Саме стільки віднедавна доводиться щомісяця витрачати середньостатистичній ужгородській сім’ї за послуги з розподілення та доставки газу до квартири – додатково до оплати за фактично спалені кубометри на кухонній плиті.

Наразі це – лише вигадана теоретична ситуація. Втім, вона могла би стати  реальністю, якби рішення про введення абонплати за споживання газу для населення почало діяти з квітня, як і планувалося раніше. Для Закарпаття тариф вийшов найбільшим в країні, і саме в цій області в одному з міст оголосили про намір повернути громаді трубопроводи, які сьогодні у віданні монополіста – ПАТ “Закарпатгаз”. В обласній раді окремі депутати пішли ще далі – заговорили про створення альтернативного газорозподільного підприємства. Чи можливо таке? Чи взагалі потрібна абонплата і, якщо так, то як вирахувати її ціну? Що, зрештою, включає в себе наразі тариф на “блакитне паливо”.

АБОНПЛАТА: ПОРАХУВАЛИ ПО-НОВОМУ

Наприкінці березня Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) вирішила – для кожної оселі, де є газ, вводиться плата за послуги розподілу природного газу як плата за потужність (далі – абонплата). Формально ця методика діяла із лютого 2016 року, а в березні 2017 її вирішено почати застосовувати на практиці. Оскільки велика кількість політиків  та й інших громадськоактивних людей почала відразу говорити про “зраду” та “тарифний геноцид”, мало хто встиг розібратися, що ж означає новація. Тут варто зазначити, що ту ж абонентську плату ми й так оплачуємо тепер – як частину регульованої ціни газу  за послуги його розподілу та транспортування. Це закладено у складовій тарифу за 1 куб. м газу і становить 88 коп. за кожен спожитий кубометр (12,6% у структурі тарифу). У ціну 88 коп. входить середньозважений тариф на розподіл (отримують облгази – 51,37 коп. + ПДВ, разом – 61,64 коп.), середньозважений тариф на транспортування магістральними газопроводами (отримує оператор ГТС – ПАТ “Укртрансгаз” – 26,28 коп з ПДВ).

Власне новація від НКРЕКП полягала  в тому, що ціна на ті обсяги газу, які за місяць рахує наш лічильник, повинна була зменшитися десь на 88 коп. – приблизно до 6 грн. Натомість з’явилася нова фіксована платіжка – абонплата. І от щодо способу її нарахування та розміру виникли, м’яко кажучи, непорозуміння.

У НКРЕКП запропонували українцям рахувати розмір оплати не за фактичною кількістю використаних кубометрів, як це відбувається сьогодні, а за максимальною приєднаною потужністю до газових мереж. Тобто, за тією теоретичною кількістю кубометрів, які б споживачі спалили у разі, якщо б користувалися всіма своїми газовими приладами протягом місяця 24 години на добу.

Тут варто згадати, що для населення існують лічильники різної потужності. Потужність – це здатність лічильника пропускати максимальну кількість кубічних метрів газу за годину. Якщо, наприклад, в оселі є лише кухонна плита, то тут достатньо найменш потужного лічильника – G1,6, який за годину може пропустити 2,5 куб. м. А от якщо у помешканні є ще й колонка для підігріву води, лічильник встановлюють потужніший – G2,5, який за годину пропускає максимально 4 куб. м. Якщо у споживачів є індивідуальний газовий котел, який і гріє воду, і опалює приміщення, то встановлюється лічильник G4, який в годину може максимально пропустити 6 куб. м. Про потужність лічильника та кількість куб. м на годину, які він може пропустити, написано прямо на ньому. Зокрема, там є позначка – G1,6; G2,5; G4; G6 чи ще вище.

Потужність лічильника: позначка Qmax показує, скільки куб. м. він може максимально пропустити в годину

Для кожної області виведено свій тариф, для мешканців Закарпаття абонплата вийшла найдорожчою. Наприклад, якщо в оселі користуються лише газовою плитою для приготування їжі, то крім 6 грн за кожний використаний кубометр газу довелося б окремо щомісяця сплачувати 87 грн (якщо лічильник G1,6) або ж 140 грн (якщо лічильник потужніший – G2,5 або якщо лічильник не встановлено).

Пікантності ситуації у закарпатських містах додає те, що наразі там немає централізованого опалення та гарячого водопостачання. Тож у багатьох оселях встановлені індивідуальні газові котли. І там, де такі є, лічильники встановлені більш потужні – G4. Для таких споживачів розмір абонплати вийшов би 210 грн на місяць. А в кого ще більш потужний лічильник – G6, то послуги коштували би господарям 350 грн. Ці гроші повинні були би сплачуватися щомісяця.

