Останні новини

Енергетична система України через війну зазнала значних пошкоджень, проте вистояла. Сьогодні стоїть завдання не просто відновити її, але модернізувати, зробити більш стійкою та ефективною. Серед секторів, що потребують особливої уваги – газовий. Споживання, видобуток, транзит та імпорт блакитного палива впали. Водночас вітчизняна газотранспортна система має непогане майбутнє, переконані учасники вебінару “Оцінка наслідків війни та перспектив відбудови газової системи”, який було проведено Київською школою енергетичної політики за підтримки фонду Friedrich Ebert Stiftung Ukraine.

Ситуація із ГТС: старі та нові виклики

Спікер зустрічі Сергій Макогон, колишній генеральний директор ТОВ “Оператор ГТС України”, зазначив, що завдяки Збройним силам України газотранспортна система (ГТС) не дуже постраждала у порівнянні, наприклад, з електричною. ГТС пошкоджена у містах, де тривають запеклі бої та які постійно зазнають ракетних обстрілів, передусім, у Харкові, Миколаєві, Одесі, прифронтових містах Донецької та Луганської областей. Однак загалом газотранспортна система працює, відбувається і внутрішнє транспортування газу, і транзит.

Водночас вітчизняна ГТС, яка мала проблеми ще до війни, зіткнулась з новими викликами.

Зовнішні виклики:

зменшення транзиту або його повна зупинка;
зменшення внутрішнього споживання;
зростаючі борги за балансування (відбори газу ТКЕ та облгазами);
зменшення платежів за транзит на 35%.

Відповідно до прогнозів на 2023 рік, видобуток газу становитиме 18,2 млрд куб. м, споживання – 17,9 млрд куб. м (хоча раніше були роки, коли споживання становило понад 80-90 млрд куб. м), транзит – близько 40 млн куб. м на добу.

“Ці цифри означають, що 2023 року Україна вийде вже на самозабезпечення природним газом, – сказав Сергій Макогон. – Це і добре, і погано, тому що ми розуміємо, що таке скорочення споживання досягнуто не завдяки проведеним реформам з енергоефективності, зменшенню неефективного споживання з боку теплокомуненерго чи населення, а у зв’язку зі значним падінням споживання промисловістю. А це – зниження ВВП країни, зменшення виробництва інших товарів. З іншого боку, оскільки ми виходимо на самозабезпечення власних потреб у газі, то нам не потрібно буде витрачати валюту на його імпорт”.

Спікер зауважив, що існує ризик дострокового припинення транзиту газу. Адже Європа відмовляється від російського газу. Ми бачимо плани Євросоюзу повністю відмовитися від нього до 2027 року, проте динаміка показує, що це може відбутись раніше.

Водночас 80% доходів "Оператора ГТС" – це доходи від транзиту. Відповідно доведеться шукати, яким чином можна замістити ці доходи, або доведеться збільшувати тариф на внутрішнє транспортування для тієї частини бізнесу, яка залишиться у країні.

Борги за балансування – це фактично борги за відбори газу, які не оплачуються, пояснив Сергій Макогон. І ця проблема існує у країні дуже давно. Йдеться про відбори газу облгазами на виробничо-технічні витрати (ВТВ), адже через розгалуженість системи приблизно 1,4 млрд куб. м газу втрачається під час розподілу газу. Витрати на цей газ закладені у тарифі – 40-50% коштів, які населення сплачує за розподіл газу, мають йти на закупівлю газу на ВТВ. Однак проблема у тому, що у тарифі цей газ передбачений по 7 грн/куб. м, а його ринкова вартість – 15-30 грн/куб. м (без ПДВ). Отже, в облгазів немає можливості розраховуватись за цей газ у повному обсязі. У результаті загальні борги перед "Оператором ГТС" склали приблизно 30 млрд грн: 16 млрд винні облгази і приблизно стільки ж винен “Нафтогаз” як постачальник останньої надії (ПОН) для облгазів.

Так само існує проблема з відборами газу підприємствами теплокомуненерго (ТКЕ), які не можуть розрахуватись за цей газ.

Внутрішні виклики:

зростаючі витрати на підтримку ГТС;
застаріле обладнання;
проєктні рішення ГТС, які вже не відповідають реальності;
тариф включає газ на ВТО по 7 грн при ринковій вартості 15-30 грн за куб. м;
проблеми з ліквідністю через заборгованість, платежі “Нафтогазу” та недостатність тарифу.

“Аби наша ГТС нормально працювала, потрібно щороку заміняти щонайменше 50 км газогонів і ремонтувати приблизно 200 км”, – зазначив Сергій Макогон.

