Сьогодні уряд оприлюднив два документи, що ляжуть в основу економічної стратегії до 2030 року: результати аудиту економіки та напрацювання щодо векторів економічного розвитку. Як зазначається, аудит показує наслідки економічної політики останніх майже 30 років, поточний рівень економічного та соціального розвитку України та можливості для зростання. А от вектор демонструє бачення розвитку економіки із визначенням напрямків і стратегічних цілей – для розкриття українського потенціалу.

«Українська енергетика» дослідила енергетичний блок урядових напрацювань та зібрала найцікавіші тези.

 

Інвестиції, ВДЕ та боротьба зі змінами клімату

 

40 млрд дол. – саме стільки інвестицій в розвиток енергетичної системи планує залучити уряд за 10 років. Амбітна цифра – враховуючи, що енергетична інфраструктура також перебуває в критичному стані.

«Близько 64% енергоблоків ТЕС на межі граничного ресурсу та фізичного зносу (170 та 200 тис. годин). Більше того, 92% енергоблоків відпрацювали свій розрахунковий ресурс (100 тис. годин). За оцінками, 15 реакторів чотирьох АЕС зношені на 80%. Через відсутність стимулів до модернізації в занедбаному стані також знаходиться розподільна мережа, рівень зносу електричних мереж обленерго становить 60–70%», - йдеться у документах уряду.

Що стосується інвестицій, 23 млрд доларів спрямують на об’єкти енергогенерації, а 17 – на передачу і розподіл. Як випливає з документу, майже половину суми, яка планується на енергогенерацію, (10 млрд дол.) витратять на відновлювані джерела енергії. І загалом «зелена» генерація вироблятиме до чверті української електроенергії. При цьому має скоротитися частка вугільної генерації, з цього робимо висновок що решту коштів хочуть вкласти у сучасні маневрові потужності, що дозволять балансувати ВДЕ у енергомережі. «Зелені» зміни мають торкнутися і сфери виробництва тепла: планується забезпечити зростання частки біомаси у виробництві теплової енергії до 30%. Акцент на відновлювані джерела повинен мати два довгострокові наслідки: внесок України у боротьбу зі змінами клімату та підвищення енергетичної безпеки нашої країни. Попит на енергію продовжує зростати, але більша частина цього попиту у світі все ще задовольняється викопним паливом.

Автори документів визнають, що найважливішим трендом наступного десятиліття стала зміна клімату, яка може призвести до катаклізмів та непередбачених погодних явищ, наслідки яких є руйнівними. Оскільки наступні 10 років є критичними для планети та сформують кліматичний прогноз на решту століття, то, аби уникнути критичних наслідків, має бути визначено, що поточні глобальні викиди є максимальними, і протягом наступних років спрямувати зусилля, аби їх зменшувати – щорічно на 2,7% до 2030 року. Тож зміна структури енергетики – важливий виклик для подолання негативного впливу людської діяльності на клімат.

«Орієнтовно це передбачає додаткові 460 млрд дол. США на рік (по всьому світу, - ред.). Прикладом реакції на боротьбу зі зміною клімату та забрудненням навколишнього середовища є Європейський зелений курс (Green Deal), який має на меті досягнення нульового сукупного викиду парникових газів за рахунок переходу від використання викопних до поновлюваних джерел енергії в країнах – членах ЄС до 2050 року», - йдеться у аудиті економіки.

Іншою стороною «екологізації» української енергетики є зменшення енергоємості виробництва та підвищення енергоефективності. Працює проста логіка: чи менше енергоресурсів втрачається через неефективну інфраструктуру, тим менше їх потрібно видобувати та спалювати. За даними 2019 року енергоємність ВВП України становить 0.238 кг нафтового еквіваленту на долар виробленої продукції (у цінах 2015 року). Енергоємність українського ВВП більше, ніж вдвічі перевищує середньосвітовий показник та є в 2-3.33 разів вищою ніж в країн.

Ключовими причинами високої енергоємності є застарілість обладнання та технологічних процесів, висока доля енергоємних виробництв у ВВП країни, недостатньо розвинені сфери інформаційних технологій та послуг та висока частка тіньового сектору економіки, що спотворює показник енергоефективності.

Уряд вбачає тут широке поле для змін. Це не лише модернізація підприємств і енергетичного сектору. Це і стимулювання енергозаощадження на рівні споживачів, формування енергоефективної свідомості у громадян. І підвищення ефективності та економічності роботи розподільчих електричних мереж разом з модернізацією системи централізованого теплопостачання.

Суттєва роль у цій царині відводиться механізму реалізації енергосервісних контрактів (ЕСКО). Саме цей механізм дозволить модернізувати бюджетну сферу та багатоквартирні будинки, не витрачаючи на це бюджетні кошти. Фактично, вкладення зробить інвестор, з яким підписано контракт, а врешті-решт споживачі самостійно оплачують свою енергоефективність, повертаючи інвестору кошти з тарифу.

 

Розв’язання боргових проблем ринків

 

Новий ринок електроенергії, запущений у липні 2019 року, мав перевести українську електроенергетику на цивілізовані правила гри, зробити її прибутковою та здатною до здорової конкуренції. Сталося навпаки. Незрілий ринок поглибив ті проблеми, що вже існували влітку минулого року, ще й накинув нових критичних питань.

