Останні новини

Тарифікація вуглецевих викидів більше не є нішевою економічною політикою. Ця практика стає мейнстримом, попри заяви деяких критиків, що їй бракує політичної підтримки: поверхове припущення на основі резонансних винятків. Насправді встановлення тарифів на викиди вуглецю успішно працює.

Усього 46 країн, зокрема весь Європейський Союз, запровадили чи запланували програми із тарифікації вуглецевих викидів. Коли Китай повноцінно запустить свій ринок торгівлі викидами вуглецю, тарифи діятимуть для п’ятої частини світових викидів порівняно із менш ніж 1% у 2004-му. Аргентина, Південна Африка й Сингапур розпочали встановлення тарифів на вуглецеві викиди.

Навіть у США, де президент Трамп офіційно оголосив про вихід із Паризької кліматичної угоди, тарифікація відбувається. Десять штатів мають спеціальні програми, а ще три планують приєднатися до регіональної північно-східної ініціативи зі введення обмежень промислових викидів за допомогою квот. На поточному Конгресі розглядали вісім пропозицій щодо тарифікації вуглецевих викидів, чотири з них – спільного авторства представників протиборчих партій.

Економіки, у яких діють тарифи на викиди вуглецю, в результаті не постраждали. Навпаки вони стабільно зростають. Це можна пояснити тим, що тарифи сприяють ефективності і виправляють спотворення на ринку, тож забруднювачі змушені оплачувати повну вартість їхньої діяльності. Тарифи також стимулюють промислову модернізацію та допомагають створити конкурентне середовище.

Переваги на цьому не завершуються. Найновіший «Аналіз податково-бюджетної сфери» Міжнародного валютного фонду (IMF Fiscal Monitor) демонструє, що податок на викиди вуглецю у розмірі $50 за тонну лише у країнах Великої двадцятки щорічно запобігає 600 000 передчасних смертей від забруднення повітря до 2030 року.

Тарифікацію вуглецевих викидів підтримують не тільки економісти, а й чимало політиків, адже надходження від податків допомагають вирішувати інші соціальні й економічні проблеми. У 2018 році уряди отримали понад $44 мільярди за програмами щодо викидів вуглецю. Ці кошти можуть компенсувати фіскальні дисбаланси, зменшення податків на зайнятість чи підтримку соціальних пріоритетів. Як заявив Генеральний секретар ООН Антоніу Ґутерреш на саміті щодо кліматичних змін у 2019-му, ми маємо оподатковувати забруднення, а не людей.

До прикладу, Британська Колумбія перенаправляє свої доходи від податку на викиди вуглецю домогосподарствам і бізнесу, зменшуючи інші податки. Більшості домогосподарств, особливо з низьким та середнім рівнем доходів, комфортніше в системі з податками на вуглецеві викиди, аніж без них.

Колумбія також запустила податок у 2017 році, отримавши $161 млн за перший рік і фінансуючи проекти в регіонах, що постраждали під час збройних конфліктів.

Після світової фінансової кризи Ірландія також запровадила податок на вуглецеві викиди та використання викопного палива. Таким чином Дублін отримував допоміжні кошти, збільшуючи доходи та зменшуючи заборгованість. Податок на викиди вуглецю був вирішальним у виконанні умов фінансової допомоги від партнерів у єврозоні.

Під час чергового глобального економічного спаду механізм для збільшення доходів стане знахідкою для багатьох урядів, надто якщо він водночас зменшуватиме забруднення. Також варто використати шанс поступово відмовитися від субсидій на викопні види палива.

Якщо реалізувати все правильно, тарифікація вуглецевих викидів може отримати широку політичну підтримку. Проте важливо супроводжувати її іншими політиками й витратами на підтримку соціальних ініціатив і цілей розвитку, водночас забезпечивши справедливий перехід для працівників і громад, найвразливіших до введення таких податків.

Вочевидь, це стало проблемою у Франції, коли спроба збільшити податки на пальне у 2018 році призвела до вуличних демонстрацій жовтих жилетів. Контекст є ключовим: тарифікацію викидів вуглецю можна успішно запровадити, але варто спрямовувати компенсації домогосподарствам із низьким рівнем доходу.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Інститут стратегічних досліджень пропонує декарбонізацію через розвиток АЕС та ВДЕ в Україні

Скептики стверджують, що введення податків на вуглецеві викиди в одній країні призведе до їх «переїзду» в іншу разом із робочими місцями та прибутками.

Проте нещодавнє дослідження Коаліції лідерів із тарифікації викидів вуглецю, схвалене Міжнародною торговою палатою, не наводить фактів, що підтвердили би це твердження. Насправді досвід урядів, що запровадили таку практику, свідчить, що вона сприяє створенню нових галузей.

Тарифікація вуглецевих викидів є лиш одним із інструментів у боротьбі із кліматичними змінами, але дуже потужним і все вагомішим. Податок на викиди вуглецю варто запроваджувати. Проте, щоб цей процес увінчався успіхом, країнам варто співпрацювати із громадськістю – для вибору моделі та правильного використання доходів, захисту миру, допомоги працівникам, запобігання суворій економії, подолання загроз здоров'ю, спричинених забрудненням повітря та впливом викопних видів палива.

Перехід до справедливого й успішного майбутнього можливий, і він починається із підрахунку справжньої вартості забруднення навколишнього середовища, у якому ми живемо.

ГЕЛЕН МАУНТФОРД, віце-президентка Інституту світових ресурсів (World Resources Institute)

Переклад «Української енергетики»