Фонд ім.Гайнріха Бьолля, який є частиною Зеленого політичного руху Німеччини і ЄС, з моменту заснування реалізував в Україні понад 500 проєктів, спрямованих на розвиток демократії, гендерної рівності, перехід до низьковуглецевої економіки та протидії змінам клімату. 

Чи впливає війна на діяльність Фонду в Україні? Як зберегти у професії жінок, зайнятих в енергетичній галузі? Як проходить декарбонізація в ЄС та Україні? На що треба зважати у процесі майбутньої відбудови? Ці та інші питання “Українській енергетиці” прокоментувала Оксана Алієва, координаторка програми "Зміна клімату та енергетична політика".

Експертка є фахівчинею у сфері протидії змінам клімату. У команді українського бюро Фонду ім.Гайнріха Бьолля працює шість років, займається проєктами за напрямами протидії зміні клімату, впровадження в Україні політики  “зеленого” переходу, розбудови кліматичного громадського руху та гендерної рівності в енергетичному та екологічному секторах.

 

Що змінилось у роботі Фонду з початком війни?

Фонд серед напрямів роботи у 2021-2023 роках визначав пріоритетними: розбудову кліматичного руху, популяризацію відновлюваних джерел енергії, впровадження гендерно-чутливого підходу в освіті, обмін практиками партисипативної демократії в експертному середовищі та розвиток молодіжного зеленого руху.

Після російського нападу нам і всім організаціям, з якими працює фонд, довелося дещо змінити профіль своєї роботи, хоча у нас були проєкти повністю підготовлені на рівні проєктної заявки, бюджету. Наприклад, з деякими організаціями ми навіть підписали договори на впровадження, буквально, з 20-го лютого. 

Частина наших партнерів з початком повномасштабної військової агресії рф на кілька місяців взагалі припинили попередню діяльність. Натомість вони організовували волонтерські, гуманітарні штаби та займаються забезпеченням нагальних потреб громад. І ми також підключились та підтримуємо цю діяльність. 

Наразі у червні, деякі організації вже планують повертатись до програмної діяльності. Звісно, це не будуть ті проєкти, як ми їх планували на початку року. Всі вони будуть адаптовані до нових умов і реалій, але ми все ж таки плануємо контентну тематичну діяльність, зокрема, і у сфері підтримки жінок, які працюють в енергетичному секторі України, і у сфері енергетичного переходу. 

Зараз ми визначаємо точки впливу, до яких спробуємо долучатися в умовах війни.

 

Про які саме точки впливу йдеться?

Ми продовжуємо співпрацю, наприклад, з Жіночим енергетичним клубом України. Однак, якщо раніше ми планували працювати цього року у темі ролі жінок для декарбонізації енергетичного сектору і економіки України в цілому, то зараз фокус змістився на післявоєнне “зелене” відновлення. 

Фонд і надалі працюватиме над аналітичними матеріалами вже по темі відновлення. Плануються заходи зі сприяння зайнятості жінок у післявоєнній відбудові. Процес треба спланувати у найбільш сталий спосіб і з точки зору збереження довкілля, і з точки зору соціальної справедливості. Разом з тим ми включаємо в проєкт такі активності, які планували раніше, наприклад, щодо допомоги працевлаштуванню жінок тому, що багато з них були змушені переїхати, як всередині країни, так і за кордон.

Зараз з Жіночим енергетичним клубом ми проводимо серію вебінарів з рекрутинговим агентством, про те, як правильно шукати роботу, проходити співбесіду, як краще скласти резюме, мотиваційний чи супровідний лист. 

Раніше така діяльність не була у нашому фокусі. Ми скоріше працювали над підвищенням кваліфікації жінок, щоб вони займали топ-позиції в енергетичній сфер та були більш видимими на ринку праці.

Але сьогодні ми намагаємось взагалі допомогти жінкам у процесі працевлаштування. Збираємо зворотній зв'язок від учасниць клубу та від жінок з енергетичного сектору. Недавнє опитування серед 250-ти учасниць Жіночого клубу виявило, що більше сорока з них потребують працевлаштування, що є досить великою цифрою, бо це майже п’ята частина.

