У цій частині мова йтиме про глобальні питання: про світові тенденції у сфері видобутку газу, про державну політику щодо розробки надр, а також про власне українські виклики: конкурси на укладення угоди про розподіл вуглеводнів, законодавчі стимули для підтримки галузі у кризові часи.

Першу частину інтерв’ю, що стосувалася шельфової ділянки “Дельфін”, можна почитати тут.

Інвестпроєкти з газовидобутку будуть знову цікаві інвесторам, коли підвищиться ділова активність у світі

 

- Як світова криза позначилася на видобутку вуглеводнів?

Пандемія Covid-19, пов'язана з нею економічна криза, разом із рекордним падінням цін на вуглеводні завдали жорсткого удару по нафтогазовидобувній індустрії не тільки в Україні, але й у світі. Ми бачимо негативну тенденцію, коли провідні міжнародні компанії несуть багатомільярдні збитки. Україна, будучи інтегрованою у загальний ринок видобутку, не є виключенням з цього правила. І «Укргазвидобування», і приватні компанії зіштовхнулися з кризою і вже оптимізували свої виробничі проєкти. Зрозуміло, що всі, в першу чергу, дивляться на економіку. На сьогодні ми спостерігаємо падіння газовидобутку, зниження зацікавленості на сервісному ринку: буріння свердловин, проведення капітальних ремонтів.

Тобто, активність в галузі, на жаль, падає – це відповідає світовій тенденції.

- Наскільки тривалим у часі буде вплив кризи на сектор?

Тут дуже важко прогнозувати. Невідомо, коли закінчиться пандемія і які наслідки вона завдасть економіці. Багато країн і зараз продовжують дію карантинних обмежень. Це, відповідно, впливає і на попит, і на видобуток. Ми сподіваємося, що вже в кінці цього року ділова активність почне відновлюватися і на початку наступного побачимо підвищення цін на вуглеводні і зацікавленість інвесторів у нових проєктах. 

- Тим часом, Європа заявляє про плани поступово відмовлятися від проєктів традиційної енергетики…

В Європі є тенденції до розвитку «зеленої» енергетики. Мені подобається  приклад Німеччини, яка є флагманом, і багато країн її наслідують. В першу чергу вони планують відмовитися від вугілля, який є найбільш забруднюючим ресурсом для довкілля.  І планують це зробити до 2038 року. Відповідно, скорочення використання вугілля призведе до більшого попиту на газ. Тож не думаю, що найближчими роками ЄС зможе відмовитися від блакитного палива. 

- Чи є у Європи прийнятна альтернатива газу з Росії?

Так, і це – розвиток LNG-терміналів. Ми бачимо, що частка Газпрому падає. Два роки тому Росія постачала 40% газу до Європи, тепер ця частка зменшилася до 25%. Тобто, російський газ заміщується поставками з США та Катару. Україна також імпортує газ з Європи, у тому числі, з Польщі, яка отримує його через LNG-термінали у Балтійських країнах. На жаль, у нас свого терміналу немає, і ця історія уже тягнеться 20 років. Це поки що залишилося тільки проєктом на папері.

Газовидобуток в Україні тримається за рахунок інвестиційних проектів минулих років

 

- Якщо оцінювати вплив кризи на сектор видобутку вуглеводнів у нашій державі, то хто більше постраждав: приватний сектор чи державне «Укргазвидобування»?

Можу сказати, що внаслідок кризи найбільше постраждала Україна. Усі без виключення підприємства на ринку скоротили свої інвестиційні проєкти, а без цього неможливо ні підвищити, ні навіть зберегти видобуток на тому рівні, що був.  Це яскраво демонструють цифри. За останні 8 місяців галузь зайшла у стагнацію, газовидобування впало на 3%. І, на жаль, цей тренд йде до подальшого зниження. 

Як показує наша аналітика, ті компанії, які наразі зберігають рівень видобутку на рівні минулого року або трохи його підвищують, роблять це за рахунок інвестиційних проєктів минулих років.

