Чи може розвиватися відновлювана енергетика після закінчення терміну дії  "зеленого" тарифу та які механізми варто використовувати для переходу на ринкові умови?  "Українській енергетиці" розповіли інвестори та розробники пілотних проєктів 

Фахівці енергетичної галузі констатують погіршення умов для залучення інвестицій у відновлювану енергетику України.  Цьому передували кілька факторів – прийняття закону, який затвердив ретроспективні ініціативи зі зниження зеленого тарифу, невиконання умов меморандуму щодо повернення боргів перед "зеленою" генерацією та запобігання накопичення нових. Крім того, "вишенькою на торті"  є також поправка у законопроєкті  про введення акцизного податку на енергію з ВДЕ. Тож інвестори змінюють вектор уваги: зокрема, починають шукати нових партнерів. Подібна поведінка характерна також і для Європи – інвестори залишають "перегріті" ринки та розглядають інші регіони. 

Учасники панелі з відновлюваної енергетики Міжнародного енергетичного форуму Адама Сміта, що проходив у Києві в середині липня, звернули увагу: з 2022 року в Україні закінчується термін отримання  "зеленого" тарифу для нових об’єктів, а дію пільгового тарифу для працюючих станцій держава припиняє з 1 січня 2030 року. Але сектор ВДЕ має і надалі  розвиватися. Тож виробники вже розробляють нові стратегії та напрями ведення бізнесу. Мова йде про розвиток ВДЕ-генерації без пільгового тарифу, тобто на основі суто ринкових умов. Такі приклади в Україні вже починають з’являтися.
 

Сонячна енергія без "зеленого" тарифу для власних потреб підприємства

 

У липні 2021 року гірничорудна компанія Ferrexpo ввела в експлуатацію пілотну СЕС потужністю 5 МВт без використання пільгового тарифу. Сонячна станція  розташована на промисловому майданчику Полтавського гірничо-збагачувального комбінату (ПГЗК). В компанії наголошують, що введення станції на відновлюваній енергії – результат політики компанії зі зниження викидів вуглецю під час виробництва свого продукту.  

"Цей пілотний проєкт, розташований на ділянці відвалів. Він складається з 10 000 панелей від Jinko Solar. У разі успіху проєкт відкриває шлях для більш масштабної генерації сонячної електроенергії на власних потужностях, надалі допомагаючи нам забезпечувати низьковуглецеве виробництво залізорудних окатків", – повідомляють в Ferrexpо.

Сонячна станція на проммайданчику Полтавського ГЗК вироблятиме до 7 млн кВт-год. електроенергії на рік. В планах компанії – будівництво наступної електростанції потужністю від 250 до 1000 МВт.

Пілотна СЕС без "зеленого" тарифу потужністю 5 МВт на відвалах Полтавського гірничо-збагачувального комбінату, поблизу м. Горішні Плавні. Джерело - saee.gov.ua

За словами спеціалістів, станція постачає "чисту" електроенергію для власних потреб виробництва без використання будь-яких дотацій з боку держави. В компанії зауважують, що перехід на "чисту" енергію – продовження програми декарбонізації виробництва.

Раніше у Ferrexpо заявляли, що компанія користується можливістю вибірково купувати електроенергію, яку було вироблено з низьким або нульовим рівнем викидів вуглецю, наприклад, електроенергію від гідроелектростанції, розташованої неподалік підприємства.

"Цього року частка "чистої" електроенергії складає 36% наших закупівель в порівнянні з 22% у 2020 році. Це безпосередньо знижує наші обсяги викидів за групою 2 та допомагає нам спрямовувати зусилля на виробництво окатків з низьким рівнем вуглецю", –  зазначають у Ferrexpo.

Таким чином, компанія, яка експортує  продукцію в країни Європи та Азії, за допомогою купівлі "зеленої" електроенергії та будівництва власних ВДЕ-потужностей заздалегідь готується до введення механізму вуглецевого податку на кордоні ЄС з 2023 року. 

