Banner map ukr

Перехід на автономне опалення: “тепловий сепаратизм” триває

26 листопада 2020 Світлана ОЛІЙНИК, спеціально для “Української енергетики”
Перехід на автономне опалення: “тепловий сепаратизм” триває

В Україні знищують централізовані системи опалення замість того, щоб модернізувати їх

Українці масово переходять на індивідуальне опалення. Не лише окремими будинками, але й районами і навіть цілими містами. Через це за останні 15 років втрачено 45% централізованої теплогенерації. Місцева влада з радістю підтримує такі ініціативи, адже завдяки ним їй більше не потрібно дотувати теплокомуненерго з мізерного місцевого бюджету для того, щоб ті могли розрахуватися за газ. Отже, в такий спосіб вирішується давно існуюча проблема з боргами тепловиків. Здавалося б, усім добре. Однак, як з’ясувала “Українська енергетика”, наслідками переходу на системи автономного теплопостачання можуть стати техногенні аварії та загазованість міст.

Немає котелень немає проблем із боргами

 

Перехід квартир з центрального на індивідуальне опалення розпочався наприкінці 1990-х на початку 2000-х років. Багатьох мешканців від цього кроку стримувала вартість обладнання та робіт, а також проблеми, які виникали із отриманням дозволів. Втім, скажімо, на Закарпатті такі дозволи давали практично всім бажаючим, тому до 2009 року автономне опалення було уже в більш ніж половині житлового фонду області.

Однак для мешканців, які продовжували користуватися централізованою системою,

оплата за тепло та гарячу воду збільшилась. Через це багато хто не міг розрахуватися за виставленими рахунками. Заборгованість населення перед підприємствами теплоенерго зросла. Відтак у тепловиків стало ще більше бракувати коштів для розрахунків за газ. Їм не вистачало коштів, щоб отримати від “Нафтогазу” ліміт газу на опалювальний сезон. Щоб вирішити цю проблему, міська влада Ужгорода прийняла рішення перевести місто, а потім і область на індивідуальне опалення. Зокрема на електричні котли, встановлення яких було приблизно в 4 рази дешевшим, ніж газових. Для швидкого від’єднання від мережі центрального опалення розробили програму й залучили кошти з державного, обласного та міського бюджетів. Соціально незахищеним родинам котли видавали безкоштовно. У результаті вже 2012 року Закарпатська область фактично припинила користуватися централізованим опаленням.

“По суті міста йдуть по спіралі деградації централізованої системи опалення: чим більше будинків відключається, тим дорожчою стає послуга для тих, хто залишається в системі”, зауважує Святослав Павлюк, виконавчий директор Асоціації “Енергоефективні міста України”. 

А відтак і в них не залишається іншого виходу, ніж встановлювати бойлер або котел.

Коли кілька людей від’єднуються від мережі центрального опалення, то тим самим запускають механізм поступового її знищення, – констатує Андрій Туцький, спеціаліст з енергоменеджменту. – Обстеження мереж у містах, де більше половини власників житла перейшли на автономне опалення, свідчить про дуже негативні наслідки. Адже всі втрати в мережі далі вішаються на тих, хто залишився в мережі, часто на людей, в яких просто немає грошей на відключення від ЦО. В результаті це лише збільшує їх витрати і призводить до того, що їм простіше відмовитися від центрального опалення, ніж продовжувати його експлуатувати”. 

Водночас, зауважує експерт, вони купували квартиру з централізованим опаленням, тому примусовий перехід на індивідуальне опалення означає, що зневажаються права споживачів. 

2007 року держава схаменулася і заборонила відключення окремих квартир, оскільки це призводило до розбалансування системи централізованого опалення. Проте Закон “Про житлово-комунальні послуги” не забороняв встановлення котлів і бойлерів у будинках, де вже було відключено більше половини квартир. Процес теплової  “автономізації” пришвидшив наказ, виданий у вересні 2019 року Міністерством розвитку громад і територій. Документ затвердив порядок відключення споживачів від систем централізованого опалення та постачання гарячої води. Зокрема, він передбачає окремий порядок для мешканців багатоповерхівок. 

