Через війну понад 12 мільйонів українців змушені покинути домівки й поїхати за кордон, або переїхати на більш-менш безпечні території України. Всі ці люди знайшли тимчасове житло: когось прихистили інші родини, хтось, маючи із собою кошти, зміг винайняти квартиру чи будинок, а хтось досі живе в холодному спортзалі школи. І кожен із них думає, де буде жити далі і за які кошти.

“Українська енергетика” проаналізувала ситуацію з внутрішньо переміщеними особами (ВПО) і перспективи щодо забезпечення їх житлом.

 

Біженці мріють про своє житло

Наталя Курдюмова разом із хворим сином залишила Харків 15 березня. Рішення прийняли після того, як снарядом знесло дах п’ятиповерхівки, що стояла напроти їх дев’ятиповерхового будинку. Взяли по невеликому рюкзаку й сіли в потяг до Львова. Тут вони нікого не знали. На залізничному вокзалі підійшли до волонтерів і ті скерували харків’ян у ліцей, приміщення якого було облаштоване для біжанців. Тепер це їх новий дім: сплять на матрацах у спортзалі разом з 8 іншими біженцями.

“Нас годують тричі на день, – розповідає жінка. – Туалетів та умивальників вистачає – черг немає. А от із душем проблеми, бо він один на всіх. І гарячої води у бойлері часто бракує. Але іншого вибору немає. Дякуємо і за це. Адже грошей на оренду житла не вистачає. Син через стан здоров’я не може працювати, а я отримую мінімальну пенсію”.

Як тільки приїхали до Львова, пішли в районний ЦНАП, щоб зареєструватися й отримати статус внутрішньо переміщених осіб (ВПО). Аби здати копії документів, довелося три години відстояти у черзі. Після цього майже два тижні чекали на дзвінок із ЦНАПу із запрошенням на реєстрацію. Взяли довідку про те, що тепер мають статус ВПО. А от грошову допомогу від держави у розмірі 2 тисячі гривень на кожного отримали на картку лише нещодавно. Нарахували суму одразу за два місяці.

“Думаємо, як жити далі, – переймається Наталя Курдюмова. – Звичайно, хотілося б мати якесь окреме житло, бо бути стільки часу в ліцеї з багатьма чужими людьми доволі складно: часто виникають якісь суперечки, адже в переселенців різні принципи, бачення тощо. Тепер шкодуємо, що не поїхали десь далі, скажімо, на Закарпаття. Деяким нашим знайомим, які подались туди, пощастило, живуть принаймні в окремій кімнаті в будинку власників. Кажуть, що їм трапилися чудові господарі, які навіть годують їх, хоча не повинні цього робити”.

Пані Наталія зізналася, що після війни сподівається повернутися у свою квартиру, але навіть сьогодні не знає, чи вона ще не розбита ворогом.

Після того, як авіабомба потрапила в дев’ятиповерхівку, де жила родина Вадима Кошманова, й не стало зв’язку, світла, газу й води, родина змушена була виїхати з Маріуполя. Це сталося 17 березня. 

У машині, окрім пана Вадима та його дружини, їхали їх матері та сусідка. Подалися в Запоріжжя. Там біженців добре зустріли й розмістили у волонтерському центрі. Але в місті велика проблема з житлом, тому родина Кошманових поїхала в Дніпро. 

“Найбільшою проблемою для ВПО сьогодні є житло, – каже Вадим Кошманов. – Його немає. На щастя, нас прихистили – живемо у двокімнатній квартирі. В одній кімнаті – власник житла, який дуже добре ставиться до нас, а в іншій – ми з дружиною. Наших матерів ми відправили до Німеччини”. 

І хоча за житло вони не платять, та все ж, кажуть, що хотіли б жити окремо й нікому не заважати. Однак для цього поки що немає можливості. Попри те, що дружина пана Вадима працює, а він отримує пенсію, цих коштів недостатньо для того, аби винайняти окрему квартиру. І грошова допомога держави також не допоможе вирішити цю проблему.

“Допомогу від держави у розмірі 2 тисячі гривень на особу на місяць ми ще не отримали, – зазначив співрозмовник. – Однак реєстрацію пройшли. Процедура доволі добре організована в Управлінні соціального захисту, тому була достатньо швидкою, зважаючи на величезний потік людей. Спочатку довелося записатися в чергу, а за кілька днів нам зателефонували й запросили для реєстрації”. 

