Проект “Енергоміст Україна-ЄС” за чотири роки так і не знайшов свого фізичного втілення, однак за останні кілька тижнів перетворився на розвідний міст між двома державними компаніями: оператором атомних електростанцій ДП “НАЕК “Енергоатом” та оператором системи передачі ПрАТ “НЕК Укренерго”.

До берега перших пристав ще чинний міністр енергетики та вугільної промисловості Ігор Насалик — саме за його підписом відбувся конкурс на відбір партнера з реалізації “енергомосту” та призначення переможця. На своїй, певно, прощальній прес-конференції міністр нагадав, що “енергоміст” є майбутнім джерелом фінансування двох нових атомних енергоблоків.

На стороні “Укренерго” опинився представник президента в уряді — Андрій Герус. Він же гучно і твердо оголосив: ніякого енергомосту не буде. І ми уже ладні у це повірити: у найближчі тижні склад кабінету міністрів оновиться, будуть зміни і у енергетичній політиці.

Водночас, переговори з партнером, що візьметься за реалізацію проекту, призначені уже на 2 вересня 2019 року - в останні дні роботи чинного уряду. Початок цього процесу покаже, чим стане “енергоміст” для України: вікном у енергетичну незалежність чи черговим довгобудом, що так ніколи і не побачить життя. 

“Українська енергетика” уважно спостерігала за перебігом подій та аналізувала позиції усіх причетних сторін.

Економіка проекту

Реалізація “енергомосту” задумана у формі державно-приватного партнерства - один з доступних способів залучення інвестора для реалізації великих інфраструктурних проектів. У конкурсі на відбір партнера перемогла компанія Ukraine Power Bridge Company Limited (UPBCL, консорціум у складі компаній Westinghouse Electric Sweden AB, польської Polenergia International S.àr.l., французької EDF Trading Limited, а також угорської MVM). Конкурс розпочався у січні 2019 року, а переможець був оголошений буквально днями - 9 серпня. 

Що про відомо про цей консорціум та його учасників? 

Ukraine Power Bridge Company Limited створена спеціально під конкурс Міненерговугілля - компанія була зареєстрована в Ірландії у лютому 2019 року. Власне, лише цей консорціум і був допущений до участі у конкурсі. Втім, це не єдина історія, коли на конкурсі міністерства загадковим чином залишався лише один учасник.

Американська Westinghouse - давній і відомий партнер Енергоатома, завдяки якому Україна змогла диверсифікувати постачання ядерного палива для своїх АЕС. Компанія висловила зацікавленість у модернізації енергоблоків. І, не чекаючи початку переговорів з урядом, вже розпочала цей проект спільно з ДП “НАЕК “Енергоатом”.

«Роботи з підвищення номінальної потужності енергоблока ЮУАЕС-3, яка зараз складає 1000 МВт, уже розпочалися. Активна зона цього енергоблока повністю завантажена паливом Westinghouse, яке апріорі дозволяє підвищити потужність на 7%, і це тільки на реакторній установці. Сумарно виконанням заходів програми підвищення ефективності турбінного острова ми розраховуємо підвищити потужність до 10%. Тобто, додати від 70 до 100 МВт електричної потужності шляхом збільшення потужності роботи реактора та заходів з підвищення ефективності теплового циклу”, - розповів президент “Енергоатома” Юрій Недашковський.

Така ж доля чекає на ще п’ять енергоблоків: другий Южно-Української АЕС, а також перший, третій, четвертий і п’ятий Запорізької АЕС. 

Другий учасник - французька державна компанія Électricité de France, 87% якої належить французькому уряду. EDF є найбільшим оператором атомних електростанцій у світі, керуючи вісімнадцятьма АЕС на території Франції. Ще один учасник консорціуму, також компанія-оператор АЕС - на 100% державна угорська MVM. Їх роль у побудові "енергомосту" поки що невідома.