Цей підхід відмічає Юрій Шафаренко, заступник Голови Держенергоефективності, коментуючи відкриття пілотної СЕС на Полтавському ГЗК. 

"Сонячна електростанція, яка буде генерувати електроенергію для власних потреб підприємства – це перший крок до декарбонізації та підвищення своєї конкурентоздатності. Гарний приклад для інших компаній, які хочуть бути енергонезалежними та успішними на зовнішніх ринках без ризиків механізму CBAM", – зауважує Юрій Шафаренко. 

 

"ВІНД ФАРМ" планує використовувати для нової ВЕС українське обладнання

 

Новий підхід входження української вітрогенерації в енергетичний ринок представляють фахівці компанії "ВІНД ФАРМ", створеної у 2019 році. Про мету компанії  – побудувати найбільший наземний вітропарк в Європі потужністю 800 МВт – читачам "Української енергетики" розказав керівник проєкту "ВІНД ФАРМ" Юрій Жабський. 

Розробники пропонують проєкт комплексного розвитку вітрового енергетичного кластеру у промисловому регіоні Донецької області. Нове будівництво заплановано на територіях Мангушської та Нікольської селищних громад в Маріупольському районі. 

Регіон з великими промисловими споживачами дозволяє використати вироблену електроенергію з мінімальними технічними втратами на передачу, вважають спеціалісти. Крім того є розвинена логістика для транспортування вітрових турбін. Близько розташовані два морських порти в Маріуполі – торговий та порт комбінату "Азовсталь", поруч знаходиться порт Бердянська.

Місця розташування майбутнього вітропарку потужністю 800 МВт в Маріупольському районі. Джерело – "ВІНД ФАРМ"

Економічну доцільність та  інвестиційну привабливість, на думку розробників, забезпечує вигідне географічне розташування та погодні умови – середньорічна швидкість вітру на висоті 120 м становить близько 7,6 м/с. 

Спеціалісти розраховують на річне виробництво електроенергії на рівні 3297– 3470 ГВт-годин, з коефіцієнтом використання встановленої потужності 47–49% в залежності від обраної вітрової турбіни. Фахівці проєкту розглядають турбіни виробництва Vestas, Nordex, GoldWind та General Electric.

Важливим фактором для інвестиційної привабливості розробники вважають високий експертний рівень команди з досвідом девелопменту у вітровій енергетиці близько 1300 МВт та будівництва вітропарків встановленою потужністю понад 400 МВт.

Керівник проєкту Юрій Жабський має досвід впровадження вітрових парків з перших днів розвитку вітроенергетики в Україні. Фахівець працює в галузі більш ніж 20 років: з будівництва Новоазовської ВЕС до сучасних Ботіївської ВЕС та Приморських ВЕС-1 та ВЕС-2.

Ботієвська ВЕС (200 МВт), Запорізька область. Джерело – renewables.dtek.com

Залучення значних  інвестицій в розвиток  Донецької області, на думку розробників, дозволить підвищити надійність енергопостачання Маріуполя – одного з найбільших промислових міст України. 

Розробники проєкту відзначають, що бойові дії на сході країни та втрата частки генерації на тимчасово непідконтрольній території суттєво погіршують якість електропостачання регіону. Як наслідок, інколи Маріуполь з населенням близько півмільйона мешканців, школами, лікарнями, портом та заводами годинами залишається без електричної енергії.

Обрана разом з ПрАТ "НЕК "Укренерго" схема приєднання ВЕС до електричних мереж полягає в будівництві двох повітряних ліній електропередач 330 кВ для формування електричного кільця біля Маріуполя. 

"З початку бойових дії на Донбасі область не отримувала значних інвестиції та її розвиток зупинився. Саме зараз інвестиції в регіон дадуть максимальний соціальний ефект", – зазначає керівник "ВІНД ФАРМ".