Коли отримають гроші – не знають, бо, кажуть, що лише нещодавно допомогу почали отримувати ті, хто виїхали першими.

“Ми зареєструвалися доволі пізно, тому що спочатку поїхали у Львів до дітей, де були 10 днів, але потім повернулися у Дніпро, бо у Львові ще більші проблеми з житлом. Крім того, власники завищують ціни на його оренду. Однак, навіть коли отримаємо допомогу від держави, у нас не вистачить коштів на оренду окремого житла”.

Роман Красюк із дружиною та донькою покинули рідний Сєвєродонецьк 13 березня. Не пощастило, бо їх авто потрапило під бомбардування. Вибуховою хвилею 44-річному пану Роману пошкодило хребет, тому до Полтави ледве доїхали, а вже там відмовили ноги. 

Красюків у своїй квартирі прихистила полтавська родина. В одній кімнаті – вони, в іншій – біженці. 

“За житло не платимо, – розповідає пан Роман. – Але місяць пожили і досить, не можемо притісняти інших, тому шукаємо житло. Проте зараз ціни за оренду захмарні. Найдешевша квартира коштує в Полтаві 10 тисяч гривень на місяць, але знайти таку неможливо. Загалом просять 20-30 тисяч гривень за однокімнатну квартиру без меблів. Люди не сповна розуму. Адекватних орендодавців дуже мало й житло таких все здане. Нормальну квартиру можна знайти хіба через знайомих. Щодо інших варіантів, то вони також проблемні. Неподалік місця, де тепер живемо, 70 переселенців живуть у спортзалі ліцею. Жити в таких умовах тривалий час дуже складно, бо немає можливості ні помитися (душових немає), ні попрати речі, туалет – загальний”. 

Допомога держави у розмірі 2 тисяч гривень на людину не допоможе вирішити питання з орендою житла, зауважив Роман Красюк. До того ж родина ще не отримала цю допомогу, бо по факту ще не зареєстрована як ВПО. 

“Одразу після приїзду до Полтави я не міг ходити через ушкодження хребта, тому й не зміг піти в районний ЦНАП для реєстрації (за правилами, туди треба прийти особисто). І лише два тижні тому ми з сім’єю побували у Центрі надання адмінпослуг, зробили ксерокопії наших документів (паспорт, ідентифікаційний код). Нам сказали чекати на дзвінок. Тобто, по суті, ми лише записалися в чергу на реєстрацію, бо дуже багато переселенців і ЦНАПи не встигають всіх прийняти. Як тільки нам зателефонують, ми прийдемо й нас зареєструють як ВПО. Після цього можна буде писати заяву на грошову допомогу”, – розповів Роман Красюк.

Чоловік зауважив, що у Полтаві дуже багато переселенців із різних областей (Харківська, Херсонська, Чернігівська, Луганська, Донецька тощо). І в більшості людей проблема з житлом. Як держава буде їх вирішувати, він не знає. Тим паче, що далеко не у всіх є можливість зафіксувати руйнування чи пошкодження свого будинку й подати заявку через застосунок “Дія”.

Переселенці, кого не спитай, хочуть повернутися додому. Приїхати й відбудувати місто, в якому жили…

“У моєму будинку три наскрізні діри. Вікон немає, всі комунікації зруйновані. Принаймні так було, коли ми виїжджали. А тепер – невідомо. Зараз, кажуть, можна фіксувати пошкоджене житло. Але, зрозуміло, що коли на голову сипляться “гради” і бомби, то ти не думаєш про фіксацію. 5 березня всю сім’ю накрило “градами” у квартирі, а 13 березня прилетіла авіабомба, тому ми думали лише про те, як вибратися. І таких переселенців, як ми, дуже багато, тому постає велика проблема, як довести, що твоє житло пошкоджене, як отримати нове. На носі літо, а там – і зима. Ми всі думаємо, де нам жити далі. А ще проблема в тому, що всі переселенці, кого не спитай, хочуть повернутися додому. Приїхати й відбудувати місто, в якому жили”. 

 

Орендувати житло – дорого, безкоштовного – мало

За даними агентства ООН з питань міграції станом на середину квітня, з 24 лютого в результаті агресії росії 12 мільйонів українців (більше чверті населення нашої країни) були змушені покинути свої домівки. Понад 4,9 мільйона людей покинули Україну. Крім того, ще 7,1 мільйона було переміщено всередині країни.

