Після масованих атак ворога на об’єкти енергетичної інфраструктури темою номер один в Україні стала підготовка до нового опалювального сезону. Лише в Харкові зруйновано 80% теплових та електричних мереж. В області запроваджено графіки аварійних відключень, оголошено примусову евакуацію сімей із дітьми з частини Богодухівського, Ізюмського та Харківського районів. РФ продовжує знекровлювати енергосистему країни, а відтак міста.

Яким чином громади збираються готуватися до зими, враховуючи старі проблеми тарифів і боргів, а також нові виклики, зокрема можливість опинитися без тепла, води, електроенергії, каналізації? Про це "Українська енергетика" розмовляла з Олегом Гарником, експертом Аналітичного центру з питань житлово-комунального господарства Асоціації міст України.

– Яка сьогодні ситуація з комунальними підприємствами – теплокомуненерго (ТКЕ) та водоканалами?

– Ситуація в регіонах є різною. Вона залежить від того, як близько регіон чи місто знаходяться від лінії фронту, наскільки зруйнована інфраструктура і які можливості є в місцевих бюджетів у плані підтримки, від джерел формування місцевих бюджетів. Зокрема від того, чи є на території громади великі підприємства, які сплачують податки до місцевого бюджету. Зрозуміло, що під час війни проблема з джерелами фінансування стоїть особливо гостро.

– Як саме за час повномасштабного вторгнення змінилася ситуація з боргами комунальних підприємств?

– На стан комунальних підприємств, які надають послуги з тепло- та водопостачання, впливає дуже складна ситуація у сфері житлово-комунального господарства, зумовлена передусім недофінансуванням комунальних підприємств. Зокрема держава не відшкодовує тепловиробникам різницю в тарифах (між фактичними і діючим) відповідно до прийнятого закону. Тарифи на тепло та гарячу воду завжди були політично залежними, тому уряд завжди намагався стримувати їх. Відповідно, ситуація була завжди складна: і до війни, і тим паче тепер, під час воєнного стану, коли, наприклад, ухвалено закон, який заморожує тарифи на послуги теплопостачання на цей період. Фактично тарифи на тепло не піднімалися з 2018 року.

На початок опалювального сезону 2023-2024 рр. держава заборгувала підприємствам теплопостачання 36 млрд грн. Однак до кінця опалювального сезону ця цифра, за попередніми розрахунками, може становити 53 млрд грн (остаточних підрахунків ще немає). А якби ці 53 млрд грн у підприємств були, то вони могли б ефективніше готуватися до наступного опалювального сезону і вирішувати проблеми тих самих руйнувань, які виникли внаслідок ракетних атак. Проте цих коштів немає. Підприємства у критичному стані.

Усе це своєю чергою негативно впливає на розрахунки тепловиробників зі своїми постачальниками, передусім природного газу. Заборгованість підприємств ТКЕ перед постачальниками природного газу становить уже понад 100 млрд грн.

Те саме стосується підприємств водопостачання. Для тих із них, які є ліцензіатами НКРЕКП, тарифи на їх послуги востаннє встановлювалися у грудні 2021 року, тому вони є збитковими. Попри домовленості, держава не компенсувала цим підприємствам різницю в тарифах, яка на початок опалювального сезону становила 2 млрд грн. Тому у водопостачальників зросли борги за електроенергію і становлять на сьогодні, за даними Асоціації "Укрводоканалекологія", приблизно 8 млрд грн. Однак не забуваймо, що все це складові однієї великої системи. Якщо водоканал не розрахувався з енергетиками, то в останніх мінус 8 млрд грн для ліквідації пошкоджень.

Водночас, за інформацією Асоціації "Укрводоканалекологія", близько 40% органів місцевого самоврядування, які мають повноваження щодо встановлення тарифів на послуги водопостачання та водовідведення, вже змінили тарифи на водопостачання, тобто міста не бояться брати на себе відповідальність за прийняття непопулярних рішень. А держава – не хоче, попри те, що її ліцензіати виробляють понад 70% відповідних комунальних послуг з водопостачання та водовідведення. Ситуація дивна і критична.

– На скільки зросли борги населення за житлово-комунальні послуги?

