Комерційним обліком газу в Україні охоплено 92% населення. От тільки “комерційний” не завжди означав “індивідуальний”. “Спритні” газовики скористалися моментом і встановили побутовим споживачам, які проживають у багатоповерхівках, будинкові лічильники газу замість індивідуальних. Тим самим “покращили” статистику, але, на жаль, не ситуацію з індивідуальним обліком. Щороку відстрочуючи стовідсотковий індивідуальний облік блакитного палива, влада тим самим фактично узаконює маніпуляції та оборудки на ринку газу. Крім того, від цього потерпають споживачі, які змушені платити за “будинковий колгосп”, а значить не мають жодного резону економити дорогий енергоресурс.

“Українська енергетика” проаналізувала стан справ із обліком газу й довідалася, чому така проста річ, як індивідуальний облік, досі недоступна частині споживачів.

 

Повний облік і досі лише в планах

 

Минуло 10 років, відколи в Україні був прийнятий закон “Про забезпечення комерційного обліку природного газу” і яким було передбачено встановити всім споживачам індивідуальні лічильники газу до 1 січня 2018 року (у початковій редакції). Проте, відповідно до звіту НКРЕКП за 2020 рік, комерційним обліком газу в Україні користуються 92%. Повний облік – знову лише у планах.

“Обліком менше ніж 80% забезпечено споживачів у Донецькій області, а також у містах Київ і Харків, – розповідає координаторка житлово-комунальних та енергетичних програм мережі "Опора" Тетяна Бойко. – Найбільш проблемною категорією споживачів є ті, які проживають у багатоквартирних будинках і використовують природний газ лише для приготування їжі”.

Три роки тому частка домогосподарств, які використовували комерційний облік, становила 87%. Тобто приріст за три роки склав лише 5%. Однак чи є цей облік індивідуальним? 

“Відповідно до Закону “Про житлово-комунальні послуги“, комерційний облік комунальних послуг із постачання та розподілу природного газу у багатоквартирному будинку здійснюється за допомогою індивідуальних вузлів обліку. Відповідно до Закону “Про забезпечення комерційного обліку природного газу“, суб’єкти господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території, оснащують споживачів природного газу – фізичних осіб (населення) індивідуальними лічильниками газу”, – пояснює експертка.

Іншими словами, комерційний облік, відповідно до законодавства, мав би дорівнювати індивідуальному. Проте ситуація інша. А все тому, що в певний період облгази замість індивідуальних лічильників встановили у багатоповерхівках загальнобудинкові.

“Із 2015 року Регулятор дозволив облгазам встановлювати загальнобудинкові лічильники, тому вони були не зацікавлені встановлювати індивідуальні”, – каже Тетяна Бойко.

У результаті, відповідно до даних, які є у Верховній Раді, сьогодні у газифікованому житловому фонді України 3,3 млн (25%) квартир (домогосподарств) не оснащені індивідуальними вузлами обліку газу. 

“Натомість у будинках встановлені загальнобудинкові, – зазначає правозахисник Богдан Рабешко. – А доки в нас не буде повного індивідуального обліку газу, доти ми не зможемо побачити, скільки блакитного палива реально споживає кожне домогосподарство. Відтак зараз можна по-різному крутити цифрами, здійснювати різні спекуляції, зловживання. А все тому, що в такій ситуації, вочевидь, хтось зацікавлений”. 

Якщо понад 3 млн домогосподарств досі без індивідуальних лічильників газу, то як швидко можна досягнути повного обліку? У згаданому вище звіті Регулятора сказано, що згідно з інвестиційними програмами операторів газорозподільних мереж на 2020 рік, споживачам мало бути встановлено 126 730 індивідуальних лічильників на суму близько 252 мільйони гривень, цього року передбачено встановити 162 002 індивідуальні лічильники газу на суму майже 370 мільйонів гривень. Отже, за останні два роки мало бути встановлено 288 732 індивідуальних лічильники. Таким чином, після закінчення цього року без таких вузлів обліку газу залишиться приблизно 3 мільйони домогосподарств. А це означає, що кінцевий термін встановлення індивідуальних приладів обліку населенню, що використовує газ виключно для приготування їжі, доведеться в черговий раз продовжити.

“Досягти стовідсоткового обліку до 2023 року, як це визначено законом, не вдасться”, – констатує директор із досліджень DiXi Group Роман Ніцович. 

“Попри те, що Верховна Рада продовжила термін встановлення індивідуальних приладів обліку газу до початку 2023 року (хоча відповідно до закону кінцевий строк завершувався в кінці 2020 року), за цей додатковий час вони були встановлені дуже маленькій кількості сімей. Вважаю, що в даній ситуації НКРЕКП діяла непрофесійно, й провал забезпечення індивідуальними лічильниками газу – це фактично провина Регулятора”, – додає Богдан Рабешко. 