Забезпечення житлом таких людей є сьогодні проблемою номер один для держави. Однак вирішувати її потрібно відповідно до тих різних ситуацій, в яких опинилися біженці. Зрозуміло, що будівництво нового житла можливе лише на безпечних територіях, до того ж це нешвидкий процес. У зв’язку з цим уряд насамперед намагається використати шляхи, які дозволяють забезпечити людей житлом вже сьогодні чи, умовно, завтра.

Найпростіший та найшвидший спосіб: оренда житла в безпечних регіонах або добровільний безкоштовний прихисток іншими родинами.

Мінрегіон провів опитування населення, щоб оцінити як багато власників житла й на яких умовах готові прихистили переселенців. За результатами опитування, майже 90% респондентів готові прихистити внутрішньо переміщених осіб або надати їм житло. Більшість (98,5%) – безкоштовно, зокрема, 52,2% – абсолютно безоплатно, а 46,3% – безкоштовно, але з компенсацією комунальних витрат. І лише 1,5% респондентів готові надати житло за умови повної оплати.

Проте тих, хто має кошти, щоб платити за оренду житла, небагато. Більшість переселенців опинилися без роботи і відповідно без грошей. Тому уряд  стимулював людей, які мають можливість дати прихисток переселенцям у своїх домівках. Кабмін затвердив постанову №333 , що передбачає компенсацію витрат на оплату комунальних послуг мешканцям, які безкоштовно прийняли вимушено переміщених осіб. Сума компенсації становить 14,77 гривні на 1 людину за 1 день проживання. Тобто, максимальна сума на місяць може становити до 457 грн за кожного прийнятого переселенця. Компенсація нараховується у безготівковій форм й лише за відсутності боргів власника за житлово-комунальні послуги. Щоб отримати кошти, власник житла має зареєструвати його на сайті "Прихисток"  і не пізніше наступного дня подати заяву до виконавчого комітету сільської, селищної, міської ради за місцем розташування приміщення.

Водночас механізм підтримки, потрібно дещо змінити, вважають в Асоціації міст України (АМУ).

“У нас є низка пропозицій до постанови №333, – каже виконавчий директор АМУ Олександр Слобожан. – Вона перекладає весь фінансовий тягар на місцеві бюджети. Цього не можна робити, це має бути виключно державне фінансування, бо йдеться про соціальну допомогу людям. Якщо ми не вилучимо з постанови норму про те, що допомога має йти з місцевих бюджетів, то тоді муніципальна влада на західній Україні зіткнеться з неоднозначним вибором: фінансувати переселенців чи забезпечити заробітною платою своїх працівників (зокрема, житлово-комунальних підприємств, які надають послуги, або своїх бюджетників: освітян, медиків та інших)”.  

Наслідки такого вибору можуть бути дуже негативними, тому АМУ звернулася з  пропозицією до міністра регіонального розвитку, який пообіцяв, що в згадану постанову будуть внесені зміни. 

Крім того, на думку експерта, в країні має бути чіткий облік щодо ВПО, щоб не було зловживань (адже в держави не безрозмірні ресурси). 

 

Де можна швидко поселити людей

У переліку швидких шляхів забезпечення тимчасовим житлом, який склали члени спільноти “ПроОСББ”, є розміщення ВПО у придатних для життя приміщеннях державної та комунальної власності (гуртожитках, готелях тощо). Також можна переобладнати нежитлові приміщення державної та комунальної власності (наприклад, адміністративні будівлі, які не використовуються або мало використовуються).

“Щоб забезпечити ВПО житлом, юристи спільноти “ПроОСББ” пропонують розширити житловий фонд соціального призначення, – каже Тетяна Бойко, координаторка житлово-комунальних програм мережі “Опора”. – Це можна зробити за рахунок активізації укладання договорів органами місцевого самоврядування із власниками приватного житла (особливо квартир і приватних будинків, в яких ніхто не проживає, зокрема, в сільській місцевості) відповідно до закону України “Про житловий фонд соціального призначення”. Мета – подальша передача такого житла в “соціальний найм” тимчасово переміщеним особам. Також на час дії воєнного стану та певний час після його завершення, слід законодавчо дозволити укладати вищезазначені договори примусово (за рішенням суду) на вимогу органу місцевого самоврядування. Це стосуватиметься будівель і приміщень, які знаходяться у приватній власності фізичних і юридичних осіб і тимчасово не використовуються власниками (гуртожитки, готелі, пансіонати тощо)”.