У багатьох оселях закарпатців встановлені індивідуальні газові котли

Як відомо, виведені тарифи на абонплату для всіх регіонів викликали у суспільстві такий резонанс, що постанову у НКРЕКП скасували. Втім, не варто забувати, що встановлення тарифів на розподіл газу на основі потужності – це вимога МВФ, яку Україна зобов’язалася виконати. “Ми застосуємо тариф на розподіл газу й опалення на основі потужності, що дозволить перенести деяку частину вартості на літні місяці“, – йдеться у меморандумі з МВФ. “За рахунок того, що оплата відв’язується від фактичного обсягу розподілу газу, споживачі сплачуватимуть за ці послуги однакову ставку як у літні, так і в зимові місяці. Це пояснюється постійним характером більшості витрат на обслуговування мереж, які не залежать від обсягів газу в трубі“, – пояснює суть задуму експерт DiXi Group Денис Назаренко.

У факті окремої платіжки за обслуговування газових мереж варто шукати не лише негатив, а й позитив, адже держава офіційно декларує відкриття ринку газу конкуренції, зокрема, – планує зробити так, щоб господарі кожної оселі могли самі обирати газопостачальну компанію. Власне для того й задумано розмежування – окремо платити за експлуатацію і технічне обслуговування газової інфраструктури, і окремо тим, хто продає споживачам газ як товар. А раптом ми, як споживачі, знайдемо собі постачальника, який даватиме нам кожен 10-й куб. м безкоштовно або ж запровадить інші акційні знижки?

Але ж те, як запропонували рахувати абонплату у НКРЕКП, наразі призвело би до реального здорожчання сукупної платіжки за газ: насамперед для тих людей, які використовують його найменше, тобто – лише для кухонної плити.

То як же варто обрахувати оплату в Україні? Експерт з питань енергетики, керівник проектів та програм аналітичного центру  DiXi Group Роман Ніцович зазначає: “Оптимальною є та методологія, яка дозволяє розподілити необхідні витрати на утримання та модернізацію мереж, встановлення лічильників та інші заходи, у найбільш справедливий спосіб. Поки в Україні неможливо нараховувати плату за замовлену потужність мереж – через брак сучасних способів обліку і прогнозування споживання. Відтак, можливе застосування плати за технічну потужність, як це пропонувала НКРЕКП, але у спосіб, який би не збільшував платіж для споживачів, які використовують найменше палива, – для приготування їжі на кухонній плиті. Інша методологія – фіксована плата або плата, що прив’язана до обсягів споживання (і облікованих, і нормативних), або ж їх комбінація. Плата за технічну потужність використовується лише в Нідерландах – в інших країнах ЄС застосовується її комбінація з фіксованою платою та платою за споживаний обсяг“.

Тож, як бачимо, лише в одній країні Євросоюзу абонплата вираховується виключно із приєднаної потужності. Але саме це запропонували в Україні: іншими словами, зовсім не зважати на фактичне споживання газу.

“У газорозподільного підприємства є свої пропозиції щодо обчислення і нарахування плати за потужність за розподіл природного газу, які ми надавали в НКРЕКП відповідно до законодавства та процедур перегляду й встановлення тарифів, і, як ви знаєте, плата за потужність була призупинена або відмінена, виходячи більше з популістських і політичних причин, а не з позицій господаря, який переживає за газорозподільну систему і хоче інвестувати в неї і покращувати те, що вже більш ніж зношене за десятки років, і осучаснення чого потребує серйозних інвестицій“, – прокоментував ситуацію щодо способу нарахування абонплати фахівець зв’язків із громадськістю ПАТ “Закарпатгаз” Юрій Ломакін.

ДИВИТИСЯ ЗА ТРУБОЮ ТРЕБА. І ЦЕ – НЕ БЕЗКОШТОВНО

“Користуються нашою трубою, а ми ще й маємо за це їм дати гроші“, “проклали газогін при СРСР, а сьогодні хочуть на нас заробити“; “люди за свої гроші провели газ до села, а нині їх ще раз хочуть змусити за це ж знову платити” – приблизно такі меседжі з відтінком популізму доводиться чути від політиків, зокрема, – й місцевих закарпатських, коли мова заходить про введення абонплати. Більшість газопроводів сьогодні дійсно перебуває хоча й не у власності, втім, так чи інакше, –  в управлінні облгазів.