Масовий перехід з центрального опалення на індивідуальне – це божевілля. І цей процес набирає розмаху. За останні 15 років ми через це втратили близько 45% теплової централізованої генерації”, – констатує Святослав Павлюк. 

Наприклад, на автономне опалення перейшли мешканці Тростянця (тут встановлені частково газові, а частково електричні котли), Нікополя, Марганця (електричне опалення), Покрова (газові конвектори). “Позбутися проблем” із центральним опаленням вирішили в Трускавці, Овручі, Тернополі, Боярці, Івано-Франківську тощо. 

“Рік тому в Гайсині Вінницької області міська рада своєю постановою закрила котельню і сказала людям, що вони мусять подбати про себе, бо котельня не працюватиме. Тобто людей “кинули” і поставили перед фактом”, – розповідає Олександр Гут, спеціаліст із розвитку проєктів із термомодернізації в житловому секторі. 

За даними Івано-Франківської міської ради, за 20 останніх років кількість будинків із централізованим теплопостачанням зменшилась на 177 (з 839-и до 732-х), тобто на 21%. З урахуванням виданих дозволів на відключення у 2020 році, зараз у місті лише 667 будинків користуються ЦО. Кількість абонентів централізованої системи зменшилась на 7243 (з 47433-х у 2000-му році до 38966-ти на початок 2020 р.).

Зі слів мера Івано-Франківська Руслана Марцінківа, повний перехід на автономне опалення місто має намір здійснити за наступні п’ять років. 

А от Боярка, за підрахунками міського голови Олександра Зарубіна, зможе повністю відмовитися від централізованого опалення за два роки. Зараз індивідуальне опалення мають 36% квартир житлового фонду. Причина відмови від ЦО, на думку мера, полягає в економічній недоцільності утримання котелень, розбалансованості та критичному зносі міської системи централізованого теплопостачання. 

Причини і ціна переходу на автономне опалення

 

“Технічно фахівцями в усьому світі доведено й практика показує, що централізовані мережі є більш ефективними, – каже Андрій Туцький. – Однак проблеми з ними виникають або через неякісне обслуговування в мережі, або застаріле обладнання, яке не дозволяє надавати якісні послуги (не витримується температурний графік тощо). З боку теплопостачальних компаній – це зношеність мереж, постійні прориви, як наслідок – постійні відключення споживачів від послуги. Отже, перекладати всю провину за перехід на автономне опалення на споживача – неправильно. Люди думають, як зекономити, а тарифи постійно зростають. Доки не буде якісного обліку послуги – не просто за обсягом, а саме за якістю (в плані опалення йдеться про температуру повітря всередині приміщення) – мешканці шукатимуть альтернативу”. 

Зі слів Святослава Павлюка, українці хочуть мати комфорт, гарячі батареї опалення взимку й можливість менше платити. І якщо вони можуть собі забезпечити цей комфорт за трохи більші гроші, то йдуть на це.

“Наприклад, в моєму багатоквартирному будинку стояли печі, тому я змушений робити індивідуальне опалення, – зазначає експерт. – Мені треба “з нуля” ставити котельну систему. За всі роботи доведеться заплатити щонайменше 1600 євро. Найбільша складова – вартість котла. В середньому він коштує від 600 до 1100 євро. Крім котла, потрібно встановити нові батареї опалення. Одна в середньому коштує 50-100 доларів. До кожної доведеться купити терморегулятор. Радіатори опалення треба повісити і підключити, отже слід ще купити труби. Крім того, котел потребує періодично догляду: чистики теплозйомників, заміни циркуляційного насоса, триходового клапана тощо. Такий сервіс обійдеться в певну суму”. 