Поповнити житловий фонд, вважає експертка, можна завдяки добудові незавершеного житла, а також нежитлових будівель і приміщень. Їх варто переобладнати на житлові. Це можна робити двома шляхами. Перший: надати приватним власникам об’єктів незавершеного будівництва державну допомогу на завершення будівництва за умови подальшої обов’язкової передачі об’єкта до житлового фонду соціального призначення. Другий шлях: примусовий викуп у державну або комунальну власність об’єктів незавершеного будівництва, власники яких не здатні завершити будівництво та відмовилися від вищезгаданої державної допомоги, з подальшою добудовою і включенням до житлового фонду соціального призначення чи наданням в користування тимчасово переміщеним особам на інших засадах. 

“Цей механізм потребуватиме внесення доповнень до закону України “Про відчуження земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності”, – додала Тетяна Бойко.

Одним з інструментів забезпечення тимчасовим житлом, представники спільноти “ПроОСББ” вважають взяття на облік та прийняття в комунальну власність "безхазяйного" житла (відповідно до ст. 335 Цивільного кодексу України) з подальшим включенням до житлового фонду соціального призначення чи наданням в користування тимчасово переміщеним особам на інших засадах.

 

Модульні містечка допоможуть не багатьом

Ще один шлях вирішення проблеми із житлом для ВПО це розгортання тимчасових модульних містечок. Такі вже з’явилися у Київській області та Львові. Зокрема, у Львові зводять 88 будиночків, в яких тимчасово проживатимуть близько 350 людей. У цьому містечку буде 11 санвузлів, 5 душових кімнат, їдальня, медпункт і магазин. У кожному будиночку є світло, опалення, розетки та базові меблі. 

Незабаром у Львові також планують звести тимчасове містечко для вагітних жінок, які змушені були покинути своє житло. Сьогодні в місті перебувають 209 таких жінок. У тимчасовому містечку будуть встановлені дерев’яні будиночки хостельного типу. 

Тимчасове містечко облаштовують за підтримки уряду Польщі та Міністерства розвитку громад і територій України. Наразі Польща передала до Львова три модульних містечка, де можуть жити понад 1000 людей. 

“Держава та уряд працюють над розміщенням ВПО, – сказав міністр розвитку громад і територій Олексій Чернишов. – Наш наступний фокус на реалізації модульних містечок в постраждалих регіонах: Київська, Чернігівська, Сумська області. Загалом наша мета і можливість, яку ми погодили з нашими польськими партнерами, це розміщення у подібних об’єктах 5000 людей за наступний місяць. У таких містах, як Бородянка, Буча, Чернігів (а особливо його передмістя, яке дуже постраждало), Охтирка, Тростянець і багато інших”.

Водночас виконавчий директор АМУ Олександр Слобожан закликає бути обережними, заселяючи людей у такі окремі тимчасові містечка.

“Треба бути дуже обережними, щоб не утворити такі собі гетто, де люди житимуть без роботи. Тому перед тим, як їх поселити, облікувати, в першу чергу, їх треба одразу включити в економічні процеси”, – наголосив він. 

 

Будівництво постійного житла – після війни

Паралельно в країні готують програму з будівництва сталого нового житла для людей, які втратили своє під час війни. Але для цього необхідно зібрати чимало даних, зокрема, з’ясувати, які пошкоджені ворогом будинки ще можна відновити, а які ні. Сьогодні українці, чиє житло зруйновне або пошкоджене, можуть подати заявку через застосунок “Дія”. Водночас 5 квітня уряд затвердив механізм обстеження будівель і споруд, пошкоджених внаслідок збройної агресії росії. 

Останнім часом у країні активно обговорюють майбутнє відбудови країни. З’являються проєкти щодо відновлення житлового фонду. Один із них – законопроєкт про відшкодування зруйнованого та пошкодженого житла (№7198). Відповідно до нього, власники зруйнованого окупантами житла зможуть самостійно обрати, де вони хочуть отримати нове. 

“Зруйновані приватні житлові будинки, садові та дачні будинки будуть відбудовуватися державою на земельній ділянці, де вони розміщувались, – пояснила співавтор законопроєкту Олена Шуляк. – Щодо квартир: на тій же ділянці, де стояв багатоквартирний будинок, може бути збудований аналогічний. Він також може бути зведений у тому ж кварталі або мікрорайоні. Але ми спеціально не обмежуємо прив’язку до місця проживання, тож люди зможуть самі обрати населений пункт, де хочуть жити”.

