Програми фонду "Енергетична дія для України" (Energy Act for Ukraine) із забезпечення закладів освіти та охорони здоров’я сучасними гібридними СЕС з системами зберігання електроенергії розраховані на п’ять років. Це безоплатна допомога для організації в комунальних будівлях власного енергопостачання, у тому числі для безперебійного живлення на випадок аварійних ситуацій.

Як виникла ідея створення благодійної організації в Україні та який досвід допоміг в її реалізації? Як команді вдається залучати кошти від благодійників? З якими викликами доводиться працювати під час реалізації сонячних проєктів? Ці та інші питання прокоментувала в інтерв’ю для “Української енергетики” засновниця фонду Юліана Оніщук, фахівчиня у сфері міжнародного торговельного права СОТ, яка має досвід роботи у сфері регулювання енергоринків та побудови власної промислової сонячної станції.

– Значну частину професійної кар'єри ви присвятили популяризації "чистої" енергії. З чого почалася ваша діяльність у цьому напрямі?

– Мій особистий досвід в "зеленій" енергетиці розпочався у 23 роки, коли я потрапила на стажування у Відні в Секретаріаті Енергетичного Співтовариства. А от перший професійний досвід я отримала за рік до того на посаді юриста у справах торгівлі газом у компанії "Нафтогаз України". На той час Україна була третьою стороною позову від "Газпрому" проти ЄС стосовно впровадження нових правил анбандлінгу. Росіяни тоді втрачали контроль над своїми активами, а українська енергетика була на етапі імплементації європейського законодавства. Євросоюз, звісно, виграв цю справу.

Час мого стажування у регуляторному відділі Співтовариства припав на моменти обговорення змін до українського ринку електроенергії та закону про альтернативні джерела, де також ішлося про механізми "зеленого" тарифу та модель Фід-ін-преміум. Тож мене активно залучали до пропрацювання різних нормативно-правових актів стосовно енергоринку і, зокрема, генерації з ВДЕ. За рік роботи я зрозуміла, що надалі хочу працювати саме за напрямом відновлюваної енергетики.

А ще так зійшлись зірки в правильному місці, з правильними людьми та в правильний час, що мені випав шанс побудувати в партнерстві власну сонячну електростанцію (СЕС). Тож у 24 роки, коли я повернулася в Україну, у мене розпочався новий бізнес-орієнтований шлях.

Підготовчі процеси ми розпочали у 2017 році і весь наступний рік активно будували промислову сонячну станцію на 3 МВт. Паралельно я шукала роботу в бізнесі й отримала посаду в компанії "ДТЕК Мережі", де відповідала за європейське законодавство, партнерство та регулювання діяльності на ринку електроенергії. Ця робота та будівництво сонячної станції стали прекрасною комбінацією. До того ж досвід мого стажування в Секретаріаті Енергоспівтовариства дав можливість зрозуміти законодавство у сфері регулювання відновлюваної енергетики та поєднати з прикладною діяльністю маючи вже більш системний підхід.

Юліана Оніщук біля змонтованої гібридної СЕС на даху будівлі школи №3 м. Чернігів. Фото: Energy Act for Ukraine

– Чи стикалися ви з проблемами під час підготовчих робіт та підключення власної станції до мереж?

– Так, це був дуже цікавий практичний досвід. Наша станція розміщена в Житомирській області. Викликів було дуже багато, і вони почались із затримки постачання панелей з Китаю – ми майже півроку чекали наші модулі. Напруга була велика, бо ми мали встигнути до кінця року, щоб отримати “зелений” тариф, на який розраховували.

Крім того, з моменту отримання декларації власник має буквально 12 місяців до підключення. Отже, наступною проблемою стало підключення СЕС до підстанції, а це 4 км прокладення кабелю по городах українців, від яких ми мали отримати всі дозволи. Тож це був унікальний досвід комунікації, бо у нас було приблизно три десятка родин, з якими ми мали домовлятись про згоду на прокладення кабелю.

І ось тут починається найцікавіше – процес узгодження, а часом і вмовляння, наприклад, коли залишається буквально 2 метри, і треба пояснити бабусі 75 років, що саме ти робиш на її городі. Відзначу, що люди мали великий рівень недовіри, але в мене на місці була чудова команда, яка знала якою мовою треба говорити з людьми та як пояснити їм, що і для чого ми робимо. Тому це був дуже цікавий досвід роботи на місцях з мешканцями, бо хтось знав, що таке сонячна станція і повністю підтримав спочатку, а хтось був проти, й доводилося пояснювати.