Важливий етап будівництва – організація виробництва компонентів вітрових турбін на вітчизняних підприємствах. Таким чином в компанії збираються поліпшити розвиток машинобудівного комплексу України.

"Наше основне досягнення те, що ми знайшли ідеальний майданчик для будівництва великого об’єкту на 800 МВт, який без залучення державного фінансування здатен забезпечити розвиток цілого сектору виробництва компонентів вітроагрегатів. Ми досконально прорахували всі капіталовкладення. І маємо чітке розуміння, яким має бути мінімальний тариф для споживачів, що водночас буде прийнятним для інвесторів", – впевнений Юрій Жабський.

Як стартовий відлік для вартості електроенергії своєї генерації у "ВІНД ФАРМ" обрали першу дату роботи енергоринку 1 липня 2019 року. На той момент тариф був 5,3 євроцента, що, за оцінкою фахівців компанії, забезпечує прибутковість на рівні 12%. Втім вони вважають, що це недостатньо для території, нестабільної у плані безпеки. 

Тому в компанії сподіваються на визначення механізму отримання надбавки за використання компонентів українського виробництва. З урахуванням надбавки за локалізацію виробництва на рівні 70%, тариф буде біля 7,3 євроцента. Фахівці проєкту зазначають, що такий рівень тарифу, навіть з надбавкою, суттєво нижче ніж чинні "зелені" тарифи.

В Український вітроенергетичній асоціації (УВЕА) кажуть, що концепція комплексного галузевого розвитку від компанії "ВІНД ФАРМ" викликає дискусії у секторі ВДЕ. Втім керівник проєкту впевнений, що у запропонованому підході немає ніяких революційних думок, а йдеться про правильний раціональний шлях розвитку вітроенергетики, як галузі в Україні.

"Портфоліо виробництва вітрових турбін потужністю 800 МВт дуже значне та привабливе для будь-якого виробника вітрових турбін. Заради його реалізації виробник може погодитись на передачу свого Know How та організацію виробництва компонентів вітрових турбін в Україні", – сподівається на розвиток українського виробництва Юрій Жабський. 

На думку авторів проєкту, залучення виробників вітроенергетичного обладнання до організації локального виробництва дозволить залишати більшу частину інвестицій в країні, зробити додаткові робочі місця та сприятиме розвитку машинобудівної галузі України.

 

Морська вітростанція із "зеленим" воднем: починати треба вже сьогодні

 

За оцінками Світового банку, на українське узбережжя припадає більш ніж половина технічного потенціалу вітрової енергії Чорного моря – близько 250 ГВт. Мілководний шельф, доступність портової інфраструктури для забезпечення будівництва та обслуговування спеціалісти вважають гарними стартовими позиціями для виробництва "зеленого" водню з офшорного вітру.

Ці можливості зацікавили НАК "Нафтогаз України", яка вивчає перспективи будівництва ВЕС в акваторії Чорного моря. Інвестиційний проєкт генерації електричної енергії з ВДЕ розглядається компанією на засіданнях науково-технічної ради з 2019 року. Технічним  аналізом та оглядом перспектив проєктів низьковуглецевого напрямку групи "Нафтогаз" займається дочірня компанія  ДП "Вуглесинтезгаз України". 

Максим Ганжа, керівник проєкту морського вітропарку компанії "Вуглесинтезгаз України" у коментарі для  "Української енергетики" розказав, що наразі команда знаходиться на етапі передпроєктного опрацювання технічних і економічних показників.

Розробник вважає, що Україна має технічні та інфраструктурні потужності для будівництва та підключення офшорних вітрових електростанцій, крім того, є можливість розвитку національного виробництва, що комплектує офшорні ВЕС, наприклад, виготовлення морських фундаментів.

