У липні 2025 року Польща оголосила про відкриття одного з найбільших родовищ нафти та газу в Європі за останнє десятиліття. Компанія Central European Petroleum (CEP), зареєстрована в Канаді та частково належить норвезьким інвесторам, повідомила про успішне буріння свердловини Wolin East 1 у Балтійському морі, приблизно за шість кілометрів від порту Свиноуйсьце. За попередніми оцінками, родовище містить 22 мільйони тонн нафти та конденсату, а також близько 5 мільярдів кубометрів природного газу. Загальні запаси в межах ліцензійної ділянки Wolin можуть сягати понад 33 мільйони тонн нафти та 27 мільярдів кубометрів газу.

Про це повідомляє телекомпанія TVP.

Відкриття вже назвали історичним моментом для польського енергетичного сектору. «Wolin East — це більше, ніж просто перспективне родовище. Це спільна можливість розкрити повний геологічний та енергетичний потенціал Балтійського моря», — заявив генеральний директор CEP Рольф Г. Скаар. У свою чергу, заступник міністра клімату та головний геолог Польщі Кшиштоф Галос зазначив: «Якщо відкриття буде підтверджено, Wolin East може стати найбільшим родовищем нафти та супутнього природного газу, яке коли-небудь було виявлено в Польщі».

Родовище має стратегічне значення для Польщі, яка наразі імпортує близько 95% нафти та значну частину газу. За даними Euractiv, відкриття Wolin East може подвоїти національний видобуток нафти та збільшити виробництво газу на 20%. Це суттєво зменшить залежність країни від імпорту, особливо в контексті зусиль Європейського Союзу щодо енергетичної диверсифікації та скорочення постачання з Росії.

Водночас, відкриття родовища викликало занепокоєння з боку екологічних організацій у Німеччині, які побоюються негативного впливу на морське середовище Балтійського моря. Польські чиновники запевняють, що всі роботи ведуться відповідно до екологічних норм та законодавства країни.

На фоні виснаження родовищ у Північному морі та зростаючого попиту на енергоносії, відкриття Wolin East може стати ключовим елементом нової енергетичної архітектури Європи. ЄС вже давно працює над створенням об'єднаної енергосистеми, яка включає розвиток офшорної генерації, зокрема в рамках ініціативи North Seas Energy Cooperation (NSEC). Проте, як зазначає EnergyTransition.org, для повноцінної інтеграції нових джерел енергії потрібна глибша координація між країнами-членами, модернізація інфраструктури та спільне планування мереж6.

Таким чином, відкриття Wolin East — це не лише геологічна сенсація, а й геополітичний сигнал. Польща отримує шанс зміцнити свою енергетичну незалежність, а Європа — ще один аргумент на користь відмови від російських енергоносіїв. Успішна реалізація цього проєкту може стати прикладом того, як національні інтереси, інвестиції та екологічна відповідальність здатні поєднуватися в новій енергетичній парадигмі.

Геологія проти геополітики

Світова індустрія геологорозвідки продовжує вражати масштабними знахідками газових резервів навіть у складних геополітичних умовах. Так, упродовж останніх років у регіонах Європи та Східного Середземномор’я спостерігається активна фаза відкриттів нових великих родовищ природного газу. Найбільші успіхи приписують виявленню значних запасів в Туреччині (Чорне море) і офшорним родовищам на шельфі Кіпру, які можуть стати важливими стратегічними ресурсами для регіону і забезпечити енергетичну диверсифікацію Європи від російських вуглеводнів.

У Туреччині останній прорив стався у травні 2025 року: державна компанія TPAO повідомила про нову знахідку об’ємом 75 млрд м³ газу у свердловині Göktepe‑3, що піднімає загальні запаси газу в Чорному морі до 785 млрд м³. Президент Ердоган назвав це “найбільшим відкриттям” — достатньо, щоб забезпечити потреби домашніх господарств на 3,5 роки. Економічна вартість родовища оцінюється приблизно у $30 млрд., повідомило видання Reuters.

Експерт з Turkish Energy Strategies and Policies Research Centre Огузхан Акінер зазначає, що Туреччина свідомо розвиває добувну інфраструктуру, щоб стати газовим транзитним хабом для Європи. За його прогнозом, до 2026 року добовий видобуток може зрости до 40 млн м³/д, а частка внутрішнього виробництва покриватиме до 30 % національного споживання.

На Кіпрі відбуваються численні офшорні відкриття: родовище Pegasus‑1 — останнє, відкриття у Block 10 у водах східного Середземномор’я — зроблене конзорціумом ExxonMobil – Qatar Energy у серпні 2025 року. Це шосте велике відкриття поряд із Glaucus‑1 (≈3.7 трлн куб. фт), Cronos‑1 (≈2.5 трлн куб. фт), Zeus, Calypso та Aphrodite (≈5.6 трлн куб. фт) , повідомляло AP News.