– Держстат не надає таку інформацію. З початку повномасштабного вторгнення вона закрита. На кінець 2021 року борги населення за ЖКП становили понад 81 млрд грн. З них майже 27 млрд грн – за тепло і гарячу воду, близько 6,4 млрд грн – за централізоване водопостачання та водовідведення. Зрозуміло, що протягом останніх двох років ця заборгованість зростає. У прифронтових районах вона є більшою, тому що там і населення менше, і воно частково втратило житло, тому не сплачує за послуги ЖКП і навіть не погашає старі борги.

– У Харкові зруйнована інфраструктура. Чи обговорюються варіант, як це місто та інші, зі схожими проблемами, будуть готуватися до зими?

– Що робиться в цьому напрямі в Харкові – це закрита інформація. Можна констатувати, що там дійсно складна ситуація. Ще торік частина будинків була пошкоджена, і в них не можна було подати теплоносій. Вони були настільки зруйновані, що відновлення було неможливим. Були точкові пошкодження окремих комунікацій, зруйноване певне обладнання, наприклад, насоси, і там відновлення проводилося і буде проводитися. Загалом зазначу, що після закінчення опалювального сезону 2023/2024 років ситуація з пошкодженнями стала ще гіршою, бо кількість зруйнованих будинків і зруйнованої енергетичної інфраструктури збільшилась.

Однак у місті тривають роботи для забезпечення людей базовими потребами. Наприклад, за останніми публічними даними Міненерго, Харківщина отримала від міжнародних партнерів на потреби мешканців 724 генератори різної потужності: 9 потужних і 715 портативних бензинових. Крім того – дроти, роз’єднувачі та інше енергетичне устаткування, потрібне для відновлювальних робіт.

Надається допомога Харкову та Запоріжжю в межах співпраці Асоціації міст України. Зокрема про це вже заявив мер Києва Віталій Кличко. Тільки на цьому тижні Буча Київської області, громади Житомирщини та Рівненщини, Старобільськ Луганської області передали сотні генераторів різної потужності для Харкова.

Мер Харкова Ігор Терехов повідомив, що в місті планують диференціювати мережу теплопостачання: частково залишити діючу систему централізованого теплопостачання, частково – встановити модульні котельні. У мерії кажуть, що пріоритетом у підготовці Харкова до наступного опалювального сезону стане відхід від централізованого опалення. Проте повністю відмовитися від централізованої системи опалення поки що неможливо. Отже, опалювальний сезон у Харкові буде.

– Чи розглядається сценарій відселення людей із таких міст, як Харків, які були значно зруйновані й де люди залишилися без тепла, води та світла?

– Можливо, розглядається на рівні центральних виконавчих органів влади, президента України. Але чи є такі плани – мені сьогодні невідомо.

– Якою сьогодні є кооперація між громадами, владою та міжнародними партнерами заради підготовки до наступного опалювального сезону? Як змінилися акценти в порівнянні з попередніми роками?

– Від початку повномасштабного вторгнення ця тема активно відпрацьовувалася. Ми працювали спільно з Проєктом енергетичної безпеки USAID, з іншими організаціями для того, щоб зрозуміти, якого обладнання потребують ті чи інші органи місцевого самоврядування та комунальні підприємства.

Був складений перелік потреб, після чого представники USAID доопрацьовували його через Асоціацію міст України з громадами. А далі вони вже працювали напряму, узгоджуючи деталі. У 2022 році це працювало на рівні аварійних потреб – мережі, труби, засувки, генератори для проведення аварійних робіт, мобільні котельні тощо. Тоді ще не було такої загрози об’єктам енергетичної системи, яка є сьогодні. Після того як РФ почала атакувати нашу енергетичну систему, актуальною стала проблема зникнення електроенергії, бо тоді припинялася подача тепла та води у будівлі, зупиняли роботу підприємства. Тому Проєкт енергетичної безпеки USAID зосередився на когенераційних установках, які дають можливість одночасно виробляти тепло та електричну енергію. Цей процес триває. Ми долучені до нього. Зокрема, заплановано передати 91 когенераційну установку 30 громадам. Уже доставлено 80, 10 з яких запущено.

Багато моментів співпраці було відпрацьовано під час попереднього опалювального сезону завдяки підтримці USAID, GIZ. А ми виступали фактично як комунікаційний майданчик. Зараз вони працюють далі. Фактично кожне місто визначає для себе пріоритети. Немає універсальної схеми теплопостачання в містах, бо в кожного є свої особливості: джерела генерації тепла, мережі тощо. Тому кожне з міст готується до викликів, маючи уявлення, що на нього може очікувати.