За даними річного звіту НКРЕКП, із 5,69 тис. км мереж, які є в ПАТ “Закарпатгаз”, лише 0,13 перебувають у власності підприємства. Решта кілометрів газових мереж – не є власністю, вони у “Закарпатгазу” на правах експлуатації, господарського відання або ж користування.

Мережі з “блакитним паливом”, які обслуговують облгази

Водночас, не треба забувати, що саме облгази як газорозподільні підприємства стежать й повністю відповідають затрубопровідні системи. “Під поняттям “експлуатація газорозподільних трубопроводів” йдеться не про отримання прибутку за рахунок володіння газовими мережами, як багато хто помилково про це думає, а про комплекс технічних заходів, що забезпечує підтримку газопроводів і споруд на них у працездатному стані і робить можливою безаварійну та безперебійну доставку природного газу споживачам, – наголошує представник ПАТ “Закарпатгаз” Юрій Ломакін. – При цьому самі мережі залишаються у власності відповідних територіальних громад, органів місцевого самоврядування тощо“.

До слова, на своєму офіційному сайті закарпатські газовики похвалилися й тим, що торік інвестували у розвитокінфраструктури майже 14 млн грн.

А от щодо події 2012 року, коли Кабінет міністрів на чолі з М. Азаровим передав державні газорозподільні мережі у господарське відання облгазів, Генеральна прокуратура цьогоріч у травні почала проводити розслідування. Кримінальне провадження відкрито за статтями “Зловживання владою або службовим становищем” і “Службова недбалість”.

Газомережі підтримують у робочому стані газорозподільні підприємства. Фото із сайту ПАТ “Закарпатгаз”

У відповіді на запити керівництво міст Ужгород, Берегово, Перечин, Хуст підтвердили автору, що мережі їх громад перебувають на балансі ПАТ “Закарпатгаз”, себто, як уже згадано, на правах експлуатації, господарського відання чи користування. Втім, цікавими виявилися листи мерів двох містечок. Так, міський голова Виноградова Степан Бочкайзазначив, що останні 10 років міська рада не ухвалювала жодних рішень щодо газових мереж, і у раді сьогодні не володіють інформацією про власників чи балансоутримувачів майна підвідної газової мережі. Подібну відповідь надав і міський голова Сваляви Іван Ланьо.

Виходить, ці керівники не знають, чи є газові труби в їх містечках власністю їх же виборців. Втім, точно відомо – хто б не був власником, вони й так перебувають на обслуговуванні у монополіста ПАТ “Закарпатгаз”.

Спікер від підприємства Юрій Ломакін наголосив: “Газорозподільні компанії не користуються мережами безкоштовно. У 2012 році мережі передали на баланс розподільних компаній і зобов’язали їх інвестувати власні кошти, аби вартість мереж не знижувалась. З літа 2017 року облгази уклали договори експлуатації мереж, згідно з якими вони зобов’язані перераховувати до бюджету відповідну плату за користування ними у випадку врахування цих затрат в структурі тарифу“.

ЯК У МУКАЧЕВІ ХОТІЛИ МЕРЕЖУ ЗАБРАТИ І ЩО З ТОГО ВИЙШЛО

У контексті введення для українців абонплати у закарпатському місті Мукачево у квітні міська рада прийняла рішення, згідно з яким повернула собі у власність майно газопідвідної мережі “задля недопущення необґрунтованого та безпідставного безоплатного використання майна (підвідної газової мережі) територіальної громади“, йдеться у документі. Також у рішенні йдеться про підготовку експертної оцінки вартості газових труб та обладнання для того, аби у майбутньому передати їх в оренду через конкурс.

У міськраді Мукачева у повідомленні регіональним ЗМІ натякнули, що завдяки поверненню газогонів міська владазможе контролювати розмір тарифу на розподіл газу, а то й зовсім таку оплату відмінити.

Ситуація у Мукачеві, на перший погляд, прецедент для країни, але що ж це означає насправді? Насамперед варто зазначити, що рішення міськради від 4 квітня на практиці досі не реалізоване. Зокрема, як письмово повідомив журналісту перший заступник міського голови Мукачева Ростислав Федів, сьогодні триває робота щодо інвентаризації об’єктів та процес з визначення експерта для проведення оцінки вартості газових мереж міста. Конкретні терміни – коли ж таки слід очікувати завершення інвентаризації та оцінки – представник влади не уточнив.