 

Отже частина жінок, що працювали в енергетиці, втратили роботу. Як ви вважаєте, чи зміниться сфера їх діяльності, і чи будуть вони взагалі в енергетиці?

Це для нас дуже сенситивне питання. 

Жіночий енергетичний клуб України за підтримки Фонду працює з партнерськими організаціями в Європі, серед яких є багато і жіночих організацій, дотичних до сектору енергетики. І ми зараз розповсюджуємо серед них перелік жінок, які виїхали з України та шукають роботу за фахом. Для нас принципове питання: не пропонувати нашим співгромадянкам щось не відповідне їх профілю або кваліфікації.

Важливо, щоб жінки нарівні з чоловіками були залучені до процесів прийняття важливих рішень, наприклад, до Національного плану відновлення

І мене дуже тішить, що жінки не пристають на першу-ліпшу пропозицію. Ми дуже заохочуємо цей підхід. Звичайно, певна частка з них перекваліфікуються, але це має бути не вимушена перекваліфікація, а за бажанням. Наприклад, щоб поринути у якусь цікаву споріднену галузь, дістати новий досвід, аби потім, у післявоєнному відновленні, зайняти посади рівня прийняття рішень.

Важливо, щоб жінки нарівні з чоловіками були залучені до процесів прийняття важливих рішень, наприклад, до Національного плану відновлення, який наразі розробляється. 

Я вважаю, що в Україні немає якихось бар’єрів для професійного розвитку на рівні законодавства чи на рівні відсутності інфраструктури по догляду за дітьми. Є питання на рівні стереотипів, соціальних конструктів і очікувань суспільства щодо жінок, але це стосується не тільки енергетики, а й всього суспільства.

 

Як ви вважаєте, яким має бути відновлення енергетики?

Якщо ми говоримо про горизонт “до кінця року”, то розуміємо, що тут поки не час для залучення іноземних кліматичних інвестицій, спорудження нових інфраструктурних об’єктів чи модернізації виробництва. Стосовно “зеленого” відновлення варто говорити про різночасові горизонти планування. Тому я повністю підтримую, коли фахівці, експерти розділяють у своїх дискусіях питання про післявоєнне відновлення і питання того, що ми робимо на період до кінця 2022-го. Спочатку нам треба перемогти ворога. 

Дискусії, у яких я беру участь, точаться навколо питання відновлення, яке має відбуватись з урахуванням принципів Європейського зеленого курсу. Це позитивний момент. Але у цей процес нотку негативу вносить нерозуміння переваг “зеленого курсу”, і що позиціонування всього “зеленого” це вимога ЄС на шляху до кандидатства. 

На рівні ЄС неодноразово лунали заяви, зокрема, від Урсули фон дер Ляйєн, що Україна неодмінно отримає кошти на відновлення, але за умови реформ. І що “зелена” адженда буде відігравати значну роль у цьому процесі, враховуючи які високі цілі щодо скорочення викидів, екологічних норм і стандартів зафіксовані в ЄС. 

Тому, ані про кандидатство у члени ЄС, ані про кошти на відновлення не буде мови, якщо відновлення буде сплановано в інший спосіб, ніж прийнятний для партнерів, які будуть це фінансувати. І те, що партнери артикулюють це, я вважаю дуже правильним посилом.

Україна неодмінно отримає кошти на відновлення, але за умови реформ

Але всередині нашої країни й досі бракує бажання й розуміння політичної верхівки, чому це є перевага для України і для них, у тому числі.

 

Хто, на ваш погляд, має рухати “зелений” перехід? 

У світі здебільшого це рухається людьми, які приймають економічні рішення. І це вже стало економічним кейсом. Наприклад, коли ми говоримо про відновлювану енергетику, приведена вартість виробництва електроенергії з нових установок вітру і сонця є меншою, ніж з нових установок на викопному паливі, а тим більше атомної енергетики, яка має дуже велику вартість через дуже високі капітальні витрати на будівництво блоків нових станцій. 