 Аналітики вважають, що розвиток цих родовищ і їх інтеграція до енергетичної мережі ЄС може допомогти зменшити залежність Європи від російського газу.

 У Румунії проект Neptun Deep у Чорному морі оцінюється як одно з найбільших майбутніх джерел газу ЄС — з потенціалом близько 100 млрд м³ запасів, ймовірно у виробництві до 2027 року. Після запуску Румунія може стати найбільшим виробником газу в ЄС і нетто‑експортером вперше в історії, повідомляє Reddit.

В Австрії компанія OMV повідомляла про відкриття газового родовища Wittau Tief‑2a — найбільшого за 40 років, із запасами ≈48 ТВт·год (~28 млн барелів нафтового еквіваленту). Очікується, що це підвищить внутрішнє виробництво газу на 50 %

Світова газова індустрія не стоїть на місці у всьому світі.  

Так, у 2022 році у Єгипті було відкрито родовище Nargis у Середземному морі з оцінкою приблизно 3,5 трильйона кубічних футів газу Цей результат став одним із найбільших після відкриття родовища Zohr у 2015 році

У Кіпрі компанія Eni виявила родовище Cronos‑1 у Блоці 6 з попередньою оцінкою близько 2,5 TCF газу. Колумбія — гігантське оновлення: нарощення ресурсу на родовищі Gorgon‑2 + Uchuva‑1 (Petrobras) підтвердили значні запаси газу у Tayrona Block.  У Гаяні ExxonMobil (Stabroek Block) відкрила одразу кілька родовищ — Kiru Kiru та Seabob — продовжуючи серію відкриттів з потенціалом в 11 млрд барелів нафтового еквіваленту (BOE), частково газові обсяги.  У Намібії була знайдена родовище Venus, яка може стати найбільшим глибоководним відкриттям із до 13 млрд BOE, включаючи велику частину газу.

В Індонезії у 2023 році SKK Migas повідомила про два з п’яти найбільших відкриттів країни — Geng North‑1 (≈5 TCF) і Layaran‑1 (>6 TCF), що увійшли до світового топ‑5 за обсягами газу.  

У 2024 році CNOOC оголосила про великий газовий прорив у Південнокитайському морі — родовище біля Юлін (Shaanxi) з оцінкою понад 100 млрд кубічних метрів газу.

У Колумбії у жовтні 2024 року компанії Ecopetrol і Petrobras оголосили про дві потужні знахідки: Sirius‑2 (щоденне виробництво до 13,3 млн м³ до 2029–2030) та Papayuela з потенціалом 800 млн кубів на добу (~80 % національного потреби).

Крім цього, інші регіони — зокрема Близький Схід (ОАЕ, Кувейт), Малайзія, Конго — також зробили значні відкриття у 2023–2024 роках, що збільшило загальні глобальні запаси газу на величезні обсяги, повідомляє дослідницька платформа Esgian.

З 2022 року світові енергоресурси суттєво зросли, і газові родовища нового тисячоліття розташовані не лише у традиційних країнах, а й у нових регіонах. Наймасштабніші відкриття — у Ірані, Намібії, Колумбії, Індонезії, Кіпрі, Єгипті та Гаяні. Загалом виявлено десятки родовищ з трильйонами кубометрів запасів, що істотно вплине на енергетичну карту планети.

Кремлівські наративи

З початку року низка західних медіа заговорила про загрозу глобальної газової кризи, пов’язаної із припиненням транзиту російського газу через територію України. У публікаціях Bloomberg, Reuters та Financial Times тоді з’являлися тези про те, що світ нібито стоїть на порозі енергетичного апокаліпсису, який може бути відвернений лише поверненням російського трубопровідного газу на європейський ринок. Ці наративи дедалі більше нагадували інформаційну кампанію, спрямовану на реабілітацію ролі РФ як ключового постачальника енергоносіїв.

У січневій публікації Bloomberg йшлося про те, що світ готується до боротьби за постачання природного газу, а припинення транзиту через Україну може стати каталізатором конфлікту між Європою та Азією за доступ до ресурсів.

Reuters, у свою чергу, повідомляв про продовження переговорів між Єврокомісією та Україною щодо постачання газу, акцентуючи увагу на позиціях Угорщини та Словаччини — країн, які традиційно демонструють лояльність до Кремля.

Найбільш резонансною стала публікація Financial Times від 30 січня, де з посиланням на неназваних європейських урядовців повідомлялося про дискусії щодо можливого відновлення імпорту російського газу як аргументу у врегулюванні війни в Україні. У матеріалі зазначалося, що такі розмови ведуться серед окремих офіційних осіб Німеччини та Угорщини, а також на тлі спроб прем’єрів цих країн зірвати чергове подовження санкцій проти Росії.