Екс-мер Мукачева, а нині – депутат Закарпатської обласної ради Золтан Ленд’єл від партії “Єдиний Центр” – на засіданні обласних обранців 7 квітня наголосив, як зафіксовано у протоколі, що “депутатський корпус (Мукачева – Авт.) убезпечив мешканців міста від будь-яких спроб олігархів і влади обдирати містян, стягуючи з них незаконну абонплату за газ“. Відтак пан Ленд’єл запропонував обласним депутатам створити, по суті, альтернативу ПАТ “Закарпатгаз” – комунальне підприємство “Закарпатгазпостач”, яке б взяло в управління усі газові мережі, що перебувають у власності місцевих громад.

На це голова Закарпатської обласної ради Михайло Рівіс від “Блоку Петра Порошенка “Солідарність” зазначив, що обласна рада не може створювати комунальні підприємства, поки всі міські ради не приймуть на баланс такі газові мережі. В підсумку засідання завершилося зверненням депутатів до представників державної влади із “занепокоєннямта обуренням“ фактом введення абонплати.

Наразі ж варто з’ясувати два головні питання – чи може дійсно місцева влада створювати свої комунальні газові підприємства і чи можна не вводити абонплату, якщо труби із “блакитним паливом“ перебувають під контролем місцевої влади?

Щодо останнього, то варто згадати: за газогони у населених пунктах облгази хоча й не платять орендну плату або плату за користування, втім, вони їх технічно обслуговують. “Заява про введення плати для “Закарпатгазу” за “використання” газорозподільних мереж, в першу чергу, негативно позначилася б на становищі саме споживачів газу міста Мукачева, – прокоментував ситуацію фахівець зв’язків із громадськістю ПАТ “Закарпатгаз” Юрій Ломакін. – Адже це призвело би до пропорційного збільшення тарифу на розподіл газу для кожного споживача, а відтак, ще більше погіршило би рівень добробуту кожного з них. Простіше сказати: де ви бачили, щоб майстер, який обслуговує та ремонтує фототехніку, сплачував власнику фотокамери за можливість здійснення такого ремонту?“.

Але, не забуваймо, у Мукачеві натякнули взагалі про усунення “Закарпатгазу” з ринку – як міста, так і області. Чи це можливо хоча б де-юре, якщо не де-факто?

Як пояснив спікер від підприємства Юрій Ломакін, згідно з Кодексом газорозподільних систем, експлуатацію газорозподільних мереж (далі – ГРМ) здійснюють виключно оператори ГРМ. І для цього треба отримати ліцензію на провадження господарської діяльності на ринку природного газу, пов’язаної з його розподілом.

А ще у “Закарпатгазі” наголосили: наявність двох операторів ГРМ на одній території ліцензійної діяльності заборонено. Втім, щодо цього твердження, то експерт з питань енергетики Роман Ніцович застерігає, що тут не все так однозначно. “В ліцензійних умовах є лише обмеження на кількість точок приєднання – не менше 50 тисяч споживачів, але не на конкретні території, – пояснює експерт. – Тож бар’єром для створення нового газорозподільного підприємства є отримання актів розмежування балансової належності та експлуатаційної відповідальності з усіма гравцями ринку. Цьому активно чинять спротив облгази“.

З цих слів можемо зрозуміти, що на території Закарпаття теоретично є можливість створити нове газорозподільне підприємство. Втім одного рішення органу місцевого самоврядування тут точно мало. Адже треба ще отримати ліцензію на роботу від регулятора – НКРЕКП. А до того – погодити з тим же “Закарпатгазом” розмежування газових мереж. А ще до того – набрати у штат фахівців по обслуговуванню газогонів.   Словом, тут видно перспективу і дуже тривалої організаційної роботи, і суттєвих фінансових затрат. Які, в підсумку, стануть додатковим тягарем або для бюджету обласної (чи іншої місцевої) ради, або ж на плечі споживачів газу. За рахунок теперішнього тарифу на газ новостворене газове підприємство покрило б поточні витрати, як от фонд оплати праці, технологічний газ. А от щодо капітальних інвестицій – придбання приміщень, меблів, техніки тощо – тут місцевій владі довелось би шукати додаткові ресурси (або ж закласти їх у тариф для підприємств). Можливо саме тому більше повідомлень про наміри повернення газових мереж у власність міст чи створення комунальних газових підприємств в Україні й не зафіксовано.

Власне, актуальне питання до влади Мукачева – чи готовий бюджет міста до витрат на поточне обслуговування об’єктів газової мережі – замість споживачів або замість газового підприємства? У відповіді на запит заступник міського голови Олександр Галай підтвердив: “Поки газова мережа не передана (на баланс громади – авт.), її обслуговування здійснюється мукачівським відділенням ПАТ “Закарпатгаз” за власні кошти“.

