Більш ніж половина потенціалу офшорної (морської) вітроенергетики в країнах Чорного моря припадає саме на акваторію України, відзначає Світовий банк. Чи готова Україна скористатися цими можливостями та реалізувати  енергетичний потенціал Чорного та Азовського морів в умовах тимчасової анексії Криму?

Як розвиваються офшорні ВЕС у світі, як фахівці оцінюють реальність успішного розвитку галузі в Україні та що не так зі статусом Азовського моря, аналізувала "Українська енергетика". 

 

Чого досягла світова офшорна вітроенергетика за 30 років

 

Першу морську вітрову електростанцію Ravnosborg збудували у Данії в 1991 році. Сумарна потужність 11 її турбін становила 5 МВт. Станція відпрацювала на вітрах Балтійського моря 26 років, ставши успішним прикладом інноваційного проєкту.

З того часу пройшло уже 30 років: за цей проміжок не лише суттєво вдосконалились технології, але і значно знизилась їх собівартість. І уже в 2021 рік світова офшорна енергетика увійшла з 32,5 ГВт загальної потужності. Наразі "зелену" електроенергію у світі генерують 162 офшорні вітроелектростанції. Ще 26 морських ВЕС потужністю 10 ГВт перебувають на стадії будівництва.

Сектор швидко розвивається, і це підтверджують амбітні національні плани та стратегії країн-лідерів у цій галузі – Великобританії, Німеччини, Китаю, Нідерландів та Бельгії. Стратегія ЄС з розвитку відновлюваних джерел енергії передбачає досягненя рівня загальної потужності офшорної вітроенергетики 60 ГВт до 2030 року і 300 ГВт – до 2050 року.

Офшорні вітростанції Данії
Фото Андрія Конеченкова, голови правління УВЕА

"Відповідно до звіту Глобальної ради з вітроенергетики (GWEC), загальна потужність офшорної вітроенергетики в світі має зрости вчетверо до 2025 року", – коментує темпи розвитку галузі Катерина Книш, керівниця аналітичного департаменту Української вітроенергетичної асоціації (УВЕА). – За прогнозами Міжнародного агентства з відновлюваних джерел енергії IRENA до 2030 року глобальна офшорна вітроенергетика досягне 78 ГВт, а до 2050 – 215 ГВт. Європейська вітроенергетична асоціація WindEurope надає ще більш амбітний показник – 450 ГВт до 2050 року".

Експертка наголосила, що зараз на офшорну вітроенергетику звернули увагу не тільки країни, які вже експлуатують вітрові станції у морі, але й новачки.

"Сусідня "вугільна" Польща у 2020 році прийняла закон про офшорну вітроенергетику і зобов’язалася встановити 8000 МВт офшорних вітроенергетичних потужностей до 2030 року. Греція, яка закриває вугільну генерацію, 1 лютого 2021 року публічно оголосила початок консультаційної роботи для розробки законодавства, необхідного для започаткування офшорної вітроенергетики в країні", – наводить приклади Катерина Книш.

Серед основних переваг морських ВЕС експертка відмічає високу ефективність вітроустановок, кліматичну нейтральність такої генерації та  соціальну спрямованість.

"Коефіцієнт використання встановленої потужності (capacity factor) нових офшорних вітроенергетичних проєктів сьогодні перевищує 50%. На цьому рівні, ефективність офшорних вітрових установок майже в чотири рази перевищує коефіцієнт використання встановленої потужності сонячних фотоелектричних установок та співмірна зі станціями, що працюють на вугіллі чи на газі. А заміна потужностей на викопному паливі рівноцінною по ефективності генерацією зменшить залежність країни від імпортованого палива", – конкретизувала Катерина Книш.

Важлива складова сталості проєктів – зайнятість населення. Глобальна рада з вітроенергетики (GWEC) прогнозує, що протягом наступних п'яти років наземна та офшорна вітроенергетика глобально можуть створити 3,3 млн робочих місць. Відповідно до дослідження IRENA, для типового 500 МВт офшорного вітроенергетичного проєкту знадобиться створення 17,29 робочих місць на рік у розрахунку на 1 МВт встановленої потужності (протягом 25 років експлуатації станції).