Ці публікації, попри формальну нейтральність, фактично транслювали проросійські меседжі, зокрема — про те, що саме Україна нібито блокує доступ європейців до дешевого газу, змушуючи їх конкурувати з країнами Азії. У ніч на 1 січня угода про транзит російського газу через українську газотранспортну систему була зупинена. Це обумовило втрату для Росії близько 15 мільярдів кубометрів газу на рік, що на європейському ринку з високими цінами дорівнює приблизно 6 мільярдам доларів недоотриманого прибутку. Європейські споживачі, відповідно, втратили частину пропозиції трубопровідного газу, який був дешевшим за альтернативи. Проте, як зазначають аналітики, РФ вже давно не є монополістом на європейському ринку. Її домінування зберігається лише в окремих країнах, таких як Угорщина та Словаччина, де авторитарні режими фактично дотуються російськими енергоносіями.

За оцінками Bloomberg, саме ці країни можуть зіткнутися з труднощами у пошуку альтернативного палива, що, своєю чергою, спровокує конкуренцію між Європою та Азією за доступ до газу. У публікації прогнозується, що це може призвести до зростання світових цін і формування глобальної паливної кризи, яка найбільше вдарить по країнах з низьким рівнем доходів — таких як Єгипет, Індія, Бангладеш та держави Південної Америки.

Таким чином, попри гучні заголовки у міжнародних медіа з початку року, реальна картина вже за пів року виглядає інакше. Європа поступово адаптується до нових умов, а Україна — не джерело кризи, а навпаки, один із факторів її стримування. Усе залежить від політичної волі — як у Києві, так і в Брюсселі.

Упродовж останніх місяців у західних медіа дедалі частіше з’являються публікації, які прямо або опосередковано транслюють наративи про необхідність повернення російського газу на європейський ринок. Ці меседжі подаються під виглядом аналітики, але їхня тональність та вибір джерел свідчать про спробу сформувати у громадськості враження, що без російського трубопровідного газу світова енергетична система зазнає краху. Як зазначає Володимир Омельченко, директор енергетичних програм Центру Разумкова, «конкуренція за ресурси завжди була частиною глобального ринку, і той, хто запропонує вищу ціну, отримає більше. Проте він не очікує, що у 2025 році ситуація на газовому ринку суттєво зміниться порівняно з 2024-м. Українською ГТС йшли не такі вже великі обсяги. Всього 15 мільярдів кубометрів. Це взагалі ні про що для Європи, де споживання газу — понад 300 мільярдів кубометрів на рік. У ЄС є значні можливості для скорочення споживання завдяки «зеленій» енергетиці, а також налагоджені схеми постачання СПГ — з тих же США, де видобуток зростає, і якраз побудовано новий термінал зрідження СПГ. Також нещодавно запущено такий же термінал у Сенегалі. Збережуться й традиційні поставки з Катару, Норвегії, країн Північної та Центральної Африки. Тобто, газу вистачає всім».

Індія зараз стрімко розвивається, а у Єгипту є власний газ. зростає видобуток газу і в південній Америці. Наприклад — у Бразилії та Гаяні.

Водночас експерти визнають, що апокаліптичні прогнози мають певне підґрунтя. Світовий ринок газу дійсно став глобальним, і будь-який дисбаланс між попитом і пропозицією може вплинути на ціни. Але саме глобалізація ринку, зокрема розвиток інфраструктури СПГ, дозволяє швидко компенсувати дефіцит.

«Вже сформувався світовий ринок газу. Раніше він був регіональним, а тепер став світовим. Тепер покупець може замовляти партії газу з будь-якої країни світу, де є термінал СПГ», — пояснює Омельченко.

Натомість більш нагальною проблемою для ЄС є нестача потужностей для зберігання газу. Через це європейці змушені купувати газ навіть у пікові сезони, коли ціни найвищі, замість того щоб запасатися ним улітку.

«Загальна ємність газових сховищ у ЄС складає лише близько 120 мільярдів кубічних метрів. На початку осінньо-зимового періоду вони були заповнені десь на 95%», — каже Омельченко. Він додає, що європейці могли б активніше використовувати українські сховища, але побоюються це робити через війну.

ЄС прямує до енергонезалежності

Європейський Союз оприлюднив план повної відмови від російських енергоресурсів – нафти, газу та ядерного палива. Новий етап стратегії REPowerEU передбачає остаточне припинення імпорту російського газу вже з початку 2026 року, а нафти – до кінця 2027-го. Водночас для окремих країн Центральної Європи, які залежать від трубопровідних постачань і не мають доступу до морських терміналів, зроблено часові винятки.