– Які з’явилися нові виклики для громад, окрім потужних масованих атак?

– Зараз у нас є проблема з гуманітарною благодійною допомогою. Сьогодні законодавство передбачає певні обмеження. Зокрема, допомога, яку отримав одержувач (підприємство тепло-, водопостачання чи орган місцевого самоврядування) не може бути використана з метою комерційної діяльності. Через це виникають проблеми. Наприклад, підприємству водопостачання потрібні 10 генераторів на випадок відключення електроенергії. Якщо підприємство отримає їх і почне використовувати, то це вже потрапляє під статтю Кримінального кодексу, і посадові особи можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності.

Ми зверталися до народних депутатів України, до уряду, щоб вирішити цю проблему, тому що в нас зараз великий обсяг робіт із відновлення зруйнованого, щодо забезпечення стійкості міської критичної інфраструктури. Адже наші партнери, які надають гуманітарну допомогу, змушені тимчасово зупинятися, щоб не наражати отримувачів на кримінальне переслідування.

– Чи є інший легальний механізм постачання міжнародної технічної допомоги?

– Допомогу з-за кордону можна отримати через великі проєкти міжнародної технічної допомоги, які відповідним чином зареєстровані за окремою і складною процедурою. Наприклад, так працює вже згадуваний Проєкт енергетичної безпеки USAID, бо йдеться про масштабний проєкт міжнародної технічної допомоги на суму 50 млн доларів, що працює на рівні держави, тому ця допомога не підпадає під дію зазначених обмежень. Однак якщо, скажімо, Польська чи Німецька асоціація водоканалів передає нашим підприємствам 10 генераторів, то це вже відбувається за іншою процедурою. Це гуманітарна допомога, і тому вона не потрапляє під механізми захисту.

– Як швидко можна відновити пошкоджене завдяки допомозі?

– Уряди багатьох країн працюють більш точково – по регіонах. Деякі обрали кілька міст, з якими співпрацюють. Загалом допомога дуже велика, але проблеми, пов'язані з її реалізацією, доволі серйозні. Візьмемо ті самі когенераційні установки. Їх же не просто поставив – і вони працюють. Спочатку має бути розроблено відповідний проєкт, проєктну документацію, слід врегулювати проблеми підключення до мереж, зокрема електричних, а це дуже складно зробити. У результаті реалізація проєкту займає досить значний період часу – місяці, навіть до року. Це складно, але над цим працюють.

У цьому плані в нас є передові міста та підприємства теплопостачання, які реалізували такі проєкти, наприклад, Старокостянтинів, Дубно. І вони спілкуються між собою, проводять засідання галузевих мереж завдяки профільним асоціаціям, використовують різноманітні майданчики для обговорення проблеми та ознайомлення з досвідом, намагаються допомогти іншим містам, які, скажімо, нещодавно стикнулися з такими проблемами. Це дає змогу зекономити час і ресурси.

– Якщо відновлення обладнання – це дуже тривалий процес, то чи варто це робити, наприклад, у тому самому Харкові чи інших містах, які також сильно постраждали внаслідок атак? Можливо, є інший шлях?

– Дуже багато залежить від обладнання, яке потрібно відновити. Якщо ми говоримо про відновлення ТЕЦ, то це складне питання, тому що йдеться про дуже великий об’єкт. Його відновлення займає багато часу та ресурсів.

Наприклад, позаминулого року з бюджету держави було виділено спочатку 300 млн грн на відбудову зруйнованих ТЕЦ, потім на це ще виділялися додаткові кошти. Певні роботи були проведені, але зараз ми знову опинилися перед необхідністю відновлення ТЕЦ, бо по них знову прилетіли ракети. Великі стратегічні об’єкти завжди будуть під загрозою.

Щодо менших об’єктів – мереж, невеликих котелень, – то робота з відновлення, звісно, проводиться постійно. Питання в тому, що потрібно зважувати, що робити. Скажімо, чи є можливість відновити величезний блок ТЕЦ? Це складно.

