990%d1%8590 2 %281%29

Справедливі тарифи на газ: міф чи реальність?

17 березня 2021

Із квітня державне регулювання ціни на газ, яке діяло в лютому і березні, має припинитися. Це означає, що обмеження на рівні 6,99 грн за куб.м, більше не діятиме

Справедливі тарифи на газ: міф чи реальність?

Тарифи постачальників блакитного палива знову залежатимуть від ринку, запровадженого для населення 1 серпня 2020 року. Цей непростий період (із серпня до лютого) виявив на роздрібному ринку газу чимало проблем, які обернулися тарифною кризою.

Ця ситуація викликала неабиякий резонанс у суспільстві, тому “Українська енергетика” вирішила з’ясувати найбільш болючі для споживачів питання щодо цін на газ та тарифів на його розподіл. Наприклад, чи мав право уряд обмежувати ціни на вільному ринку? Якщо тариф було знижено, чи означає це, що він був несправедливим? Оскільки зменшені платіжки будуть лише в березні, то чи не призведе це до чергової кризи неплатежів і, відповідно, до інших негативних наслідків?

 

Справедливий тариф

 

Після запровадження у серпні вільного ринку газу для побутових споживачів єдина регульована ціна на блакитне паливо зникла, а ціни постачальників із жовтня почали зростати. В основному через ріст цін у Європі та похолодання. Платіжки за грудень змусили українців вийти на акції протесту, проте рахунки за січень виявилися ще більшими. Значна частина газзбутів вирішила скористатися вільним ринком газу “по максимуму”. У результаті середня ціна на блакитне паливо для побутових споживачів піднялася на 10-20% проти попереднього місяця і становила понад 9,6 грн за метр кубічний. В окремих газзбутах вона піднялась майже до 11 грн за куб. м. А середня вартість доставки газу (розподілу) з 1 січня зросла з 1,2 до 2 грн за куб.м, або в 1,6 раза. Побоюючись зростання соціальної напруги та нових “тарифних” майданів, влада втрутилася у роботу ринку й обмежила з лютого ціну на газ для населення до 6,99 грн за куб. м.

Нові платіжки обурили людей. Споживачі вважають їх несправедливими. Але тоді які тарифи й ціни можна вважати справедливими?

Експерт Центру Разумкова Максим Білявський

“Насамперед, пропоную визначитись із термінологією, – каже Максим Білявський, експерт Центру Разумкова. – Тариф – це встановлена регулятором або іншим органом (наприклад, місцевого самоврядування) плата за послугу, яку надає природна монополія. Скажімо, за розподіл газу, виробництво та постачання тепла. Ціна – це вартість ресурсу. Фіксовану ціну (або плаваючу фіксовану ціну) газу встановлює Кабінет Міністрів України своєю постановою про покладання спеціальних обов’язків на ринку газу”. 

“Справедливий тариф – це певний народний вислів”, – вважає Роман Ніцович, директор із досліджень аналітичного центру DiXi Group.  

Він зауважує, що більшість пересічних громадян переконані, що це тариф, який найбільше відповідає їх рівню доходів і суттєво не впливає на їхні витрати. 

Справедливий тариф – це консенсус, який має одночасно забезпечити беззбиткову діяльність природної монополії та спроможність споживача сплачувати встановлений тариф, – переконаний Максим Білявський. – Якщо ми говоримо про справедливу ціну, то вона може бути визначена лише ринком”.

“Загалом на ринку немає такого поняття, як справедливість, – вважає експерт DiXi Group. – Це питання відображення тих витрат, які несуть оператори мереж. Звісно, ми не говоримо абсолютно про всі витрати, але лише про ті, які є реальними та обґрунтованими. Завдання регулятора – дивитися на ті розрахунки, які надають оператори, і погоджуватися чи не погоджуватися з їх аргументацією, виставляти певні цілі, критерії, яких мають досягати ті чи інші оператори для того, щоб отримати відповідний тариф”. 

Однак, на переконання Агії Загребельської, ексдержавної уповноваженої Антимонопольного комітету України, тариф має бути справедливим. Щоправда, цього можна досягнути лише за певних умов.