В Україні велика кількість наявних генеруючих потужностей, але здебільшого застарілих. Проте серед тих, хто приймає рішення, відсутні сміливці та сміливиці, які б говорили про те, що ми маємо планувати заміщення цієї інфраструктури, боячись соціального невдоволення через перспективу підняття тарифів. Виходить, що в Україні нові потужності конкурують за ціною з існуючими, збудованими 50 років тому і вже не треба повертати капітальні витрати на них.

Так, світом керують гроші, і наша політична та, зокрема, бізнесова еліти мають побачити переваги для себе. Щоб просувати питання “зеленого” переходу чи “зеленого” відновлення не тільки через міжнародні вимоги, а й тому, що від цього можна отримати економічні переваги: підвищити ВВП, зайнятість, залучити новий електорат тощо.

 

В Єврокомісії та Європарламенті постійно йдуть дебати про доцільність включення енергії з атому та природного газу до “зеленої” таксономії. Чи є зміни у політиці ЄС з цього приводу?

Наразі в Європарламенті обговорюєтся можливість виключення газової і атомної енергетики з “зеленої” таксономії. Відповідне голосування заплановане на початок липня.

Наші партнери – Коаліція “Енергетичний перехід” – за підтримки Фонду ініціювали обговорення з усіма асоціаціями відновлюваної енергетики та написали звернення до Європарламенту, щоб оці два сумнівні, як на мене, перехідні джерела енергії були виключені з таксономії. Багато депутатів Європарламенту підтримують цю ідею. 

Але, як ми ведемо свою війну на адвокаційному і інформаційному фронтах, так само російські групи ведуть свою і використовують всі свої дієві інструменти, включаючи лобіювання впливових російських політиків. Є думки, що ці два види, насправді не “зеленої”, енергетики були включені до таксономії ЄС не без лобіювання з боку представників “Росатому” та “Газпрому”.  

Майже всі розуміють: якщо мова про природний газ, то це про інтереси росії, бо немає другої іншої країни, для якої настільки принципово, щоб ці пункти залишилися в таксономії.

 

Чим, на вашу думку, схожі чи відрізняються підходи до декарбонізації в ЄС та Україні?

Якщо ми говоримо про декарбонізацію, то для кожного з секторів економіки – енергетики, промисловості, транспорту або сільського господарства – є свої рішення. 

Наприклад, у сільському господарстві в ЄС наразі широко застосовується перехід на органічні практики. У них є план і показники, яких вони мають досягти у частині органічного сільського господарства. 

Україна у секторі сільського господарства теж мала значний прогрес у впровадженні органічних підходів.Ця частка збільшувалась, але, на превеликий жаль, здебільшого для експорту, бо на таку агропродукцію був попит в Євросоюзі. 

На сьогодні, поки Україна не перемогла, таких перспектив у розвитку органічного сільського господарства ми не маємо. В умовах ризику продовольчої кризи дуже важко говорити про сталі підходи у сільському господарстві, чи про можливість розвитку експорту в умовах обмеження експортної потужності Україні.

Коли ми говоримо про транспорт в урбанізованих регіонах, дуже велику роль відіграє частка володіння приватним автотранспортом, яка в Євросоюзі є значно вищою ніж в Україні. Втім  доля користування приватним автотранспортом серед його власників в ЄС є значно нижчою, бо тут активно розвивається громадський транспорт та веломобільність. Електричні автобуси, трамваї та метро - найпопулярніші види громадського транспорту. Основні тенденції стосовно приватного транспорту – це перехід на електричні автомобілі. 

Є також певні норми по збільшенню долі біопалива у роботі транспорту. Наприклад, стандарти по біопаливу в Євросоюзі були не такими жорсткими, як в Україні, але у нас теж розпочався процес їх перегляду з метою підвищення. А взагалі сектор біопалива має дуже добрі перспективи розвитку, особливо зараз, в умовах війни, як альтернатива нафтопродуктам, яких сьогодні дуже бракує.
 

