Переломний момент. Як Канада змінює газовий ринок
Нові експортери вступають у гру, а Росія шукає вихід
Після кількох років дефіциту газу, спричиненого різкими обмеженнями експорту з боку Росії, на глобальному ринку зʼявляються перші ознаки нового явища – надлишку пропозиції. Поворотною подією стали дебютні постачання зрідженого газу з проєкту LNG Canada, які відбулися 29 червня.
«Українська енергетика» розібралася в перспективах Канади на газовому ринку, особливостях її конкуренції із США, які наразі є найбільшим експортером ЗПГ в світі, а також дізналася про тренди, що визначають майбутнє газової індустрії.
Другий шанс
LNG Canada - це спільне підприємство англо-нідерландської корпорації Shell (40%), малазійської Petronas (25%), китайської PetroChina (15%), японської Mitsubishi Corporation (15%) і південнокорейської Korea Gas (5%). Загальний обсяг інвестицій в цей проєкт (завод із виробництва ЗПГ, порт і трубопровідну інфраструктуру) оцінюється в $40 млрд. Його називають найбільшою приватною інвестицією в історії Канади.
Завод побудований в канадській провінції Британська Колубмія. Його потужність наразі складає 14 млн тонн ЗПГ на рік (20 млрд куб м), із потенціалом розширення до 26 млн тонн (36 млрд куб м).
Особливість LNG Canada - прямий вихід до Тихого океану. Географічне розташування проєкту сприяє розвитку постачань на ринки Японії, Китаю та Південної Кореї. «Отже, він є прямим конкурентом «Сахалінській енергії» - заводу російської компанії «Новатек» потужністю близько 11,5 млн тонн ЗПГ на рік, теж орієнтованому на азійський ринок», - зазначає видання Bloomberg.
Проєкт дозволить Канаді диверсифікувати експорт, який раніше майже повністю був орієнтований на США. Перший танкер GasLog Glasgow вирушив до Південної Кореї. Наступне постачання очікується до Малайзії.
Інші великі канадські ЗПГ-проєкти - Woodfibre LNG та Cedar LNG - будуть завершені у 2027 і 2028 роках. «Таким чином, Канада отримує другий шанс стати великим гравцем на ринку ЗПГ через десятиліття після того, як обіцяний бум індустрії ЗПГ в країні так і не відбувся, але тепер вона відновлює прагнення стати важливим експортером на глобальному газовому ринку», - повідомляє регіональне видання СBC.
Однак США, навіть попри всі плани Канади, й надалі значно випереджають її в розбудові інфраструктури ЗПГ. Деякі експерти попереджають: Канада вже втратила шанс стати гравцем світового рівня.
«Не думаю, що Канада колись стане супердержавою в експорті ЗПГ. Але вона має потенціал для значного розширення потужностей », - каже Ед Крукс, віцепрезидент північноамериканського офісу консалтингової компанії Wood Mackenzie.
Амбітні сподівання
Один із запланованих об’єктів для експорту ЗПГ має з’явитися в невеликій рибальській громаді в районі міста Ванкувер - в селі Ґінґолкс, яке має неофіційну назву «столиця морепродуктів» завдяки місцевій річці Насс. Тут планують збудувати Ksi Lisims LNG - плавучий термінал для постачання ЗПГ замовникам в Азії. Проєкт впроваджує місцева громада у партнерстві з промисловою групою Rockies LNG (Канада) і Western LNG (США).
«Одним словом, це - процвітання», - каже Ева Клейтон, яка очолює вдаду Ґінґолкса. За її словами, громада пройшла «через пекло» за останні 10 років, щоб зрушити проєкт з місця. Рішення про остаточні інвестиції очікується вже цього року.
