Banner map ukr

Андрусевич: у питаннях Green Deal Європа має піти назустріч Україні

29 червня 2021

Європейський зелений курс може змінити майбутнє України, а вуглецевий податок СВАМ – ускладнити життя українським експортерам-забруднювачам

Андрусевич: у питаннях Green Deal Європа має піти назустріч Україні

Близько року тому Україна приєдналася до європейської ініціативи Green Deal. Ключовою ціллю Європейського «зеленого» курсу (ЄЗК)  є досягнення кліматичної нейтральності Європи до 2050 року. Аналітики Ресурсно-аналітичного центру «Суспільство і довкілля» вважають, що ЄЗК у наступні роки впливатиме на кліматичну, промислову, енергетичну, екологічну, транспортну, сільськогосподарську політику України та країн-сусідів, тому залучення України до процесу досягнення цілей ЄЗК є необхідною умовою євроінтеграції країни.

Чи перейшла Україна від слів до дій, доєднавшись до Європейського зеленого курсу; як фахівці оцінюють ризики введення вуглецевого податку для українських експортерів продукції з високим вуглецевим слідом та хто має фінансувати екологізацію промисловості ці аспекти прокоментував  «Українській енергетиці» старший аналітик РАЦ «Суспільство і довкілля» Андрій Андрусевич. Експерт є членом правління та старшим аналітиком Ресурсно-аналітичного центру «Суспільство і довкілля». Його професійна діяльність стосується міжнародного права навколишнього середовища, прав людини та мирного вирішення спорів.

Більше року тому наша країна підтримала ЄЗК. Як ви оцінюєте, чи перейшла Україна від заяв про наміри до дій?

- Коли йдеться про дії, я вважаю, що це процес двосторонній. Тому перехід до дій – це коли відбуваються кроки назустріч з одного і другого боку. Наскільки мені відомо, більшість перемовин і контактів наразі у нас відбувається на рівні Єврокомісії.

Якщо подивитися на те, що Україна заявляла і виконує по Європейському зеленому курсу, то з нашого боку зроблено багато. Інше питання, що Європейський Союз повільно рухається до співпраці з Україною по ЄЗК. Виглядає таким чином, що є питання, де єврочиновники безпосередньо проявляють зацікавленість у співпраці – наприклад, по водню. А є напрями, на мою суб’єктивну думку, де зусилля України сприймаються як рух, який робити зарано. 

Базово Євросоюз дивиться на Україну значно ширше, і не тільки в контексті ЄЗК.  Для ЄС Україна є партнером, сусідом, і зараз основні заяви стосуються питань демократизації, судової реформи, боротьби з корупцією.

Щоб розуміти ситуацію, важливо подивитись очима ЄС на Україну в цілому – який пейзаж вони бачать за вікном.  А вони бачать не тільки нас, а все довкола. І там ЄЗК, наші кроки і бажання приєднатися – це невелика частина загальної картини, де на сьогоднішній день переважають їх політичні та безпекові пріоритети.

Вважаю, що Україна активно працює над ЄЗК. Звичайно, треба продовжувати і, головне, шукати взаємні інтереси для співпраці. Бо так буває, що ініціативи України залишаються без відгуку.

А які українські  ініціативи щодо ЄЗК «не помітили» в ЄС?

- На мою думку, влітку 2020 року ми зробили дуже серйозну пропозицію – запропонували ЄС розробити спільну дорожню карту щодо залучення України до реалізації завдань «зеленого курсу». На жаль, нині ані в публічній сфері, ані по своїх каналах я не маю інформації про відгуки чи проявів ентузіазму з боку ЄС погодити нашу дорожню карту.

Це приклад того, як в Україні зробили величезну роботу, під час якої проходили консультації з регіональним бізнесом та міністерствами, були сформовані позиції, знайдено точки співпраці, пропрацьовано кожен напрям ЄЗК. Проте це не знайшло резонансу і по сьогоднішній день.

Тому треба робити по іншому, щоб цей процес був більш живим, динамічним і практичним. Ми маємо постійно підтримувати їх інтерес, і представити такі напрацювання, які зможуть зацікавити конкретикою.

Наскільки Україна активна в просуванні «зеленого курсу» серед країн-сусідів ЄС?

- Насправді серед всіх країн за східним кордоном Євросоюзу ми докладаємо найбільше зусиль у просуванні «зеленого курсу». За моєю інформацією, у наших сусідів – Молдові, Білорусі, асоційованих країнах Кавказу – в суспільстві навіть немає цього дискурсу.

Якщо порівнювати, як це зараз модно, з чемпіонатом Європи по футболу, то наш уряд пробіг за сім місяців значний кілометраж, в той час, коли інші країни просто сиділи на лаві запасних.

