Останні новини

Російська вугільна промисловість занурилася в системну кризу, яка охоплює не лише економічний, а й соціальний та екологічний виміри. За даними Федеральної служби статистики РФ, у 2024 році прибутковими залишилися лише половина компаній галузі, а у 2025-му ситуація продовжує стрімко погіршуватися. Видання «Bloomberg» повідомляє, що ПАТ «Мечел» — один із найбільших гравців ринку — вже скоротив видобуток і попередив про падіння продажів на 25 %, оскільки кожна тонна вугілля приносить збитки. У Сибіру десятки шахт припинили роботу, залишивши тисячі працівників без засобів до існування.

Що відбувається з російським вугіллям дізналась «Українська енергетика».

Криза десятиліття

Російська вугільна галузь переживає найгострішу кризу за останні десятиліття — економічну, соціальну та технологічну. Згідно зі звітом «The Moscow Times», у першому кварталі 2025 року сальдований збиток вугільних компаній досяг 79,9 млрд рублів. Щоденна сума втрат — близько 900 млн рублів.

Прибуток отримали менше ніж 40 % компаній, і він впав утричі порівняно з минулим роком. «За обсягом збитків — це рекорд за всю історію статистики Росстату», — йдеться в матеріалі.

Галузь стикається з тиском з усіх боків. Попит із боку ключового імпортера — Китаю — зменшився на 13 %, а ціни на вугілля впали до чотирирічного мінімуму.

Фінансове навантаження посилюється через вартість кредитів, яка перевищує 20 %. Раніше компанії могли залучати кошти під 3 % у європейських банках або випускати євробонди. Тепер ці можливості заблоковані. «Вугільна промисловість стикається з тим, що можна назвати ідеальним штормом – усі проблеми зійшлися воєдино», – заявила Наталія Зубаревич, експертка з регіональної економіки Московського державного університету.

Падіння рентабельності спровоковане одразу кількома факторами. По-перше, світові ціни на вугілля суттєво знизилися – на 20 % у 2025 році, порівняно з 2024-м, і майже втричі – з піковими показниками 2022 року. По-друге, Китай, який став головним покупцем російського вугілля після ембарго ЄС, скоротив імпорт. По-третє, після трьох років санкцій російські підприємства втратили доступ до сучасного обладнання.

«Ми втратили можливість прогнозувати прибутки. Вугілля стало збитковим, але зупинитися означає звільнити людей і втратити інфраструктуру», — каже один із керівників холдингу «СУЭК», цитований російськими ЗМІ.

Санкції позбавили російських гірників доступу до техніки, що призвело до технологічного колапсу. Підприємства вдаються до «канібалізації» — демонтажу обладнання на нерентабельних шахтах для забезпечення роботи хоча б однієї.

«Ми змушені розбирати одну шахту, щоб дати техніку іншій – це не розвиток, це виживання», – визнає один із керівників холдингу «Сибантрацит».

«Це вже не просто економічна криза — це деградація галузі», — говорить російський економіст Ігор Ліпсиц. В окремих регіонах, за його словами, зупинка видобутку означає втрату всього бюджету.

Регіони хочуть жити

Регіони з високою залежністю від вугільної галузі зазнають ударів першими. Кемеровська область повідомила про дефіцит у 20 % після зменшення податкових надходжень. Місцева влада вже скорочує надбавки медикам і освітянам. У Мінусинську (Красноярський край) понад 1 000 родин залишилися без засобів до існування після зупинки трьох шахт.

«Ми не отримуємо ні зарплат, ні соціальних доплат. Дехто вже змушений залишати регіон», — каже місцевий мешканець, слова якого наводять російські ЗМІ.

Безпека також під загрозою. У травні на шахті «Східна» в Якутії сталася аварія, яка забрала життя 17 працівників. За даними екологічної організації «Беллона», рівень метану в навколишніх районах зріс на 28 % через неконтрольовані викиди з покинутих шахт. Відсутність належного моніторингу — наслідок скорочення бюджетів на технічні служби.