Він розповів, що модернізації потребують компресорні станції, адже найновіша з них – 2000 року, а більшість була побудована у 70-х роках минулого сторіччя. "Оператор ГТС" планував розпочати модернізацію 10 ключових компресорних станцій. На жаль, війна завадила запланованим роботам із модернізації.

“Наша ГТС розроблялась для дуже значних обсягів транзиту, – нагадав спікер. – Її потужність – транзит 145 млрд куб. м газу щорічно. Зараз транзит становить близько 15 млрд куб. м, тобто він у 10 разів менший, ніж планувалось. Відтак потрібні нові проєктні рішення. Систему треба оптимізувати, перебудувати для того, аби вона працювала ефективно. Ми розуміємо: якщо система розрахована на потоки транзиту газу у 10 разів більші, то фактично маржинальні затрати на експлуатацію такої системи дуже великі, бо вона не працює у найбільш ефективному режимі”.

Проблема з тарифом на газ для "Оператора ГТС" не така серйозна, як описана вище проблема з тарифом для облгазів, оскільки ще 2020 року "Оператор ГТС" купив декілька мільярдів кубометрів газу (тоді він коштував дуже дешево), який досі споживає (до 1 млрд куб. м щорічно). Відтак зараз немає проблеми із закупівлею газу за ринковою вартістю. Однак вже цього року "Оператору ГТС" доведеться купувати газ на технічні цілі за ринковою вартістю, а у тарифі цих коштів немає, пояснив Сергій Макогон.

Своєю чергою, зменшення транзиту, невирішення проблеми із заборгованістю, платежами “Нафтогазу” та заниженим тарифом може призвести до фінансової неспроможності "Оператора ГТС".

“Щоб розв'язати озвучені проблеми, треба передусім дати можливість "Оператору ГТС" працювати на себе. Адже до цього часу транзит газу був можливістю покривати всі інші проблеми. Продовжується субсидування “Нафтогазу” за рахунок "Оператора ГТС". Однак якщо не буде транзиту, то не буде можливості сплачувати кошти “Нафтогазу”. Відтак проблему “Нафтогазу” треба якось вирішувати”, – переконаний Сергій Макогон.

Нові перспективи ГТС та як їх досягнути

На переконання Сергія Макогона, попри зазначені проблеми, українська газотранспортна система має неабиякі можливості для того, аби стати ефективною. Спікер виділив три основні напрями її розвитку:

перебудова енергетичної системи України з фокусом на ВДЕ, оскільки у нас буде потреба у балансуючій генерації та системах зберігання енергії;
збільшення імпорту СПГ і каспійського газу до ЄС;
“зелений” перехід в ЄС: зростання попиту на біометан і водень, а відтак необхідність їх транспортування.

Однак для того, щоб запустити роботу за цими напрямами, потрібні певні зміни.

По-перше, перепрофілювання або оптимізація того, що ми не можемо використовувати. Зі слів спікера, якщо закрити ті об’єкти, що не використовуються, то, за розрахунками "Оператора ГТС", щорічно можна економити 3-5 млрд грн. По-друге, потрібна модернізація того, що нам буде потрібне, аби ГТС працювала. Наприклад, реконструкція 10 пріоритетних компресорних станцій із можливістю транспортування газової суміші з воднем (до 10-15%). По-третє, потрібна зміна режимів роботи ГТС завдяки оптимізації єдиної системи ГТС/ПСГ/ГРМ.

Українська ГТС може бути ефективно використана на нових напрямах, але для цього потрібно:

перепрофілювати активи ГТС;

приблизно 80% компресорних станцій вже непотрібні, їх можна використовувати для інших цілей, наприклад, для будівництва балансуючих газових електростанцій;
використовувати ГТС для будівництва накопичувачів енергії (CAES);
накопичування енергії (Power-to-Gas, H-2, synthetic Methane) – фактично використання зайвої електроенергії для виробництва водню або синтетичного метану для його подальшого постачання газогонами туди, де потрібно;
виділення частини газогонів для транспортування СО2 (CCS);

підтримати розвиток індустрії біометану, який буде подаватись газотранспортною системою;
зайнятись транспортуванням водню;
створити єдиного оператора ГТC/ПСГ/ГРМ (для зменшення адміністративних витрат і створення єдиної технічної політики).