Зі слів директора департаменту житлової, комунальної політики та благоустрою Івано-Франківської міської ради Михайла Смушака, перехід на автономне опалення для однокімнатної квартири в середньому обійдеться в 27 тисяч грн, для двокімнатної – в 31 тисячу, а для трикімнатної – близько 35 тисяч грн. Однак ціни різняться залежно від міст. До того ж, під час на етапі проєктування робіт може виявитися, що в газових трубах конкретного будинку бракуватиме тиску. У цьому випадку доведеться міняти газопровід по фасаду (це плюс до 100 тисяч грн на всіх співвласників). За внутрішньобудинкові стояки з кожної квартири доведеться заплатити 2-2,5 тис.і грн, за встановлення лічильника та реконструкцію труб у квартирі – ще близько 5 тис. грн.

Щоб розуміти, чи готові будуть мешканці платити такі суми, Святослав Павлюк радить людям, які хочуть перейти на індивідуальне опалення, робити повний розрахунок. Однак найважливіше, підкреслює експерт, щоб люди знали про те, що перехід на автономне опалення – не єдине й не найкраще рішення проблем із опаленням. 

“Якщо говорити про багатоповерхівки, то сьогодні дуже гостро стоїть питання інформаційного вакууму, тобто інформаційної обізнаності споживача. Він знає лише про рішення, які на слуху, тобто про котел. Однак не знає, що економити свої кошти за тепло й водночас мати комфорту температуру в квартирі можна в інший, дешевший, спосіб якщо модернізувати діючу систему ЦО. Зокрема, встановити тепловий пункт у будинку та здійснити балансування”, – каже Андрій Туцький. 

“За підрахунками фахівців, модернізація будинкового теплового пункту буде коштувати в 5-7 разів дешевше, ніж встановлення поквартирних систем”, – додає Святослав Павлюк.

Котел потребує безпечної вентиляції

 

Висока ціна переходу на індивідуальне опалення – не єдиний фактор, який слід взяти до уваги бажаючим відрізатися від центрального опалення.

“Відповідно до норм, котел можна ставити лише у приміщенні площею не менше 8 квадратних метрів. Однак біда в тому, що наші будинки практично не проєктувалися для індивідуального теплопостачання, тому в них немає ані місця на котли, ані необхідної системи вентиляції. Йдеться про димовивідний і хоча би ще один (а краще два) вентиляційні канали для того, щоб у разі потрапляння газу він мав куди вийти. Оскільки таких приміщень в багатоквартирних будинках небагато, ініціатори ігнорують зазначені вимоги”, – розповідає Святослав Павлюк. 

Люди ставлять дешеві котли та системи, які передбачають просто виведення труб під вікно кожної квартири, тобто на фасад будинку, що в принципі заборонено. Через це, зазначає експерт, всі мешканці будинку дихають чадним газом. Фактично вони самі себе отруюють, не розуміючи цього, а також гинуть від вибухів газу.

“Екологічні наслідки встановлення індивідуального опалення – жахливі, – додає Олександр Гут, – Люди вдихають бензопірен – дуже сильний канцероген. Про наслідки ніхто не говорить, але йдеться про виникнення раку легенів та розвиток інших ракових захворювань. Цими “нюансами” у нас нехтують. Заради чого? Якою насправді буде ціна такого обігріву? В Ужгороді спочатку хизувалися, що вони молодці, бо в них вже немає проблем із опалювальним сезоном, що кожен може сам собі увімкнути тепло. Але хизувалися до того часу, доки люди не почали розуміти, що в них тепер немає чим дихати. Раніше про це ніхто не думав, а тепер повернути систему назад неможливо”.

Безпека – це вимога номер один, підкреслюють експерти. І власне централізоване теплопостачання, вважають вони, є найбільш безпечним. Користуючись ним, у найгіршому випадку, ви можете залити сусідів. З автономною системою усе набагато складніше. Якщо в ній буде витік природного газу, то можливий вибух, в результаті якого можуть загинути люди. А якщо в результаті роботи системи буде утворюватися й накопичуватися чадний газ, то можна задихнутися. 

Яке опалення ефективніше: автономне чи центральне

 

Голови міських рад, які закривають котельні, пояснюють свої дії тим, що система центрального опалення є економічно неефективною.