Ексдержавна уповноважена Антимонопольного комітету України Агія Загребельська

”Якщо ми говоримо про державні регульовані тарифи, то в даному випадку завдання держави, регулятора – встановити тарифи на тому рівні, на якому буде досягнуто компроміс для інтересів всіх сторін цього процесу, тобто держави, громадян і відповідно бізнесу, – каже вона. – Якщо говоримо про тарифи, не регульовані державою, тобто ринкові, то за умов ідеальної конкуренції ці тарифи в будь-якому випадку будуть справедливими. Це власне завдання конкуренції – без державного втручання, самостійно дійти до стадії, коли тарифи встановлюються на справедливому рівні”.

 

Складові тарифу та його обґрунтованість

 

Вочевидь, щоб робити висновки щодо того, чи є тарифи справедливими, треба знати, звідки беруться такі цифри.

Якщо говорити про структуру роздрібної ціни на газ, то її складовими, зі слів Романа Нічовича, є ціна на газ, який купується на оптовому ринку, тариф на транспортування магістральними газопроводами, націнка компанії-постачальника та податок на додану вартість.

Однак, наскільки ці складові, а в результаті і сам тариф є обгрунтованими? 

Ще наприкінці грудня минулого року, коли ціни на газ різко пішли догори й сягнули близько 11 грн за куб. м в окремих постачальників, прем'єр-міністр Денис Шмигаль доручив Міненерго та Антимонопольному комітету перевірити обґрунтованість цін на блакитне паливо.

"Необхідно провести аудит формування тарифів і зниження тих складових тарифу, які є несправедливими і невиправданими з точки зору ринку та ринкових умов, – зазначив він. – У вас (Міненерго та АМКУ, – ред.) є всі важелі, аби врегулювати ці питання".

“Щодо тарифу на розподіл (доставку) газу, то з ним пов’язані такі основні витрати: виробничо-технологічні витрати газу (ВТВ) – приблизно 50%; фонд оплати праці, в тому числі аварійно-ремонтні бригади, – близько 30%; товарно-матеріальні цінності – приблизно 10%; програма розвитку та ремонту мереж – близько 5%; а також податки”, – зазначає Оксана Кривенко, членкиня НКРЕКП. 

Членкиня НКРЕКП Оксана Кривенко

Вона підкреслює, що тариф на розподіл природного газу пов’язаний виключно з експлуатацією та утриманням мереж і не є платою за користування газовими мережами.

Із 2020 року регулятор змінив порядок оплати споживачами отриманих послуг з розподілу (доставки) природного газу. Споживачі платять за доставку газу залежно від обсягів споживання в попередньому році, і ця оплата здійснюється рівними частинами протягом року. Йдеться про так звану замовлену річну потужність.

“Коли для формування тарифу на розподіл ми перейшли з системи “витрати плюс” на систему, яка називається “замовлена потужність”, то змінили лише нижню частину рівняння, тобто знаменник, а чисельник не змінився – це ті витрати й регульована норма прибутку, яка закладається в тариф, – розповідає Роман Ніцович. – І тут постає питання, наскільки обґрунтовані ті витрати, які  оператори (облгази) рахують і подають на затвердження регулятора”.

Експерт зауважує, що в принципі регулятор “зрізає” частину витрат. У більшості випадків вони затверджуються на нижчому рівні, ніж ті, які подаються. 

Відповідно, робити якісь усереднення – недоречно,  розмірковує експерт. Структура мереж і характер витрат – різні, залежно від протяжності мереж і кількості різного роду споживачів (побутових,  промислових). І якщо в непромисловій області є більше побутових споживачів, то очевидно, що саме на них ляже більша частина витрат. Щоб тарифи на розподіл газу не стали захмарними, операторів потрібно стимулювати до скорочення витрат. На цьому, зокрема, наголосив в.о. міністра енергетики Юрій Вітренко. 

Експерт аналітичного центру DiXi Group Роман Ніцович

“Нинішня система не дає достатньо стимулів, – зауважує Роман Ніцович. – Оператори говорять, що їм потрібно стільки-то грошей, щоб покрити витрати тарифом, але не кажуть про те, яким чином вони заощадили чи можуть заощадити наступного року. Отже, на перший план не висувалося питання, як скоротити витрати. Водночас слід зауважити, що мережі будувалися під одні обсяги розподілу газу, а зараз цей обсяг інший. Є певна надлишкова потужність по розподілу, яку необхідно утримувати за рахунок споживачів, які не використовують її повністю. Питання також у планах розвитку та інвестиційних програмах, а саме: що робитимуть оператори зараз і у що їм дозволяти вкладати гроші, щоб у майбутньому оптимізовувати, тобто зменшувати ці витрати. З іншого боку, не можна допустити ситуації, коли ми “поріжемо” витрати і не будемо мати можливості викликати ремонтну бригаду в разі підозри на витік газу. Треба розуміти, які послуги покриває тариф, а за які доводиться платити з власної кишені. Люди мають знати, що вони в праві вимагати безкоштовно, а що ні”.