Уряд Росії визнає кризу. Як заявив російський заступник міністра енергетики Дмитро Ісламов, «галузь потребує комплексної підтримки — економічної, фінансової та логістичної». На засіданні Ради Федерації було озвучено, що 51 шахта вже припинила роботу або перебуває на межі зупинки. Серед екстрених заходів — відстрочення податкових зобов’язань, субсидії на транспорт, реструктуризація боргів. Але, ці інструменти не вирішують ключову проблему — втрату ринків.

Як констатують експерти, до кінця року сукупні збитки галузі можуть перевищити 350 млрд рублів, а борг – сягнути 1,4 трлн.

Затягнути паска

Фонд національного добробуту РФ швидко скорочується. За даними РАНХіГС (Російська академія народного господарства та державної служби при Президенті РФ), станом на 1 червня у Фонді залишалося 2,8 трлн рублів (31 млрд дол), що є мінімумом з 2019 року. Водночас зазначено, що за три роки війни проти України обсяг резервів зменшився більш ніж удвічі в рублях і втричі - в доларах: з 113,5 млрд до 37,4 млрд. У травні Мінфін Росії витратив 35,9 млрд руб (400 млн дол) з Фонду на покриття дефіциту бюджету, 532 млрд (5,9 млрд дол) - на фінансування державних проєктів, а ще близько 50 млрд руб (556 млн дол) - на засекречені проєкти. Зараз у ФНБ залишилося 21,2 млрд доларів активів і 139,5 тонни золота, хоча до початку війни запаси перевищували 400 тонн. За словами Іллі Соколова з РАНХіГС, ці залишки дають змогу компенсувати втрати від падіння нафтових доходів, але в разі затяжної кризи - резерв вичерпається менш ніж за рік.

Російські експерти з Інституту Гайдара попереджають про небезпеку для Фонду національного добробуту — резерв може вичерпатися до 2026 р., що означає дефіцит фінансування як галузі, так і соціальних програм і оборони.

Державний бюджет також балансує на межі. У першому півріччі 2025 року дефіцит склав 3,7 трлн рублів — у шість разів більше, ніж за аналогічний період попереднього року. «Фактичні витрати перевищили прогнозовані, а доходи — навпаки, не дотягли, — коментує аналітик Freedom Finance Global Наталія Мільчакова. - У другому кварталі дірка була майже вдвічі більшою, ніж у першому – через падіння нафтогазових доходів».

На цьому фоні президент РФ Володимир Путін заявив про майбутнє скорочення оборонних витрат з 2026 року. «Ми не будемо витрачати, як НАТО, на американську зброю. У нас своя модель», — цитує його видання «The Telegraph».

Паралельно міністр економрозвитку Максим Решетніков визнав: «Країна перебуває на межі рецесії. Структурні проблеми наростають».

Після ембарго ЄС і західних санкцій 2022 року залишається потреба шукати нові ринки збуту і адаптувати логістику. Спочатку ринок перемістився в Азію — Китай, Індія — але обмеження та конкуренція змусили імпортерів шукати дешевші альтернативи, наприклад, з Індонезії та Австралії. У 2023–2024 роках експорт російського вугілля впав приблизно на 8–10 %, а у 2024 році знизилися і ціни — на 20 % порівняно з 2023 роком та втричі з 2022-го, за даними Служби зовнішньої розвідки.

Фінансово ситуація вкрай тривожна: за підсумками 2024 р. галузь втратила 112,6 млрд рублів (1,4 млрд $) за даними Reuters, а у І кварталі 2025-го — ще 79,9 млрд рублів втрат, тобто приблизно 0,9 млрд $ щомісяця.

При цьому динаміка лише погіршується: кількість збиткових підприємств зросла з 50 % до 62 %. За оцінками експертів, це найглибша криза, відколи доступна статистика — ще з 1990‑х років.

Логістичні проблеми стали ключовим тягарем: перевалки у східних портах уповільнені, потяги позбавлені запчастин, швидкість перевезення впала до мінімуму з 1991 року.Навіть внутрішні обсяги видобутку скоротилися — у Кузбасі на 7,3 %, а куцінське виробництво вугільників упало ще більше.