“Якщо проаналізувати економічну доцільність тих чи інших систем опалення, то центральні мережі найбільш ефективні та енергомісткі. Розрахунковий ККД по таких мережах – 0,98. Тобто ефективність їх використання є дуже високою. А чим меншим є агрегат (наприклад, індивідуальний котел), тим менше він ефективний у використанні”, – зазначає Андрій Туцький.

Однак експерт зауважує, що через втрати тепла на магістральних і розподільних трубопроводах ККД українських ТЕЦ становить 40-45%. Зовсім інша картина в Данії. Там ККД ТЕЦ вдвічі вищий – 90%, оскільки втрати тепла в мережах становлять лише близько 4%. Тому не дивно, що у світі надають перевагу централізованій системі опалення.

На відміну від України, світ йде до центрального опалення, – зазначає Святослав Павлюк. – Наприклад, частка тепла, що виробляється в централізованих системах Латвії, становить – 65%, Литви – 57%, Естонії – 62%, Данії – 63%, Польщі – 53%, Швеції – 52% (проте в містах ця частка сягає 98%), Фінляндії – 50%, Ісландії – 92%. Частка ЦО в Євросоюзі поки що 13%, проте відповідно до енергетичної стратегії ЄС до 2050 року вона має зрости до 50%. Ми рухаємося в іншому напрямку. Якщо говорити про декарбонізацію, то централізована система може працювати на абсолютно різних джерелах тепла, а індивідуальна лише на газі (здебільшого люди встановлюють саме газові котли). Її неможливо переключити на щось інше. Тому якщо з газом почнуться якісь проблеми, то все – з цим нічого не можна буде зробити, бо альтернативи немає. На жаль, власники “автономок” не думають про це. А коли діє система центрального опалення, вона дозволяє переходити на резервні джерела – мазутні, відновлювані. Зрештою, кожне обласне місто має біля себе ТЕЦ, що виробляє масу скидного тепла за рахунок того, що головна функція ТЕЦ – це генерація електроенергії в пікові моменти. І все це тепло ми, замість того, щоб використати, змиваємо в річку. Водночас спалюємо газ, щоб гріти воду. Це божевілля”.

Експерт наводить приклад Данії, де за останні 20 років частка тепла, виробленого в системах центрального теплопостачання шляхом когенерації зросла із 33% до 64%.

“Для нас поки що фантастично звучить, що європейці використовують у системі ЦО тепло, яке викидають у величезній кількості холодильники в супермаркетах, – розповідає Олександр Гут. – У нашій країні супермаркети є на кожному кроці, а в них – шалені обсяги викидної теплової енергії, яка не використовується, але забруднює атмосферу. Однак поки що наші міста не думають про це. Їм легше позбутися системи централізованого опалення”.

Енергетичний паразитизм власників котлів

 

Ще одним наслідком встановлення індивідуального опалення, на який звертають увагу експерти, є  таке явище, як енергетичний паразитизм. 

“Ті, хто розповсюджує інформацію про те, яке це щастя мати індивідуальне опалення, зазвичай живуть всередині будинку (опалювальної оболонки), – зауважує Олександр Гут. – Тобто з боків, згори та знизу від них – опалювальні приміщення з температурою не менше 20 градусів, а не зовнішня мінусова температура. Отже в їх квартирі завжди буде щонайменше +18 градусів. І якщо вони встановлюють опалювальний котел, свій генератор тепла і нібито від’єднуються від центральної системи опалення, то виходить, що насправді вони всіх обманюють. По суті ці люди просто крадуть тепло від сусідів, які сплачують за центральне опалення. І це чудово демонструє їх платіжка за газ. Власники котлів можуть зігрітися, коли в сусідів, які користуються центральною системою, ще немає тепла. І власне саме в цей період в них найбільша платіжка. А потім вона практично падає до нуля, тому що якщо в них правильно налаштована автоматика, то такі власники не будуть споживати газ”. 