Паралельно мають відбутись регуляторні зміни, додав Сергій Макогон. Йдеться про погашення заборгованості з боку облгазів і “Нафтогазу”, запровадження дієвого ПСО на постачання газу облгазам і ТКЕ, завершення впровадження європейського законодавства, встановлення справедливого тарифу та/або ПСО на постачання газу на ВТВ для ОГТСУ.

Про метан – у питаннях-відповідях

Після завершення виступу Сергія Макогона, чи не найбільше питань до нього в учасників вебінару виникло з приводу перспективних ринків для нашої ГТС. Наведемо лише кілька питань і відповідей.

“Чи бачите ви перспективи розвитку у нас метанового транспорту, враховуючи нові тенденції і те, що ми не бачимо позитивних рухів по АГНКС “Нафтогазу”, а натомість спостерігаємо закриття окремих приватних компаній?”

“Це не те що перспектива. В України є зобов’язання розвивати транспорт на альтернативних типах пального, – відповів Сергій Макогон. – Це європейські директиви. І до альтернативних типів пального відноситься електротранспорт, транспорт на водні та на стисненому метані. Для мене взагалі незрозумілим є рішення “Нафтогазу” про закриття АГНКС, тому що наразі дизель, бензин – все це на 100% імпортований ресурс, на який витрачається валюта. Водночас метан видобувається в Україні. І якби наші люди могли заправляти свій автотранспорт не імпортним дизелем по 58 грн за літр, а українським метаном по 25 грн, то, мені видається, всі були б щасливі. Я розумію, чому так робить “Нафтогаз” – він дивитися на це дуже комерційно. Однак є ще Міністерство енергетики, уряд, які розуміють наслідки для України, і вони мають займатись цим питанням. Я бачу сенс розвивати ринок газомоторного пального. І для цього є дуже велика кількість прийнятих законів. Чому люди зараз не купують ГПО на метані? Тому що закриті станції, немає де заправитись. Жодна людина не буде переводити свій транспорт на метан, якщо немає станції, на якій можна його заправити. Я вважаю, що велика помилка “Нафтогазу” та Міністерства енергетики у тому, що вони не приділяють увагу цьому напряму”.

“Якими, на вашу думку, є перспективи розвитку виробництва біометану саме для подачі у газові мережі (трубопровід)? Наразі багато дискусій, пов’язаних як з технічними аспектами, так і з експортними можливостями. То за скільки років можна очікувати розблокування та інтенсивного розвитку цього напряму (без врахування сьогоднішніх ризиків, пов’язаних із війною?”

“Біометан – це унікальна річ. Вона не потребує “зеленого” тарифу, нічого іншого. Дайте людям можливість експортувати біометан, і вони будуть його вивозити самостійно в Європу й продавати. Від держави їм нічого не потрібно. Дайте можливість нашим сільгоспвиробникам будувати станції, вкладати кошти у розвиток цієї технології – і все. Просто створіть умови. Чому далі існує проблема і чому у нас вже декілька років не можуть зробити реєстр походження – не розумію. Чому прийняти техрегламент на метан не можуть вже кілька років – невідомо. Отже, є регуляторна проблема. Хоча біометан – це наше майбутнє. Якщо будуть створені умови для його експорту, то потім цей газ буде мати попит і в Україні. Наші металурги перші прийдуть за ним, тому що їм доведеться показувати, що їх метал виробляється із “зелених” енергоносіїв, інакше вони платитимуть дуже великі податки під час імпорту в ЄС. Відтак держава не повинна створювати проблеми, а має дозволити бізнесу експортувати біометан. Вважаю, що за два роки мільярд кубів цього газу у системі може бути”, – сказав Сергій Макогон.

Державне управління та газові проблеми

Дуже великий інтерес у слухачів викликала тема відносин між урядом, “Нафтогазом” та "Оператором ГТС".

“Уряд, як власник ГТС, забрав ГТС у “Нафтогазу” й передав її "Оператору ГТС". Отже, на фінансовий стан "Оператора ГТС" тепер впливає необхідність виплачувати щороку “Нафтогазу” кошти за передану ГТС. Виникла дивна ситуація, коли держава як власник забирає кошти в однієї держкомпанії за свою трубу й передає іншій. До того ж змушує нову компанію виплачувати протягом довгих років компенсацію начебто за їх упущену вигоду. Яке ваше ставлення до цього, адже власник в особі держави забрав активи в однієї державної компанії і передав іншій держкомпанії. При цьому ми розуміємо, що кошти за це де-факто перекладені на споживачів через тариф "Оператора ГТС”.