Ksi Lisims LNG є одним із семи канадських ЗПГ-проєктів, що знаходяться на стадії планування чи підготовки. Більшість з них включає участь або володіння з боку місцевої громади - корінних народів, що є значним зрушенням порівняно з проєктами десятирічної давності. Тоді в Британській Колумбії було запропоновано кілька десятків ЗПГ-проєктів, але більшість із них було скасовано через регуляторні бар’єри чи обвал газових цін на світовому газовому ринку. У той же час США вже починали продавати ЗПГ (з 2016 року) закордонним покупцям і згодом перетворилися на найбільшого в світі експортера.
Галузеві фахівці вважають, що різні результати сусідніх країн пояснюються рівнем політичної нестабільності та бюрократії, з якими стикалися компанії в Канаді. «Одна з основних проблем - це надзвичайно складне будівництво будь-якої енергетичної інфраструктури в Канаді», - пояснює Ед Крукс. Він зазначає, що будь-який проєкт викликає багато заперечень - з боку громад, різних активістів, екологічних організацій, які критикують і конкретні локації, і вплив на довкілля загалом.
Однак ситуація починає змінюватися. Федеральний уряд Канади, а також уряди провінцій Британська Колумбія та Онтаріо ухвалили законодавчі ініціативи, спрямовані на пришвидшення великих проєктів. Опитування показують, що канадці стають більш відкритими до нової енергетичної інфраструктури, включно з трубопроводами.
Попит на природний газ в світі, за оцінками Wood Mackenzie, зросте на 70–80% до 2050 року. Це пов’язано зі зростанням населення, потребами в енергії для дата-центрів, кількість яких в світі збільшується, і кондиціюванням повітря, а також заміною вугілля на газ промисловістю.
Канада має потужні запаси природного газу, а північно-західне узбережжя Британської Колумбії - це швидкий і безпечний шлях до азійських ринків. Проте США також цікавляться цією можливістю. «Попри те, що більшість американських ЗПГ терміналів розташовані на узбережжі Мексиканської затоки і їх пріоритетом є преміальні ринки країн Європи, новий проєкт на $50 млн планується в Алясці. Білий дім його підтримує, надаючи $30 млрд гарантій. Це може створити серйозну конкуренцію», - попереджає Мартін Кінґ, аналітик консалтингової компанії RBN Energy з Калгарі.
Гезер Екcнер-Пірот з Macdonald-Laurier Institute звернув увагу, що американський проєкт на Алясці має логістичні труднощі - довгий трубопровід до узбережжя, складна місцевість, вища вартість доставки матеріалів і робочої сили. Але не відміну від Канади, він має одностайну підтримку на всіх рівнях влади в США, від губернатора до міністра енергетики.
Консервативний депутат канадського парламенту Елліс Росс ще менш оптимістичний щодо канадських перспектив на світовому газовому ринку. «Ми чуємо пусту риторику лише риторика. Цей уряд під керівництвом ліберала Марка Карні не щирий у прагненні зробити Канаду енергетичною супердержавою», - вважає він.
Ризики і можливості
У громаді Кіспіокс, яка розташована в районі річці Скіні, мешканці занепокоєні впливом газової індустрії на водойми та популяцію лосося. Вони живуть неподалік трубопроводу Prince Rupert Gas Transmission, що веде до заводу Ksi Lisims LNG.
«Це одне з небагатьох місць, де досі можна пити воду прямо з річки», - каже місцевий активіст Колін Сатерленд-Вілсон. Він є одним із позивачів у справі щодо зупинки трубопроводу в Верховному суді Британської Колумбії.
«Газ може бути кращою альтернативою вугіллю, але він усе ж залишається викопним паливом. І хоча зараз громадськість послабила увагу до теми клімату, маятник знову хитнеться назад», - каже Ед Крукс з Wood Mackenzie.
Це означає, що у Канади - вузьке вікно можливостей, щоб посилити роль на міжнародному ринку під час зростаючого попиту на ЗПГ. Даллес Ванґ, керівник газового напряму Wood Mackenzie, каже, що наступні 5-10 років будуть вирішальними. «Потім майбутнє виглядає туманним через невизначену роль газу в економіці. Відновлювана енергетика має всі шанси його значно витіснити», - зазначає він.