З її слів, населений пункт, де громадянин отримає відбудоване житло, має відповідати (за певними характеристиками) тому населеному пункту, де він жив до війни, зокрема, за кількістю населення. Адже це впливає на вартість квадратних метрів. 

“Якщо ж людина з меншого міста захоче жити, наприклад, у Києві, ми передбачили механізм доплати за житло. Проте у нас є віра, що люди здебільшого будуть повертатися у свої домівки”, – зазначила депутатка.

Крім того, законопроєкт передбачає компенсацію за зруйновані приватні будинки, квартири, а також недобудовані об’єкти. Однак її буде нараховано лише у випадку, якщо у пошкодженому/знищеному житловому будинку було побудовано всі поверхи та стіни (“коробка”), пояснила Олена Шуляк.

 

Законопроєкт №7198: про компенсацію ОСББ забули

На думку членів Асоціації міст України, даний законопроєкт має чимало прогалин. 

“Законопроєкт не передбачає вирішення питань відбудови (зокрема, і компенсації вартості знищеного майна) комунальної інфраструктури. Але саме вона забезпечує саму можливість проживання на певній території. Також поза увагою залишилися ФОПи, малі й середні підприємства, які також розміщувалися у зруйнованих і пошкоджених будинках, забезпечували постачання необхідних товарів, надання послуг, були роботодавцями”, – зазначив виконавчий директор АМУ Олександр Слобожан.

Він підкреслив, що відновлення сіл, селищ, міст буде неможливим без відновлення комунальної інфраструктури, роботи бізнесу. Також очільник АМУ зауважив, що законопроєкт не передбачає реалізації права на компенсацію для осіб, які перебувають за кордоном, лікуються, проходять військову службу, зникли без вісті, мають похилий вік або є неповнолітніми, а також діяльність яких зупинена (для юридичних осіб – ОСББ, малого бізнесу тощо).

“Крім того, законопроєкт належно не визначає джерела фінансування діяльності органів місцевого самоврядування”, – додали в Асоціації.

Незалежні експерти доволі критично ставляться і до решти законодавчих ініціатив щодо відновлення житла.

“Після ознайомлення з ними складається враження, що їх писали під бізнес забудовників”, – каже координаторка програм “Опори” Тетяна Бойко. – Перш ніж починати нове будівництво, треба вирішити питання із залишками будівель і, головне, із земельними ділянками, на яких вони стоять. Навіть якщо будівлю було знищено, то її власники залишилися власниками земельної ділянки. І це стосується також багатоквартирних будинків. Ігнорувати право власності на землю (хай навіть “недооформлене”) співвласників багатоквартирного будинку, перекроювати без їхньої згоди зруйновані квартали та мікрорайони на смак забудовника – це мародерство”.

На думку експертки, говорити про відбудову, нове будівництво можна лише після того, як пошкоджені або зруйновані будинки (їх залишки) та земельні ділянки будуть “викуплені” у власників шляхом надання справедливої компенсації. Відбудова має відбуватися після завершення війни й не на швидкоруч. 

“Ми повинні категорично відмовитися від економічно ризикованих схем роботи, до яких ми терпляче ставилися до війни. “Торгівля повітрям” через схеми “попередніх договорів”, “майнових прав”, “інвестування”, інших “фінансово-кредитних механізмів при будівництві житла”, які в мирний час вже залишили без житла і грошей тисячі українських сімей, має бути заборонена. Громадянам має продаватися виключно готове житло”, – вважає Тетяна Бойко.

Громадянам має продаватися виключно готове житло...

Якою буде програма нового будівництва та як вона буде втілюватися в життя, поки що невідомо, уряд лише працює над планом відновлення країни. Наразі міністр розвитку громад і територій Олексій Чернишов заявив, що держава робить усе, щоб підтримати будівельників. До відновлення українських міст будуть залучатися провідні українські та міжнародні фахівці.

“Урядом вже прийнято низку рішень, спрямованих на дерегуляцію сфери містобудування. Спрощено процедуру імпорту будівельної продукції, мінімізовано митні платежі, що дозволить ввозити всі необхідні матеріали швидше, дешевше та зводити об’єкти ще оперативніше”, – сказав Олексій Чернишов.