Зокрема, завдяки впровадженню стимулюючої ренти для буріння нових газових свердловин,  яка почала діяти з 1 січня 2018 року. Тобто, нові свердловини бурилися у минулі роки, а зараз нові проєкти ніхто не розпочинає. І є велика імовірність, що наступного року стагнація і падіння видобутку посиляться. 

- Коронавірус лише поглибив кризові явища, але почалися вони зі зниження цін на ринку…

Тенденція до зменшення видобутку розпочалася в другій половині 2019 року. Це в першу чергу було пов’язане із падінням цін на вуглеводні – вони скоротилися на 40%, що особливо вдарило по комерційному сегменту. Крім того, УГВ переглянуло свою програму, скоротивши свої інвестиційні плани щодо буріння нових свердловин. У компанії вирішили підходити до цього процесу більш вибірково.  

На додачу до цього в Європі в цей час відбулося перенасичення сховищ газом: LNG зі Сполучених Штатів Америки та з Катару, а також газом, що експортувався Газпромом. Вся Європа готувалася до кризової ситуації – зупинки транзиту. 

Тепла зима та величезна кількість газу у сховищах знизили градус напруги, але й призвели до того, що попит на вуглеводні знизився. А Covid-19 ще більше погіршили ситуацію: нафтогазовидобувна  індустрія відчула такий удар, якого не відчувала ніколи раніше. 

Тому минулий рік у плані цінових тенденцій унікальний. Як правило, влітку газ дешевшає,  взимку – дорожчає. У 2019 році сталося навпаки. Цінова крива пішла вниз, починаючи з березня, а взимку ціни були нижчими, ніж влітку. Можна сказати, що деякі компанії, які займаються торгівлею газом, недоотримали дохід.

- У тому числі, «Нафтогаз»?

Цілком можливо. 

- А Україні потрібен свій LNG-термінал?

На мою думку, диверсифікація поставок є важливим етапом для забезпечення максимальної енергетичної безпеки. LNG-термінал на півдні України був би позитивним кейсом – особливо, враховуючи, наскільки у нас розвинена інфраструктура. Це був би гарний сигнал, що ми піклуємося про свою енергетичну безпеку. 

Інвестори УРП опинилися в зоні невизначеності

 

- Яка наразі доля конкурсів на укладання угод про розподіл вуглеводнів на дев’яти ділянках, переможців яких обрали ще рік тому?

Ситуація зовсім не втішна і є великий ризик, що угоди можуть бути не підписані у відведений термін. 

Торік 9 інвесторів-переможців зобов’язалися інвестувати в розробку українських надр  щонайменше 450 млн дол, а за оптимістичним сценарієм ця цифра може досягти  1,5 млрд дол. Державі залишилося провести з ними перемовини та підписати угоди. Для спрощення та пришвидшення процесу на законодавчому рівні було врегульовано кілька важливих питань: прибрано обов’язкове проведення оцінки впливу на довкілля на тексти угод, а також погодження облрад на підписання. 

Але як бачимо, станом на вересень жодна з угод не підписана, а одна з компаній вже навіть вийшла з переговорного процесу. Усі інвестори - в зоні невизначеності. Міжвідомча Комісія з організації укладення та виконання угод, яка є відповідальною за весь процес та має бути його локомотивом, не засідала з кінця червня, крім того компаніям не надані чіткі коментарі й аргументація щодо доопрацьованих проєктів угод. 

Складається враження, що держава просто не зацікавлена у тому, щоб інвестори вкладали кошти у розробку українських надр. І це зважаючи на той факт, що за даними НБУ чистий відтік прямих іноземних інвестицій з України в першому кварталі сягнув майже $1,6 млрд. 

На мою думку, якщо протягом найближчого часу держава не вдасться до радикальних кроків і не узгодить тексти угод,  є ризик, що проєкти проваляться, бо їх просто технічно не встигнуть підписати. Нагадаю, що остаточний термін спливає 12 січня 2021 року. І наступного шансу для його продовження, як це було зроблено влітку, в України немає. 

- Хто блокує підписання УРП?

Ми не можемо казати про якісь особистості. Це комплексне питання. Держава просто не приділяє належної уваги до цих проєктів. І часу для фіналізації процесу залишилося зовсім мало. 

- А що зараз відбувається з другим конкурсом, за трьома ділянками?