З іншого боку, дехто з експертів вважає, що тарифи на розподіл газу були заниженими. А це впливає на безпеку газових мереж.

“Системне заниження (економічно необґрунтоване регулятором) тарифів на розподіл газу призвело до високого рівня зношеності мереж, дефіциту інформації про стан об’єктів критичної інфраструктури, недостатньої кадрової укомплектованості та відтоку кваліфікованих спеціалістів через низьку заробітну плату. Безумовно, така ситуація позначається на аварійності системи”, – зазначає Максим Білявський.

“Тариф на розподіл газу є не стільки завищеним, скільки ми не отримуємо ту якість послуг, яку мали би отримувати, – зауважує Агія Загребельська. – У будь-якому випадку, утримання газорозподільних мереж, обслуговування – це коштує грошей. Однак на сьогодні за ті гроші, які ми платимо за розподіл газу, ми не отримуємо належної якості послуг. Нам не замінюють лічильники, хоча їх вартість для побутових споживачів включена до тарифу на розподіл газу, в нас дуже часті аварії, витоки газу тощо. Є багато нарікань із приводу тих лічильників, які встановлюються, щодо їх неналежної роботи. Проте єдине, що в тарифі на розподіл газу ми можемо назвати точно несправедливим – це борги облгазів за попередні періоди. Облгази тривалий час накопичували борги перед “Укртрансгазом” (це дочірня компанія “Нафтогазу”). Як наслідок – сьогодні весь цей обсяг боргів фактично перекладений на кінцевих споживачів – закладений у тариф на розподіл газу”. 

Для того, щоб зазначених вище проблем не виникало, тарифи мають бути зрозумілими і прозорими.

Основний принцип тарифоутворення – це прозорість, – каже Роман Ніцович. – Система має бути зрозумілою, відносно простою і передбачуваною, вона не повинна дискримінувати різних споживачів. Ну і, звичайно, тарифи не мають призводити до спотворень, накопичення боргів, загалом до певних негативних явищ, які можна спостерігати на ринку”.

 

Вплив прив’язки до європейського хабу 

 

Однією з причин зростання цін на газ частина українців вважає прив’язку цін до європейських хабів. 

“Газовим хабом прийнято називати торгову точку, де покупці та продавці обмінюються правом власності на товар, – пояснює Максим Білявський. – Такі операції відбуваються шляхом укладання фінансових (ф’ючерси) та/або комерційних угод (фізична поставка) в межах однієї торгової зони на біржі”. 

Зі слів співрозмовника, в 25 державах Європи ринкова конкуренція забезпечена шляхом функціонування газових хабів. Найбільш ліквідною торговою зоною є TTF  у Нідерландах. Помітний прогрес у частині хеджування демонструють хаби Франції, Бельгії, Німеччини, Австрії, Чехії, Іспанії, Італії. Швидкі темпи розвитку спотової торгівлі притаманні таким державам, як Польща, Угорщина, Данія та Швеція. На стадії становлення перебувають хаби у прибалтійських країнах, Словаччині, Румунії, Словенії, Хорватії та Греції. 

Ринок газу в нашій країні не є самодостатнім в плані забезпечення попиту, – каже Роман Ніцович. – Ми забезпечуємо себе газом різного походження – власного видобутку, завезеного з інших країн. Через це наш ринок закривається на тій ціні, за якою в Україну заходить найдорожчий газ. А це – імпортоване блакитне паливо. Виходить, що формується ціна, прив’язана до європейських хабів”. 

На ліквідному оптовому ринку, як у країнах ЄС, зазначає експерт, цінові стрибки відбуваються не лише щодня, але і протягом однієї доби. Крім того, на ціни цього енергоресурсу впливає сезонність, тому “зимовий” газ дорожчий, ніж “літній”. 

“Водночас постачальники дивляться, яким чином краще позиціонувати себе. Вони шукають можливостей дешевше купити і дорожче продати. Відповідно, цінові стрибки невідворотні. Залишається думати, яким чином можна пом’якшити такі коливання для побутових і вразливих споживачів”, – зазначає Роман Ніцович.

