В Україні, за даними Державного агентства з енергоефективності та енергозбереження, лічильниками тепла обладнані 83% житлових будинків. Більшість українців розраховуються за тепло за будинковими приладами обліку. Проте фахівці та експерти стверджують, що найбільший стимул економити тепло є лише в разі індивідуального обліку та розрахунків за ним. Чи є можливість забезпечити його, якщо ти живеш у старій багатоповерхівці?

“Українська енергетика” з’ясувала, які саме прилади обліку тепла встановлюють українці, та чи можуть вони платити виключно за те тепло, яке споживають.

 

Будинкові та квартирні теплолічильники

 

За даними Держенергоефективності та Міненерго, отриманими на підставі інформації обласних адміністрацій, станом на 20 квітня лічильниками тепла обладнані 82,6% житлових будинків країни. 

“У цю цифру включені всі житлові будівлі, під’єднані до мереж централізованого теплопостачання, тоді як раніше здійснювався моніторинг тільки багатоквартирних житлових будинків”, – пояснила Олена Байда, експертка з енергоефективності, залучена до проєкту USAID “Прозорість енергетичного сектору”.

Вона зазначила, що наведена Держенергоефективності статистика відображає лише побудинковий облік тепла. Хоч законодавство передбачає можливість ведення також і розподільного обліку, однак офіційних даних щодо нього, на жаль, немає.

Загальнобудинковий облік тепла

Чим відрізняються різні типи обліку?

“Згідно із законодавством України є два види так званих лічильників (мовою закону – вузлів обліку) теплової енергії та водопостачання: вузли комерційного обліку та вузли розподільного обліку, – пояснив Дмитро Левицький, юрист у сфері ЖКГ, член правління ОСББ. – Народною мовою їх називають будинкові та квартирні лічильники тепла”.

Загалом технічно між ними немає великої різниці. Питання лише в класі точності, пропускній здатності, інших характеристиках. Зрозуміло, що на будинок потрібні більші можливості, на квартиру – менші. 

“Статус вузла комерційного або розподільного обліку визначається місцем його встановлення відповідно до прийнятого 2017 року закону “Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання”. Якщо пояснити дуже спрощено, то цей документ каже: все, що зайшло в будинок, мусить бути оплачено”, – додав Дмитро Левицький.

Тож імовірно, що держава планує якомога швидше запровадити бодай повний побудинковий облік. 

“100%-ий облік тепла мав бути запроваджений до 2.08.2018 року, – наголосила експертка з енергоефективності Олена Байда. – Однак парламент відклав цей термін до 1.08.2022 року". 

 

Механічні й ультразвукові прилади обліку

 

Окрім поділу теплолічильників на будинкові та квартирні, є також поділ за принципом дії – на  механічні та ультразвукові.

Механічний прилад обліку рахує витрати тепла на підставі швидкості обертання механічної турбіни (крильчатки) в потоці теплоносія. Ультразвуковий – на підставі швидкості проходження ультразвукових хвиль через потік теплоносія.

 

Механічний лічильник тепла

“Ультразвукові теплолічильники дорожчі, але більш надійні, – пояснює Петро Бачуля, енергоаудитор ТОВ “КиївЕСКО”, – оскільки в них немає механічної частини, яка рухається й може ламатися. Крім того, в них вищий клас точності й строк служби. Якщо у механічного квартирного лічильника він становить зазвичай два міжповірочних інтервали (далі вони можуть ламатися), то в ультразвукових, щонайменше, три-чотири міжповірочних терміни”.

Ультразвуковий лічильник тепла

Ще один плюс ультразвукових лічильників – вони можуть працювати з використанням бездротового зв’язку. 

“Це важливо для постачальних організацій, бо дозволяє їм забезпечити швидкий і якісний облік тепла навіть на відстані. Тобто, не потрібно, щоб приходив працівник компанії і знімав показники. Дані можна отримувати дистанційно”, – додав енергоаудитор. 

 

Чому існує проблема поквартирного обліку тепла?

