Як Україна може перезапустити енергетику після війни
Вивчаючи досвід країн, що відновлювали енергетичну систему після воєн, Україна має шанс створити сучасну й стійку інфраструктуру з нуля.
Після масштабних руйнувань, завданих російською агресією, Україна стоїть перед історичним викликом — не просто відновити енергетичну інфраструктуру, а трансформувати її відповідно до принципів сталого розвитку, енергетичної безпеки та інтеграції в європейський ринок. У цьому контексті надзвичайно цінним є досвід країн, які вже проходили шлях післявоєнного відновлення — зокрема Німеччини, Японії, Хорватії та Боснії і Герцеговини.
Уроки з минулого: як інші країни відновлювали енергетику
Німеччина після Другої світової війни реалізувала масштабну модернізацію енергетичного сектору в межах Плану Маршалла. Ключовими факторами успіху стали централізоване планування, залучення приватного капіталу та технологічна модернізація. Важливо, що Німеччина не лише відновила довоєнні потужності, а й заклала основу для енергетичного переходу, який триває й досі.
Японія, яка зазнала нищівних втрат, зробила ставку на енергоефективність та інновації. Уряд стимулював розвиток атомної енергетики, а згодом — відновлюваних джерел. Важливу роль відіграла співпраця з міжнародними фінансовими інституціями та чітка стратегія енергетичної безпеки.
Хорватія та Сербія після Югославських воєн зосередилися на децентралізації енергетичних систем, залученні іноземних інвестицій та гармонізації з європейським законодавством. Це дозволило їм не лише відновити інфраструктуру, а й інтегруватися в регіональні енергетичні ринки.
Український контекст: виклики та можливості
Україна вже формує власну стратегію енергетичного відновлення. Згідно з баченням до 2050 року, країна має потенціал стати енергетичним хабом Європи, зокрема завдяки розвитку вітрової, сонячної, біо- та водневої енергетики. Очікується, що потужності вітрової генерації можуть сягнути 140 ГВт, а сонячної — 94 ГВт.
Водночас, для реалізації цього потенціалу необхідно:
- Забезпечити прозорість ринку та завершити реформу корпоративного управління в державних енергокомпаніях;
- Гармонізувати законодавство з ЄС, зокрема щодо доступу до інфраструктури для виробників біометану та інших ВДЕ;
- Залучити приватні інвестиції через гарантії стабільності та захисту прав інвесторів;
- Інвестувати в енергетичну децентралізацію, зокрема розвиток мікромереж і локальних систем накопичення енергії.
Післявоєнна енергетична трансформація — це не лише про відновлення зруйнованого, а про створення нової, стійкої та конкурентоспроможної енергетичної системи. Україна має шанс скористатися найкращими міжнародними практиками, уникаючи помилок минулого. Для цього потрібна політична воля, стратегічне бачення та широка міжнародна підтримка.
Юрій Атанов, спеціально для "Української енергетики"