 

Крім житла, переселенцям потрібна інтеграція

Щоб допомогти людям, які залишили свої квартири й будинки, тікаючи від війни, на думку експертів, потрібно не лише забезпечити їх житлом, а включити в економічне та соціальне життя країни. А для цього, насамперед, слід мати чітку статистику щодо них. Крім того, цих осіб треба поділити на групи, залежно від місця нового проживання.

“Ми умовно розділяємо переселенців (за методикою Мінрегіону) на дві категорії, – каже виконавчий директор АМУ Олександр Слобожан. – Перша – транзитні. Це ті, які виїхали із зони бойових дій або окупації, прифронтових територій, територій, де тривають обстріли, та поїхали на західну Україну. Там вони перебувають деякий час, а потім мігрують далі, в інші країни. Друга категорія – ті, хто залишається на західній Україні”. 

Експерт пояснив, що такий поділ важливо зробити для інтеграції переселенців у життя громад. Необхідні нові стратегії регіонального розвитку, які будуть враховувати фактор переселенців: чи вони житимуть тут тимчасово, чи будуть повертатися додому, як вони мають платити податки.  

“Ми на правлінні Асоціації міст розглядали ситуацію щодо айтішників із Чернігова, які приїхали в західноукраїнські області. Постало питання, куди вони будуть платити податок на доходи фізичних осіб: в ту громаду, куди вони переїхали, чи в Чернігів, якому потрібні гроші на відновлення. Наразі відповіді немає”, – зазначив Олександр Слобожан. 

Він наголосив, що сьогодні головне завдання: включити внутрішньо переміщених осіб в економіку країни. Вони повинні мати можливість працювати на нашу перемогу в тилу, формуючи той фінансовий ресурс, який буде допомагати не тільки армії, а відповідно тим містам, селам, селищам, які зараз перебувають у складних умовах. 

Однак, щоб включити людей у робочий процес на нових місцях проживання, муніципалітети мають вирішити низку проблем. Перша: відсутність статистики щодо ВПО, а також значне навантаження на ЦНАПи. В багатьох із них люди по кілька днів стояли в  чергах, аби зареєструватися як ВПО, зазначив виконавчий директор АМУ.

“Відбувається величезне навантаження на працівників, які приймають громадян. Наша асоціація зверталася до Мін’юсту щодо спрощення відповідних процедур, і по окремих громадах відбулись зміни. Однак тепер потрібен наступний крок – формування так званого економічного профілю переселенця. Це потрібно задля включення цих людей в економіку”, – зазначив Слобожан.

Скажімо, на нове місце приїхав анестезіолог, який може бути одразу включений у роботу цієї громади, отримувати зарплату, сплачувати податки та надавати якісні послуги. Однак якщо новоприбула людина не може влаштуватися за спеціальністю, але має якусь освіту, то потрібне її перепрофілювання. Однак для цього необхідно мати усі дані про неї. Зібрати їх можна, заповнивши спеціальну анкету, яку треба розмістити у додатку “Дія”, вважає експерт. 

“Ми надали відповідні пропозиції, і зараз в цьому напрямі триває робота. Думаю, що завдяки консолідації зусиль центральної влади і місцевого самоврядування ми вирішимо всі питання щодо ВПО”, – додав виконавчий директор АМУ.

Загалом ситуація з людьми, які змушені були через війну покинути свої будинки і квартири, залишається складною. Основна проблема – забезпечення їх житлом. Людям важко жити тривалий час у спортзалах шкіл, садочках і чужих сім’ях. А коштів на оренду окремого житла вони не мають. Проте, на думку опитаних нами експертів, в Україні є потенціал для швидкого забезпечення потребуючих тимчасовим житлом. Чимало державних і комунальних будівель можна переобладнати й зробити житловими. Крім того, в країні є недобудоване, "безхазяйне" житло, будівлі приватної власності, які не використовуються. Неабияку користь вже приносять мобільні тимчасові містечка.

Щодо побудови нового постійного житла, то воно, на думку експертів, має зводитися лише у мирний час, без поспіху та спрощень. Адже це може вплинути як на якість житла, так і на комфорт проживання переселенців. Також дуже важливо одразу включати внутрішньо-переміщених осіб в економічне життя громад. Усе це дозволить швидко відбудувати країну. Проте у незалежних експертів склалося враження, що існуючі законопроєкти щодо відновлення житла написані під будівельні компанії. Аби це не стало реальністю, слід дуже уважно підійти до прийняття даних рішень, адже йдеться про долі мільйонів українців.

 

Світлана Олійник, спеціально для “Української енергетики”