 

Кожен мешканець хоче мати комфортну для себе температуру в помешканні й платити лише за тепло, яке споживає. Для споживача важливо мати можливість економити тепло й, відповідно, платити за нього менше, а за потреби, навпаки, збільшувати температуру й платити більше. Для цього потрібно встановити регулятори тепла на батареях й індивідуальний (квартирний) лічильник тепла. Однак, чому більшість українців не мають їх? Виявляється, справа в системі опалення.

Якщо у будинку горизонтальна система опалення, то тут, окрім будинкового лічильника тепла, встановлюють квартирні прилади обліку.

 

Горизонтальна система опалення

“У всіх нових будинках прилади розподільного обліку тепла (квартирні лічильники) встановлюються одразу забудовником, а от встановити їх у старих багатоквартирних будинках немає можливості”, – зазначив Петро Бачуля.

“У будинках з вертикальною розводкою систем теплопостачання відсутня технічна можливість встановлення індивідуальних лічильників, – пояснила Олена Байда. – Окрім цього, непоодинокі випадки, коли в таких будинках через незбалансованість систем теплопостачання верхні поверхи перегріті, мешканці відкривають вікна взимку, тоді як мешканці перших поверхів мерзнуть і навіть включають додатково електрообігрівачі. Оплата ж за тепло розподіляється пропорційно до метражу квартири, незалежно від температури, яка була у квартирі”.

Вертикальна система опалення

Отже, в будинках із вертикальною системою теплопостачання облік тепла відбувається здебільшого лише за будинковими лічильниками (вузлами комерційного обліку). До слова, за їх допомогою можна заощадити до 60% тепла. Водночас вертикальна система теплопостачання – не вердикт, який означає, що індивідуальний облік тут неможливий.

Навіть якщо ви живете в старому багатоповерховому будинку з вертикальною системою опалення, то можете регулювати температуру в кожній кімнаті своєї квартири і платити за використане вами тепло.

“Там, де немає можливість встановити квартирні вузли обліку теплової енергії, повинні ставитися квартирні алокатори (прилади-розподілювачі), які вимірюють умовні одиниці для розподілу теплоресурсу”, –  вважає юрист у сфері ЖКГ Дмитро Левицький.

“Такі прилади встановлюються на кожен радіатор і пломбуються для запобігання маніпуляцій із показаннями, – пояснила експертка з енергоефективності Олена Байда. – Розподільники вимірюють температуру самого радіатора та повітря в кімнаті. Дані автоматично передаються на сервер, де здійснюється розрахунок, скільки тепла спожито в конкретній квартирі”.

Проте, зазначає експертка, встановлення розподільників тепла є лише одним з елементів необхідного комплексу рішень. 

“Для початку необхідно модернізувати або встановити індивідуальний тепловий пункт, збалансувати систему теплопостачання в будинку. Передумовою для всіх цих заходів є розуміння відповідальності за свою власність і пошук спільної мови із сусідами. Адже для здійснення обліку тепла за допомогою розподільників, відповідно до закону, необхідно, щоб вони були встановлені щонайменше на 50% всіх радіаторів у квартирах”, – додала Олена Байда.

 

Будинковий + квартирний лічильник

 

Без будинкових лічильників тепла не обійтися навіть у будинках із поквартирним обліком. Цьому є пояснення.

Доки тепло дійде від місця його входу в підвалі до конкретної квартири, теплоносій втратить декалька градусів. Водночас цей теплоносій не просто охолоджується, він гріє будинок. І якщо будинок утеплений, у ньому замінені вікна в місцях загального користування, то він краще зберігає тепло. А якщо співвласники не ремонтували ні його, ні мережі 30 років, то будинок втрачає чимало теплоресурсу. Попри це, дехто з власників хоче платити лише за те тепло, яке дійшло до його квартири, і висловлює претензії щодо його якості. Мовляв, батареї холодні, а гаряча вода – іржава.

“Власники квартир давно перейнялися ідеєю ставити лічильники безпосередньо у своєму житлі, – наголосив юрист у сфері ЖКГ Дмитро Левицький, – але слід пам’ятати, що весь багатоквартирний будинок і мережі є спільною власністю співвласників. Єдиний спосіб “звести баланс” (і це європейський підхід) – передбачити комерційний облік теплової енергії та водопостачання, тобто передбачити правило, відповідно до якого в кожному будинку обов’язково мусить бути вузол комерційного обліку, щоб розраховуватися за ним”. 