Щодо наявності бюджетних грошей, то міський голова Мукачева Андрій Балога під час весняної сесії зазначив: у випадку введення абонплати, мукачівці за рік мають сплачувати 60-65 мільйонів гривень. “За такі кошти місто може відмовитися від газу й перевести населення на опалення електрикою коштом міста“, – заявив тоді мер.

Ми ж наразі можемо припустити: міській владі Мукачева найближчим часом не вдасться здати власне газове майно через конкурс в оренду, оскільки на обслуговування газомережі треба ліцензію, якою у найзахіднішій області, можемо зробити висновок, наразі володіє лише одне підприємство. Це – ПАТ “Закарпатгаз”. Твердження мукачівської влади, що газова мережа міста “використовується безкоштовно”, не зовсім коректне, оскільки, як визнав представник тієї ж міської влади, обслуговування газопроводів міста сьогодні здійснюється за гроші цієї компанії.

Ці кошти, не варто забувати, підприємство отримує від споживачів. Власне важливо зазначити, що майже весь дохід закарпатська регіональна газорозподільна компанія, як й інші облгази, отримує саме із чинного тарифу, який, як вже згадано, закладено у структуру ціни за 1 куб. м “блакитного палива”. За словами експерта Роман Ніцовича, навіть за умови здачі газової труби в оренду, видатки на це при чинній системі також будуть братися із тарифу.

ЧИ ПОТЕЧЕ РІКА ГРОШЕЙ ГАЗОВИКАМ?

Ясна річ, що за забезпечення якісної роботи труби та всього обладнання платити треба. Але ж скільки? У тому варіанті, що запропонували у НКРЕКП – жителям Закарпаття слід витрачати від 1051 до 4205 грн на рік в залежності від потужності лічильника (від G1,6 до G6). Це, не забуваємо, крім оплати за фактично спалені кубометри, ціна б яких зменшилася приблизно до 6 грн за 1 куб. м. І саме у ПАТ “Закарпатгаз” отримували б гроші за послуги розподілу газу.

Ще весною голова підприємства Віталій Шатило пояснив журналістам причину найбільшого в Україні тарифу. З його слів, кожна область має свою специфіку газопостачання. Закарпаття – гірська місцевість. Тому тут обслуговують 70% газопроводів із високим і середнім тиском, що збільшує вартість роботи. В інших областях, зі слів Віталія Шатила, навпаки: 70% низького тиску і 30% – середнього і високого. Також Віталій Шатило поінформував, що на території Закарпаття густина населення менша, ніж на території інших областей. І кількість  мешканців сіл переважає над кількістю мешканців міст. Тому середня протяжність газопроводів на одного споживача вища, ніж в інших регіонах. При цьому найголовніше, наголосив пан Шатило, що 90% споживачів газу – це населення, а не підприємства. “На території Закарпатської області немає потужних промислових підприємств, які б забрали і платили б частину приєднаної потужності, відсутні повністю теплокомуненерго“, – зазначив керівник “Закарпатгазу”.

Чи можливий надприбуток для газового підприємства? “Де-юре надприбутки неможливі, оскільки це регульований бізнес. Для кожного облгазу НКРЕКП затверджує тариф з нормою прибутковості. У рішенні про абонплату середній рівень прибутковості було обмежено до 3,1%, це небагато, – коментує ситуацію експерт DiXi Group Роман Ніцович. – Водночас, на практиці є ризик закладання облгазами додаткових, недостатньо обґрунтованих витрат за окремими напрямками діяльності, в яких є можливість “оптимізації” або навіть фіктивних операцій, на яких можна додатково заробити“.

То ж скільки конкретно отримали б у “Закарпатгазі” якби українцям таки довелося б сплачувати абонплату з 1 квітня? Це можна було б приблизно порахувати, володіючи інформацією, скільки конкретно лічильників і якою потужністю встановлено сьогодні в оселях закарпатців. Однак у регіональній газовій компанії категорично відмовляються надати інформацію про кількість лічильників та їх потужність. У компанії на запит автору відповіли, що не вважають таку інформацію публічною. Більше того, облгази не дають ці дані і державній компанії НАК “Нафтогаз України”. Як повідомили у “Нафтогазі”, у 2016 році 8 регіональних облгазів, серед яких і “Закарпатгаз”, категорично відмовилисьнадавати інформацію щодо встановлення лічильників. Відтак, як констатували у НАК “Нафтогаз України”, вони були змушені припинити щомісячну публікацію статистичних даних про зміни у оснащеності побутовими лічильниками газу. До слова, згідно із Законом “Про забезпечення комерційного обліку природного газу“, уже до кінця цього року усім побутовим споживачам України мали б встановити прилади обліку. Щодо Закарпаття, то тут, як інформують у регіональній газопостачальній компанії, лічильники встановлені вже у 99% споживачів.