“Прикладів, коли квартира опалюється за рахунок найближчих сусідів, на жаль, дуже багато, – додає Андрій Туцький. – Тобто фактично, встановивши автономне опалення, його власник припиняє платити за нього, а “паразитне” тепло надходить до його помешкання через стіни, стелю та підлогу від сусідів”.

Експерт переконаний, що таке явище процвітає через проблему з контролем. У нас немає органів, які б слідкували за тим, щоб всі огородження (стіни, підлоги, стелі), які межують із квартирою, де встановлено індивідуальне опалення, були теплоізольовані (це прописано в нормативних документах). В Україні немає процедури приймання таких робіт. По факту ізоляції таких приміщень ніхто не вимагає. В результаті людина, яка змогла “відрізатися”, має додаткові плюси за рахунок тепла від сусідніх квартир. Вона готова заплатити за встановлення дорогої автономної системи, бо швидко окупить її.

Споживачі тікають, а тепловикам байдуже

 

Масштаби від’єднань від системи ЦО вражають. Здавалося б, теплоенерго мали би бути зацікавлені в тому, щоб від них не тікали споживачі. Адже якщо всі почнуть встановлювати котли, то тепловики залишаться без роботи. Однак в реаліях вони нічого не роблять, щоб втримати клієнтів. Чому?

“Щоб зрозуміти це, треба аналізувати ситуацію від зворотного, – каже Андрій Туцький. – Риба, як відомо, гниє з голови, тому треба піднімати питання, чи є в конкретного міста генеральний план розвитку тепломережі і чи дотримуються його. Можливо, виконкоми видають дозволи на підключення “автономок” на противагу цьому плану”.

Поштовх для вирішення даної проблеми має дати наказ Міністерства розвитку громад і територій України від 2 жовтня 2020 р. “Про затвердження Методики розроблення схем теплопостачання населених пунктів України”. Він передбачає, що схеми теплопостачання строком на 10 років розроблятимуть органи місцевого самоврядування на основі генерального плану міст. Проте раз на 5 років схеми переглядатимуть. Чи допоможе це зупинити теплоавтономізацію? Для чого потрібні схеми?

“Йдеться про чітку політику міста. Наприклад, якщо поблизу вашого будинку є траса централізованого опалення, то ви не можете ставити індивідуальні системи опалення, бо це різко підвищує загазованість повітря. Якщо ми говоримо про боротьбу з кліматичними змінами, екологічність нашого господарства, то повинні бути певні обмеження”, – пояснює Святослав Павлюк.

“Однак Україна дуже загадкова. У нас дуже добре прописані всі закони, але проблема в тому, що їх мало хто дотримується”, – каже Андрій Туцький. Тому важливо, щоб  були перевірки того, як міста дотримуються схем теплопостачання. А ще потрібна стратегія держави щодо системи теплопостачання, додає експерт.

Аналіз ситуації, зроблений експертами для “Української енергетики”, показує, що встановлення індивідуальних систем для обігріву квартир призводить до знищення централізованої системи опалення. Міста йдуть на це, щоб позбутися гострої проблеми із боргами теплокомуненерго за газ і не вирішувати її перед опалювальним сезоном за рахунок дотацій із міських бюджетів. Однак перехід на автономне опалення, застерігають співрозмовники, може обернутися новими вибухами газу в житлових будинках, а також загазованістю міст і відповідно ростом захворюваності населення. Крім того, стрімке встановлення систем індивідуального опалення в Україні суперечить світовому тренду на збільшення частки централізованого опалення як найбільш екологічного, безпечного та економічно доцільного. Адже воно дозволяє використовувати когенерацію. Тому експерти вважають, що держава має проводити політику, спрямовану на збереження, модернізацію та ефективний розвиток централізованої мережі опалення. Можливо, цьому сприятимуть схеми теплопостачання, які почали розробляти міста. Однак без контролю з боку уряду, переконані співрозмовники, схеми можуть ігноруватися. В цьому разі система центрального опалення може бути втрачена безповоротно.

 

Світлана ОЛІЙНИК, спеціально для “Української енергетики”

 


Banner index