Як ви прокоментуєте процеси  декарбонізації у промисловості?

Про декарбонізацію промисловості України зараз важко говорити. 

Плани зі скорочення викидів, які були зафіксовані у нашому Оновленому Національному визначеному внеску до Паризької угоди вже досягнуті. І не внаслідок модернізації, як мало бути. А через те, що металургійні комбінати “Азовсталь” та “ММК імені Ілліча” у Маріуполі вщент розбомблені військами рф, а разом з ними зруйновані й ряд заводів та теплових станцій на Донбасі та в інших регіонах України. 

От і вся правда: ми досягли своєї частки по скороченню викидів здебільшого внаслідок руйнування промислових підприємств.

Вперше таке суттєве скорочення викидів парникових газів відбулося через зупинку промисловості після здобуття незалежності. Тоді “спрацювала” свідома радянська колоніальна політика зав’язування виробничих процесів на центр.

За незалежність Україна “заплатила” економічним зупиненням багатьох виробництв, і побічним наслідком стало тоді скорочення викидів. Власне, як і зараз, коли війна руйнує наше виробництво. 

Ми досягли своєї частки по скороченню викидів здебільшого внаслідок руйнування промислових підприємств

В Євросоюзі процес декарбонізації регулюється через систему торгівлі квотами на викиди парникових газів. Через високу ціну за тонну викидів підприємства були змушені впроваджувати заходи з декарбонізації. 

Втім, зараз в ЄС відбувається етап декарбонізації на новому рівні, особливо у країнах західної Європи, наприклад, у Німеччині, Данії, де потенціал впровадження заходів з енергоефективності чи технологічної модернізації виробництв вже майже вичерпаний.

Мова йде про інновації. Є інтерес до впровадження нових технологій, які зараз знаходяться на етапі розробки і тестування, наприклад, використання водню, як джерела енергії для металургії. ЄС створює умови для того, щоб це відбувалося швидко.

В галузі електроенергетики в ЄС є розуміння, що має бути перехід на відновлювані джерела енергії, поки що зі збереженням частки викопних палив, як маневрових потужностей. У багатьох країнах ці резерви існують, щоб забезпечувати стабільність роботи мереж. Є конкретні цілі по переходу на відновлювану енергетику, є розуміння викликів, пов’язаних із стабільністю роботи електричних мереж, балансуванням.

Це  вирішується за допомогою технологічних рішень та створення відповідних інструментів управління мережами. В Євросоюзі знають як з цим впоратися і не ставлять бар’єри, щодо розвитку відновлюваної енергетики на технологічному рівні, як це відбувається в Україні.

Якщо порівнювати сферу теплоенергетики, то в Євросоюзі дуже розповсюджена модель децентралізованого опалення. Частіше це індивідуальні газові котли. І швидко перевести це все на якісь інші джерела теплопостачання досить складно. 

Наразі найбільший потенціал – в енергоефективності сектору домогосподарств, які споживають енергію для обігріву осель.

Потенціал переведення теплопостачання домогосподарств на ВДЕ в Україні навіть вищий, бо в багатьох містах збережена інфраструктура центрального теплопостачання. Але тенденція в останні роки, на жаль, негативна через відсутність модернізації систем централізованого теплопостачання і неможливість індивідуального управління споживанням тепла.

Централізовану котельню набагато легше перевести на якійсь вид відновлюваної енергетики: біопаливо, промислові теплові насоси, і таке інше. У Відні, наприклад, є цікавий приклад використання зворотного тепла термальних джерел для первинного нагріву теплоносія у системі централізованого теплопостачання. А при індивідуальних системах опалення впроваджувати подібні рішення набагато складніше. 

Тому Україні потрібно докласти максимум зусиль для збереження і модернізації систем централізованого теплопостачання під час післявоєнного відновлення, бо це буде набагато ефективніше навіть за показниками ККД використання енергоресурсів. 

 

Лариса Білозерова, спеціально для “Української енергетики”