Далі, на етапі подання документів та спілкування з регулятором, важливо мати професійних фахівців, які знають свою справу. Це була дуже прискіплива довга робота, коли команда може повернути документи 10 раз. Ми перевіряли й переробляли кожне речення, але це дало свій результат, бо коли все зроблено правильно, немає аргументів для відмови.

Загалом за рік роботи з обленерго чи державними органами стосовно підключення у нас не було якихось критичних ситуації або безпідставного блокування процесів. Так, проводились переговори, виникали питання щодо кабелів, виділення землі, з геодезії. Були питання стосовно трансформаторної підстанції – ми зайняли практично останню комірку на підстанції, тож у нас були обмеження щодо того, на скільки мегават ми можемо побудувати станцію, але це було технічно аргументовано.

– Коли ваша СЕС почне приносити дохід, за прогнозами?

– Питання доходу дуже складне, особливо для тих, хто має кредитні зобов'язання. Зараз ми взагалі не говоримо про дохід, ми говоримо про виживання та про те, скільки ресурсів треба мати, щоб вистачило на операційні витрати. Поки що ми залишаємося на такому самому регулюванні, як і було. Я придивляюсь до різних варіантів, як можна рухатись далі, бо при таких рівнях виплат по тарифу від держави та кредиті бізнес може просто не вижити.

Як я до цього ставлюся? Ну вже більш спокійно, ніж 1 травня 2020 року – це день, коли ми запустили станцію. І в цей же день держава оголосила, що в нас енергетична криза, й прийняла рішення про ретроспективне зниження тарифу, хоча його ставка була гарантована законом.

Тоді всі мої наївні 25-річні надії на те, що державі можна вірити, рухнули просто зі швидкістю світла. Мабуть, десь місяці три в мене був шок, бо я розуміла, скільки сили було вкладено в цей проєкт і як виважено ми до нього підійшли, а також усвідомлювала, що це була моя відповідальність. Бо коли ти робиш все по букві закону, то очікуєш, що держава буде теж дотримуватися власних законів та гарантій. Тому переживання періоду, коли держава не дотримується слова, одразу формує відчуття, що державі не можна вірити. Відбувається знецінення і приходить розуміння, що все робилось впусту. Я зрозуміла, як наш бізнес працює в Україні. Звісно, відчула повне розчарування, бо держава – це ж ми, українці, і йдеться про ставлення і неповагу до своїх же громадян.

Але станцію ми побудували, якось запрацювали й працюємо досі, тому зараз я дивлюся вже більш спокійно і намагаюся розрахувати можливі варіанти: що робити, аби не завершувати проєкт, продовжувати його і в майбутньому процвітати.

Зараз ми оцінюємо ризики, тож залишаємося на тих самих позиціях та сподіваємося, що держава матиме можливість регулювання, яке компенсує бізнесу якісь втрати.

– Зважаючи на уроки власного бізнес-проєкту, як ви прийшли до ідеї заснувати благодійний фонд для втілення енергопроєктів для громад?

– Я продовжила працювати в ДТЕК, а десь за півроку до початку повномасштабного вторгнення у мене з'явилося сильне внутрішнє бажання розвивати соціальні проєкти. Розпочала в компанії активності, пов’язані зі сталим розвитком, зокрема із впровадження “зеленого” офісу.
Цей проєкт був спрямований на розвиток культури споживання ресурсів всередині компанії, і керівництво підтримало ідею. Я почала занурюватись і вивчати детальніше принципи сталого розвитку, сформульовані у Глобальному договорі ООН.

Коли почалась війна, я на початку березня виїхала до Польщі, потім до Німеччини, але не витримала і за два тижні повернулася назад, бо мене там просто рвало на шматки.

З початком вторгнення стало очевидно, що треба більш активно діяти та рухатись далі. Розуміння, що робити, прийшло, коли розблокували Київську область і я побачила фото звільнених від окупантів Ірпеня й Бучі. Усе було настільки пошкоджено і розгромлено, що виникла сильна потреба зробити свій внесок у те, щоб це виправити. Я вирішила робити те, що вмію найкраще, тобто будувати сонячні станції для соціальних об’єктів у постраждалих містах, – і це буде мій вклад. Тобто це була квінтесенція здібностей, можливостей, знань, досвіду, моїх контактів – усе акумулювалося в цій ідеї, бо саме тут можна досягти найкращих результатів і бути ефективною для країни в ці часи.