Т.в.о. міністра енергетики Юрій Вітренко

Щоб зменшити тиск прив’язки до європейських хабів, Юрій Вітренко пропонує застосувати формулу “хаб мінус”. Вона передбачає, що гранична ціна на газ для населення має враховувати вартість блакитного палива на європейському хабі, але без вартості транспортування.

“Власне якщо застосовувати принцип формули “європейський хаб без транспортування”, то максимальна ціна на газ, за розрахунками Центру Разумкова, мала би становити не 6,99 грн/куб.м, а 6,55”, – розповідає Максим Білявський.

 

Енергетична біржа як передумова національного газового хабу

 

Зменшити ціну може також закупівля газу на вітчизняному хабі. Але шлях до нього йде через запуск повноцінної енергетичної біржі. “Українська енергетична біржа” (УЕБ) уклала меморандум з ЄБРР, Секретаріатом Енергетичного співтовариства, Міністерством енергетики та "Оператором ГТС" про розвиток газової біржі на базі УЕБ.

“Коли оператор газотранспортної системи України (ОГТСУ) отримає доступ до біржових торгів, ціноутворення стане більш прозорим, і ми зможемо отримати реальну ціну газу під час ліквідних торгів, а не через додаткові формули”, – зазначив в інтерв’ю “Українській енергетиці” Олексій Дубовський, голова біржового комітету торгової біржі "Українська енергетична біржа”.

Голова біржового комітету торгової біржі "Українська енергетична біржа” Олексій Дубовський

Біржа потрібна, бо це один із механізмів посилення конкуренції і загалом зниження націнок, які ставлять як оптові, так і роздрібні постачальники газу, – переконаний Роман Ніцович. – І це спосіб більш ефективно торгувати газом українського видобутку. Від того, наскільки ефективним є оптовий ринок, багато в чому залежить і роздрібний. Якщо ринок ліквідний, то, в принципі, ви як постачальник можете в будь-який момент купити необхідні обсяги газу. Також біржа – це прозорість і прогнозованість”.

І наша країна, зазначають експерти, має все необхідне для організації свого хабу і для того, щоб користуватися його перевагами.

“Україна має вигідне географічне розташування, володіє достатніми ресурсами природного газу, експлуатує газотранспортну систему з достатніми технічними потужностями, яка водночас є найбільш розгалуженою мережею в Європі. Все це, за умови виконання задач зовнішнього та внутрішнього рівня, створює передумови для організації хабу на базі національної газотранспортної інфраструктури”, – зазначає Максим Білявський. 

Зважаючи на все це, виникає питання, чому енергетична біржа не була створена раніше?

“Робота в цьому напрямі ведеться, – каже Роман Ніцович. – Зокрема прийнято закон, який дозволяє операторам купувати газ не через Prozorro, виставляючи там довгі позиції, а використовувати короткострокові стандартизовані продукти, тобто торгувати газом всередині доби й на добу наперед. І це, звичайно, більш вигідно з точки зору ціни, забезпечення попиту даних операторів”. 

Однак, зауважує експерт, окрім згаданого закону, потрібне більш сучасне законодавство про біржові торги. Наприклад, щодо такого інструменту як кліринг. 

Серед інших кроків, які треба здійснити для процесу організації газову хабу в Україні, Максим Білявський називає такі: дерегулювання ціни газу, перенесення точок приймання-передачі із західного на східний кордон, стандартизація правил торгівлі, забезпечення прозорості ціноутворення та об’єму ринку, встановлення цінових індексів, хеджування та організація ф’ючерсних торгів, а також довгострокові прогнози. 

Функціонування українського газового хабу відкриває нові можливості для зміцнення національної економіки за рахунок: формування справедливої ціни газу для всіх категорій споживачів; збереження обсягів товаротранспортної роботи; залучення інвестицій у газовидобуток; відкриття нових замовлень для підприємств суміжних галузей; підвищення ділової активності в цілому”, – вважає співрозмовник. 

 

Газ власного видобутку і тарифи

 

Доволі часто політики та деякі експерти розповідають українцям про те, що споживачі можуть мати дешевший газ, якщо будуть використовувати паливо українського видобутку. Мовляв, його собівартість дуже низька. Щоправда, відкритих даних про неї немає.