Розплата за війну

Українські експерти прогнозують довгострокові наслідки. «Вугільна криза не обмежується економікою — це удар по місцевій стабільності, демографії та системі управління», — вважає аналітик DiXi Group Андрій Воронков. За його словами, «галузь не може вижити без реформи, а держава — без визнання факту провалу колишньої моделі розвитку».

Глобальна реакція теж змінюється. Країни, які раніше імпортували російське вугілля, звертаються до альтернатив — як-от Індонезія, Австралія та ПАР. За оцінками Міжнародного енергетичного агентства, до 2030 року попит на вугілля в Європі скоротиться удвічі, тоді як частка на ринку Азії буде сформована екологічними стандартами. «Росія втрачає не лише ринки — вона втрачає майбутнє галузі», — наголошує Олександр Харченко, керівник Центру енергетичних досліджень.

«Криза у вугільній галузі — одній із ключових для економіки РФ — свідчить про глибокі системні проблеми», — зазначає Центр протидії дезінформації України.

Соціальна напруга зростає – у регіонах фіксують протести через затримки зарплат і скорочення пільг. У червні на півдні Сибіру відбулись стихійні мітинги працівників, які не отримували виплати понад два місяці. «Нас просто кинули. Ми працювали роками, а зараз навіть не можемо купити хліб», – цитують російські ЗМІ одного з шахтарів з Новокузнецька.

Вугільна криза РФ демонструє крихкість авторитарної економіки, залежної від сировини та міжнародної кон’юнктури. Втрата експортних ринків, обмеження технологій, падіння внутрішнього попиту та девальвація рубля формують нову реальність, у якій енергетичний сектор втрачає роль «локомотива» російської економіки. І хоча Кремль намагається втримати галузь штучним фінансуванням, довгострокові наслідки цієї кризи вже визначаються – втратою робочих місць, зниженням рівня життя та ослабленням державної керованості в стратегічних регіонах.

«Вугільна галузь СРСР забезпечувала енергетичну незалежність країни і мала на меті живити енергією та сировиною стрімко зростаючу індустрію. Коли промисловість, з відомих причин, спочатку розпалася між суверенними державами, а потім без паузи почала занепадати майже всюди, виявилося, що такої кількості енергоресурсів економіці більше не потрібно. І з кожним роком — все менше. Тому переорієнтація на експорт стала логічним кроком, але при цьому різко впала стійкість усіх видобувних галузей: їхня залежність від зовнішньої кон’юнктури почала визначати саме їхнє існування. А коли до економіки додалася політика, і у світлі «мудрих» рішень влади, яка довела справу до втрати базових ринків, питання стало вже не про стійкість, а про виживання. Внутрішній ринок надто малий, щоби забезпечити бодай виживання вугільних підприємств, і у вуглярів немає такої розкоші, як у «Газпрому» — безбожно підвищувати тарифи. Тому ще кілька років — і від галузі залишиться зовсім небагато. А це — чимала кількість монопрофільних міст і селищ, критично залежних від шахт і їхньої роботи. Але з очевидних причин ці «дрібниці» мало хвилюють владу, яка переймається «багатополярністю» та іншими глобальними фантазіями. Країна — це просто витратний матеріал для глобальних задумів наших стратегів. Перефразовуючи відому фразу: хай вимре 90 відсотків населення, зате 10 точно доживуть до нашої величі. Ну, або не доживуть — як пощастить…» - каже російський публіцист Анатолій Несміян.

Аналітична оцінка свідчить: криза вугільної галузі РФ є багатовимірною. Економіка, екологія, соціальна стабільність і глобальні ризики — все переплетено у системному розпаді. Для України цей процес відкриває нові можливості — як для зміцнення енергетичної безпеки, так і для формування наративу про реальні наслідки агресії. Сильна аналітика — в цьому випадку не просто цифри, а сигнал про зміну епохи.

Олена Марченко, спеціально для «Української енергетики»