Особистий номер мера перед поїздкою до Ірпеня я знайшла за 15 хвилин. Це була найшвидша комунікація в моєму житті. Якийсь феноменальний процес, коли ти дзвониш і кажеш – я фонд, буду будувати сонячні станції, а тобі відповідають – все, завтра приїжджаєте, ми вас зустрічаємо і починаємо роботу.

Я тоді обрала чотири школи, ми їх фотографували просто на телефон, тоді не було нічого, крім впевненості в тому, що це треба робити. Як саме робити, де шукати гроші – про це тоді не думалося.

Процес монтажу гібридної СЕС на даху школи у м. Ірпень. Фото: Energy Act for Ukraine

– Як формувалася команда Фонду "Енергетична дія для України"?

– На початку було троє-четверо друзів, і це було моє близьке коло людей, які вірили в ідею, були мотивовані та хотіли бути зайнятими. Ми кожен день працювали, бо був такий шок, що неможливо було оговтатися.

Команда фонду почала з розробки та наповнення сайту, далі приєдналися колеги з енергетичного сектору. Ми шукали гроші на школи, паралельно на донати завозили генератори, медикаменти, які теж оформлювали на фонд та роздавали за заявками.

Нині проєкт "Енергетична дія для України" обслуговують два фонди, які зареєстровані в Україні та Польщі. Першим був фонд, який я зареєструвала в Гданську, коли ще була в Польщі. Треба було терміново щось робити, не втрачаючи час. Я починала "з нуля", тому зареєструвала європейський фонд, щоб донори почувалися безпечніше й могли напряму простежити куди пішли гроші. Саме цю функцію він і продовжує виконувати. Зараз ми надаємо донорам можливості допомогти як через польський, так і через український фонд.

Починаючи з вересня 2022 року почали приєднуватися люди, і нам знадобилися менеджери по роботі з благодійниками. Сама я вже не могла там упоратися, бо пішов потік перетинання комунікації з донорами.

Нашим першим донором стала Сонячна німецька асоціація, з якою в липні 2022 року ми уклали договір на будівництво сонячної станції для ліцею "Мрія" в Ірпені. У жовтні приїхало обладнання, і коли почалися обстріли енергетичної інфраструктури, ми були вже в активній фазі монтажу панелей. Пам'ятаю, що, не зважаючи на ці обстріли, наприкінці листопада ми вже запустили нашу шкільну станцію.

Вона дала дуже потужний поштовх для нашого розвитку й зацікавленості донорів, медіа і партнерів, що роблять подібні проєкти, зважаючи на обставини в яких відбувся запуск нашої першої СЕС із системами накопичення.

Нині ми вже не єдині, хто робить подібні проєкти в Україні, але ми стали першими, хто під час війни запровадив такий комплексний підхід.

– Як партнери зреагували на відсутність гарантії безпеки?

– Вони прийняли це як факт. Так, війна триває, йдуть обстріли, але донори все одно продовжують допомагати: дають ресурси, будують, передають обладнання. Для них донати – це акт благодійності, а не бізнес, в такому випадку їм не треба захищати свої інвестиції. Мені здається, що якоюсь мірою відповідальність вони покладають на нас.

За нашими критеріями відбору об’єктів для розміщення станцій, ми будуємо десь на відстані не ближче 80-100 км від кордону чи лінії зіткнення. Утім, звісно, ця відстань не гарантує безпеку. Наприклад, СЕС на даху школи №3, яку ми запустили у 20-х числах вересня 2023 року, знаходиться в центрі Чернігова. На щастя, внаслідок недавньої атаки, коли був приліт в 100 метрах від школи, ані люди, ані сонячні модулі не постраждали, але вибуховою хвилею знову вибило всі вікна в будівлі.

Тож відповідаючи на питання про гарантії: ті хто хоче допомогти, просто допомагають, ясно розуміючи всі ризики.

Змонтована гібридна СЕС на даху школи №3 у м. Чернігів. Фото: Energy Act for Ukraine

– Які інструменти мотивації ви використовуєте під час комунікації з донорами, чи не втомилися вони допомагати?

– Так, відчувається, що втомились. Але тут треба розуміти, що мотиваційний підхід першого року війни відрізняється від підходу зараз. Рік тому, коли почалися атаки на енергетичну інфраструктуру, ні в кого з донорів не було питань, навіщо вони допомагають. Основною ціллю встановлення автономних сонячних станцій було забезпечення аварійного енергопостачання, яке на певний час гарантує наявність електроенергії.