“Детальних даних по собівартості немає, оскільки вона різна для різних свердловин. Можна порахувати лише середні значення”, – пояснює Роман Ніцович.

Зі слів в.о. міністра енергетики Юрія Вітренка, собівартість українського газу становить 3 грн за куб. м. 

“Собівартість газу власного видобутку може розрахувати кожен охочий самостійно. Для цього потрібно взяти фінансову звітність газовидобувної компанії й розділити всі витрати підприємства на обсяг видобутку. Якщо говорити про собівартість газу від найбільшої державної газовидобувної компанії “Укргазвидобування”, то вона в середньому складає 2600 грн за тисячу кубометрів”, – каже Максим Білявський.

“Існує міф про супер-дешевий український газ, і цей міф зручний певним політикам, – вважає Роман Ніцович. – Вони можуть спекулювати цим. Донедавна ми продавали газ на рівні або нижче собівартості і спостерігали стагнацію газовидобутку державних компаній. Якщо хочемо розвивати наш власний видобуток, то маємо інвестувати у нього необхідні кошти. А для того, щоб у компанії з’явилися кошти на інвестиції, очевидно, що й продавати газ власного видобутку потрібно не за собівартістю, а принаймні додавати до ціни необхідні кошти для інвестування. Тому насправді є два шляхи. Перший: ми йдемо шляхом Венесуели й продаємо газ за копійки, але тоді ми матимемо певні негативні наслідки. Другий: ми йдемо шляхом розвинутих країн, які продають свій газ за ринковими цінами або цінами, дуже близькими до ринкових, і тоді  можемо розраховувати на самозабезпечення, на незалежність від імпорту”.

Водночас, нарощування видобутку українського газу та його прозорий вільний продаж, переконані експерти, могли би дещо зменшити ціни на блакитне паливо.

Якщо говорити про тариф на газ, то є два основні чинники, які можуть вплинути на вартість газу в бік зменшення, – каже Агія Загребельська. – Перший – це підвищення рівня обсягу газу власного видобутку. Адже іноземний, імпортний, ресурс завжди буде дорожчий, тому якщо ми наростимо власний видобуток, то газ подешевшає. Другий основний чинник – подолання корупції. Сьогодні ринок газу в Україні, орієнтований на побутових споживачів, є замонополізованим. Ми бачимо всі ознаки монопольного домінуючого становища групи РГК, яка пов’язана з Дмитром Фірташем, з одного боку. З іншого – бачимо натяки на те, що новим монополістом на ринку газу може стати “Нафтогаз”. Він має певні привілеї від держави, зокрема за рахунок того, що більший обсяг газу власного видобутку видобуває саме ця компанія. Однак, на жаль, досі не продає його на відкритому прозорому аукціоні, на біржових торгах, що також могло би вплинути на зниження ціни”.

Це, вважають експерти, призводить до певних корупційних дій і негативних наслідків.

“Деякі ліцензовані газопостачальні компанії не отримали рівного доступу до всього газу власного видобутку, – пояснює більш детально Максим Білявський. – Тут доречно нагадати, що річний ресурс державної компанії “Укргазвидобування”, наприклад, у 2019 р. становив 14,9 млрд куб.м, що на 0,8 млрд кубометрів більше за загальне споживання блакитного палива побутовими споживачами і ТКЕ. Своєю чергою ціна газу для ТКЕ, що виробляють тепло для населення, залишилась фіксованою і розраховується за формулою "Європейський хаб+". Тут варто зазначити, що фактично в умовах ПСО газ теплогенеруючими підприємствами у переважній кількості використовується із ресурсу “Укргазвидобування”. 

Експерт зазначає, що споживачі зіткнулися з труднощами при переході до іншого постачальника, який має більш вигідну пропозицію (через домінуюче положення, а саме – доступ до 67% газу вітчизняного видобутку). Окрім цього, більшість споживачів не була достатньо поінформована про нові можливості. Причин цього, на думку співрозмовника, декілька, зокрема розмита відповідальність державних органів влади за інформаційний супровід реформи та свідоме укриття публічних даних окремими постачальниками. 

Ще одним негативним фактором, вважає Максим Білявський, стало те, що ринок було відкрито в умовах, коли питання покриття заборгованості (без джерел покриття)  не було вирішено. 