“Щодо компенсації, то, дійсно, була підписана угода, і я категорично був проти її підписання, – наголосив екс-керівник ТОВ “Оператор ГТС”. – За цією угодою "Оператор ГТС" мав сплатити “Нафтогазу” 2021 року 48 млрд грн. “Нафтогазу” потрібні були кошти для імпорту газу. Де їх взяти? В "Оператора ГТС". Я вже казав, що до цієї компанії завжди ставились, як до "дійної корови". І аргументи, що є тариф, що прописано, на що потрібно витрачати кошти (на ремонт, будівництво тощо) – нікого не цікавили. Оператор вже виплатив всю суму – 48 млрд грн. Таке було рішення уряду – не "Оператора ГТС", і не “Нафтогазу”. А підписували наказ у Міністерстві енергетики.

Щодо тарифів, то в принципі їх можна зробити нульовими, але тоді постає питання, коли ця система припинить працювати. Адже ти маєш платити зарплати, інвестувати у ремонт, закуповувати газ на ВТВ. Непідвищення тарифів облгазам на ВТВ (щоб вони могли купувати той газ, який їм потрібен) фактично призвело до того, що утворились борги на десятки мільярдів гривень. Чи вирішили цю проблему? Ні. Просто з однієї голови її перекинули на іншу. Як тепер будуть погашати ці борги? Геніальне рішення “Нафтогазу” – забрати мережі у тих облгазів, над якими компанія отримала контроль. Фактично залишається кілька компаній облгазів з боргами на 16 млрд грн і без джерел отримання коштів у майбутньому. Це означає, що "Оператор ГТС" просто може списати ці 16 млрд грн взагалі. Це не вирішення проблеми”.

“Чи може йтися про відбудову та розвиток ГТС без нормального ринку газу та нормального ціноутворення, якщо у нас залишаться різні тарифи для споживачів та популістичні історії про те, що тарифи потрібно якимось чином обмежувати? Отже, чи є сенс говорити про відбудову, якщо у нас взагалі не буде ринкових умов на ринку газу?”

“ Ні, це неможливо, – переконаний Сергій Макогон. – Потрібно приймати якесь рішення, тому що борги вже сягнули величезних обсягів. І якщо не буде транзиту газу, то "Оператор ГТС" довго не протягне”.

“Якими є наші можливості щодо імпорту? Ейфорія із самозабезпеченням України газом – це гасло керівництва кількох каденцій. На жаль, це самозабезпечення стає можливим зараз лише через війну та економічний спад у нашій країні. Видобуток, що дорівнює споживанню – це не обов’язково самозабезпечення. Відтак потреба в імпортні не зникне. А відновлення та економічне зростання України потребуватиме ще більше енергії і, найімовірніше, це буде газ. Чи є сенс в укладанні середньострокового контракту на імпорт природного газу, наприклад, із Польщею? Можливо, йдеться про символічні обсяги, але вони б допомогли і Польщі утилізувати той газ, який вона отримує з кількох проєктів, і Україні. Адже Україна видобуває стільки газу, скільки може, а решту – купує на спотовому ринку, тобто ринок працює майже з коліс, і системного пріоритету – імпорт чи власний видобуток – не прослідковується. До того ж такий контракт зблизив би Україну та Польщу, і це був би чи не єдиний інтеграційний проєкт на тлі безпрецедентної підтримки Польщею України під час війни і відсутності релевантних дій з боку України”.

“Дійсно, імпорт може бути потрібен, тому що ми знаємо, що у нас велике споживання газу взимку, а мале – влітку. І те, що у нас є видобуток в 55 млн куб. м на добу, не означає, що цього видобутку буде достатньо для покриття споживання у конкретну добу взимку. І для того у нас є підземні сховища. А якщо їх буде недостатньо, то має бути імпорт. Імпорт можливий, бо ми збільшили потужності вдвічі – 54 млн куб. м на добу. Це фактично дорівнює нашому добовому видобутку. Отже, у нас дуже великі потужності по імпорту, і я не бачу жодних проблем отримати газ з будь-якого напрямку. Щодо закупівлі газу – це вже стратегія трейдерів. Трейдер у нас – державний “Нафтогаз”. Є також приватні трейдери. Чому “Нафтогаз” не купує – мені складно відповісти. Є дуже цікаві ідеї – турецькі термінали, Азербайджан, з яким підписали угоди майже половина наших сусідів (зокрема, Румунія, Болгарія, Молдова), але проблема у тому, що у нас немає довгострокового планування й довгострокової стратегії. Однак це більше питання “Нафтогазу” та його довгострокової стратегії щодо забезпечення України газом".

Підготувала Світлана Олійник