Цими днями на саміті БРІКС президент країни-агресора Росії Володимир Путін заявив, що РФ розпочала так звану СВО через те, що не бажає бути сировинним придатком Заходу. І практично одразу запропонував Німеччині запустити нитку газопроводу "Північний потік 2", яка залишилася, і почати качати російський газ. На такі взаємовиключні заяви звернули увагу навіть російські патріоти та пропагандисти.

"Досі існує одна нитка по дну Балтійського моря, "Північний потік 2". Ну і чого це коштує німецькій владі? Просто кнопку натиснути – і все пішло. Але вони не роблять цього з політичних міркувань", – повідомив Путін на пресконференції за підсумками саміту БРІКС.

Чи може РФ повернутися на європейський ринок енергоносіїв, досліджувала "Українська енергетика".

 

Закрити вікно в Європу

 

У 2021 році Росія на експорт постачала 202 млрд куб. м трубопровідного газу, маючи частку ринку 28,6% у загальносвітових обсягах поставок. Потім Володимир Путін вирішив піти на авантюру в Україні, розпочавши повномасштабне вторгнення, що значно вплинуло на поставки. Уже 2022 року експорт російського газу скоротився до 125 млрд куб. м (частка ринку – 17,4%), а 2023-го – 95 млрд куб. м (частка ринку – 14,1%).

Росія сукупно втратила майже 110 млрд куб. м експортних обсягів газу.

У 2007–2008 роках Росія до країн Європи (Європейський Союз, Східна Європа та Туреччина) постачала 210–226 млрд куб. м. У 2011–2014 роках середній обсяг постачань був 184 млрд куб. м. Середній обсяг постачань у 2014–2021 роках становив 178 млрд куб. м із піком у 2017–2019 роках до 193 млрд та 168 млрд куб. м 2021-го. Тут враховуються також Туреччина та Східна Європа. А поставки саме до країн ЄС у 2021 році становили 132 млрд куб. м, 2022-го – 61,5 млрд куб. м, а 2023-го – 25,7 млрд куб. м газу з тенденцією на зниження.

На сьогодні близько 20 млрд куб. м російського газу постачається до Туреччини. До країн СНД Росія постачає сукупно 24-25 млрд куб. м – і ця цифра не має шансів до зростання. Закупівлі нарощує Китай, який у 2021 році отримав з Росії 10 млрд куб. м, 2022 року – 15 млрд, а 2023 року близько 22 млрд куб. м. Звісно, такі цифри неспівставні з європейським ринком газу.

Втрати від скорочення експорту європейським ринком з урахуванням України становили близько 120 млрд куб. м, тож переорієнтація на Китай поки що не дає навіть близьких обсягів. З урахуванням обсягів поставок до Туреччини та неможливості суттєвого збільшення поставок до країн СНД чисті втрати становлять щонайменше 100 млрд куб. м експорту трубопровідного газу до 2024-2025 років.

"2021 року "Газпром" експортував у дальнє зарубіжжя 185 млрд куб. м газу, а вже за підсумками 2022 року, після втрати двох "Північних потоків" та зупинення транспортування газу газопроводом "Ямал – Європа", обсяг його експорту в далеке зарубіжжя впав майже вдвічі, до 100,9 млрд куб. м. Тобто втрата значної частки європейського ринку далася взнаки "Газпрому", оскільки раніше залежність від експорту до Європи у газової корпорації була дуже високою. У 2023 році частка експорту газу «Газпромом» до Європи продовжила скорочуватися, і в результаті корпорація поставила за кордон лише близько 70 млрд куб. м газу, що у 2,6 раза менше, ніж у 2021 році», – підтверджує провідний аналітик російського Freedom Finance Global Наталія Мільчакова.

Вона наголошує: третина всього експорту "Газпрому" у 2023 році – близько 23 млрд куб. м – припала на постачання газу до Китаю газопроводом "Сила Сибіру".

"І хоча лише за рік постачання трубопровідного газу з Росії до Китаю зросли в 1,5 раза і встановили історичний рекорд, порівнювати обсяги постачання до Китаю з минулими постачаннями до Європи просто неможливо. Стільки, скільки "Газпром" зараз постачає до Китаю, він у "найкращі часи" постачав лише до однієї Туреччини, тоді як Німеччина імпортувала у "Газпрому" близько 30 млрд куб. м", каже Наталія Мільчакова.

На її думку, постачання трубопровідного газу до Китаю, навіть якщо за підсумками поточного року зростуть до 38 млрд куб. м, все одно не спроможні повністю замінити втрачену частку на європейському ринку.