Якщо говорити про другу хвилю конкурсів, там переможцями стали дві європейські компанії: британська York Energy та енергетичний холдинг EPH (Nafta). Наскільки мені відомо, там ситуація ще більш складна. На сьогодні немає текстів угод, перемовини з інвесторами не проводяться. І оскільки уже пройшло півроку, а ніякого руху немає, то є ризик, що і ці угоди можуть закінчитися нічим. 

Це сильно вдарить по іміджу України на міжнародній арені.  Бо не підписати жодної УРП на суходолі – це історія величезного провалу для країни. Як ми зможемо оголошувати конкурс на шельфі і чим зможемо привабити іноземного інвестора? 

Правила ринку мають бути однаковими для усіх компаній, незалежно від їх форми власності

 

- Попередній керівник газового напрямку «Нафтогазу» Андрій Фаворов у лютому представив програму «Тризуб». Чи продовжує держкомпанія дотримуватися її принципів після звільнення Фаворова?

Наразі компанія продовжує цю програму. Жодних офіційних заяв, що вони її припиняють, як мені відомо, не було. У дивізіоні обережно підходить до буріння нових свердловин, але зацікавлені у розробці діючих родовищ,  пошуку складних нетрадиційних покладів вуглеводнів, а також проявляють інтерес до освоєння шельфу. Нещодавно ними було створено Експертну раду, яка долучиться до розробки стратегії “Нафтогазу” зі збільшення запасів газу і програми з розвідки та видобування. 

- Чи має держава надавати якісь преференції державним компаніям?

Ми вважаємо, що правила мають бути єдиними для всіх. У нас має бути спільна мета та спільний ринок для усіх компаній, незалежно від їхньої форми власності.

Держава підтримувала цю ідею, починаючи з 2015 року, коли були скасовані преференції на отримання спецдозволів державними компаніями – раніше, як відомо, ліцензії видавалися їм без конкурсів. Наразі у нас встановлені прозорі та єдині правила. Рівність породжує конкуренцію, а конкуренція – розвиток.

- А якщо говорити про конкуренцію, то чи мають приватні компанії мати доступ до газу "Укргазвидобування"?

Це питання треба вирішувати на рівні уряду, який є єдиним акціонером "Нафтогазу". Вони мають визначити, яким чином розвиватиметься ринок. 

- Чи може ситуація розвиватися таким чином, що Україні буде вигідніше імпортувати газ, ніж вкладатися у власний видобуток?

Видобування вуглеводнів, на відміну від трейдингу, це суттєвий мультиплікатор. Одна гривня, яка вкладена у видобуток, залучає понад три гривні в українську економіку. Нафтогазовидобувна індустрія – основний наповнювач державного бюджету. Податки, які сплачують компанії, сягають понад 75 млрд грн на рік.

Крім того, ми другі у Європі за доведеними запасами природного газу. Гріх ними не скористатися, якщо вони у нас під ногами. Та й загалом, якщо дивитися масштабно, розвиток власного газовидобутку – це зміцнення енергетичної безпеки країни. 

Багато разів ми стикалися із ситуацією, коли ресурс був дуже дешевий - наприклад, у 90-ті роки, тоді видобуток не розвивався, а падав. Через деякий час ми були змушені імпортувати газ за величезною ціною. Державні компанії через це несли збитки. Тому, на наше переконання, якщо галузь не буде розвиватися, ми будемо ставати ще більш енергетично залежними. 

- Тобто, якщо зараз зробити ставку на імпорт, то наслідки нас наздоженуть потім…

Так, є величезні ризики для цього і минулий досвід це підтверджує. Для нашої держави важливо бути енергетично захищеними від будь-яких коливань. Україна має великий потенціал для нарощення газовидобутку, державі необхідно це стимулювати. 

- Якщо казати про діяльність держави у сфері газовидобутку, то як ви оцінюєте оновлену Службу геології та надр?

Ми оцінюємо роботу Держгеонадр позитивно. Це ґрунтується на об'єктивних фактах. Електронні аукціони, що проводяться Державною службою геології та надр, показують хороші результати і мають бути продовжені. Останній приклад – торги на  Будищансько-Чутівську ділянку. При стартовій ціні в 81 млн грн ціна виросла до 650,5 млн грн. Це була запекла, конкурентна боротьба, компанії торгувалися, не знаючи, хто їх супротивник. 