Створено як мінімум два інституційні органи – міжвідомча група  по ЄЗК і окрема координаційна група по СВАМ (ред. Carbon Border Adjustment mechanism), яка розробила пропозиції щодо прикордонного коригування вуглецевого імпорту.

Це означає, що наш уряд робить реальні кроки. Процес йде, наші представники їздили в Брюссель, мали перемовини з групами, що займаються митами та спеціалістами, які розробляють карбоновий механізм. Я вважаю, що зусиль докладається немало.

Як ви прокоментуєте надії представників українського бізнесу на спеціальні умови по СВАМ?

- Те, що наш бізнес завжди хоче мати спеціальні умови і в країні, і в світі – це зрозуміло. Тому що всі ці спеціальні умови спрямовані на те, щоб більше заробити. Я уже  жартував з цього приводу: єдиний спосіб отримати нам спеціальні умови по СВАМ – це прикинутися малою острівною державою.

Бо такі винятки  стосуються  саме найменш розвинених острівних держав. І тут є дві причини: по-перше, їх це мало зачіпає в принципі. Я маю на увазі карбоновий податок (чи мито). По-друге,  вони найбільш вразливі і за станом економічного розвитку, і за наслідками зміни клімату.

Є загальна логіка Паризької угоди в тому, як розділяють країни.

А ми, з одного боку, хочемо бути і залишаємося в спеціальній групі додатку 1, серед розвинених країн з перехідною економікою, а з другого – говоримо про особливі умови для себе.  

Щоб отримувати спеціальні умови, треба і бути спеціальною країною. А ми залишаємося в межах першого додатку. І пов’язано це, в першу чергу, з процесом зміни клімату, який викликано базовим накопиченням парникових газів.  Ми туди свій внесок, в поганому розумінні цього слова, вже зробили в 70-90 роки ХХ століття у вигляді парникових газів, які тоді повикидали. Ми були великою частиною проблем, і досі залишаємося, не дивлячись на те, що з 90-х років скоротили викиди. А за це треба платити.

Тому, я вважаю, що домовитися про якісь спеціальні умови по СВАМ не вийде. Можливо, будуть якісь зачіпки через наявність Угоди про Асоціацію з ЄС, зокрема в її торгівельній частині. Це те, що нас відрізняє від інших країн. Але ми теж не єдині, хто має зону вільної торгівлі з ЄС. Угода, у свою чергу, відсилає на загальні правила Світової організації торгівлі (СОТ).

Були надії, коли в Єврокомісії минулого року формально запропонували ідею СВАМ. Під час консультацій у первинному документі  оцінки впливу цього інструменту, було зазначено, що механізм СВАМ буде враховувати рівень амбіцій держави. І тут була зачіпка для України, яка означала, що наші амбіції – це скорочення викидів. Тоді нам давали точку входу.

Але зараз мова йде, що підхід буде не до держав, а для компаній. А це означає, що рівень амбіцій країни не має значення. Крім того, я не бачу жодних меседжів з боку ЄС, що можуть бути застосовані будь-які винятки. Але у липні побачимо, може, я і помиляюсь. Наразі таких передумов немає.

На мою думку, ЄС зараз докладає всіх зусиль, щоб механізм СВАМ  повністю відповідав правилам СОТ. Бо диференціювати країни за якимось іншими принципами буде грубим порушенням СОТ. Отже наразі таргетують виробників, а не окремі держави, щоб не було дискримінації країн.

Яким, на ваш погляд, має бути рівень екологічного податку?

- В країнах Європи екологічні податки є всюди, і вони доволі високі. Але напряму порівнювати податки в різних країнах некоректно. Варто розуміти, що система  екологічного оподаткування включає різні складові в кожній країні.

Наш екологічний податок на викиди наразі мізерний – 10 грн за тонну викидів СО2. Якщо говорити в контексті ЄЗК – це нічого, бо в ЄС він коливається в межах 40-50 євро за тонну. 

При цьому я не можу назвати цифру необхідного екологічного податку для України. Це вимагає складного макроекономічного моделювання. Наскільки мені відомо, в Україні  є наміри таке провести, але це доволі дорога процедура. В Європі таке моделювання здатні зробити усього кілька компаній.  

Важливо, щоб наші політики, які ініціюють зміни екоподатку, виходили не з політичними заявами та дебатами, а орієнтувались тільки на розрахунки та розуміли наслідки. 

Хоча, як можна моделювати його сьогодні в умовах жорсткого адміністративного обмеження цін у тарифі на транспортування та виробництво електроенергії, я слабо собі уявляю. Це складне питання, особливо поки у нас немає ринкової економіки. 

