Газова геополітика 2025: роль України в Європі
Що втрачає й що здобуває Україна після завершення транзиту російського газу
З 1 січня 2025 року Україна офіційно вийшла з гри як транзитер російського газу до Європи. Це рішення стало не лише символом кінця епохи, а й каталізатором нової геополітичної конфігурації на газовій мапі континенту. На тлі переорієнтації ЄС на альтернативні джерела постачання, постає ключове питання: чи зможе Україна утримати стратегічну вагу в європейській енергетиці, або ж стане периферією нового газового порядку?
Вперше за три десятиліття Україна перестала бути транзитною країною для російського газу до ЄС. Контракт із "Газпромом" не був продовжений, а новий раунд переговорів навіть не розпочався на тлі повномасштабної війни. Ізоляція Росії та диверсифікація поставок стали пріоритетом для Брюсселя, і саме Україна стала однією з перших ланок цього розриву.
Європа вже значною мірою адаптувалася до постукраїнської газової архітектури - відбулося суттєве нарощування імпорту зрідженого природного газу (ЗПГ) із США, Катару, Нігерії та Австралії; працює Південний газовий коридор через Азербайджан і Туреччину; активно інвестується в термінали ЗПГ у Німеччині, Польщі, Хорватії, роль стратегічного буфера відіграють газові сховища, зокрема й в Україні.
Таким чином, газовий баланс ЄС дедалі менше залежить від східних поставок, зокрема й через український коридор.
Незважаючи на припинення транзиту, Україна не зникла з європейської газової мапи. Ба більше — деякі її активи можуть отримати нову функціональність у зміненому ландшафті.
Україна володіє одним із найбільших потенціалів видобутку газу в Європі — близько 1 трлн куб. м геологічних запасів. У 2024 році видобуток сягнув майже 18 млрд куб. м, і плани щодо нарощування тривають. Проте ключовими стримувальними чинниками залишаються військові дії в регіонах видобутку (особливо на сході), атаки на інфраструктуру та обмежений доступ до фінансування та нових технологій.
Наразі україна має найбільші у Європі підземні газосховища — понад 30 млрд куб. м активного об’єму. У 2024 році до них вже активно закачували газ європейські трейдери — як для перепродажу, так і для страхування зимових ризиків.
ЄС та окремі країни (Німеччина, Угорщина, Словаччина) бачать у цих сховищах критично важливий інструмент для гнучкого балансування ринку, навіть без транзиту.
Після зупинки прямих закупівель у РФ, Україна покриває дефіцит через реверсні маршрути — з Польщі, Угорщини, Словаччини, частково Румунії. Обговорюється також прямий імпорт норвезького газу через LNG-термінали в ЄС.
Однак енергетична безпека України тепер напряму залежить від доступності газу на європейському ринку та тарифної політики західних операторів.
На перший погляд, Київ втрачає традиційний статус гравця — разом із припиненням транзиту зникають і політичні важелі впливу. Проте український газовий профіль радше трансформується, ніж зникає - а саме, перехід від "труби" до "сховищ" — з транзитного коридору до логістичного хабу з гнучкими інструментами сезонного балансування. Варто згадати ще й зміну логіки співпраці — не «міст» для російського газу, а партнер у спільному енергетичному плануванні ЄС. Актуальним буде і розвиток спільних проєктів — наприклад, створення регіонального газового хаба, інтеграція в європейський ринок на основі спільних правил.
Втім, Україна все ще перебуває у зоні турбулентності. Основні ризики:
- Російська газова присутність у регіоні: РФ розвиває альтернативні маршрути (Турецький потік, LNG до Азії), зберігаючи політичний вплив через ці інструменти.
- ЄС поступово знижує інтерес до східної інфраструктури — що може зменшити інвестиції в українську ГТС і знизити геополітичну вагу Києва.
- Потреба в новій енергетичній стратегії — Україна повинна інтегрувати газову політику в ширший контекст: зелена енергетика, водень, енергоефективність.
Україна втратила статус "енергетичної артерії", але не втратила потенціал. В умовах європейської перебудови вона може запропонувати нові формати партнерства: як сховище, як споживач, як партнер із видобутку. Для цього потрібна чітка стратегія: інтеграція в ринок ЄС, модернізація ГТС, розвиток нових джерел та енергоефективності.
Тож мусимо визнати, що наша країна більше не частина старої газової шахівниці — вона має шанс стати фігурою у новій енергетичній грі Європи.
Юрій Атанов, спеціально для "Української енергетики"