“У стейкхолдерів не було конструктивного діалогу через небажання (мотиви у кожного були різні) запроваджувати справжній ринок природного газу. Тут важливо зауважити, що мова йде про ринкове середовище, де існує єдиний біржовий індикатив, який формує ціновий коридор для дійсно справедливої конкуренції”, – каже експерт. 

Для того, щоб позбутися цих негативних явищ, на його думку, насамперед потрібно зобов`язати “Укргазвидобування” реалізовувати весь свій ресурс через біржу, для рівномірного доступу всіх постачальників. 

Днями Кабмін схвалив доручення Мінекономіки підготувати проєкт рішення, яке має зобов'язати АТ "Укргазвидобування" з квітня 2021 року продавати природний газ за фіксованою ціною постачальникам газу та виробникам теплоенергії для потреб населення.

Однак для досягнення позитивних змін експерти DiXi Group у своїй позиційній записці щодо цін на газ для населення рекомендують також здійснити інші важливі заходи. Зокрема уряд та профільні регулятори (НКРЕКП і НКЦПФР), на їх переконання, мають пришвидшити розвиток торгівлі газом на спотовому ринку з прозорим формуванням ціни на короткострокові продукти. Іншим важливим кроком є забезпечення з боку НКРЕКП та АМКУ регулярного оприлюднення середньозважених цін і рівня маржинальності. Крім того, експерти рекомендують посилити вимоги щодо анбандлінгу (відокремлення операторів ГРМ – облгазів від постачальників – газзбутів) на роздрібному ринку й забезпечити ефективний контроль за цим. Також у DiXi Group  вважають за необхідне з боку НКРЕКП відкрити  інформацію про стан газорозподільних мереж та посилити контроль за використанням тарифної виручки. А ще КМУ та НКРЕКП повинні встановити вимоги щодо публікації комерційних пропозицій роздрібних постачальників газу, зазначили в записці експерти.

“Також потрібно закріпити права споживачів і постачальників газу в контексті доступу до інформації, – додає Роман Ніцович. – У нас тривалий час ведуться розмови про відкриття абонентських баз даних, що стимулюватиме постачальників самим звертатися до споживачів із комерційними пропозиціями. Оскільки даний підхід передбачає доступ до персональних даних, то самі споживачі можуть надати згоду на доступ до свого профілю у такому дата-хабі”.

 

Чи захистять від високих тарифів  субсидії?

 

Отже, з одного боку, ціни на газ і розподіл газу мають бути економічно обгрунтованими, європейськими. З іншого боку, доходи значної частини українців, м’яко кажучи, недотягують до європейських. Який вихід? Покривати нестачу коштів у вразливих споживачів мали би субсидії. І це – нормальна світова практика. Навіть розвинені країни підтримують таких споживачів за допомогою інструменту субсидій, який, щоправда, може називатися інакше. Однак в Україні ситуація дещо інша.

“Треба розуміти, що доки в нас ринок монополізований, ціна на газ не є справедливою, внаслідок монополізації ринку, бо окремі суб’єкти можуть суттєво завищувати її, – каже Агія Загребельська. – Це означає, що коли  держава виплачує з державного бюджету кошти для  того, щоб покрити цю вартість газу, вона фактично кладе бюджетні кошти в гаманці монополістів, які завищують ціну. А що таке бюджетні кошти? Це наші гроші. Тобто фактично ми платимо свої ж гроші, але тільки через державний бюджет, не помічаючи цього”. 

Інший важливий нюанс, на який звертає увагу співрозмовниця, – це абсолютно ненормальна ситуація із кількістю населення, яке потребує підтримки і відноситься до категорії вразливих споживачів. Зараз житлову субсидію отримують понад 3 млн сімей.

У бюджеті на цей рік передбачено менше коштів на субсидії, ніж було визначено бюджетом на минулий рік. Водночас тарифи зросли. Кількість населення, яке потребуватиме субсидій, також зросла. Відповідно це абсолютно нереалістична програма. І парламенту потрібно буде або шукати гроші на субсидії в іншому місці (не зрозуміло де, адже дефіцит бюджету дуже великий), або чиновники на місцях будуть всілякими методами відмовляти населенню в отриманні субсидій, шукати якісь формальні приводи для того, щоб не вийти за межі тих коштів, які виділені в бюджеті”, – додає Агія Загребельська.

Щоб вирішити цю проблему, експерти DiXi Group рекомендують КМУ (зокрема Міненерго й Мінсоцполітики) розробити та прийняти Порядок захисту вразливих споживачів, як цього вимагає ст.16 Закону “Про ринок природного газу”. 