Якщо до перших трьох учасників жодних питань не виникає, то польська Polenergia International S.àr.l. стала об'єктом критики. Ця польська компанія є повністю приватною структурою, що займається відновлюваною енергетикою і торгами електроенергії. Саме Polenergia International S.àr.l. протягом 20 років продаватиме українську атомну електроенергію електроенергію на європейські ринки — і, очевидно, стане найбільшим вигодонабувачем консорціуму.

"Як свідчить історія, сегментація енергосистеми України призводила або до виграшу окремих гравців (експорт із Бурштинської ТЕС в одноіменному "енергоострові"), або до безпекових загроз (відсутність альтернативи Луганській ТЕС, яка працює в режимі "острову" через бойові дії та залежна від постачань вугілля з РФ)", - прокоментував Роман Ніцович, експерт DiХi Group.

Отже, тепер маємо прецедент, коли на українській атомній генерації може заробити не лише окремий гравець, а ще й іноземна компанія. 

Для чого нам “енергоміст”?

Все дуже просто: потрібні кошти на побудову нових атомних потужностей.

Наймолодша українська АЕС — Хмельницька — почала видавати перші кіловати у 1987 році, запрацювавши одним енергоблоком з чотирьох планових. Другий енергоблок з’явився лише у 2004 році, а ще два так і залишилися на стадії будівництва зі ступенями готовності 75% та 28% відповідно.

З долею цих енергоблоків розібралася Верховна Рада аж VІ скликання наприкінці своєї каденції: у вересні 2012 року депутати схвалили закон «Про розміщення, проектування та будівництво енергоблоків №3 і №4 Хмельницької атомної електричної станції». Тоді планувалося, що 80% коштів буде залучено за рахунок кредиту Російської Федерації, а ще 20% фінансування забезпечать з тарифу на виробництво електроенергії.

За два роки жодних зрушень у реалізації проекту не відбулося, тож у 2014-му, після початку російської агресії, “Енергоатом” відмовився від послуг “Росатома”. І ще за рік — у червні 2015-го — уряд Арсенія Яценюка вийшов з новою ідеєю щодо джерела фінансування нових атомних потужностей України, запропонувавши “енергоміст” з Європою.

Суть проекту полягає у тому, щоб “пожертвувати” одним енергоблоком ХАЕС заради появи двох нових.

Енергоблок №2 Хмельницької АЕС буде виведений із об’єднаної енергосистеми України та підключений безпосередньо на експорт до країн ЄС. Самим “енергомостом” слугуватиме 450-кілометрова лінія електропередач напругою 750 кВ, яка пов'язує Хмельницьку АЕС з підстанцією Виделка, що біля міста Жешув у Польщі. Хоч вона не працює ще з початку 1990-х, у “Енергоатомі” запевняють, що до наших днів лінія збереглася без розривів і значних пошкоджень. Щоб ввести її у експлуатацію, знадобиться до 18-ти місяців.

"З цього часу лінія, яка за сьогоднішніми цінами обійшлася країні в суму понад 500 млн євро, залишається відключеною і не використовується. Фахівцями Енергоатому було проведено попередній огляд (з допомогою супутникових даних) всієї протяжності лінії і встановлено, що вона не має видимих розривів і пошкоджень. Необхідні ревізія і ремонт лінії, а також технічних споруд, що з'єднують її з Хмельницькою АЕС, оскільки її використання передбачено виключно для електроенергії, виробленої ХАЕС", - повідомили у прес-службі оператора.

Повний очікуваний термін виконання робіт за програмою розвитку міждержавних електромереж і суміжної інфраструктури, становить 39 місяців з моменту початку виконання робіт. Саме стільки пообіцяв консорціум.

Коли ж технічна частина буде завершена, наступні 20-23 років енергоблок ХАЕС-2 за фіксованою ціною видаватиме електроенергію до Польщі, а отримані кошти нарешті будуть направлені на побудову ХАЕС-3 і ХАЕС-4. При цьому, запланований обсяг інвестицій у реалізацію проекту становитиме 243,5 млн євро, а їх повернення, відповідно до проекту, очікується за 10 років.