 

Незамерзаюча Європа

 

Прогноз колишнього президента РФ Дмитра Мєдвєдєва про ціну газу в Євросоюзі в 5 тис. доларів за 1 тис. куб. м уже став мемом. Російський шантаж газом Європа не сприйняла і швидко знайшла для себе рішення. Так, у лютому 2024 року ціна газу в ЄС опустилися нижче 250 доларів за 1 тис. куб. м.

Європа поступово витрачала дорогий газ зі сховищ, а натомість закачувала туди (і продовжує це робити) більш дешевший. При цьому в ЄС поставили безпеку вище російського шантажу – там швидко запровадили заходи енергозбереження, почали переорієнтовуватися на інших постачальників та на "зелену" енергетику. Енергоперехід відбувся доволі швидко – це і переорієнтація на перенесення промисловості в інші регіони, і питання нової оборонної політики, оскільки 2022 рік явно показав, що готуватися до нової війни доведеться, і ще низка досить стабілізаційних рішень.

Наприклад, серед найефективніших рішень – збільшення потужності чинних терміналів регазифікації зрідженого природного газу (ЗПГ) у Європі, яка здійснювалася також у Великій Британії та Туреччині. До кінця 2023 р. потужність таких терміналів сягнула 319 млрд куб. м на рік, майже вдвічі перевищивши фактичний обсяг імпорту (167 млрд куб. м у регазифікованому еквіваленті).

За оцінкою Global Energy Monitor, у разі успішного завершення реалізованих та всіх запланованих проєктів загальна потужність терміналів регазифікації ЗПГ у Європі збільшиться до 568 млрд куб. м на рік, що можна порівняти з "докризовим" обсягом споживання газу на європейському ринку, включаючи власний видобуток та трубопровідний імпорт (573 млрд куб. м у 2021 році, згідно з даними Energy Institute).

Нині через газорозподільну станцію у Суджі, що в Курській області РФ, до Європи надходить 40 млн куб. м газу на добу. На рік ця цифра становить 14-15 млрд куб. м. За загальної потреби Європи у приблизно 350 млрд куб. м на рік, «суджанські» обсяги європейці навіть не помічають. Вони важливі для Угорщини, Словаччини та Австрії – країн, що фактично погодились з газовим шантажем Росії та підтримують кремлівське керівництво своїми неоднозначними заявами.

Але вже з нового року контракт на прокачування газу через Суджу закінчується. Київ не планує укладати нову угоду, а угорцям, словакам та австрійцям, звиклим до російського газу, доведеться шукати інші шляхи доставки та обсяги, як це вже зробили їхні сусіди по Євросоюзу.

Відмова від російського газу, яка спочатку стала шоком для ЄС, створила новий баланс цін та перерозподілила ринок, що допомогло подолати кризу.

Європа не замерзає, платить адекватні кошти всупереч прогнозам Мєдвєдєва, а зріджений газ створює додаткову подушку безпеки, причому сьогодні термінали з його приймання завантажені лише на 30-40%. Тобто в майбутньому можна буде завантажувати термінали американським, а якщо буде потрібно – катарським або навіть австралійським газом. Перед 2022 роком Європа ухвалила план поетапного скорочення імпорту російського газу. Саме рішення про це було непросте і спровокувало багато дискусій. Передбачалося, що це станеться за 2 роки – у 2022 та 2023 роках європейці відмовляться приблизно від 100 млрд куб. м газу зі 150 куб. м, які імпортувалися на той момент з Росії. Однак кремлівські авантюристи розпочали війну, і європейці пройшли цю фазу швидше, пішовши на ризики. Як бачимо, великі ризики себе виправдали.

 

Переорієнтація на Схід

 

Втративши європейський ринок, російське керівництво заявило, що переорієнтовується з поставками газу на Схід – і ключова роль тут відводилася саме Китаю. Але виникла проблема – а саме у потужностях, які дозволили б хоча б частково замістити втрачений європейський ринок китайським.

Раніше газета The Financial Times повідомляла, що спроби Росії укласти з Китаєм угоду з будівництва газопроводу "Сила Сибіру-2" зайшли в глухий кут через розбіжності в ціновій політиці та обсягах газу, які Пекін має намір закуповувати у Москви.

Як зазначали співрозмовники видання, Китай готовий платити за газ, що постачається через "Силу Сибіру-2", ціну, близьку до внутрішніх цін на паливо в РФ, хоча вони тримаються на заданому рівні завдяки державним субсидіям. Крім того, Пекін хоче закуповувати лише невелику частину того обсягу палива, на постачання якого розраховані потужності газопроводу.