У відповідь на інформаційний запит у закарпатській регіональній газовій компанії автору уточнили, що станом на червень у них все ж було 1756 споживачів, які не мають лічильників.

Тут можемо порахувати самі: оскільки для таких абонентів фіксована плата планувалася за ціною потужності лічильника G2,5 – 140 грн, то за місяць споживачі без приладів обліку мали б заплатити майже 246 тис. грн – додатково до оплати за кубометри, нараховані по нормі споживання.

А загалом, як відомо із матеріалів НКРЕКП, у разі введення абонплати із квітня для ПАТ “Закарпатгаз” передбачалася планова виручка на рівні 645 млн 544 тис. грн – це за три квартали 2017 року.

Яку ж ціну самі газовики вважають прийнятною для нормальної експлуатації трубопроводів? “Частка газорозподільної компанії (за послуги розподілу палива – авт.), в даному випадку ПАТ “Закарпатгаз”, в загальній ціні газу для населення становить 12,27%, що недостатньо для здійснення в повному обсязі виробничо-господарської діяльності підприємства і забезпечення безаварійного та безперебійного газопостачання Закарпатської області“, – констатував спікер від “Закарпатгазу” Юрій Ломакін. З його слів, за нинішнього тарифу підприємство не може бути прибутковим.

Це, нагадаємо, приблизно 88 коп. з одного проданого кубометру, які включають у себе 28 коп. на транспортування (отримує ПАТ  “Укртрансгаз”) і 61,64 коп. (разом із ПДВ), які отримують облгази за послуги з розподілу. Цей тариф, твердять у “Закарпатгазі”, у два з половиною рази нижчий від економічно обґрунтованого.

Фахівець з питань енергетики, представник DiXi Group Роман Ніцович щодо нині діючого тарифу за обслуговування газомереж зазначає: “Питання в обґрунтуванні витрат, які облгази закладають в інвестпрограму та у відшкодування виробничо-технологічних витрат. Саме розмір цих видатків виглядає найбільш сумнівним, оскільки їх виконання поки недостатньо ретельно перевіряють. В цілому, з огляду на плачевний стан мереж і недостатнє проникнення обліку, інвестиції потрібні. Але оскільки їх джерелом є лише тариф, необхідно посилювати контроль за облгазами – як з боку НКРЕКП, так і з боку громадськості, а також в частині прозорості роботи газорозподільних компаній в цілому“.

Категорична відмова “Закарпатгазу” надавати суспільству інформацію щодо кількості встановлених лічильників та їх потужності лише підтверджує підозри про небажання прозорості у справах газового ринку області. Хоча б тому, що нині на Закарпатті є оселі, де встановлена лише кухонна плита, а лічильник стоїть потужніший, ніж G1,6.

У ПАТ “Закарпатгаз” автору підтвердили можливість замінити лічильник на менш потужний. Про це йдеться у Кодексігазорозподільних систем, де, зокрема, зазначено: “Якщо фактична максимальна витрата лічильника газу більша/менша в 1,6 раз ніж максимальна витрата газоспоживаючого обладнання, вважається, що лічильник газу підібрано неправильно, тому необхідно переглянути та передбачити інший лічильник газу відповідного типорозміру“. Як прокоментували у “Закарпатгазі”, якщо лічильник встановлено оператором із недотриманням вимоги Кодексу газорозподільних систем щодо потужності, то прилад обліку оператор має сам і замінити – на таку процедуру у газорозподільної компанії є три місяці часу від моменту заявки споживача про заміну лічильника.

Тож, теоретично, принаймні три місяці закарпатські споживачі лише з кухонною плитою, в оселях яких встановлені потужніші лічильники, мали б платити не 87 грн, а 140 грн абонплати. І вже в цьому випадку газорозподільне підприємство отримувало б від абонента більше, ніж передбачено.

Загалом, як поінформував весною журналістів голова правління ПАТ “Закарпатгаз“ В. Шатило, в області 85% споживачів мають лічильники потужністю G4. Для яких, як відомо, планувалася абонплата в розмірі 210 грн на місяць.