Зараз ми вже будуємо гібридні станції для шкіл і лікарень, щоб забезпечити психологічне здоров’я учнів та врятувати життя пацієнтів. Бо, наприклад, у хірургії та реанімації необхідно мати безперебійне постачання електроенергії з високим ступенем надійності – треба забезпечити 24/7 споживання впродовж необхідного періоду. Бо якщо не вистачить пального для генератора або він зламається, це вплине на те, чи виживе дитина в інкубаторі. Тому, розраховуючи необхідну потужність, ми насамперед підключаємо до гарантованого живлення від станції критичну інфраструктуру лікарні – це хірургія, реанімація, пологові відділення з боксами для новонароджених, бомбосховища, ліфти.

Такий же підхід у школах, де фонд зараз будує станції. Коли ми шукали потенційні об'єкти, то бачили на власні очі, як діти ходять в школу з ліхтарями. Частина учнів навчаються в другу зміну, всім потрібно світло для забезпечення навчального процесу, гарантування базових потреб та підтримки психологічного стану дітей.

Зараз ми розширюємо мотиваційний підхід, бо необхідно врахувати правильний соціальний розвиток дитини. Донорів мотивує розуміння, що своїм донатом вони забезпечують повноцінне дитинство дітям. Сонячна станція із системою накопичення дає фінальний результат – нормальний соціальний розвиток дитини просто тому, що у неї є можливість піти в школу, побачити друзів, і відсутність електроенергії вже не є причиною, щоб залишатися дома. Коли проводили опитування серед дітей у школах, більшість сказали, що ходять до школи, щоб побачити своїх друзів, тобто дітям потрібні діти, людині потрібна людина.

Учні чернігівської школи №3, яка брала участь у проєкті. Фото: Energy Act for Ukraine

– Чи змінюються підходи до впровадження ваших проєктів у громадах?

– Так, зараз парадигма змінюється. Ми більше говоримо про відбудову й можливості, які вона відкриває для донорів бути надалі присутнім на ринку України, мати інформацію щодо планів розвитку та розуміти проєктні можливості в Україні. Тобто вже зараз можна вивчати ринок, розбудовувати партнерство, вивчати потреби громад.

Тому зараз ми теж починаємо більш системно підходити до потреб громад, говоримо про формати “зеленої” відбудови, дивимось, як системи накопичення можуть допомагати в майбутньому, як оператори енергомереж зможуть використовувати це обладнання. Які потужності ставити, наприклад, на великі обласні лікарні і як можна ефективно використовувати сучасне обладнання та куди громада може спрямувати надлишкову енергію.

Отже, вже зараз треба дбати про експертизу, розуміти, що це дасть, вчити енергоефективним технологіям, щоб, коли прийде момент, чітко комунікувати із зацікавленими сторонами. Такий підхід дозволить ефективно використовувати системи для розвитку громади відповідно до цілей України з декарбонізації.

– Як можна оцінити результати діяльності Фонду, які обсяги інвестиції були залучені та які можливості ви пропонуєте громадам?

– Наприкінці року ми якраз підбивали підсумки роботи наших проєктів. Отже, за результатами фандрейзингу в 2023 році ми отримали донатів на суму близько 500 тис. євро у вигляді грошових переказів та обладнання для сонячних станцій. Це на 250% більше ніж у 2022 році. Повний фінансовий звіт буде вже в березні 2024 року, але вже можна сказати, що сумарно за півтора року ми зібрали близько 700 тисяч євро.

Наразі ми повністю закінчили 5 об'єктів, зараз, наприкінці року, ми майже кожного тижня запускаємо один з 4 об'єктів. Тож до середини січня 2024 року ми прозвітуємо про введення в експлуатацію 9 об'єктів за півтора року існування фонду. Це чотири лікарні та п'ять шкіл у Київській, Чернігівській та Миколаївській областях.

– Як громади можуть подати заявки на участь у проєкті?

– Подання заявок на участь у проєктах Фонду "Енергетична дія для України" відбувається через сайт. Треба заповнити форму подання заявки. Зі свого боку ми також через відповідні канали збираємо в громадах інформацію про потенційні об’єкти, які відповідають нашим критеріям відбору. Отримати інформацію про можливості можна на сторінці фонду в мережі Facebook. Там можна побачити різні активності – конкурси, вебінари, які ми підтримуємо в рамках співпраці з іншими громадськими організаціями.

Крім того, у 2023 році ми стали учасниками програми "Відновлювана енергія для стійкості України", що виконується GIZ за дорученням уряду Німеччини. У рамках цієї грантової програми, розрахованої на введення у 2024 році двадцяти ВДЕ-проєктів, ми побудуємо п’ять сонячних станцій у громадах, які було визначено за результатами конкурсу.

Лариса Білозерова, спеціально для "Української енергетики"