Сьогодні податок не несе ніякого екологічного навантаження, він відіграє виключно фіскальну роль, це більше наповнення бюджету. Для того, щоб він ніс екологічне навантаження, його розмір має бути таким, щоб стимулювати підприємство вирішувати, що вигідніше: вкласти гроші в модернізацію і платити менше податку чи і далі платити за більші викиди, забруднюючи довкілля. Можливо СВАМ буде нас спонукати до більш ринкових відносин.

Як виглядатиме новий порядок митного контролю?

- Цей податок буде розраховуватися в залежності від того, скільки вуглецю було викинуто при виробництві продукту, включаючи всі рівні та етапи.

Наприклад, щодо ставки вуглецевого мита по електроенергії є два варіанти – це може бути середній показник по енергосистемі або ставка коригуватиметься для кожного конкретного експортера, якщо той має прямі контракти на постачання «зеленої» енергії з ВДЕ. 

Коли товар потрапить в ЄС, будуть перевіряти, як порахували (за певною методологією) скільки вуглецю було викинуто під час його виробництва. Далі дивитимуться, скільки податків сплачено в Україні, а скільки складає середня ціна в Європі на системному ринку торгівлі викидами. І оцю різницю експортер має сплатити раз на рік. 

Прогнозую, що для наших експортерів хімічної продукції, цементу, сталі, чавуну тощо тарифна ставка вийде просто шалена. Тому цей розмір дуже вдарить по тим виробникам, які спричиняють значні викиди вуглецю.

На мою думку, з 2023 року ще не буде повноцінного запровадження СВАМ, можливо буде ще 2-3 роки перехідного періоду. Однозначно, навіть з перехідного періоду для експортерів розпочнуться серйозні адміністративні проблеми.

Бо кожен імпортер в ЄС повинен отримувати спеціальний дозвіл, він має бути сертифікованим. Утвориться додаткова прокладка, формуватиметься новий ринок фінансових послуг, можливо умовних митних брокерів, які будуть забирати цей товар і проводити його через механізм СВАМ. 

Хто має платити за екологізацію промисловості?

- Це не вирішення простої задачі, чиїм же коштом має проводитись екологізація економіки. Дуже скоро виробники самі будуть змушені вкладати більше інвестицій в модернізацію свого виробництва або шукати інші ринки.

Чи має держава допомагати екологізувати підприємства – складне питання. Зі свого боку, я не бачу сенсу, щоб платники податків вливали гроші тільки тому, що бізнес хоче більше заробляти.

Бо питання в тому, що власник і надалі хоче експортувати свій товар, вироблений на «брудному» виробництві. Сьогодні важко зрозуміти, як вплине вуглецевий податок на виробників сталі, цементу чи мінеральних добрив. Чи СВАМ просто зменшить їхню дохідність, чи він зробить це виробництво невигідним.

Якщо податок просто зменшить дохідність, це не має бути проблемою платника податків. Зрештою – як і уряду. Це також не означає, що коли ЄС на кордоні забиратиме у виробника 50 євро за тонну викидів СО2 – мова йде приблизно про такі цифри – то уряд має повертати йому ці 50 євро з наших з вами коштів. Це також нечесно.

Тому, я вважаю, що модернізація має відбуватися виключно коштом власників бізнесів. Держава може підтримувати тільки такі напрямки, як R&D (ред. – дослідження і розвиток) та інновації.

Я вважаю справедливим, якщо держава допоможе, наприклад, у розробці технологій з електролізу, щоб розвивати вітчизняне виробництво водню. Це буде справедливо на етапі наукових розробок. А коли компанії вже починають будувати, купувати обладнання, розпочинають виробництво, тут держава не повинна втручатися. Бо це вже чистий бізнес.

Які основні напрями співпраці у рамках ЄЗК можуть бути перспективними для України?

- Наш аналітичний центр розробив документ «Картування стратегічних цілей України та ЄС у контексті Європейського зеленого курсу: вектори розвитку та флагманські ініціативи (2021)».

У якості  флагманських ініціатив, в першу чергу, ми визначали і аналізували напрями співпраці, які цікаві та взаємовигідні одночасно для України та Європейського Союзу. Тому ми в контексті ЄЗК виявили первинний набір ініціатив, спільний для двох сторін

Такі ініціативи ми ідентифікували у кожній сфері ЄЗК – відходи, енергетика, енергоефективність, зміна клімату, транспорт, енергоефективність тощо. Є низка флагманських ініціатив, яка стосуються рівня громад і міст. Вони різні за напрямами, але їх об’єднує те, що цей локальний рівень може бути вигідним для нас і ЄС. У нас теж є досвід, яким ми можемо поділитись з європейськими громадами. 