Незважаючи на декларовану відмову від енергетичної залежності, за даними аналітиків Центру досліджень енергетики та чистого повітря (CREA), у 2024 році країни ЄС витратили на закупівлю російських нафти й газу більше, ніж надали Україні у вигляді фінансової допомоги. Зокрема, вартість імпорту енергоресурсів із РФ склала майже 22 млрд євро, що на 17% перевищує обсяг фінансової підтримки, наданої Києву за цей самий період.

Ця диспропорція викликає занепокоєння серед експертів, адже прибутки Росії від експорту нафти та газу залишаються ключовим джерелом фінансування військових дій. Аналітики CREA наполягають: будь-яке продовження імпорту — це фактичне сприяння агресії. Попри санкційний тиск, РФ заробила у 2024 році близько 242 млрд євро на експорті викопного палива, і ця сума наближається до трильйона з моменту початку повномасштабного вторгнення в Україну.

Економісти зазначають, що ЄС має інструменти для скорочення цих потоків, зокрема шляхом усунення шпарин у санкційному режимі. Серед таких лазівок – імпорт російської нафти, яка переробляється в третіх країнах, а також транспортування газу трубопроводами, як-от TurkStream.

Однак, за оцінками Rystad Energy, Росія зберігає статус одного з провідних постачальників скрапленого природного газу (СПГ) до Європи. Це свідчить про те, що шлях до справжньої енергетичної незалежності ще далекий від завершення. І хоча політична воля задекларована, економічна практика залишається суперечливою.

На цьому тлі важливою є потреба не лише ухвалювати резолюції, а й забезпечити їх ефективне виконання, щоб не допустити повторного зміцнення енергетичного впливу Росії на європейські ринки.

Росія зменшує видобуток

Цими днями стало відомо, що компанія, яка випускає ляльки Labubu, виявилася дорожчою за російський «Газпром». Станом на 22 липня 2025 року вартість Pop Mart становила $42,4 мільярда. «Газпром» оцінили на кілька мільярдів дешевше — $38,8 мільярда.

Про це свідчать дані, оприлюднені на спеціалізованому ресурсі Companies ranked by Market Cap.

У лютому 2025 року Росія зафіксувала суттєве падіння видобутку природного газу — на 11,3% у порівнянні з аналогічним періодом минулого року. Загальний обсяг видобутку склав 57,2 мільярда кубометрів, повідомляли російські ЗМІ із посиланням на джерела в Міністерстві енергетики РФ. У січні скорочення було менш помітним — близько 3%, однак за два місяці року загальний показник знизився на 7,3%, до 131 мільярда кубометрів.

Уже ва липні стало відомо, що обсяги видобутку газу в РФ скорочуються двозначними темпами другий рік поспіль, а порівняно з довоєнними рівнями впали на 24%, свідчить статистика Росстату. У травні, згідно з офіційними даними, в країні було видобуто 48,2 мільярда кубометрів газу, тоді як у тому ж місяці 2022 року — 57,5 мільярда, а в довоєнному травні 2021-го — 63,1 мільярда кубометрів.

«Ситуацію слід розглядати виключно в контексті так званої «спецоперації», адже її військова частина під гаслом «Київ за три дні» була силовим інструментом примусу до виконання ультиматуму «Повернення НАТО до кордонів 1997 року», а газова війна під гаслом «Нехай Європа замерзне» — економічною складовою того ж самого примусу. Фактично це була гра ва-банк, оскільки варіанту домовитися не передбачалося. Європа відбила газову атаку й поставила «Газпром» у нинішнє надзвичайно загрозливе становище. І саме Європа (разом із НАТО, тобто США) відбила й військову частину примусу до ультиматуму — з тим самим результатом. За повідомленнями західних джерел, Кремль задіяв у зоні бойових дій понад 90% усіх своїх збройних сил і фактично втратив здатність адекватно реагувати на будь-які загрози з інших напрямків. За всіма ознаками це є військовою поразкою», - пише російський оглядач та блогер Анатолій Несміян.

За його словами, таким чином, Кремль не здатен загрожувати ні в економічному, ні у військовому вимірі, що насправді демонструє його реальне місце у глобальних розкладах. Країна, яка не здатна проектувати силу навіть у регіональному конфлікті, автоматично виключається з числа провідних світових держав.

«Росія часів Путіна перемагала у регіональних конфліктах зі слабкими державами третього та четвертого рівня, але тепер це не має жодного значення, оскільки ні газова війна з Європою, ні бойові дії в Україні не принесли Кремлю жодного позитивного результату. Негативний — очевидний, а з позитивом усе вкрай погано. Проблема полягає в тому, що подальше продовження обох конфліктів — економічного та військового — загрожує руйнуванням як економіки, так і оборонної системи країни. Але з очевидних причин Кремль тепер буде йти до кінця, знищуючи свою країну до фундаменту», - вважає оглядач.

Олена Марченко, спеціально для «Української енергетики»