ЗБИТКОВИЙ “ЗАКАРПАТГАЗ”: БЛАГОДІЙНІСТЬ ВІД ФІРТАША?

Як уже згадано, представник “Закарпатгазу” наголосив, що при нинішньому тарифі за свої послуги підприємство не може бути прибутковим. І дійсно, в оприлюдненому на сайті компанії аудиторському висновку щодо фінансових результатів показано збиток.

У документі зазначається, що консолідована фінансова звітність включає у себе і дані фінзвітності ТОВ “Закарпатгаз збут”, яке є дочірнім підприємством, і сьогодні саме воно займається продажем газу для населення.

Тож, як йдеться в звіті, при чистому доході від реалізації продукції та послуг станом на 31 грудня 2016 року – 2 млрд 382 тис. 227 грн, – підприємство все ж завершило рік із чистим фінансовим збитком у  56 млн 747 тис. грн. Однак, це краще, ніж результат за 2015 рік, коли збиток був у рази більшим – 173 млн 636 тис. грн. У звіті наголошується, що дивіденди до сплати акціонерам станом на 31 грудня 2016 року відсутні.

 

Головний офіс закарпатських газовиків в Ужгороді. Фото із сайту ПАТ  “Закарпатгаз”

Тож, як бачимо, на папері ніби й збиток, але загалом ПАТ “Закарпатгаз” не схоже на неприбуткове підприємство. Наприклад, як йдеться у тому ж аудиторському звіті, ключовому управлінському персоналу – а це 11  осіб – за 2016 рік виплачено нагороду у 3 млн 960 грн. Це означає, що якщо цю нагороду було виплачено всім порівну, то кожен із 11 осіб отримав по 360 тис. грн. Непогано, як для збиткового підприємства. Яке, не забуваймо, отримує свою частку з кожного спаленого нами куба газу – по лічильнику чи по нормі споживання.

Також не слід забувати про фактичного власника ПАТ “Закарпатгаз” – людину, яка нині вимушено перебуває в Австрії, оскільки її розшукують правоохоронці США та Іспанії; людину, до якої у поліції є питання і в Україні. Це – опальнийолігарх Дмитро Фірташ, який у 2007 році створив для об’єднання своїх активів міжнародну холдингову компанію GroupDF.

За даними Аналітичної платформи YouControl, основними акціонерами “Закарпатгазу“ сьогодні є ПАТ “Газтек”, ТОВ “Транзит-інвест” та ТОВ “Омега-капітал”. Газорозподільне підприємство, за даними YouControl, належить до групи компаній Group DF. Відтак “Закарпатгаз”, як і більшість облгазів України, працюють під брендом Регіональної газовоїкомпанії, яка об`єднує газорозподільні активи Group DF. Усі ці облгази мають однакову символіку, яку ми бачимо і на службовому транспорті, і на веб-сайтах цих компаній.

Як повідомили автору у Фонді державного майна України, приватизація газового підприємства почалася у 1998 році – тоді на пільгових умовах 93,66% акцій реалізовано самим працівникам. У 2012 році – часи влади Януковича – 6,34% державної частки акцій продано. Таким чином, газовий монополіст Закарпаття став повністю приватним.

І, як бачимо, сьогодні монополіст перебуває не у власності працівників, а під контролем опального олігарха. До якого, як уже згадано, мають питання правоохоронці як США та Іспанії, так і України. Разом з тим, пан Фірташ відомий успіхами щодо відсудження грошей від компаній, що повністю чи частково перебувають у власності держави. Наприклад, цього року Южний міський суд Одеської області визнав рішення Стокгольмського арбітражу, згідно з яким із державногоОдеського припортового заводу стягується більше 250 млн доларів через невиплату боргу за поставку газу на користь компанії Фірташа. Відтак держпідприємство опинилося на межі банкрутства. У 2010 році Стокгольмський суд зобов’язав державний “Нафтогаз України” повернути  RosUkrEnergo, пов`язаного із Д. Фірташем, 12,1 млрд куб. м газу. І тоді – час влади Януковича, це рішення суду дуже швидко виконали – Фірташу повернули увесь газ. У 2015 році Генеральна прокуратура України програла суд по цій справі.

На підставі цієї інформації ми можемо припустити, що Дмитро Фірташ точно не схожий на людину, яка утримуватиме для закарпатців збиткове підприємство.