Якщо у будинок зайшло 1000 кубічних метрів гарячої води, то, якщо скласти всі покази квартирних лічильників (припустимо, що вони є в 100% квартир), у сумі в будь-якому випадку отримаємо менше: наприклад, 900 кубів. Різниця, утворюється, по-перше, через похибку вимірювання, по-друге, через втрати в мережах (через пошкодження та аварії тощо). 

“У зв’язку з цим законодавцем було прийнято рішення: за скільки кубів чи гігакалорій повинен заплатити будинок – вирішується за будинковим приладом обліку (лічильником). А обсяг споживання, який підлягає оплаті кожним власником квартири, визначається, говорячи спрощено, шляхом ділення показників будинкового лічильника пропорційно до показників квартирних, тобто розподільних приладів обліку. І таким чином ми дізнаємося кількість кубів або гігакалорій, за які повинен заплатити конкретний споживач. Тому по факту споживач має заплатити, наприклад, не за 9 кубів гарячої води, які показав його квартирний лічильник, а, скажімо, за 9,1 куба. Аналогічно по теплу, тому що тепло витрачається в місцях загального користування, на так звані технологічні витрати тощо”, – пояснив фахівець. 

Він зазначив, що наше законодавство враховує різні ситуації: як бути, коли всі 100% квартир і нежитлових приміщень обладнані лічильниками; коли ніхто не обладнаний; коли обладнані частково.

“Правила виписані таким чином, щоб стимулювати всіх встановити лічильники (100%). І в разі, якщо у когось у будинку немає лічильника, то різниця (в наведеному прикладі це 100 кубів – різниця між 1000 і 9000) “падає” на них і буде ділитися пропорційно до кількості людей, які проживають у квартирах без лічильників. Тобто є правила, які стимулюють мати лічильники та розподільники”, – додав Дмитро Левицький. 

 

Встановлення, повірка, обслуговування теплолічильника 

 

Якщо мешканці вирішують встановити лічильник тепла, то для них важливо знати, хто повинен це зробити, перевіряти прилад, обслуговувати його, та чиїм коштом.

“Відповідальність за встановлення вузлів комерційного обліку закон поклав на операторів зовнішніх мереж, тобто на того, хто експлуатує мережі, які підходять до будинку, – зазначив юрист. – Отже, йдеться про теплопостачальні підприємства. Водночас власники (співвласники) будинку можуть самі встановити вузол обліку. А загалом ідея “адміністративного” покладання відповідальності за встановлення лічильників на операторів себе не виправдовує. З 2017 року діє закон, який покладає даний обов’язок на операторів і навіть передбачає фінансові санкції та штрафи за його невиконання, але Верховна Рада регулярно переносить введення в дію норм щодо відповідальності операторів”. 

На думку фахівця, за таких умов було б краще, якби країна зробила ставку на самих співвласників. А щоб мешканці захотіли встановлювати теплолічильники, їх треба економічно стимулювати.

“Співвласників можна стимулювати державними і місцевими програмами співфінансування, з одного боку, і застосуванням розрахункових норм споживання тепла на будинок без вузла обліку, з другого”, – додав Дмитро Левицький.

За спостереженнями фахівців, саботаж деякими співвласниками встановлення вузлів обліку у своїх будинках пов’язаний із тим, що їм вигідно платити за нормами. Адже їх будинок настільки енергетично неефективний, що якщо вони будуть реально вимірювати теплову енергію, то платитимуть набагато більше. Наприклад, без обліку тепла досі перебуває чимало будинків, зведених до 1920-х (так звані “дореволюційні”), а також так звані “сталінки” з високими стелями. Причина в тому, що там треба гріти дуже великі об’єми приміщень, а для розрахунків на практиці застосовуються норми для площ, які не враховують набагато більший об’єм. Саме тому в таких будинках співвласники не хочуть встановлювати лічильники тепла й наполягають, щоб плата за цей ресурс розраховувалася відповідно до площі квартири. Виходом може бути застосування до таких будинків норм споживання, адекватних їхньому об’єму.