 

Загальнобудинковий облік газу: законний чи ні?

 

Однак чому газорозподільні компанії не виконали норми закону, який у першій редакції передбачав встановлення індивідуальних лічильників до 2018 року? Як так сталося, що чимало родин сплачують за будинковими лічильниками, і відповідно вони опинилися не в рівних умовах із тими, хто платить на індивідуальними? Чи є будинкові лічильники газу загалом законними? Спробуємо розібратися. 

“Для того, щоб встановити лічильник у кожну квартиру, потрібно закласти належне фінансування, – каже Богдан Рабешко. – Однак його не було”. 

Основним джерелом встановлення лічильників газу стали тарифи на розподіл палива. Проте тривалий час вони не переглядалися, особливо у відповідних статтях витрат. Водночас ціни і на лічильники, і за роботу з їх встановлення зростали, тому велика кількість облгазів не встигла виконати свої зобов’язання за інвестиційними програмами щодо встановлення індивідуальних лічильників. Вийти із ситуації облгазам “допоміг” закон про комерційний облік газу в редакції, яка діяла до грудня 2017 року. У ньому, зазначає юрист, були такі норми, які можна було трактувати двояко.

Крім того, НКРЕКП затвердила Кодекс газорозподільних систем, який передбачав встановлення загальнобудинкових лічильників замість індивідуальних. Як пояснює Тетяна Бойко, це рішення газовики пояснювали благими намірами не допустити підвищення тарифів для населення. Однак воно “порушило основний принцип, зазначений в усіх європейських документах – споживач має платити за реально спожите”, підкреслює експертка.

“Закон говорить про те, що потрібен індивідуальний облік газу, незалежно від того, встановлено будинковий лічильник чи ні, – каже Роман Ніцович. – Останній дає певний уточнюючий результат по всьому будинку. Однак з подачі операторів газорозподільних систем, дійсно, існувала норма, яка практично прирівнювала будинковий лічильник до індивідуальних. Згодом цю норму прибрали”. 

У результаті протягом 2016-2017 років облгази встановлювали загальнобудинкові газові лічильники замість індивідуальних. Їм це було вигідно: краще встановити один на всю  дев’ятиповерхівку, ніж 200-300. 

“Відтак, за показниками встановленого загальнобудинкового лічильника весь спожитий газ ділився порівну, залежно від кількості людей, які проживають у будинку, – зазначає Богдан Рабешко. – І всім приходили практично однакові платіжки, незалежно від різного обсягу спожитого газу. Наприклад, пенсіонери дуже скаржилися, бо вони економлять, але отримують однакові платіжки із сусідами, які не економлять. Зокрема з тими, хто взяв квартирантів, тобто здає квартиру в оренду. Відповідно в тій квартирі живе багато людей, які готують собі їжу на плиті. Інші сусіди можуть, наприклад, пекти зранку до ночі щось на продаж, хоча в квартирі числиться одна особа. От і виходить, що той бідний пенсіонер мав платити великі суми через таких сусідів”. 

У такому будинку, підкреслює експерт, не було економії, бо кожен зі співвласників все одно отримував однаковий рахунок. Люди почали скаржитися на таку ситуацію, тим паче діяла норма, що до 1 січня 2018-го року мали бути встановлені лічильники у всіх квартирах. 

“Сьогодні, на жаль, облгази здійснюють нарахування фізичним особам за показами загальнобудинкових лічильників, всупереч незаконності таких дій. І ці нарахування значно вищі, ніж у випадку розрахунку за індивідуальними лічильниками”, – каже Тетяна Бойко.

Єдиний плюс – загальнобудинкові лічильники вже не встановлюють там, де заманеться газовикам. Сьогодні, зазначає Роман Ніцович, оператор може лише пропонувати управителю будинку – ОСББ, ЖЕК або керуючій компанії – встановлення будинкового  лічильника. Проте, погоджуватися на це чи ні – це вже добровільний вибір управителя. 

“У будь-якому разі, всі нарахування відбуваються за індивідуальними договорами: між споживачем та оператором газорозподільної системи – на розподіл газу,  між споживачем і постачальником – за постачання газу”, – додає аналітик. 

 

Скільки коштів потрібно для індивідуальних лічильників газу?

 

Як ми уже з’ясували, без індивідуального обліку в Україні лишаються приблизно 3 мільйони сімей. Зі слів експертів, середня ціна лічильника (враховуючи вартість встановлення) складає близько 5 тисяч грн. Відтак можна припустити, що для стовідсоткового обліку газу потрібно мати 15 мільярдів грн. От тільки з чиєї кишені має бути фінансування?