«Поточна фінансова криза на ринку електроенергії стримує подальший розвиток галузі», - зазначається у документі про вектори розвитку економіки.

Найболючіші теми пов’язані з виконанням спецобов’язків на ринку електроенергії. Цей механізм підтримує життєздатність української «зеленої» генерації та платоспроможність населення. Однак фактично ПСО зводиться до перехресного субсидіювання одних суб’єктів ринку іншими.  

Як зазначається у документі, перехресне субсидування є неефективним механізмом підтримки населення, що призводять до покладання додаткового навантаження на учасників ринку.

«На відміну від європейських країн, де запроваджуються адресні субсидії, підтримка населення через встановлення пільгової ціни призводить до покладання навантаження на учасників ринку, та стримує розвиток виробничих потужностей», - коментують урядові експерти.

З іншого боку – стрімкий ріст «зелених» потужностей, до якого не були готові ані енергосистема, ані споживачі.  Як відомо, потужності ВДЕ характеризуються низькою маневреністю генерації та високою залежністю від погодних умов, що ускладнює процес прогнозування попиту та пропозиції на ринку електроенергії. Від початку реформи не були запроваджені зелені аукціони для ВДЕ та не було передбачено формування балансувальних потужностей. Разом з цим, виявилося, що держава не здатна посилити компенсацію захмарного тарифу.

Викривлені ринкові механізми та неефективна підтримка незахищених верств населення, сформували ланцюжок заборгованостей між учасниками ринку, що сягне 40 млрд грн до кінця 2020 року.

На «сусідньому» ринку газу не краще:  там заборгованість між учасниками ринку сягає 100 млрд грн.

Маючи такий бекграунд, уряд обіцяє забезпечити відсутність боргового навантаження на суб’єктів енергетичного ринку до 2030 року. Щоправда, механізмів, які дозволили б цього досягти, у документах немає. Мабуть, це не завдання аудиту та векторів розвитку.

 

Посилення енергонезалежності

 

Україна залежить від імпорту газу та нафтопродоктів. При всьому при цьому, на переконання урядовців, ми здатні не лише повністю забезпечити себе вуглеводнями, але й перейти до експорту.  Презентуючи документи, прем’єр-міністр Денис Шмигаль заявив, що за рахунок нарощення власного виробництва «мінералів майбутнього» та паливно-енергетичних корисних копалин (природний газ і нафта та газовий конденсат), збільшення експорту, а також скорочення імпорту мінеральної сировини, потенціал ефективного використання надр України може скласти від 409 млрд дол США за наступні 10 років.

«Значний рівень виснаження діючих родовищ призвели до падіння обсягів видобутку нафти в 4 рази

та газу 2 рази. Проте, наявність більше 3 тис законсервованих свердловин та великі запаси нетрадиційних покладів вуглеводнів формують можливість для України наростити видобуток газу та

нафти як в коротко- так і довгостроковій перспективі та забезпечити повну енергетичну незалежність. Якщо оцінити потенціал запасів природного газу, нафти та газового конденсату, Україна могла б в 2019 році отримувати 9.9 млрд дол додаткових надходжень завдяки їх видобутку», - коментується у аудиті.

Реальність не на стільки радісна: за оцінками урядових документів, потенціал видобутку природного газу наразі реалізовується на 35.9%, а нафти та газового конденсату – на 56.9%. А ось імпортозалежність України від вуглеводнів становить 70%. І якщо ми змогли відмовитися від газу від північного сусіда, то ключовими постачальниками нафтопродуктів все одно є Росія та Білорусь.

У документі вказується, що в 1991 році на території України діяло 6 нафтопереробних заводів та 1 газопереробний завод сумарною потужністю понад 50 млн тон, що аж в 4 рази перевищує річний обсяг споживання Україною нафтопродуктів. Найбільше падіння переробки відбулося в період з 2009 до 2012 року (закриття найбільших НПЗ), коли обсяг переробки скоротився з 11,5 млн тонн до 4,5 млн тонн. У 2019 році частка поставок нафтопродуктів, які мають походження з РФ, у балансі українського ринку нафтопродуктів складала більше 40%. В структурі споживання нафтопродуктів дизельне паливо складає 65%, за яким Україна є імпортозалежною на 75%.

Негативним фактором в українському уряді також вбачають продовження контракту з Росією на транспортування нафти.

«Український нафтопровід має високу залежність від постачання нафти з Росії, а ринкова та політична нестабільність негативно впливають на завантаженість українського нафтопроводу, що призводить до значних недоотримань бюджету. АТ «Укртранснафта» та ПАТ «Транснефть» продовжили дію контракту на транзит нафти на десять років – з 1 січня 2020 року до 1 січня 2030 року. Деталей про обсяги прокачки українська компанія не розкриває», - пояснюється у документі.

Однак тут варто було б додати, що «Укртранснафта» входить до групи «Нафтогаз», яка перебуває під управлінням уряду.

Що цікаво, плани уряду в забезпеченні енергетичної незалежності не надто амбітні: власним виробництвом за 10 років має бути забезпечено лише більше 30% внутрішньої потреби України в бензині та дизпалив. Решту планується отримувати за рахунок диверсифікації ринків постачання. Однак разом з цим, має бути виконане ще одне завдання: сформувати і забезпечити збереження запасів сирої нафти і нафтопродуктів в обсязі щонайменше 90 діб.