Після того, як Євросоюз різко скоротив закупівлі російського газу через повномасштабну війну РФ проти України, Володимир Путін запропонував Сі Цзіньпіну збільшити постачання газу з РФ до Китаю до 100 млрд куб. м на рік. Однак Пекін так і не схвалив будівництво нового газопроводу.

Монголія теж не включила в план національного розвитку на 2028 рік проєкт газопроводу "Сила Сибіру-2", який РФ мала намір прокласти через її територію, повідомила газета The South China Morning Post.

Таким чином, закладення трубопроводу, будівництво якого на зустрічі з головою КНР Сі Цзіньпіном просував Володимир Путін, не відбудеться принаймні в найближчі кілька років.

 

Що відбувається?

 

На ключових родовищах Ямалу і Західного Сибіру видобуток газу падає, що вже призвело до найжорстокішого бюджетного голоду всіх сировинних регіонів, які раніше буквально купалися в грошах. А консервація газових родовищ справа недешева і непрактична.

Логічно, що завдання хоча б частково відновити видобуток стає питанням прямого виживання. Звідси й ідея проєкту "Сила Сибіру-2", сировинною базою якого якраз і є північні родовища, які втратили свій ринок збуту.

Китай це чудово розуміє, а тому теж хоче мати свою вигоду із ситуації. Тож Пекін поставив граничну умову: 60 доларів за 1 тис. куб м і жодного центу більше (тоді як у Європі газ коштує приблизно 400 доларів за ту саму тисячу кубів). При цьому трубопровід росіяни мають будувати за власний рахунок, а Китай має право брати стільки газу, скільки вважатиме за потрібне. Такі умови є вкрай жорстокими для російських газодобувачів.

Однак замінити Європу Китаєм росіянам не вдасться – адже китайці не мають наміру прив’язуватися до одного постачальника, тим паче що російські партнери зарекомендували себе як вельми ненадійні – дався взнаки шантаж на адресу ЄС.

 

Альтернативна реальність

 

Утім, російському споживачеві особисто Володимир Путін заявив, що російську енергетику "закрити" неможливо, оскільки видобуток у світі перебуває на межі, враховуючи потреби ринку.

Насправді газовий бізнес зараз переживає дуже нелегкі часи. Китай – один із ключових покупців газу – стрімко нарощує потужності відновлюваних джерел енергії (ВДЕ), причому в темпах, що перевищують темпи введення цих потужностей у всьому світі. До речі, цим, зокрема, пояснюється небажання китайців займатися "Силою Сибіру-2". Вони дивляться навіть не у завтрашній день, а планують життя країни на довгі роки наперед.

Можливості ОПЕК щодо регулювання ринку через обмеження видобутку та експорту майже вичерпані – подальші скорочення загрожують уже самим країнам ОПЕК, які перебувають на межі бюджетних дефіцитів. Тому не виключено, що коли провідні країни картелю дійдуть висновку, що політика обмежень не працює, вони перейдуть до прямо протилежної стратегії, викидаючи на ринок усе, що можуть. У США продають взагалі все, не зважаючи ні на кого.

Не відстає у популізмі віце-прем’єр уряду РФ Олександр Новак. На міжнародному форумі "Російський енергетичний тиждень" він заявив, що Росія змогла перенаправити 30-40% постачання газу, що йде до Європи, на інші напрямки, збільшилися постачання на південь, а також газопроводом "Сила Сибіру".

"2025 року країна виходить на максимальні контрактні зобов’язання з китайськими партнерами. Збільшення постачання зростає, відповідно, у 2024 році зростає і видобуток газу. У порівнянні з 2023 роком ми плюсом вийдемо на 60 млрд кубометрів газовидобутку", – зазначив Новак.

Проте "перенаправити" газ, який раніше йшов до Європи, можна лише новими трубопровідними системами, оскільки історично основний напрямок постачання газу з північних родовищ – саме Європа. Без труби немає й «перенаправлення».

Збільшення постачання газу до Китаю не можна назвати «перенаправленням», оскільки ресурсне джерело у «Сили Сибіру» зовсім інше і не має до Європи і постачання до неї жодного відношення.

Швидше за все, Новак механічно склав втрачені обсяги поставок до Європи і обсяги збільшення поставок до Китаю, хоча, якщо зіставити цифри, досягнення вийдуть сумнівними.