Ми живемо на одному континенті, тож те, що відбувається за сусідніми кордонами, впливає на всіх нас. Наприклад, як ми управляємо стічними водами у прикордонній зоні або який транспорт використовуємо. Якщо ми на рівні міста закуповуємо електробуси у Польщі без шкідливих викидів, то це вигідно і їм, і нам. І щоб це «зелене» мислення відбувалося, ми маємо співпрацювати на рівні громад.

Ще одна європейська ініціатива Баугауз, де європейські інженери, архітектори шукають нові цікаві рішення для міст. Наші фахівці також можуть бути частиною цього процесу. Це рівень не держави, і не міністерства або президента. Це рівень людей, спеціалістів, громад. 

Є гарні ініціативи на рівні держави: не ми їх придумали, але вважаємо перспективними. Це водень і те, що називається зараз архітектурою кліматичного врядування. Це також цікаво і Україні, і ЄС.

Наразі ми активно просуваємо питання, які в Україні чомусь постійно замовчуються – я маю на увазі охорону біорізноманіття, живої природи тощо. Я вважаю, що Україна повинна стати частиною мережі охоронюваних територій Natura 2000

Ми можемо створити український  кластер. Європі це вигідно, якщо вони щирі в заявленому прагненні оберігати перелітних птахів. Бо як без України це робити в Європі? У нас є дельта Дунаю, Чорне море і велика кількість птахів, які  щороку летять через територію України. Формування українського кластеру Natura 2000 – це приклад ініціативи з можливістю реальної точкової інтеграції, поле для спільної діяльності.

Нас в Євросоюз не беруть, але є точки, де ми можемо вже зараз стати частиною цього об’єднання. Як, наприклад, зараз ми готуємось до об’єднання наших енергосистем. Але це реально і в сфері природи. Це теж має функціонувати за європейськими правилами. Я думаю, що пошук таких точок дуже важливий для сьогоднішньої європейської інтеграції.

Як би ви пояснили нашим читачам, навіщо Україні Європейський зелений курс?

- Навіщо нам ЄЗК? Напевно кожен, хто читав в дитинстві фантастику, уявляв футуристичне Місто майбутнього, де все влаштовано інакше.

Так от Євросоюз хоче в наступні 20-30 років побудувати нову реальність. Це має стати дійсно іншим суспільством – від початку і до кінця. Від того, що вони їдять, як вони це вирощують, де вони беруть ресурси, електроенергію, до впровадження діджиталізації. 

Європейський зелений курс – це надзвичайно амбітна з візійної точки зору програма. І якщо країнам Євросоюзу це вдасться, через 20-30 років ми побачимо іншу реальність.

Тому, якщо ми хочемо бути частиною нової Європи, то нам ЄЗК потрібен. Питання не лише у скороченні викидів та досягненні кліматичній нейтральності, це питання інших технологій та способу життя. Без «зеленого» курсу цей технологічний і цивілізаційний розрив не буде подоланий.

Ми можемо обкластися мурами та сказати «це не для нас, бо моя мама так жила, і моя баба так жила». І тоді питання розвитку технологій не буде подолано. 

Але Україні треба рухатися, ми не будемо вічно експлуатувати ту інфраструктуру ще 70-х років, що в нас є. Це ніби ми живемо за часів панщини з бричками, конями й сапками, а через кордон від нас вже відбувається промислова революція 60-х років і ракети літають у космос.

Коли Урсула фон дер Ляєн, президент Європейської комісії, в грудні 2019 року представляла Європейський «зелений» курс, вона сказала: «Це наш момент людини на Місяці». Так вона порівняла історичність моменту прийняття ЄЗК з таким великим викликом, як висадка у 60-ті роки астронавтів США на місячну поверхню.

Євросоюз презентує іншу цивілізацію, яку більше у світі ніхто не пропонує. 

В цьому контексті хочу прокоментувати впровадження механізму карбонового коригування. Економіка ЄС стає вразливою в цей момент перетворення з гусені в метелика. Таким чином країни Євросоюзу хочуть захистити себе в період переходу до кліматично нейтральної економіки. 

Тому я вважаю зрозумілим, що країни ЄС, маючи високі податки на викиди CO2, приймають рішення захищати свої ринки від недобросовісної конкуренції з торговими партнерами. І не стільки від українського експорту, скільки від основних торгових партнерів з більші значними обсягами, таких як РФ та Китай.

Лариса Білозерова, спеціально для "Української енергетики"

 


 index 280%d1%85360 web