Фахівці УВЕА уточнили, що з розвитком офшорної вітрогенерації у села морських регіонів приходять інвестиції: у соціальний розвиток, інфраструктуру, суміжні виробничі галузі, наприклад, виробництво турбін, транспортне обладнання тощо.

Оцінюючи вплив офшорної ВЕС на довкілля, Катерина Книш зауважила, що вітрові установки під час експлуатації є безпечними для природного середовища, ризики для довкілля виникають переважно під час установки вітрових турбін.

Щодо безпеки під час будівництва та експлуатації морської ВЕС, експерти вказали на ризики, які вимагають необхідних змін у роботі радіонавігаційного обладнання, щоб унеможливити зіткнення та аварій. 

 

Вітер+водень – українська формула для розвитку офшорних ВЕС

 

Світовий банк у 2020 році проаналізував технічний потенціал офшорної вітроенергетики в країнах Чорного моря, включно з Україною. До цього часу у світі фактично не піднімалася тема розвитку офшорної вітроенергетики у водах Чорного моря. Наразі акваторію відзначили як потенційну для вітрогенерації морського базування.

Джерело: Світовий банк

Розвиток офшорної вітроенергетики може розв'язати питання дефіциту електроенергії у країнах Чорноморського регіону, яке особливо гостро стоїть в зимові періоди та стимулювати транскордонну торгівлю, тобто підвищити статус країн регіону як експортерів.

За результатами дослідження, технічний потенціал офшорної вітроенергетики в країнах Чорного моря сягає 435 ГВт, з яких 251 ГВт припадає саме на морську територію України.

А що думають про розвиток офшорної вітроенергетики українські фахівці? У березні 2021 року експерти представили дослідження "Офшорна вітроенергетика та "зелений" водень: відкриття нових меж енергетичної потужності України". Потенціал українських морських вод аналізували УВЕА та Інститут відновлюваної енергетики НАН України (ІВЕ НАНУ) у співпраці з профільними організаціями.

Додаткові розрахунки, які провів ІВЕ НАНУ, представляють можливості офшорної вітроенергетики в Україні на мілководних територіях великих акваторій – Азовського та Чорного морів, затоки Сиваш, водосховищ Дніпровського каскаду ГЕС, лиманів.

Оцінка потенціалу встановленої потужності офшорних ВЕС на території України. Джерело – ІВЕ НАН України

Автори дослідження разом з експертами асоціації "Українська воднева рада" визначили потенціал офшорної вітроенергетики в Україні з прив’язкою до виробництва "зеленого" водню. Специфікою сучасної "зеленої" водневої енергетики, що виробляє Н2 шляхом електролізу води, є значні питомі витрати електроенергії. Експерти впевнені, що одним з найбільш ефективних шляхів отримання "зеленого" водню в Україні є використання енергії вітру.

За результатами досліджень ІВЕ НАНУ, Україна має потенціал для створення на своїй території 250 ГВт потужностей офшорних ВЕC з середньорічним виробництвом електроенергії 984 млрд кВт∙год і може забезпечити середньорічне виробництво 19,5 млн тонн "зеленого" водню методом електролізу.

Україна має значні технічні можливості з розвитку офшорної вітроенергетики, проте відкриття цього ринку потребує внесення значних змін до чинного та створення нового законодавства, а також вирішення питань безпеки в місцях майбутнього будівництва, зауважили експерти.

 

Геополітика VS енергетичний розвиток регіону    

 

Потенційна привабливість відновлюваної енергетики для України та можливості, які вона відкриває для соціально-економічного розвитку прибережних регіонів, на жаль, стикаються з напруженою геополітичною ситуацією. Незаконна анексія частини української держави – Кримського півострова - має свої наслідки: втрата контролю над територією та прилеглою акваторією; економічні збитки та постійна геополітична напруга в регіоні.

"Єдиний мінус у дослідженні Світового банку бачимо в тому, що у звіті враховується потенціал морських території АР Крим, які тимчасово анексовані Російською Федерацією, – прокоментували експерти УВЕА вплив агресивної присутності Росії. – Таким чином, допоки деякі території знаходяться у незаконному володінні Росії, повністю розрахунки Світового банку ні технічно, ні юридично неможливо втілити в життя. Адже не даремно, що розвиток відновлюваних джерел енергії в сусідніх країнах, особливо, в Україні, в Енергетичній стратегії РФ вважається однією із найбільших національних загроз для Росії".

