Останні новини

Олександр Кондрацький 15 років працює слюсарем сільської дільниці “Чернігівгазу”. Село Нова Басань, в якому він живе, із перших днів війни опинилося в рашистській окупації: через нього та ще декілька сусідніх сіл російські ординці намагалися пробитися до Києва.

Коли окупанти увійшли в село, вирішили облаштуватися в ньому: нагнали техніки, складували боєприпаси. Навіть через місяць після звільнення Нова Басань та околиці всіяні тими боєприпасами, вибухівкою і спаленою ворожою технікою.

Фото АТ "Чернігівгаз"

Тіла вбитих рашистами місцевих мешканців і ліквідованих російських солдатів із вулиць уже прибрали.

Олександр Кондрацький згадує, як йому та місцевим мешканцям довелося жити в окупації: “24 лютого почули вранці два вибухи. Не зрозуміло було, з якого боку бабахнуло...це зараз ми вже орієнтуємося. 28 лютого вони зайшли і пробули тут місяць. Приїхали під хату. Бачу – стоїть їхній БМП і їх чоловік 20 сидить. Зайшли у двір, переписали людей, забрали телефони. Все обійшли й сказали з дворів не виходити, а на парканах написати кількість мешканців. Патрулювали село, мародерили: заходили в хати і забирали, що сподобалося, або розстрілювали майно”.

Одного дня в село зайшла колона (Олександр нарахував 43 одиниці техніки): танки, САУ, "зенітки", “Гради”, БТРи, БМП. Все це ворог намагався якось сховати, але техніка загрузла в болоті.

“Вони намагалися пробитися на Київ, але куди не смикнуться, там їм наші насипають по вуха. Рашисти поверталися в село злющі, біснуювались, стріляли аби куди. Ми одного разу ховалися в погребі, хоча захист там у нас такий собі, хіба що від уламків, а так – засипле і все. Казала моя сусідка, що погріб, то архів смерті. У нас ще жили сім переселенців із Києва, думали, тут безпечніше. Ховалися всі в хаті. Їли, що було. Спочатку картоплю. Поки було борошно - пекли хліб, а коли воно закінчилось – все. Дерть мололи, балабушки пекли”, – розповідає Олександр Кондрацький.

Попри такі умови, чоловік, як міг, продовжував працювати та допомагати людям. Оскільки окупанти забороняли виходити з дворів, то слюсарю доводилось працювати потайки та віддалено, як би дивно це не звучало. До нього телефонували місцеві жителі, в яких обстрілами був пошкоджений газопровід, і Олександр телефоном пояснював односельцям, що робити.

“Ті придурошні орки кинули вночі гранату і перебили газовий стояк. Стояв стовп вогню. Люди дзвонять, питають що робити. Я не міг туди прийти, бо росіяни сказали: десь побачимо - стрілятимемо без попередження. Я порадив людям із села для початку накрити вогонь великою мокрою ганчіркою”, - розповів він.

Слюсар переживав, бо знав, що на усунення аварії є лише година, інакше довелося б перекривати всю лінію, до якої підключено декілька сіл.

Фото АТ "Чернігівгаз"

“На щастя, мав справу з толковими мужиками, – зазначив Олександр Кондрацький. – Я розповів їм що робити: забити чіпок, зафіксувати, тобто заглушити трубу. І газ не довелось відключати. А ще я переживав, щоб не підірвали міст, що знаходиться неподалік, бо там іде газова труба, і вона могла вибухнути. Окупанти наставили розтяжок, але міст не підривали”.

Згодом сталася інша велика пожежа на газопроводі. Олександр розумів, якщо швидко перекриє газ на місцевому газорегулюючому пункті, без газу залишиться лише його село. Якщо не встигне, то й і всі сусідні села.

“Рашисти якраз в тому місці капонір вирили під танк, їздили туди-сюди, патрулювали. Постійно стояти там вони боялися, бо наші їх там накривали, а звідти далеко тікати. Я городами, обніжками туди, до шафового пункту, якось добрався. Перекрив газ. І може добре, що так сталося, що газ закрив. Коли нас почали визволяти, то 12 годин село було під обстрілами. Горіли хати, а відтак і газові труби, і лічильники. Якби під час обстрілів у селі був газ, то була б ще більша біда ”, – згадує Олександр.

Фото АТ "Чернігівгаз"

Одразу після звільнення Нової Басані та сусідніх сіл від окупантів Олександр Кондрацький разом із колегами взялися обстежувати пошкодження газових мереж і ліквідувати нароблену шкоду. Картина була ще та: газові стояки перебиті снарядами та осколками, газопроводи-вводи вивернуті танками, пробиті розподільні газопроводи, бо рашисти рили окопи безпосередньо там, де були газові труби.

Сьогодні багато таких пошкоджень вже заварено газовиками. Вони продовжують ремонтні роботи, але частина газових мереж зруйнована безповоротно і їх неможливо відновити – треба прокладати нові. Роботи ускладнені ще й тим, що газовикам доводиться працювати у супроводі саперів.