Тетяна Бойко пояснює: “Законом передбачено кілька варіантів оплати робіт зі встановлення індивідуальних лічильників газу:

●        за рахунок облгазів;

●        за рахунок бюджетних коштів (крім місцевих);

●        за власний рахунок споживача;

●        за рахунок інших не заборонених джерел”.

Щодо дат запровадження індивідуального обліку, то в Законі записано: “Постачання природного газу здійснюється за умови його комерційного обліку: 1) для населення, що проживає у квартирах та приватних будинках, у яких природний газ використовується:

комплексно, у тому числі для опалення, - з 1 січня 2012 року;

для підігріву води та приготування їжі - з 1 січня 2016 року;

тільки для приготування їжі - з 1 січня 2023 року...”

“Варто зазначити, що наявних у тарифах операторів ГРМ коштів на встановлення лічильників до 1 січня 2023 року недостатньо, тому без додаткових механізмів ця дата знову буде перенесена. Окремої державної програми  для фінансування таких заходів немає”, – додає співрозмовниця. 

Богдан Рабешко вважає, що необхідні кошти можна взяти, наприклад, у “Нафтогазу". Про такий варіант також згадує експерт DiXi Group. Але, каже Роман Ніцович, справа не пішла далі ідеї.

“Попередні уряди розмірковували про кілька варіантів. Перший – покласти фінансування встановлення лічильників газу на “Нафтогаз”, – розповідає аналітик . – Однак справа так і не зрушила з місця. Другий варіант – запустити хвилю, коли споживачі самі собі встановлюють лічильники, а потім отримують певну компенсацію від операторів газорозподільних систем. У принципі, цей шлях вже прописаний у законі. Він використовується, але споживачі в нас не дуже вмотивовані, оскільки багатьом легше споживати газ за нормами, ніж встановити лічильник і платити за ним. Розглядалося ще залучення бюджетів різних рівнів. Були законопроекти, які дозволяли фінансування, наприклад, із місцевих бюджетів. Однак поки що бюджетну складову не підключають, оскільки, зрозуміло, що коштів у цих бюджетах не так багато, щоб витрачати їх на прилади обліку”.

На думку експерта, для швидкого вирішення проблеми із фінансуванням встановлення індивідуальних вузлів обліку газу потрібен комплексний підхід: задіяти муніципальні програми із використанням як місцевого, так і державного бюджетів. Або ж треба закладати відповідні кошти у тариф, розуміючи, якими темпами оператори газорозподілу зможуть встановлювати лічильники і ставити їх на комерційний облік.

“Мені видається, що легше досягти ефекту за допомогою економії масштабу, тобто приходить оператор або сертифікована компанія і ставить лічильники по всьому будинку. Це швидше, ніж кожна квартира робитиме це окремо”, – додає аналітик DiXi Group.

 

Без лічильника газу: обрахунки за нормами споживання 

 

Там, де не має комерційного обліку газу, нарахування відбуваються за нормами, які встановлює Кабмін. В окремих випадках, суми виходять значно вищими, ніж ті, які людина платила би, маючи лічильник. Така ситуація вигідна газзбутам, які можуть “крутити” цими надлишковими обсягами газу на свою користь. З іншого боку, в одній квартирі реально може жити кілька незареєстрованих мешканців, хоча на папері там проживає, скажімо, лише одна людина. Відтак це домогосподарство платить за газ значно менше, ніж повинно. Отже, ситуація із застосуванням норм споживання є неоднозначною.

Здавалося б, аби позбутися неправильних нарахувань через подібні випадки, достатньо встановити всім мешканцям (як і має бути за законом) індивідуальні лічильники газу. Однак, як вже було сказано вище – бракує коштів. Тому уряд продовжує застосовувати різні варіанти норм споживання.

Відповідно до нещодавно прийнятого закону 3508-д, постачальникам природного газу мають доплатити з державного бюджету (тобто з коштів платників податків) за газ, плату за який вони нараховували населенню за нормами споживання газу без лічильників у період з 1 жовтня 2014 року. Причина цього – визнання судами незаконними та нечинними актів Кабміну про затвердження норм споживання природного газу без лічильників.

Голосування за закон 3508-д

“Простими словами – всі українці мають доплатити газзбуту за газ, який він за більш ніж 6 років нарахував населенню без лічильників, – написав на своїй сторінці в соцмережі Олексій Хабатюк, ексзаступник начальника департаменту з енергоефективності ”Нафтогаз України”. – І це все нібито з причини скасування судами постанов КМУ про норми споживання”.