Наразі, відповідно до розрахунків Світового банку, більшість фіксованих офшорних ВЕС можуть бути побудовані в акваторії біля Одеси, Миколаїва, Херсону, Бердянська та Мелітополя. Вітровий потенціал акваторії Кримського півострова більше придатний для плавучих ВЕС.

Експерти УВЕА наводять дані про розподіл 251 ГВт технічного потенціалу офшорної вітроенергетики України: на плавучі станції припадає 68 ГВт, а на ВЕС з фіксованим дном – 183 ГВт.

Із втратою контролю над Кримським півостровом, Україна втратила частину енергетичного потенціалу територіальних вод. Крім того, є ще одна загроза і це стосується відмінностей у статусі двох морів.

"Ситуацію у Чорному та Азовському морях варто розглядати окремо, бо існує різниця щодо статусу морських акваторій", – наголосив  Михайло Гончар, президент Центру глобалістики "Стратегія XXI", експерт з питань національної безпеки.

Україна – учасниця Конвенції ООН з морського права, прийнятої у 1982 році. Відповідно до неї Україна має в акваторії Чорного моря зону територіальних вод завширшки 12 морських миль (22,2 км) вздовж узбережжя. Це суверенна територія України, де держава має право будувати будь-які споруди, в тому числі офшорні вітропарки.

Далі йде економічна зона, яка має бути не більше 200 морських миль (біля 370,6 км) від берегової лінії. Ця частина акваторії знаходиться в юрисдикції країни, тут дозволено вести господарську діяльність: ловити рибу; розробляти природні поклади, наприклад, видобувати газ із глибин Чорного моря.

Згідно з Договором між Україною та РФ про співробітництво у використанні Азовського моря і Керченської протоки від 2003 року російська сторона змусила Україну визнати Азовське море "історично внутрішніми водами Росії та України". Отже, майже 18 років статут міжнародного права не поширюється на акваторію Азовського моря, з усіма негативними правовими наслідками.

"Наразі Росія діє, не тільки ігноруючи норми міжнародного морського права, але також порушує положення цього двостороннього договору. Практично, вона вважає, що внутрішнє море двох країн – це її внутрішнє море", – підкреслив Михайло Гончар.

Експерт наголошує, що поведінка представників Росії свідчить про те, що двосторонній договір нічого не означає, бо катери берегової охорони, що відносяться до ФСБ, підходять на кілька миль до нашого узбережжя, не вважаючи це порушенням кордону. Тим більше, що ця лінія розмежування в Азовському морі та Керченській протоці так і не була закріплена законодавчо.

Фактично РФ демонструє, що вважає Азовське море своїми територіальними водами і що кордон проходить по береговій лінії. Отже, Росія застосовує технологію правовійни (lawfare), трактуючи договір на свою користь.

"Ми, звісно, можемо вважати, що маємо дванадцятимильну зону, – застерігає Михайло Гончар, – Але Росія може вимагати, що розміщення подібних технічних споруд, як офшорний вітропарк, Україна має узгоджувати з ними. Хоча при цьому, зводячи Кримський міст, влада РФ  ігнорувала вимогу погоджувати свою діяльність з Україною".

Експерт вважає, що поведінка влади РФ зумовлена в тому числі і пересторогою, що кораблі НАТО можуть з'явитись в Азовському морі. І вона може трактувати це, як загрозу для своєї безпеки, особливо у водах ближче до Криму. 

Тому будь-яку господарську діяльність РФ також може трактувати як завгодно. Експерт нагадав, що такі речі в морській практиці відомі. Наприклад, у 2001 році на замовлення Азербайджану у спірному районі Каспійського моря розвідку покладів нафти і газу проводила відома британська компанія. На той час морські кордони цих країн ще не було демаркованю. Після появи катерів Ірану і кількох пострілів у бік судна, роботи було припинено.

