дуже чітка та всеосяжна програма національної транспозиції та імплементації правил CEP та Green Deal, пристосована – у межах, дозволених законодавством ЄС – до українських економічних та соціальних реалій. Це, безумовно, вимагає інтенсивних зусиль як місцевих, так і міжнародних зацікавлених сторін, але це здійсненно.

Я бачу тріо у складі Кабінету Міністрів, НКРЕКП та Секретаріату Енергетичного Співтовариства як ідеальну вісь союзників для підготовки необхідної політики та нормативної бази.

Отже, єдине, що потрібно, це сильна політична воля, направлена на рух у сталий спосіб. Але, окрім регуляторних реформ та технічних розробок, є ще певний простір для покращення у загальному ставленні, ментальності. Я маю на увазі, наприклад, неодноразові спроби проштовхнути закон, що обмежує розвиток ринкових механізмів розвитку систем накопичення енергії, який сподіваюся, все ж повернули до принципів ринку, але досі не прийняли.

Андріусе, ви розпочинаєте авторський курс "Енергетичне право та політика ЄС" у KSEP. Чому він важливий для українських слухачів? Які ваші очікування від програми та учасників?

- По-перше, я дуже радий, що Київська школа енергетичної політики довіряє моїм можливостям поширювати певні знання з енергетичного права та політики. Курс також викладають двоє інших авторитетних експертів: українська професорка, доктор права ЄС Тетяна Комарова, та мій товариш Домінікас Густаніс - дослідник та практик із закупівель у країнах Балтії. Тож курс буде набагато більшим, ніж мій особистий внесок. Я відчуваю себе набагато впевненіше за підтримки таких експертів.

Що стосується моєї конкретної частини, я проводжу експрес-курс з енергетичного законодавства та політики ЄС, включаючи основи права, вироблення політики, політичний та стратегічний розвиток, основні елементи внутрішнього енергетичного ринку, правові та політичні передумови європейської енергетичної інтеграції України та розкажу про багато інших цікавих аспектів. 

За свою кар’єру я багато працював з інженерами та економістами, тому мої навчальні матеріали розроблені та збалансовані так, щоб бути цікавими не лише для колег-юристів, а також для ширшого кола спеціалістів енергетичної галузі.

Звісно, не можна стати фахівцем з енергетичного законодавства та політики за місяць. Але цей курс дасть додаткові знання як новачкам, так і тим, хто вже певний досвід. Повторення, якщо це станеться, також є дуже здоровим стимулом у процесі саморозвитку.

Оскільки законодавство та політика ЄС у галузі енергетики зараз є одним із основних чинників формування української енергетичної політики та практики регулювання, це те, що варто зрозуміти кожному, чия професійна діяльність якимось чином пов’язана з енергетикою. Чим більше ми знаємо, тим сильнішими ми є. І тоді ми робимо менше помилок.

Я очікую поширити моє ноу-хау, практичний досвід та мою незаперечну пристрасть до енергетичного законодавства та політики. І, звичайно, трохи повеселитися разом з групою. За великим рахунком, енергетика – це про світло, тепло та любов, тому варто ділитися нею з оточуючими.

Білозерова Лариса, спеціально для “Української енергетики”