То бути чи не бути енергомосту?

Проста і на перший погляд приваблива ідея - заробити одним блоком одразу на два нових - може розбитися одразу об дві скелі.

По-перше, ні Андрій Герус, ні "Укренерго" не оцінили спробу видати "енергоміст" за початок інтеграції української енергосистеми з європейською ENTSO-E. Процитуємо повідомлення міністерства: “Мета здійснення державно-приватного партнерства для реалізації проекту «Енергетичний міст «Україна – Європейський Союз» полягає у створенні умов для інтеграції об’єднаної енергетичної системи України до європейської енергосистеми ENTSO-E”.

“Це ніяка не євроінтеграція, це робота лініі лише в одну сторону - у Польщу”, - написав Герус.

А "Укренерго" заявило, що, оскільки "енергоміст" дозволить видати на експорт лише потужності Хмельницької АЕС, то такий проект взагалі не відповідає інтересам України. У якості альтернативи оператор системи передачі доволі впевнено пропонує будівництво вставки постійного струму потужністю 600 МВт на кордоні енергосистеми України та “Бурштинського енергоострову”. Мовляв, це збільшить конкуренцію на ринку електроенергії до моменту повної інтеграції ОЕС України з ENTSO-E.

Та звідки тоді брати кошти на будівництво нових блоків АЕС, як це передбачає Енергетична стратегія України? Про це ніхто з противників "енергомосту" не говорить.

У Dixi Group наголошують, що ініціативи подібні до "енергомосту" не мають перешкоджати або заміщати собою два глобальних процеси - реформу ринку електроенергії та синхронізацію ОЕС України з ENTSO-E. Однак, як відзначає Ніцович, успішне виконання цих стратегічних задач дозволить і Енергоатому, й іншим учасникам ринку достатньо заробляти та виконувати інвестиційні проекти.

Другий аргумент – виникнення дефіциту електроенергії в енергосистемі України.

“На сьогодні у нас вже стрімко виросла ціна, сьогодні вже виникають дефіцити електроенергії - на ринку "на добу наперед" такі дефіцити складають 30%, на внутрішньодобовому ринку взагалі немає пропозиції електроенергії. Ефект від виведення з ОЕС України атомного блоку потужністю 1000 МВт буде очевидний - ще збільшення дефіциту на внутрішньому ринку і ще додатковий ріст ціни для українських споживачів, оскільки цієї відносно дешевої електроенергії не стане”, - заявив представник президента в уряді.

Але на сьогодні атомна генерація представлена на організованих ринках лише 10% свого відпуску. Вся решта віддається за регульованим тарифом на потреби ПСО - продається для населення та для покриття технічних втрат у мережах. А покривати внутрішньодобовий ринок атомна енергетика не зможе - уже підзабута у медійному просторі ідея добового маневрування блоками типу ВВЕР не була реалізована.

Проте у проекті "енергомосту" все одно передбачено програму підвищення ефективності АЕС і нарощування потужності шести блоків, завдяки чому вдасться замістити 3,2 млрд кВт·год. електроенергії. Для порівняння, енергоблок №2, очікувано, видаватиме на експорт 5,6 млрд кВт·год на рік. А два нових блоки у перспективі можуть дати до 15 млрд кВт·год.

Загальний виробіток електроенергії за 2018 рік становив 146 млрд кВт·год. Після здійснення нескладних математичних розрахнунків виявиться, що у результаті кампанії з підвищення ефективності атомних станцій Україна виведе з об’єднаної енергосистеми лише 1,69% генерації. Але дефіциту може і не бути взагалі. Як пояснили в "Енергоатомі", його можна покрити також за рахунок зняття диспетчерських обмежень на роботу всіх блоків АЕС.