Для майбутнього промислового парку в компанії розглядали дві акваторії – на схід та захід від Одеси. Це поблизу від портових міст Очаків у Миколаївській області і Чорноморськ на Одещині. За словами дослідників, глибини та швидкість вітру на ділянках шельфу однакові.

Для вітропарку загальною потужністю 60 МВт фахівці запропонували варіанти використання вітротурбін одиничної потужності на 6 і 10 МВт. Економічні показники цих пропозицій за попередніми розрахунками подібні, але за умови масштабування проєкту та збільшення загальної потужності вітропарку, використання турбін більшої одиничної потужності забезпечує значно кращі фінансові показники проєкту.

Схема одного з варіантів розташування – офшорна ВЕС біля порту Очакова. Джерело – презентація ДП "Вуглесинтезгаз України"  

"Вибір саме цих акваторій для попередніх розрахунків був зроблений тому, що саме вони мають найбільш привабливі для будівництва параметри, а саме: мілководдя з глибинами до 20 м, висока середня швидкість вітру – близько 8 м/с на висоті 150 метрів. Невеликі витрати на реконструкцію портів, їх близькість до майданчиків ВЕС та наявність потенційних точок приєднання забезпечують прийнятну економіку щодо окупності проєкту", – коментує Максим Ганжа вибір акваторій для майбутньої вітростанції.

Також спеціаліст відмічає, що, на відміну від Одеси, переваги цих майданчиків у відсутності великої кількості суднохідних шляхів та придатна берегова інфраструктура. 

 

Схема одного з варіантів розташування – офшорна ВЕС біля порту Чорноморська. Джерело – презентація ДП "Вуглесинтезгаз України"

Важливу роль у проєкті відіграє місцева складова. За словами фахівця, у 2012-2013 роках група "Нафтогаз" розробляла Одеське газове родовище, тоді всі металоконструкції морських стаціонарних платформ виготовлялись в Криму на базі ДАТ "Чорноморнафтогаз", тож досвід, спеціалісти та інженерний потенціал у компанії є. Крім того, в Україні є виробники сучасних антикорозійних систем, що повністю відповідають світовим стандартам.

Стаціонарна морська платформа. Джерело – Максим Ганжа, фото з особистого архіву 

Зважаючи на ці фактори, Максим Ганжа запевняє, що в Україні можна локалізувати вироблення фундаментів для встановлення офшорних вітротурбін. Наразі такі конструкції можуть виготовляти миколаївські спеціалісти суднобудівної галузі.

Значна стаття витрат при офшорному будівництві – залучення спеціалізованих кранових суден. Короткостроковий фрахт таких суден це певна проблема, яка обумовлена проходами такої габаритної техніки під мостами через Босфорську протоку. Тому українські фахівці задля здешевлення пропонують планувати їх довгострокове використання сумісно з Туреччиною, Румунією та Болгарією.

Щодо економічної частини, на етапі моделювання передбачалося реалізувати отриману електроенергію за ціною близько 8 євроцентів за кіловат. Зараз, за словами Максима Ганжи, розглядаються різні варіанти, в тому числі укладання договорів корпоративних РРА щодо постачання "зеленої" енергії безпосередньо замовникам.

Також опрацьовуються варіанти використання офшорного вітропарку як основного постачальника електроенергії для виробництва "зеленого" водню. Фахівці розглядають різні версії: від підключення до наземної мережі до автономної роботи вітропарків спільно з платформами, де електролізери з відновлюваної електроенергії вироблятимуть "зелений" водень.

Серед переваг офшорного проекту у порівнянні з наземними станціями експерт відмічає більшу ефективність роботи, розвиток нового технологічного напряму, доступні інженерні рішення.  Крім того важливим є відсутність потреби в земельних ресурсах та віддаленість від місця проживання населення та основних рекреаційних зон. 

Серед викликів фахівець називає високу вартість капітальних інвестицій на спорудження морських ВЕС, необхідність формування виробничої бази, підготовку спеціалістів для будівництва й обслуговування об’єкту та відсутність категорії морської вітрогенерації в національному законодавстві. 

