Досвід Covid-19 - це розминка для Зеленої угоди ЄС

20 травня 2021Financial Times

Урядам доведеться піти на непопулярні заходи, аби зменшити викиди до 2030 року

Що спільного між досвідом Covid-19 та Зеленою угодою ЄС, задає питання оглядач Financial Times.
Як і у воєнний час, пандемія призвела до безпрецедентних обмежень особистих свобод, включаючи приватні подорожі, доступ до споживчих товарів та послуг. Але хоча політики обіцяють «зелене одужання» від пандемії та «ще кращу відбудову», є побоювання, що їх розрахунки не зійдуться. Чесно кажучи, якщо Європа серйозно ставиться до досягнення своєї мети щодо зменшення викидів парникових газів до 2030 року, тоді неважко зрозуміти, що збільшення обмежень призведе до довгострокових змін у способі життя.

Є слабка надія, що скорочення викидів може продовжуватися таким чином, який лише мінімально завдає незручностей громадянам. Але сподівання на те, що необхідні вітрогенератори та накладні кабелі можна побудувати, не псуючи сільську місцевість і не заважаючи нормальному життю, серйозно знижуються. На першому етапі основного кліматичного плану Європи метою було зменшити викиди на 20 відсотків до 2020 року порівняно з рівнем 1990 року, і це було комфортно досягнуто.

Європейський Парламент та Рада досягли попередньої згоди щодо закону, що встановлює мету на 55 відсотків зменшити рівень 1990 року до 2030 року. Це означає, що Європа повинна скоротити викиди на 35 відсотків лише за одне десятиліття на відміну від 20 відсотків, досягнутих за попередні три десятиліття.

На жаль, гідні амбіції ще не відповідають надійному плану. Починаючи з 2005 року, поновлювані джерела енергії є основною робочою силою, на яку припадає понад 60 відсотків скорочення викидів, і як і раніше залишатимуться такими, що відіграватимуть життєво важливу роль у чистій електрифікації.

Однак енергія з відновлюваних джерел намагається зростати з швидкістю, необхідною для того, щоб амбіційні цілі ЄС стали реальністю. Розрахунки Центру екологічного управління енергією та ресурсами Рурського університету в Бохумі показують, що навіть за оптимістичного сценарію для заміни атомних та вугільних електростанцій, призначених для закриття, знадобиться 65 відсотків приросту відновлюваної енергії. Це означає відсутність додаткової сили, лише заміну.

Наступні 25 відсотків будуть потрібні для теплових насосів, залишившись лише достатньо енергії, що залишиться лише на дві третини електромобілів, які, як очікується, будуть знаходитись на дорогах Європи до 2030 року. Просто кажучи, існує серйозний розрив у постачанні. Поновлювані джерела енергії скоротять викиди лише на 40 відсотків від запланованого скорочення до 2030 року. Найважливіше те, що до 2030 року не буде відновлюваних джерел енергії для виробництва зеленого водню, що вимагає відновлюваного електролізу.