Поки що проблему збуту газу з Ямалу і північних родовищ газу інакше, ніж через "Турецький потік", що вже є, і останню нитку українського транзиту, вирішити не вдалося. Власне, навіть якщо раптом просто завтра Європа вирішить купувати російський газ, як раніше, то процес розконсервування старих маршрутів буде довгим і болісним, а в окремих випадках (через три підірвані труби "Північних потоків") – і зовсім неможливим.

Водночас Новак робить прогнози про збільшення експорту російського газу до 197 млрд. куб. м до 2036 року завдяки розвитку інфраструктури.

Проте, за підрахунками, 2024 року Росія може експортувати загалом 111 млрд куб. м газу. При цьому всі наявні потужності транспортування газу задіяні майже до кінця. Для подальшого збільшення експорту потрібно або розблокувати європейський напрямок і будувати нові трубопроводи, а також подумати, що робити з "Північними потоками". Про ЗПГ тут не йдеться, оскільки у РФ немає відповідних технологій, країна під санкціями, а тіньовий флот не допоможе.

Загалом наростити експорт зі 120-125 млрд куб. м до майже 200 млрд куб. м на рік можна лише побудувавши нові трубопроводи загальною потужністю 75-80 млрд куб. м. Питання – куди їх будувати? Фактично 75-80 млрд куб. м – це якраз три підірвані нитки "Північних потоків". Але зараз у Росії інша проблема – відсутність покупців. Тому усі заяви російського керівництва виглядають популістичними.

Експерт з питань енергетики Геннадій Рябцев вважає, що і Європа, і окремі країни СНГ (на кшталт Молдови), і Велика Британія за роки повномасштабної війни в Україні зробили все, аби вибити з рук Кремля нафтогазову зброю. І ці дії були успішними.

"Експорт російського газу продовжує скорочуватися. Але варто розуміти, що повністю відмовитися від усіх російських енергоносіїв досить складно. До 2022 року ще не були налагоджені серйозні поставки ЗПГ через Середземне море в потрібних об’ємах. Але зараз поставки налагоджені, ринок насичений, і це впливає на ціни. Це стало наслідком переорієнтації європейців на поставки ЗПГ і трубопровідного газу з тієї ж Норвегії. Як наслідок – російський газ виявився нікому не потрібним", – каже Геннадій Рябцев.

На його думку, так швидко цього досягти вдалося через те, що у ЄС реалізуються не національні політики окремих держав, а спільна енергетична та економічна політика Євросоюзу. В останні роки до повномасштабної війни в Україні європейські компанії залюбки запрошували російських колег до спільних проєктів, в тому числі й в енергетиці. Але така політика не спрацювала. Тому була сформована нова політика, націлена на повну ізоляцію РФ, і на вільні місця зараз приходять інші країни, лідери своїх галузей.

"Європа націлена на енергетичний перехід, в основі якого лежить енергетична демократія. Це передбачає, що європейці мають бути незалежними не тільки від національних постачальників енергоресурсів, але й від експортерів", – наголосив експерт.

 

Нова реальність

 

28 жовтня видання Bloomberg повідомило, що Росія змушена припинити проєкт Arctic LNG 2 компанії "Новатек" з виробництва зрідженого газу. Причина – санкції Заходу, що обмежують відвантаження і продаж. За словами співрозмовників агентства, завод коштував 25 млрд доларів, його будували майже 10 років. А тепер компанія не може знайти покупців на свій газ, у результаті чого накопичуються нерозпродані запаси. У жовтні "Новатек" знизив видобуток газу для Arctic LNG 2 до 5,3 млн куб. м на добу, що більш ніж удвічі нижче рівня вересня (12,1 млн куб. м на день).

Комерційне зрідження газу на заводі зупинилося, продовжуються лише операції, необхідні для підтримки його технічного стану, кажуть джерела Bloomberg. З серпня Arctic LNG 2 відвантажив 8 партій ЗПГ, проте одну з них не вдалося продати, незважаючи на те, що "Новатек" пропонував знижки, що сягали 40% від ринкових цін.

Покупці газу побоюються приймати танкери з Arctic LNG 2, щодо яких США запровадили санкції: у серпні до чорних списків було включено 8 пов’язаних із проєктом суден. Сам завод "Новатек" потрапив під американські обмеження в листопаді 2023 року, після чого іноземні акціонери заморозили свою участь, а південнокорейська верф відмовилася постачати газовози льодового класу.

За планом, Arctic LNG 2 мав виробляти на трьох технологічних лініях 19,8 млн тонн ЗПГ на рік.

Олена Марченко, спеціально для "Української енергетики"