"Спочатку з боку РФ можуть не заперечувати, спостерігаючи за будівництвом, а потім почнуть виставляти претензії, використовуючи будь-які приводи, наприклад, щодо порушення безпеки чи заявити, що функціонування вітропарків створює проблему для рибного господарства, підтягнути екологічні фактори тощо", – констатував експерт.

Чи є варіанти виходу з ситуації? Михайло Гончар вважає, що це завдання для дипломатів. На його думку, необхідно визнати цю угоду 2003 року нікчемною. І розпочати процес визнання Азовського моря частиною міжнародного права. Для України важливо залучитись підтримкою міжнародних партнерів, посилаючись на кризові обставини, фактично примусові умови підписання договору у момент "Тузлівської кризи". Необхідно повернутись до Конвенції ООН з міжнародного морського права.

Михайло Гончар впевнений, що захищати свої інтереси необхідно. Це показала у 2018-2019 роках блокада портів Маріуполя і Бердянська через Керченську протоку. Судна стояли кілька діб, а збитки несли судновласники та інвестори. Для захисту треба наростити потужності Військово-морських сил, тобто майбутні райони вітропарків мають бути під охороною ВМС.

 

Розвитку офшорних ВЕС має передувати прогнозоване законодавство

 

Старша юристка фірми "Астерс" Марта Галабала констатує, що країни, які лише стають на шлях розвитку офшорної вітроенергетики, стикаються з кількома типовими викликами.

Необхідно заздалегідь упорядкувати норми та правила, які стосуються будівництва та експлуатації ВЕС, оформлення дозвільної документації, приєднання до електричної мережі, моніторингу впливу офшорної ВЕС на довкілля, технічного обслуговування.

"Вирішити перелічені проблеми може лише правильне, логічне та прогнозоване законодавство, а також наявність конкретної національної стратегії зі сприяння розвитку офшорної вітроенергетики", – вважає Марта Галабала і наводить першочергові кроки щодо врегулювання технічнологічних питань та захисту довкілля.

Експертка вважає, що спочатку варто визначити статус територій, що підходять для офшорних проєктів. При цьому дозвільні документи для розробки офшорних ВЕС, які видаватимуть органи влади, не повинні дублюватися та перетинатися між собою.

"Необхідно встановити порядок взаємодії між морськими вітровими електростанціями та проходженням морського транспорту, а також врегулювати питання взаємозв'язку офшорних ВЕС з мережами оператора системи передачі або операторів розподільчих систем", – пропонує Марта Галабала. 

Що стосується охорони довкілля, у законі "Про оцінку впливу на довкілля" має бути визначений стан повноважень у проведенні оцінки для морських вітроенергетичних проєктів та прописана процедура участі громадськості в обговоренні екологічних аспектів їх реалізації.

Порядок прокладки кабелів взаємозв'язку на морському дні необхідно прийняти відповідно до морського законодавства та правил міжнародної практики. Як приклад, юрист пропонує звернути увагу на європейське законодавство та визначитись з нормами, які мають бути прийняті в Україні.

"Керуючись досвідом країн Балтійського моря, ініціативи з офшорної вітроенергетики, крім національного уряду, мають регулюватися також вже наявними міжнародними установами. Для України, яка не є членом Євросоюзу, такими структурами може бути Енергетичне співтовариство, як долучена сторона до Ініціативи енергетичного об’єднання Центральної та Південно-Східної Європи (CESEC)", – зазначила Марта Галабала.

Морська  вітрогенерація – новий для України напрям. Зроблено тільки перші кроки на рівні аналізу технічних потужностей та пропозицій щодо формування державної політики для офшорної вітроенергетики. 

Отже, шлях до офшорного вітру потребує від української влади створити умови, щоб бізнес міг використати потенціал морських ВЕС. Розпочинати фахівці радять з розробки національної стратегії зі сприяння розвитку галузі. Експерти вважають, що паралельно варто працювати над законодавством, щоб врегулювати всі технічні та нормативні моменти.

Фахівці з безпеки пропонують державі активніше користуватись важелями міжнародного права, розв'язувати дипломатичні задачі щодо статусу Азовського моря та одночасно посилювати заходи захисту, тобто майбутні райони вітропарків мають бути під охороною Військово-морських сил держави, щоб унеможливити будь-які провокації.

Лариса Білозерова, спеціально для "Української енергетики"