І хоча ми бачимо, що інвестори з обережністю ставляться до нових проєктів, але цікаві лоти і перспективні ділянки знаходитимуть своїх покупців серед вітчизняних інвесторів і, можливо, навіть міжнародних. Переговори з ними показують, що іноземні інвестори зацікавлені у розробці українських надр, навіть не зважаючи на певну цінову кон’юнктуру. 

Великим плюсом є те, що не лише нафтогазові спецдозволи продають на електронних аукціонах. Абсолютно усі ліцензії, незважаючи на види корисних копалин, Служба реалізовує через ProZorro.Продажі. Ніхто не може вплинути на те, хто прийде на аукціон та за скільки буде продано ділянку. Про прозорість цієї процедури свідчить той факт,що не всі спецдозоли знаходять своїх власників. 

Ми бачимо, що Держгеонадра постійно вдосконалюється. Гарним прикладом є створення «Єдиного вікна» - сервісу, який надає консультації надрокористувачам перед поданням документів. На онлайн-платформі «Інвестиційний атлас надрокористувача» виставлені перспективні ділянки для розробки корисних копалин по всій країні. Інвестор може подивитися, які площі є вільними та  номінувати їх на аукціон. Ринок з нетерпінням очікує на запуск електронного кабінету надрокористувача. 

Можу сказати, що Служба вдало ліквідовує той корупційний шлейф, який був раніше і з яким вона постійно асоціювалася. Регулятор став відкритим для надрокористувачів, що не може не тішити. 

- Які законодавчі ініціативи допоможуть галузі пережити кризу?

Ще навесні Асоціація звернулася до Президента, уряду та народних депутатів із закликом підтримати вітчизняну газовидобувну індустрію. В першу чергу, ми говоримо, про податкові стимули для продовження інвестиційної діяльності в секторі. Вони жодним чином не вплинуть на державний бюджет, навпаки – це будуть нові інвестиції. 

Як це працює у світі? Провідні видобувні країни такі як Канада, США, Норвегія не чекають, поки галузь почне стагнувати, а видобуток падати, вони діють на випередження. У Норвегії, приміром, надано податкові стимули, щоб компанії могли інвестувати у буріння та розробку нових площ. Запроваджені навесні заходи вже дали позитивні результати: ряд компаній поновили свої проєкти, які були зупинені через пандемію та рекордне падіння цін. 

Українська нафтогазовидобувна індустрія досі не отримала жодної підтримки від держави. Ми говоримо про 4 першочергові кроки. Перше – це стимули інвестувати у розконсервацію свердловин, які на сьогодні ліквідовані. Таких в Україні понад 3 тисячі. Якщо в компаній буде стимул їх ремонтувати і відновлювати, тобто рента для видобутку 12% і 6% залежно від глибини залягання покладів, то в України з’явиться серйозний ресурс для збільшення газовидобутку.

Друге – потрібно стимулювати видобування важковидобувних та нетрадиційних покладів вуглеводнів. Зараз – це комерційно невигідно, адже потребує величезних  коштів і застосування найновіших технологій. Видобуток таких вуглеводнів дозволить відродити родовища, які перебувають на завершальній стадії розробки та виснажені на понад 75%.

Третє – по аналогії із стимулюючим режимом для буріння нових газових свердловин потрібно запроваджувати таку ж ренту для видобутку нафти і конденсату. 

І четверте, що зараз є чи не найголовнішим для інвесторів – стабільність податкової політики. Тобто стимулюючий режим для нових інвестицій має бути продовжено з 5 до 10 років. Водночас, вже давно на часі комплексний перегляд ставок оподаткування видобутку вуглеводнів в Україні і уніфікація їх із середньоєвропейськими. 

Галузь очікує, що уряд та народні депутати підтримають  бюджетоутворюючу  індустрію і не допустять такого сценарію, коли Україна втратить власне газовидобування. 

Руслана Чечуліна спеціально для "Української енергетики"