Наміри уряду відтермінувати введення ековимог навряд чи отримають підтримку ЄС
Нещодавно Міністерство енергетики відновило роботу над впровадженням Національного плану скорочення викидів від великих спалювальних установок (НПСВ), однак незабаром запропонувало перенести його впровадження
Історія розроблення відповідного законодавства розпочалась ще у 2011 році, коли Україна приєдналась до Енергетичного Співтовариства. Одним із зобов’язань було впровадження директиви, що регулює викиди великих спалювальних установок, у тому числі ТЕС та ТЕЦ. Спочатку Україна мала імплементувати Директиву 2001/80/ЄС до 1 січня 2018 року, проте прогрес був майже відсутній. Згодом в ЄС прийняли Директиву 2010/75/ЄС із більш суворими вимогами. Пункт про нову директиву був включений до Угоди про асоціацію між Україною та ЄС із строком імплементації до 1 вересня 2019 року (2 роки з дати набрання чинності УА).
Таким чином, уряду на різних етапах потрібно було запроваджувати обидва регулювання, з різними кінцевими термінами. Де-юре Україна імплементувала першу директиву (2001/80/ЄC), але фактично цього не сталося, оскільки процес вимагав би великих затрат з боку промисловості, а також державної підтримки бізнесу. Розуміючи, що він не встигне виконати вимоги до 1 січня 2018 р., уряд у результаті переговорів із європейською стороною домовився пропустити виконання вимог цього регулювання, одразу перейшовши до більш пізньої директиви із вищими стандартами (2010/75/ЄС). Коли у 2013 році Рада Міністрів Енергетичного Співтовариства дозволила розробляти національні плани скорочення викидів замість введення граничних значень викидів для кожної установки, Україна скористалась цією опцією. Через те, що майже всі великі теплові електростанції і електроцентралі не були готові до такої дорогої модернізації, виконати вимоги у той же строк, що і країни ЄС, не видавалось можливим.
Хоча у 2017 році Кабмін прийняв НПСВ, з того часу майже нічого не було зроблено, щоб він запрацював. З одного боку, кінцеві цілі плану є досить високою планкою. Однак, на їх досягнення виділяється чимало часу – згідно з документом, у період з 2018 по 2028 рр. викиди SO2 повинні знизитись у 20 разів, а пилу – у 40 разів, у той час як емісії NOx мають впасти у 3,5 рази до кінця 2033 р. Проте, прописавши вимоги, які мають виконуватись установками, законодавством не були передбачені джерела фінансування їх модернізації, що й поставило на паузу втілення плану. Обсяг необхідних коштів оцінюється у 4,13 млрд євро.
Невиконання великими спалювальними установками встановлених вимог означає необхідність припинення їх діяльності. Звичайно, опція закриття усіх таких об’єктів не є життєздатною та не розглядається урядом. Для сфери виробництва електроенергії це створить ризики порушення стабільності роботи енергетичної системи, особливо у контексті процесу приєднання до ENTSO-E. ТЕС та ТЕЦ становлять вагому частку у загальній генерації – близько третини всього обсягу на вересень 2020 р. На відміну від АЕС чи генерації з відновлюваних джерел, теплові електростанції є важливими для балансування енергосистеми. Швидко замістити їх не вийде, адже конкурси на будівництво нових високоманеврових потужностей та систем зберігання енергії поки навіть не оголошені. Тому необхідно забезпечити вчасну модернізацію або виведення з експлуатації ТЕС і ТЕЦ, але такі заходи мають бути заздалегідь спланованими.
Проте уряд вирішив піти простим шляхом і знову відтермінувати впровадження європейських норм. У жовтні 2015 року Міністерська рада Енергетичного Співтовариства вже приймала рішення про перенесення термінів імплементації Україною Директиви 2010/75/ЄС. У липні 2019 року Кабмін схвалив зміни до додатків НПСВ, якими серед іншого були перенесені строки виконання екологічних заходів для ТЕС. Як стверджували представники галузі, збереження НПСВ у тодішній редакції призвело би до вимушеної зупинки 22 енергоблоків у 2020-2025 рр., дефіцит електроенергії та загрозу енергетичній безпеці.
Схожими аргументами уряд оперує і зараз. У вересні 2020 р. Міненерго звернулось до Енергетичного Співтовариства з проханням перенести впровадження положень плану на п’ять років. За словами замміністра Максима Немчинова, відомство працює над встановленням адекватних строків реалізації НПСВ, актуалізацією переліку установок (з урахуванням проведеної модернізації або реконструкції, а також зміни енергобалансу), розробкою механізмів фінансування, переговорами з міжнародними партнерами та учасниками ринку.
Втім, враховуючи попередню динаміку, є підстави вважати, що у роботі Міненерго більше уваги приділятиметься відтермінуванню строків, ніж пошуку ресурсів на переоснащення. Директор Секретаріату Енергетичного Співтовариства Янез Копач поставився до таких намірів уряду досить скептично, пообіцявши передати пропозицію України Єврокомісії, але зазначивши, що довести її доцільність буде складно. Адже ЄС націлений на посилення вектору високих екологічних стандартів у рамках Європейського зеленого курсу (ЄЗК). Більш того, ЄС очікує, що Україна стане важливим партнером у впровадженні ЄЗК та буде й надалі гармонізувати своє законодавство з оновленим європейським, не кажучи вже про зобов’язання, що тягнуться з попередніх періодів.
Варто зазначити, що впровадження вимог до спалювальних установок є складним і тривалим процесом, на який треба виділити щонайменше 10-15 років. Якщо відтермінувати імплементацію НПСВ ще на п’ять років, це означатиме, що вугільна генерація буде повністю відповідати екологічним вимогам не раніше 2040 р. До того ж, зниження рівнів промислового забруднення стосується не тільки виконання міжнародних зобов’язань та євроінтеграції, а й здоров’я українців. Підвищення екологічних стандартів – це в першу чергу має бути інтерес самої України, а не її закордонних партнерів.
Тому наразі уряду вкрай важливо перейти до рішучих кроків з пошуку джерел фінансування модернізації та переоснащення відповідних установок, у відповідності до НПСВ. Серед фінансових рішень можуть бути включення частини витрат на переоснащення у тариф на електроенергію за умови відміни ПСО, бюджетна підтримка, кредити міжнародних фінансових інституцій та кошти власників установок.
Можливо, ЄС пішов би назустріч Україні і подовжив терміни реалізації зобов’язань. Але для цього недостатньо буде продемонструвати наміри діяти, необхідно почати діяти. Якщо ж через певний час після початку виконання НПСВ – наприклад, п’ять років – буде зрозуміло, що промисловість не виконує його у встановлені терміни, тоді можна буде говорити про перегляд дедлайнів. Відкладання реалізації плану – це найбільш інертний шлях, який не усуне наявні проблеми, а лише перенесе прийняття рішень на потім.
Дарина Кулага, молодший аналітик DiXi Group