“Документ має визначати чіткі критерії вразливих споживачів, порядок їх обліку, моніторингу та контролю за належністю до такої категорії, а найголовніше – заходи підтримки та захисту. Визначення категорій вразливих груп побутових споживачів та адресна допомога саме цим групам буде більш доречною, аніж загальне зменшення цін для всіх без винятку споживачів”, – додає Роман Ніцович.

 

Тарифна криза й ручне керування 

 

Коли в січні люди вийшли на вулиці, обурені високими тарифами, максимальні ціни для побутових споживачів обмежили до 6,99 грн/куб. м. Крім того, уряд підписав меморандум із місцевою владою про те, що до кінця опалювального сезону тарифи на тепло та гарячу воду не зростуть. Таке втручання викликало неоднозначну реакцію. Чи припустимо обмежувати коливання цін на вільному ринку газу?

“Європейська практика передбачає встановлення цінових обмежень, однак вони розраховані на стримування різкого зростання цін у випадку форс-мажору, – пояснює Максим Білявський. – Як приклад, зростання цін на тлі швидкого падіння пропозиції через аварію на інфраструктурі. Сезонні коливання цін, у державах ЄС, покриваються за рахунок спеціальних комерційних пропозицій і соціальних програм для незахищених споживачів”. 

“У нас на той момент була настільки запущена ситуація, що без втручання держави вже нічого не можна було вирішити, – переконана Агія Загребельська. – З одного боку, звичайно, у формальних ринкових умовах держава не повинна втручатися і не має регулювати жодним чином ціну на конкурентному ринку. Але враховуючи те, що ринок газу в Україні для побутових споживачів неконкурентний (це визнають всі експерти, всі стейкхолдери, державні чиновники, до того ж ніхто не сумнівається в тому, що ринок газу, постачання газу населенню є монополізований), держава втрутилась. На монопольному ринку в період пікового зростання ціни (а це якраз було пікове зростання) будь-яким іншим чином уряд оперативно не зміг би нічого зробити. Тобто ми вже дійшли до тієї стадії, коли держава вимушена була регулювати ціну на потенційно конкурентному ринку через те, що він монополізований і завдання з демонополізації вона не виконала”. 

Питання лише в тому, зазначають експерти, чи буде урок, отриманий цього опалювального сезону, засвоєний на наступний сезон. Якщо насамперед АМКУ як ключовий орган, який покликаний захищати конкуренцію і демонополізовувати ринки, до наступного опалювального сезону не впорається з цим завданням, і ринок постачання газу населенню буде залишатися монопольним, то тоді держава знову буде змушена регулювати ціни, запевняють наші співрозмовники. 

“Відтак, у нас буде потенційно конкурентний ринок із державним регулюванням, – передбачає Агія Загребельська. – І це матиме наслідки, враховуючи те, що ринок монополізований не просто якоюсь там компанією, бізнесменом, а людиною, яку ми називаємо олігархом. Адже одна з основних ознак олігарха – його спроможність впливати на державну політику. Це означає, що він матиме можливість впливати на державних регуляторів так, що ті ціни, які будуть встановлюватися державою (тобто регульовані), були для нього вигідні. Отже, як ми вже бачили протягом останніх років, у нас будуть з’являтися нові корупційні схеми на кшталт тих, які були з ПСО. Це означає, що втрати держави, а значить і нас з вами, будуть лише збільшуватися”.

Регулювання цін, зазначається в позиційній записці DiXi Group, може “заморозити” ринок і продовжити на ньому домінування існуючих гравців. Споживачі не матимуть стимулів для зміни постачальника. Оскільки різниця між ринковою ціною та встановленою урядом може суттєво відрізнятися (особливо з часом), це призведе до збитків постачальників. Ці збитки доведеться відшкодовувати.

“Наприкінці 2020 року “Нафтогаз” отримав 32,2 млрд грн компенсації з державного бюджету саме за виконання спеціальних обов’язків у 2015-2019 роках”, – нагадує Роман Ніцович. 

Крім того, різниця між цінами для домогосподарств і промисловості створює ризики для корупційних дій із боку постачальників, додає експерт. Ми пам’ятаємо схеми, коли газ, куплений за регульованою ціною і призначений для домогосподарств, перепродавався промисловим споживачам за ринковою ціною. 

