Паризька хартія або шлях до кліматичного балансу світу
Чотири роки тому, 4 листопада 2016 року, набрала чинності Паризька хартія по клімату. Документ закріплює наміри країн боротися з глобальним потеплінням. Попри те, що договір був підписаний кілька років тому, ратифікували його лише у 2020 році.
Про ключові факти Угоди і які підводні камені ховаються під новими правками в інформаційній довідці "Української енергетики".
Угода про зменшення викидів
Перший, і, мабуть, найважливіший документ Угоди був підписаний 12 грудня 2015 року в рамках 21-ій конференції рамкової конвенції про зміну клімату в Парижі. Делегації з усього світу прийшли до рішення, не допустити перевищення глобальної середньорічної температури на планеті до 2100 року більш ніж на 2 ° С від доіндустріального рівня. Також сторони мають намір зробити все можливе для утримання потепління в межах 1,5 ° С. Щоб досягти поставлених цілей, учасники документа зобов'язалися до 2020 року розробити національні стратегії переходу на "зелені" технології й безвуглецевої економіки, прийняти національні плани щодо зниження викидів CO2 в атмосферу, а також переглядати їх кожні п'ять років в бік посилення. Одним з найважливіших пунктів, стало перерахування в зелений кліматичний фонд $ 100 млрд від розвинених країн для допомоги слаборозвиненим і найбільш уразливим сторонам.
Щоб досягти поставлених цілей, учасники документа зобов'язалися до 2020 року розробити національні стратегії переходу на "зелені" технології й безвуглецевої економіки, прийняти національні плани щодо зниження викидів CO2 в атмосферу, а також переглядати їх кожні п'ять років в бік посилення. Одним з найважливіших пунктів, стало перерахування в зелений кліматичний фонд $ 100 млрд від розвинених країн для допомоги слаборозвиненим і найбільш уразливим сторонам.
На зміну старому завжди приходить нове
Паризька хартія прийшла на зміну першій глобальній угоді про охорону навколишнього середовища - Кіотському протоколу. Він вважається додатковим документом до Рамкової конвенції ООН про зміну клімату 1992 року. Договір був прийнятий в 1997 році в японському місті Кіото, але чинності набрав лише у 2005 році. Спочатку передбачалося, що протокол закінчить діяти до 31 грудня 2012 року і буде замінений новим документом. Однак у зв'язку з тим, що угода про подальший режим кліматичного регулювання не була погоджена, було прийнято рішення про його продовження на 5 років - до 31 грудня 2017 року, а потім - до 2020 р.
У чому ж відмінності двох, на перший погляд, однакових, угод?
Паризька хартія не ставить перед країнами кількісні зобов'язання щодо зниження або обмеження викидів CO2. Кожен учасник самостійно визначає свою політику в цій сфері. Також документ не несе за собою суворе дотримання прописаних пунктів угоди: показник повинен бути досягнутий «настільки скоро, наскільки це можливо». Комісія експертів лише може перевіряти інформацію, яку їй надають країни про їхні досягнення. І, зобов'язання з виконання скорочення викидів парникових газів беруть на себе всі учасники, незалежно від їх економічного самопочуття, орієнтації цільових показників і іншого. Таким чином, новий документ можна назвати більш ліберальним стосовно Кіотського протоколу, який закінчив свою дію в цьому році.
А хто учасники?
Паризька хартія ратифікована 186 країнами і Євросоюзом. Вийти з угоди можна через три роки після його вступу в силу. Країна, яка вийшла з рамкової конвенції про зміну клімату, також вважається розірвавшою домовленості щодо Угоди.
Так, у 2017 році про свій намір покинути Паризьку хартію заявив президент США Дональд Трамп.
На його думку, захист навколишнього середовища - важливе завдання, але його виконання не повинно супроводжуватися непотрібними витратами, які стають фінансовим тягарем для американських громадян. У вересні Сполучені Штати вирішили все ж залишитися в рамках угоди, проте з умовою коригування своєї участі в ньому.
Відзначимо, що найбільшими забруднювачами атмосфери є Китай, США, Індія і Росія.
У 2019 Дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ) організував пресконференцію, на якій Грета Тунберг оголосила, що подає позов проти п'яти країн, які ігнорують необхідність знижувати емісію СО2 за Паризькою угодою: Аргентини, Бразилії, Франції, Німеччини та Туреччини.
Підводні камені
Одним з пунктів, який постійно обговорюється експертами світового рівня, є заходи контролю за виконанням Паризької угоди. Багато критиків говорять про те, що необхідно якомога жорсткіше відслідковувати домовленості, щоб до зазначених термінів досягти необхідних показників по викидах CO2. У зв'язку з чим кліматолог Джеймс Хансен назвав документ "шахрайським".
Не залишилася осторонь і фінансова складова угоди. Країни-учасники з розвиненою економікою повинні надавати підтримку країнам, що розвиваються. Поки сума фіксована. Але з часом вона, безумовно, буде зростати.
Переклад матеріалів "Української енергетики" зі сторінок United Nations Climate Change