На думку фахівців, стимулювати співвласників встановлювати прилади обліку тепла в принципі можна на підставі прописаних у діючому законі механізмів. 

У законі передбачено, що для будинків, не обладнаних вузлами обліку теплової енергії, обсяг її споживання визначається за нормами, які затверджує орган місцевого самоврядування. 

Не менш важливе питання: хто має платити за встановлення лічильника?

“Закон “Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання” покладав витрати зі встановлення вузла обліку на власника/співвласників будинку, – каже Олена Байда. – Проте з 1 травня набули чинності зміни до цього закону, відповідно до яких ці витрати включатимуться до складу тарифу на теплову енергію. У випадку встановлення лічильника власником/співвласниками будівлі за власний кошт витрати відшкодовуються оператором зовнішніх інженерних мереж шляхом зарахування їх у рахунок майбутніх платежів за послуги з теплопостачання”.

Юрист Дмитро Левицький звертає увагу на те, що хоч окремим внеском, як передбачав закон раніше, хоч у складі тарифу, як передбачає законопроєкт №2458 (замість нього президент 29 квітня 2021 року підписав закон №1060-IX, – ред.), але кошти йдуть із кишені споживача. Тобто, за все завжди платив і платить споживач. Питання лише в організації та в прозорості фінансових потоків, і саме стосовно цього є питання до передбачених змін. Саме тому, наполягає фахівець, найкращим виходом є встановлення будинкових вузлів обліку самими співвласниками. Адже в підсумку йдеться про їх кошти та їх спільне майно. Ніхто й ніколи не розпорядиться коштами більш ефективно, ніж їх власник.

Знімати на повірку, стежити за техстаном, знімати покази – це все зараз за замовчуванням покладено також на операторів, зі сплатою співвласниками відповідних внесків, зазначив Дмитро Левицький. Проте він вважає, що можна було б дати людям альтернативу – дозволити, щоб за рішенням співвласників це міг робити інший суб’єкт. 

 

Строк служби теплолічильника

 

У більшості будинків лічильники тепла були встановлені вже багато років тому. У зв’язку з цим виникає питання, як довго можуть працювати ці прилади? Чи не опинимося в ситуації, коли нарешті матимемо 100%-ий комерційний облік тепла, але виявиться, що більшість лічильників потребують заміни? 

“Строк служби лічильника тепла становить здебільшого близько 20 років, але цей термін залежить від типу лічильника, якості тощо, – зазначив енергоаудитор Петро Бачуля. – Звідки взялась дана цифра? Чимало виробників заявляють, що строк служби їх лічильників – чотири  міжповірочних інтервали. Якщо врахувати, що лічильник із заводу виходить повірений, то це так і виходить – приблизно 20 років. Отже, кожні чотири роки теплолічильник здається на повірку. Якщо не проходить її, то це означає, що прилад потребує заміни”. 

За міжповірочними термінами, зі слів співрозмовника, мають стежити теплопостачальні організації.

“Вони щомісяця знімають показники й повинні при цьому дивитися, наскільки коректно працює лічильник, чи він справний”, – додав Петро Бачуля.

Підсумовуючи, можна сказати, що проблема з повним обліком тепла в Україні залишається невирішеною. З одного боку, без обліку в країні опинилося лише 17% житлових будинків. З іншого боку, діючий закон “Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання” недостатньо стимулює встановлювати лічильники безпосередньо тих, хто в цьому зацікавлений – населення. Обов’язок встановлення приладів обліку покладено на операторів тепломереж, які часто не мають для цього коштів або зацікавленості.

Повірка лічильників

Про індивідуальний облік тепла годі й говорити. Для того, щоб мешканці старих багатоквартирних будинків могли встановити у своїх квартирах прилади-розподілювачі теплової енергії (алокатори), співвласники спочатку повинні пройти інші етапи модернізації свого будинку (встановити індивідуальний тепловий пункт, здійснити балансування системи теплопостачання тощо). Люди підуть на ці енергоефективні заходи лише в разі усвідомлення своєї відповідальності за житло та в разі фінансової підтримки з боку держави й органів місцевого самоврядування.

Світлана ОЛІЙНИК, спеціально для “Української енергетики”