Згадаймо ситуацію з трансформаторами. Коли їх почали закуповувати, з’ясувалося, що це не та річ, що лежить на складі й чекає на покупця. Таке обладнання виготовляється поштучно під замовлення, бо це займає тривалий час. Те саме із когенераційними установками чи мобільними котельнями. І тому тут виникає не тільки питання доцільності – відновлювати зараз чи ні. Постає питання, чи є можливість такого відновлення. Якщо чекати на ТЕЦ, обладнання для якої буде виготовлятися протягом року чи півтора року, то, зрозуміло, що за цей час потрібно переорієнтувати систему, запустити якісь додаткові джерела постачання і, відповідно, тоді відновлення цієї ТЕЦ, можливо, буде вже не таким доцільним.

У кожному конкретному випадку є своя ситуація, яку потрібно аналізувати й тільки тоді приймати управлінське рішення. Брати до уваги можливість, наявність ресурсів, загрози повторного обстрілу та багато інших факторів.

– Що сьогодні роблять громади задля захисту об’єктів інфраструктури, комунальних підприємств у зв’язку з останніми потужними атаками ворога?

– Можу говорити лише про публічну інформацію. Було вжито певніих технічних заходів, спрямованих на захист об’єктів електроенергетики від атак. Частина цих об’єктів була додатково укріплена – встановлені певні насипи, блоки тощо. Утім, якщо ракета влучить у трансформатор, то, зрозуміло, що він буде зруйнований. А от якщо вона потрапить поряд із ціллю, то захисна споруда спрацює – негативні наслідки менші, і практичний досвід це підтверджує.

Річ у тім, що є об’єкти, які можна перемістити в більш захищене місце, наприклад під землю, є такі, які можна укріпити, а є об’єкти, які не сховати. Наприклад, Київські ТЕЦ, які є величезними об’єктами. Навколо них не збудуєш бетонний блок на кшталт саркофага ЧАЕС. Тому в кожному конкретному випадку вивчається ситуація, розглядаються конкретні випадки, приймається відповідне управлінське рішення.

– Чи зростає роль альтернативних джерел енергії та "зелених" технологій для забезпечення людей теплом і водою після масованих атак?

– По-перше, слід зазначити, що в нашій країні курс на "зелену" енергетику був прийнятий давно, щоби зменшити залежність від постачання природного газу з РФ, більш ефективно використовувати природні ресурси, максимально використовувати енергію вітру, сонця, води. Робота в цьому напрямі тривала. Зараз вона прискорилася, оскільки енергетична система опинилася в дещо нестабільному стані. Усі зрозуміли, що мати запасне джерело електроенергії – це не забаганка, а необхідність. Тому в Україні активно ведеться робота щодо використання альтернативних джерел енергії. Звісно, після початку повномасштабного вторгнення можливості як державного бюджету, так і місцевих бюджетів істотно зменшилися, тому коштів на вказані цілі бракує, але робота триває.

Завдяки цьому у випадку, якщо, скажімо, через влучання в мережі підприємство ТКЕ опиниться без газу, замість нього воно зможе використати торф, як у Тернополі, чи залишки деревини, як у Житомирі, деякі підприємства вже встановили сонячні електростанції. Тепло та електроенергію вироблятимуть також когенераційні установки. Отже, з'являються певні енергетичні острови, за допомогою яких частина громади зможе забезпечити бодай базові мінімальні потреби населення – в теплі, воді, каналізації.

– Чим сьогодні найбільше занепокоєні громади?

– У сфері житлово-комунального господарства їх найбільше турбують уже озвучені проблеми з тарифами та боргами. Водночас держава вилучила з доходів громад так званий "силовий" податок на доходи фізичних осіб (ПДФО) з військовослужбовців, правоохоронців, рятувальників. Це зменшило надходження до місцевих бюджетів на 10% і означає, що 2024 року громади отримають на 90 млрд грн менше.

Що маємо в результаті? 90 млрд грн у нас вилучили, нам не компенсують різницю в тарифах – приблизно 53 млрд грн за тепло, близько 8 млрд грн – за водопостачання та водовідведення. Це вже понад 150 млрд грн. Якщо до цього додати заборгованість людей по сплаті за ЖКП, то це може бути понад 220 млрд грн. Як з таким мінусом підготуватися до вкрай складного опалювального сезону? Комунальні підприємства та органи місцевого самоврядування опинилися у заручниках ситуації. Фактично держава переклала на органи місцевого самоврядування свою відповідальність у сфері забезпечення людей житлово-комунальними послугами.

Світлана ОЛІЙНИК, спеціально для "Української енергетики"