Глобальна енергетична політика перебуває на роздоріжжі.
З одного боку, країни нарощують інвестиції у відновлювані джерела енергії (ВДЕ), готуючись до переходу на вуглецеву нейтральність. З іншого – традиційні нафтогазові проекти продовжують приносити прибутки, забезпечуючи енергетичну стабільність. Україна, яка має значний потенціал у секторі ВДЕ, водночас залишається залежною від викопного палива. В умовах війни та економічних викликів уряд змушений вирішувати, чи варто підтримувати буріння нових нафтових родовищ або ж повністю сконцентруватися на розвитку чистої енергетики.
Поточна ситуація на ринку нафти та ВДЕ
Світові тренди свідчать про глобальний відхід від викопного палива. Уряди США, ЄС та Китаю активізують політики підтримки сонячної та вітрової енергетики, водночас скорочуючи субсидії для нафтогазових проектів. В Україні ж ситуація складніша: країна має значні запаси нафти та газу, але їхня розробка потребує державних дотацій та інвестицій.
Після російського вторгнення українська енергетика зазнала серйозних втрат, і дефіцит енергії залишається ключовою проблемою. Це змушує уряд шукати швидкі рішення для забезпечення стабільного постачання, а нафта та газ у короткостроковій перспективі здаються найдоступнішим варіантом.
Аргументи на користь державної підтримки буріння
Контраргументи: чому варто зосередитися на ВДЕ
Україна повинна збалансувати короткострокові потреби та довгострокові перспективи. Тимчасова підтримка буріння може бути виправданою для забезпечення енергетичної стабільності, але головна стратегія має полягати у розширенні ВДЕ.
Чи варто дотувати буріння? Відповідь залежить від того, чи готова Україна до економічного та технологічного переходу. Якщо країна ефективно інтегрується у світові тренди та залучить міжнародне фінансування, акцент має зміщуватися від нафти до чистої енергетики. У іншому випадку існує ризик залишитися залежними від викопного палива, коли світ уже перейде на новий рівень енергетичної політики.
Юрій Атанов, спеціально для «Української енергетики»