По той бік вугільної галузі: чому вчить досвід Німеччини?

Часи, коли кам’яне вугілля було справжнім "чорним золотом", давно минули. Наприкінці 1950-х років у Німеччині працювали загалом 153 кам’яновугільні шахти, на яких працювало понад 600 тисяч гірників. Загалом вони видобували близько 125 мільйонів тонн вугілля. Вугільна галузь робила вагомий внесок у німецький економічний прогрес.

Неминучість.

Однак з часом ресурс виснажувався, собівартість видобутку росла, з’явилися неприємні наслідки у вигляді просідання грунтів на місці шахт, землетрусів. Остаточний постріл прилетів в 2007 році з-за кордону, коли імпорт став непристойно дешевим.

Зараз у Німеччини з кам’яним вугіллям все набагато гірше, ніж в України. На тлі дешевшого австралійського вугілля вартістю близько 80 євро з доставкою, собівартість видобутку німецького з врахуванням субсидій складає близько 150 євро. Відтак, видобуток тут же давно не має жодних шансів і Німеччина обрала шлях імпорту в обсязі понад 50 мільйонів тонн вугілля на рік.

В країні залишилося лише дві шахти, що видобувають кам’яне вугілля – "Проспер Ганіель" (ProsperHaniel) у місті Боттроп, а також одне підприємство в Іббенбюрені. Планується, що в січні 2018 року зупиняться й вони. Після цього буде перегорнуто останню сторінку багатого на традиції розділу історії німецької промисловості.

Шахта "Проспер Ганіель" (ProsperHaniel) у місті Боттроп

Для організаційного та фінансового забезпечення процесу закриття шахт в Німеччині функціонує окремий Фонд RAG, який об’єднує видобувні підприємства Рурського регіону. Таке собі «Вугілля України» в beta-версії. Новим для наших реалій завданням німецького Фонду є забезпечення рекультивації територій після закриття, а також довічне відкачування, очищення шахтних вод, польдерні роботи в регіоні.

Хто платить?

Примітно, що будучи утвореним з ініціативи держави, як «парасолька» над підприємствами-банкрутами у сфері видобутку, RAG вдалося реструктуризувати активи так, щоб вже накопичити достатній капітал для виконання своїх зобов’язань. Шлях простий. Фонд виділив більш-менш прибуткові активи в корпорацію Evonik, продав 32% її акцій і вклав отримані кошти в цінні папери, нерухомість, міжнародну торгівлю.

                    Слайди презентації RAG. Джерело - офіційний сайт.

Таким чином Німеччина змушує бізнес платити за шкоду, завдану їх потугами з накопичення капіталу. Однак і тут є вади. Зі слів Майкла Калтхоффа, керівника Відділу освіти, науки і культури, Фонд не гребує інвестиціями в видобуток вугілля за кордоном, якщо він є економічно ефективним, порушуючи цим самим «зелені» цінності та власні ідеали відповідальності.

Крім того, Німеччина попри шкоду довкіллю дотепер не планує відмовлятися від видобутку бурого вугілля на чотирьох ділянках у Рейнській області, у східних і центральних регіонах Німеччини, а також у Гельмштедті у Нижній Саксонії. Пояснення конформістське: на відміну від кам'яного вугілля, у цій галузі немає жодного цента дотацій.

Регіональні стратегії

Найбільшою помилкою в реформі вугільної галузі, зі слів депутата Бундестагу Олівера Крішера, є недостатнє регіональне планування. Набагато важливішим за субсидії зараз німці визнають для вугільних регіонів інвестиції в освіту, інфраструктуру, будівництво і транспорт.

               Слайд з презентації Др.Пао-Ю Оей, DIW

Саме тому, попри надзусилля, спрямовані на те, щоб вирівняти рівень доходів населення у порівнянні з іншими регіонами, земля Північний Рейн-Вестфалія залишається дотаційною. Рівень безробіття в Рурському регіоні складає 10,4%, це вище, ніж в середньому у землі Північний Рейн-Вестфалія (7,6%) і Німеччині в цілому (5,9%). Рівень іноземних інвестицій також нижчий у порівнянні з землею в цілому.

Висока дотаційність пояснюється також недоліком планування. У сфері соцполітики застосовуються традиційні для такої ситуації інструменти – це перекваліфікація та достроковий вихід на пенсію. У випадку Німеччини другий є більш поширеним, оскільки більшість шахтарів, які працюють під землею, мають вік близько 40-50 років. Звідси і високий рівень дотацій для працівників галузі, які більше виходять на пенсію.

      Дюссельдофр з вікон Міністерства економіки Землі Північний Рейн-Вестфалія

В регіонах видобутку тим часом використовують гранти і бюджетні кошти для розвитку інших сфер економіки. Рурський регіон, для прикладу, залучив 2,4 млрд євро (50% федеральний бюджет і приватні кошти, 50% кошти Євросоюзу), з яких 15% спрямовується на розвиток малого і середнього бізнесу, 40% на дослідження, 25% на зменшення викидів парникових газів і останні 20% на урбаністичний розвиток і інфраструктуру.

           Закрита шахта Zollverein в м.Ессен, яка тепер є музеєм і об’єктом культурної спадщини UNESCO

Все описане свідчить про те, що для України важливим є усвідомити, що чим раніше ми почнемо планувати регіональний розвиток вугільних регіонів, прагнути їх фінансової сталості і відповідальності бізнесу за наслідки видобутку - тим більше у нас буде можливостей для інших напрямків економічного розвитку.

Скорочення видобутку вугілля є неуникною перспективною найближчих 15-20 років для Львівсько-Волинського басейну та Донбасу. При збереженні існуючого стану справ, згортання галузі створить низку викликів для енергобалансу України та може погіршити стан довкілля, перетворивши гектари землі над шахтами в пустки. При цьому регіони видобутку та галузь потребуватиме все більше капіталовкладень з боку держави.

Україні варто вже зараз звернути увагу на досвід Німеччини і розпочати оптимізацію витрат,-беручи на себе відповідальність. Ключовим напрямком тут є регіональне планування і накопичення фінансового капіталу для зменшення негативних наслідків роботи галузі.