Ева Клейтон, яка очолюю місцеву владу в селі Ґінґолкс, сподівається почати будівництво заводу Ksi Lisims LNG наступного року, щоб побачити перше судно, яке відправиться на експорт з вантажем, вже у 2029-му. «Це буде неймовірно. Це принесе нашій громаді радість і зростання. І користь від цього проєкту залишиться надовго, не лише на кілька років», - зазначила вона.
Радикальні зміни
Крім дебютного експорту з проєкту LNG Canada, 1 липня ще більший завод в США, в штаті Техас - Golden Pass - повідомив американським регуляторам, що, попри затримки, планує розпочати роботи для запуску виробництва вже в жовтні поточного року.
Загалом близько двох десятків нових проєктів - від Північної Америки до Близького Сходу - мають збільшити експортні потужності більш ніж на 40% до 2030 року, випереджаючи темпи зростання попиту та змінюючи ринок. Для порівняння: за даними International Gas Union, 2020 по 2024 рік потужності зросли лише на 8%.
«Ця потужна хвиля поставок не є несподіванкою - більшість проєктів було схвалено ще до пандемії. Однак вузькі місця у виробничих ланцюгах та висока собівартість неодноразово відкладали дати запуску.
Втрата російського газу для Європи після повномасштабного вторгнення в Україну в лютому 2022 року ще більше звузила ринок, призвівши до високих і нестабільних цін, які викликали сумніви щодо попиту з боку країн, що розвиваються.
«Наразі деякі азійські покупці відкладають укладання довгострокових контрактів саме тому, що передбачають майбутній стрибок пропозиції - а значить, й вигідніші умови. Але є нюанс: наднизькі ціни на ЗПГ, яких так очікують споживачі, не гарантовані», - зазначає Bloomberg.
Обмеження для Росії
Одна з ключових невідомих на тлі майбутнього надлишку - наскільки швидко великі виробники зможуть на практиці нарощувати анонсовані обсяги постачань. Наприклад, США, які вже є найбільшим експортером ЗПГ в світі, хочуть подвоїти обсяги експорту до 2030 року. Катар хоче збільшити виробництво на 85% до 2027 року. Залишаються також питання щодо Росії, яка попри санкційний тиск намагається розширити експорт ЗПГ. Оскільки більшість її трубопроводів орієнтовані на Європу, країна змушена шукати інші шляхи для постачання газу на схід, до Азії. Ці плани залежать від пом’якшення санкційної політики США, однак Москва вже намагається відновити відвантаження з проєкту Arctic LNG - 2, фактично замороженого минулого року через американські обмеження.
Як повідомляла «Українська енергетика», Єврокомісія пропонує взагалі заборонити імпорт російського газу з 2027 року – і того, що постачається трубопроводами, і морськими танкерами у вигляді ЗПГ. Нові контракти на постачання не можна буде укладати вже з 1 січня 2026 року, а чинні діятимуть ще 2,5 роки.
Наразі країни ЄС продовжують купувати значні обсяги російського газу: за перші чотири місяці 2025 року на нього витратили понад 5 млрд євро - це на 17% більше, ніж за аналогічний період минулого року. Дві третини імпортованого ЗПГ надходить із Арктики - з проєкту Yamal LNG компанії «Новатек». За підрахунками дослідника Мальте Хумперта, до моменту повної заборони країни ЄС можуть заплатити Росії за газ із цього заводу від 10 до 15 млрд євро.
«У міру зростання пропозиції настрій на ринку неминуче зміниться. Після років домінування продавців трейдерам слід готуватися до ринку, де влада буде у покупців, а доступного російського газу ставатиме дедалі менше», - підсумовує Bloomberg.
Світлана Долінчук, спеціально для «Української енергетики»