У результаті за шість років споживачам було “намальовано” віртуальних боргів на мільярди гривень, зазначає експерт. Він пояснює, що заборгованість виникла тому, що облгаз, порушуючи закон, робив нарахування обсягу споживання газу не за чинними в даному місяці нормами споживання, а за вищими нечинними. Також газзбут не використовував дані облгазу про обсяг споживання, а робив нарахування споживачам за чинними в певному місяці нормами споживання. Отже, газзбут також порушив закон, бо мав брати дані облгазу. Таким чином, штучна заборгованість споживачів сформувалася у газзбутів у результаті порушень законодавства облгазом і самим газзбутом, додає Олексій Хабатюк. На його переконання, ці порушення треба розслідувати.

“Де-юре незаконними рішеннями було заподіяно шкоду всім суб’єктам ринку газу. Понад те – шкода ця не лише пряма, а й опосередкована, бо шість років “діяльності” уряду зі зниження норм споживання під палкими гаслами “турботи про споживача” та “боротьби з олігархами” були імітацією бурхливої діяльності. Шість втрачених років. Шість років демотивації споживачів ставити лічильники, бо їх вводили в оману, що норми споживання нібито низькі. І вбивали мотивацію мати лічильник газу”.

“Загалом історія з нормами газу для населення – це історія суперечок, судів тощо, – каже Роман Ніцович. – І все ще є певні пропозиції від Міністерства енергетики, кілька проектів постанов уряду з різними ставками цих норм. Є проект, який говорить про єдині норми на весь рік. Є проект, який говорить про різні норми споживання в опалювальний період, неопалювальний. Тобто поки що це питання на рівні проектів”.

 

Компенсація за встановлений споживачем газовий лічильник

 

Хоча більшість мешканців багатоповерхівок не зацікавлені самі встановлювати індивідуальні лічильники газу, все ж є споживачі, які не хочуть платити за показниками загальнобудинкового лічильника. Тому ці люди, не чекаючи манни небесної у вигляді виконання закону, купують лічильник газу і домовляються про його встановлення за власний кошт. Чи компенсують їм витрати?

“Не бажаючи чекати кілька років і переплачувати за спожите, споживач може встановити лічильник за власний рахунок, – каже Тетяна Бойко. – В березні 2021 року до Закону “Про забезпечення комерційного обліку природного газу” внесено зміни, якими передбачено, що Кабмін протягом 3-х місяців з дня набрання чинності закону повинен розробити і затвердити порядок компенсації понесених витрат побутовим споживачам, які забезпечили встановлення індивідуальних лічильників газу за власні кошти. Йдеться про компенсацію в розмірі середньозваженої вартості встановлення лічильників суб’єктами господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території”. 

Закон набрав чинності 28 березня 2021 року, зазначає експертка, отже 28 червня такий порядок мав бути затверджений. Однак на запит ГО “Опора” у Міністерстві енергетики відповіли, що наразі проект акту розробляється та знаходиться на погодженні в структурних підрозділах міністерства.

“Варто зазначити, що 2018 року Міністерство енергетики і вугільної промисловості України розробило аналогічний документ і погодило з НКРЕКП проект постанови уряду “Про затвердження Порядку та розмірів компенсації витрат на придбання та встановлення індивідуальних приладів обліку газу для споживачів природного газу фізичних осіб (населення)”, – додає Тетяна Бойко.

На думку Богдана Рабешка, Кабмін навмисне не затвердив зазначену компенсацію.  

“Це було зроблено спеціально, щоб закон не почав діяти на повну потужність. Відповідно люди, які встановили собі лічильники і проплатили свої кошти, навряд чи повернуть їх. Якщо з часом влада буде зацікавлена в тому, щоб дати людям компенсацію, то механізм можуть розробити. Однак тоді споживачам треба буде мати квитанції на купівлю лічильника, квитанцію на послуги монтажу. Більшість людей цих документів не мають”. 

Загалом, на переконання юриста, в ситуації з обліком газу винні НКРЕКП та уряд.

“Крім того, проблема в тому, що на папері закон ніби є, але він не діє”, – додає співрозмовник.  

Отже, спливає 10 років від початку кампанії запровадження стовідсоткового обліку газу. Однак ніхто не може спрогнозувати, коли вона таки завершиться. Проблема в тому, що уряд замість того, щоб покарати винних у невиконанні закону, повсякчас маневрує між газзбутами та населенням. Через це, зазначають опитані експерти, черговий кінцевий термін встановлення індивідуальних лічильників газу вочевидь буде знову перенесено. Відтак нарахування за газ споживачам, які сьогодні залишаються без індивідуального обліку, надалі будуть базуватися на нормах або показах будинкових лічильників газу.

Спеціально для “Української енергетики”