ПРОДАВЦЯМ ГАЗУ ТАКИ ПРИЙШЛО ПОКРАЩЕННЯ – НА 2,5%

Сьогодні ціна за 1 куб. м газу для населення становить 6,96 грн, а точніше – 6,9579 грн. Із 2015 року ПАТ “Закарпатгаз” безпосередньо не продає паливо населенню, а робить це через своє дочірнє підприємство – ТОВ “Закарпатгаз Збут”. В ідеалі, як передбачає Закон “Про ринок природного газу“, постачальником для потреб населення може бути не лише це ТОВ, а будь-яка фірма, де захочуть торгувати газом і отримають відповідну ліцензію. До слова, як поінформували автора у “Закарпатгазі”, в області наразі є 22 компанії, які займаються торгівлею “блакитним паливом”.

Втім, лише одна з них – “Закарпатгаз збут” – сьогодні продає паливо в оселі закарпатців. А це – понад 270 тис. побутових споживачів. Як розповіла директорка ТОВ Вікторія Томинець, саме “Закарпатгаз Збут” має спеціальнийобов’язок від уряду забезпечувати паливом побутових споживачів, себто – населення. З її слів, приватні компанії досі не зацікавилися продажем енергоресурсу населенню, оскільки це найменш платоспроможна категорія споживачів. Дійсно, за даними Держстату, у Закарпатській області один із найгірших показників розрахунків населення за газ. Так, на кінець 2016 року рівень боргу закарпатців за спожите паливо склав 58,3%.

“Це не єдиний фактор відсутності інших постачальників для населення в області, крім “Закарпатгаз збуту”, – додає представник DiXi Group Денис Назаренко. – Серед інших – фактична неможливість постачальнику палива отримувати бюджетну компенсацію за субсидію для споживачів швидко та у повному обсязі. Інша причина, як не дивно, нинішній поєднаний тариф за газ як товар та послуги з його постачання. Це, у свою чергу, значно ускладнює розрахунки продавця палива із оператором газомереж”.

Керівниця “Закарпатгаз Збуту” назвала борг за спожитий населенням на Закарпатті газ – 1 млрд 470 млн грн на 1 травня. Втім, наголосила Вікторія Томинець, із цієї суми 60%, або 889 млн грн, це заборгованість держави, яка мала сплатити ці гроші за споживачів в якості надання субсидії. Відтак, твердить Вікторія Томинець, приватні газопостачальники прагнуть працювати з підприємствами та бюджетними установами. Адже там платять і більше, і вчасно.

Ціна на газ для населення  регулюється Кабміном. І тут для газопостачальників зі спеціальними обов`язками, поінформувала Вікторія Томинець, із 1 квітня діє новий розмір складової у тарифі за 1 куб. м газу. Якщо раніше ця складова була 0,5% – 4 коп. з кубометру, то сьогодні продавці газу можуть робити свою націнку, але – до 2,5%. Відтак, наразі ТОВ “Закарпатгаз збут” отримує саме 2,5% у діючому тарифі – 12 коп. з одного реалізованого кубометра.

Тож, як бачимо, уряд таки покращив тариф для постачальників – тих, які зобов’язані продавати газ населенню за регульованими цінами. Де-факто, для побутових споживачів – це регіональні монополісти, які належать облгазам. На Закарпатті, – нагадаємо, газзбутом володіє ПАТ “Закарпатгаз”. Який, у свою чергу, пов`язаний із Дмитро Фірташем. Тобто, якщо від нової складової тарифу збільшить свої прибутки газопостачальна компанія, то доходи збільшаться й у материнської компанії.

Запровадження абонплати в Україні скасовано, але не можна вважати, що воно вже закрите. Споживачам лишається сподіватися, що нова версія тарифу, який передбачено спрямувати на забезпечення нормальної і безпечної роботи газопроводів, буде для нас усіх більш зрозумілою і справедливою. До слова, кому наразі належать газорозподільні мережі, хто є гравцями газового ринку та які є варіанти врегулювання багатьох спірних питань – про це інформацію можна знайти у публікації “Управління газорозподільними системами. Як збалансувати інтереси“.

Ми ж будемо сподіватися, що й самі газорозподільні підприємства працюватимуть прозоро і, зокрема, звітуватимуть за кожну копійку – скільки отримують від нас і скільки вкладають у газову мережу. Кілометри якої, попри все, належать або державі, або місцевим громадам.

Ярослав Гулан,
для CorruptUA

Розслідування проведено в рамках проекту USAID “Прозора енергетика”. Позиція автора може не збігатися з позиціями Агентства з міжнародного розвитку США та аналітичного центру DiXi Group