Та основною загрозою для будівництва на північно-західній частині шельфу Чорного моря  Максим Ганжа називає сучасну геополітику. Тому головна можливість розвитку українських морських ВЕС – їх розміщення в територіальних водах України та співпраця з міжнародними водневими проєктами. 

"Основне завдання зараз – привернути увагу майбутніх інвесторів до морських вітрових проєктів в Чорному морі, вивести цю тему на широке обговорення, і терміново почати роботу над законодавством у сфері офшорної енергетики і виробництва "зеленого" водню. Наприклад, сусідня Туреччина, вже приступила до реалізації пілотних вітрових проєктів у своєму секторі чорноморської акваторії", – наголошує Максим Ганжа.

Експерт поділився, що команда ДП "Вуглесинтезгаз України" змоделювала роботу вітро-водневого проєкту на базі своїх напрацювань по офшорних видобувних платформах. Фахівці прийшли до висновку, що типові платформи, які розроблялись для видобутку природного газу можна використовувати для розміщення на них електролізерів. За розрахунками, продуктивність однієї платформи з електролізером становить до 32 тонн Н2 на добу.

Візуалізація розміщення електролізної установки для виробництва "зеленого" водню на стаціонарній платформі біля офшорної ВЕС. Джерело – ДП "Вуглесинтезгаз України"

"Україні треба поспішати, у світі зростає конкуренція, а крім того у 2030 році спливає термін дії зелених тарифів для ВДЕ. Розроблений командою тайм-лайн, показав, що впровадження будь-якого офшорного проєкту ВДЕ займає близько 8 років. А зважаючи, що до 2030 року вартість виробництва "зеленого" водню стане конкурентоздатною у порівнянні з традиційним виробництвом Н2, починати потрібно прямо зараз", – впевнений Максим Ганжа. 

 

Що треба доопрацювати для розвитку проєктів в нових ринкових умовах?

 

Опитані фахівці впевнені, що нові проєкти мають спиратися на інші фінансові механізми. Світовий розвиток сфери ВДЕ накопичив масу ринкових підходів, які показали свою ефективність. Крім того, основною вимогою для розширення сектору ВДЕ залишаються прогнозована державна політика та стабільне законодавство, приведене до нових задач низьковуглецевої економіки.   

"Штучно створені виклики на ринку електроенергії негативно впливають на інвестиційний клімат України, але в той самий час, ми демонструємо світу свій "зелений" перехід в рамках вуглецево-нейтрального розвитку держави, – коментує ситуацію у галузі Андрій Конеченков, голова УВЕА. – Бажання держави співпрацювати з гравцями ринку "зеленої" енергетики могло б ефективно вирішити кризову ситуацію на ринку і надати гарний поштовх для досягнення енергонезалежності нашої країни".

Розглянуті в матеріалі пілотні проєкти відрізняються за призначенням, механізмами фінансування, потужностями та ступенем готовності, при цьому мають спільну мету – перехід відновлюваної енергетики на зрозумілі бізнес-моделі. 

Ці кейси охоплюють значний діапазон рішень: від вже впровадженої локальної сонячної станції та великого комплексного вітропарку з машинобудівною складовою у начальній стадії будівництва до передпроєктних намірів щодо водо-водневої концепції офшорної ВЕС. Вони ілюструють можливості та різноманітність підходів до входження української ВДЕ-генерації в ринкові умови сьогодніі та у близькому майбутньому.

Експерти впевнені, що подальший розвиток відновлюваної енергетики в Україні залежить від механізмів підтримки, які обере держава та сподіваються, що   законодавці врахують сучасний світовий досвід, у тому числі  роль відновлюваної енергетики для виробництва "зеленого" водню.

Лариса Білозерова, спеціально для "Української енергетики"