“До того ж регулювання цін на рівні, який може виявитися нижчим за ринковий, знижує стимули для населення впроваджувати енергоефективні заходи”, – зазначає Роман Ніцович.

 

Криза неплатежів і річні контракти

 

Отже, з 1 квітня 2021 року ціни на газ можуть знову відпустити у вільне плавання. Тоді ними керуватиме ринок. Щоб запобігти можливій тарифній кризі, влада зобов’язала постачальників надавати людям можливість обрати річний контракт.

Зі слів прем’єр-міністра Дениса Шмигаля, такі контракти з фіксованими цінами можуть з'явитися вже в другому кварталі 2021 року. Крім того, він дав доручення голові НКРЕКП обговорити з представниками теплокомуненерго механізми запуску річного продукту для ТКЕ. І регулятор вже оприлюднив проєкт рішення щодо запровадження річної ціни на газ. Та чи врятує це від цілком імовірної кризи неплатежів? Заборгованість населення за комірне зростає. Якщо 2020 року вона збільшилась на 13 млрд грн і сягнула 73 млрд грн, то як може змінитися ця цифра після опалювального сезону?

“Сам факт наявності таких боргів говорить про те, що цінова модель є антиринковою та не відповідає платоспроможному попиту”, – каже Максим Білявський.

“Ми маємо розуміти, що нинішня тарифна криза – це певним чином співпадіння кількох факторів: сезонного зростання цін на газ, підвищення з 1 січня тарифів на розподіл газу і на тепло, скасування частини пільг на електроенергію, – каже Роман Ніцович. – Очевидно, що, приймаючи такі рішення, необхідно було спрогнозувати наслідки і негативне сприйняття населення. Якщо побутовий споживач не розраховується з постачальником – у тому числі газзбутами, які зараз займають основний обсяг ринку, то вони своєю чергою не розраховуються з “Нафтогазом” як з оптовим продавцем газу, або з імпортерами чи трейдерами. Відповідно це несе за собою високі ризики”. 

Щодо ймовірності кризи неплатежів, то, на думку експерта, в нашій країні вже традиційно велика частина платежів за тепло й газ відбувається після опалювального сезону. Люди звикли платити більш-менш рівномірні суми щомісяця, бо їх доходи є приблизно однаковими протягом року. 

“Власне тому річні контракти, які пропонують постачальники, є вигідними для споживачів, – переконаний співрозмовник. – Споживач може розрахуватися або наперед, або платити рівними частинами щомісяця за обсяг газу, який планує спожити за сезон чи рік. Тому уряд зараз хоче зобов’язати кожного постачальника, окрім місячних чи інших пропозицій, мати річну з фіксованою ціною. Це відповідає європейській практиці, коли у певних країнах люди платять за газ раз на рік або раз на півроку. Це буде зрозумілий і зручний підхід, який зніме багато питань”.

Втім, експерт зауважує, що для вирішення проблем із оплатою населення за комунальні послуги потрібен комплекс рішень: “Зараз ми побачили певні “пожежні” заходи, але щоб запобігти таким ситуаціям у майбутньому, потрібно бути послідовним у політиці. Не можна одного дня рухатися в напрямку ринку, а іншого – повернутися на 180 градусів і робити кроки в зворотньому напрямку. Так само щодо платежів. В один момент уряд каже, що в нас пандемія і по суті дозволяє не платити, бо каже, що з боржників не будуть стягуватися штрафи і пеня. Для багатьох людей це був сигнал не платити. У результаті в нас виник стрибок неплатежів. Тому з боку уряду потрібні чіткі й однозначні сигнали. Крім того, необхідно інформувати людей про різні можливості, як це робиться, наприклад, за допомогою сайту "Газотека”.

Аналіз ситуації з газовими тарифами свідчить, що вона потребує всебічної уваги, особливо з боку влади, та комплексу рішень. Інакше країні загрожують чергові тарифні майдани та криза неплатежів. Це, своєю чергою, впливатиме на роботу всього сектору ЖКГ. Тарифи повинні бути економічно обгрунтованими, прозорими та зрозумілими для людей. А для того, щоб вони були справедливими, держава має забезпечити роботу справедливого конкурентного ринку газу – з чіткими правилами гри та рівним можливостями для всіх його учасників.

 

Світлана ОЛІЙНИК, спеціально для “Української енергетики”

 


 index 280%d1%85360 web