990%d1%8590 2 %281%29

Відкриті контракти у видобувному секторі. Що далі?

24 січня 2022

Як зробити, щоб українці стали активними та професійними учасниками діалогу про суспільно вигідне і ефективне управління природніми ресурсами, розмірковує президентка DiXi Group Олена Павленко

Відкриті контракти у видобувному секторі. Що далі?

Верховна Рада 16 грудня 2021 року прийняла закон, який має поставити Україну в частині прозорості видобувного сектору в один ряд із країнами, де діють найкращі світові практики: Мексика, Нідерланди, Німеччина, Великобританія, Монголія та ін. Новий закон передбачає, що угоди, які будуть підписуватись для видобутку корисних копалин загальнодержавного значення (ст.6 Кодексу України про надра), мають бути публічними, тобто, уряд повинен розміщувати копії таких угод з усіма додатками на сайтах відповідних органів влади. Відтепер українські громадяни, яким належать надра, матимуть можливість краще розуміти, як ці надра використовуються і як ними управляють компанії та уряд.

Процес запровадження прозорості в видобувному секторі України


Шлях до прозорого управління видобувним сектором в Україні прокладався більше 10 років. Цього результату неможливо було б досягти без доброї волі всіх залучених сторін: компаній, громадських організацій, урядів (разом з дев’ятьма міністрами енергетики, що змінювались на посаді). Запровадження відкритих контрактів у видобувному секторі України – це приклад того, коли особистості створювали історію, а не просто "так склались обставини". І кожен із них докладався своїм часом, знаннями, ідеями, коштами, вірою в успіх.

Це також приклад того, що у процесі реформи немає "чорних" і "білих", "поганих" і "добрих". Іноді підтримку ідеї можна не знайти на рівні керівництва компанії, але її можуть підтримати менеджери, а вже вони донесуть правильні аргументи до керівників. Так само з урядом. Навіть якщо хтось із високопосадовців не зацікавлений у конкретних змінах (з різних причин), це не означає, що "поганим" є ціле міністерство і треба оголошувати "війну" всій міністерській вертикалі. У процесі реформи видобувного сектору нас підтримувало дуже багато працівників різних міністерств, які, зрештою, склався "кістяк" команди, що проводила зміни на рівні уряду.

Процес запровадження відкритих контрактів – це також приклад того, що реформу "треба їсти по шматочках". Спочатку, у 2013 році, Україна приєдналась до міжнародного стандарту Ініціативи  прозорості видобувних галузей (EITI), який передбачав фактично добровільне відкриття інформації як з боку компаній, так і з боку уряду. Далі було прийнято дуже важливий закон, який передбачав відкриття даних лише у сфері газовидобутку. Після вивчених уроків від запровадженого закону був підготовлений більш комплексний законопроект, який не лише передбачав відкриття даних у всьому видобувному секторі, але й описував процедуру багатосторонньої співпраці компаній, уряду та громадськості, а також щорічної підготовки звіту EITI. Цей закон довелось готувати і адвокатувати близько чотирьох років, деталі навколо його прийняття описані в окремій публікації.

Прийняття рамкового закону не означало його негайного запровадження. На практичну реалізацію довелось чекати ще два роки. І вже в ході його реалізації за принципом "японських стежок" було розроблено третій законопроект, який не лише врахував проблемні моменти із виконання стандарту EITI, але і також запровадив найновіші його вимоги: повне відкриття контрактів; врахування гендерних аспектів в звітності; більша увага до екологічних питань видобувної діяльності. Станом на теперешній час законодавство України в частині прозорості та підзвітності можна справді вважати одним із найбільш прогресивних у світі.

Що далі? Заради чого реалізовувалась ця реформа? Для чого вона взагалі потрібна всім нам, українським громадянам? 

По-перше, доступ до інформації – це правило, яке має діяти незалежно від того, хто на посаді і які рішення приймає. Можливість отримати потрібну інформацію є правом кожного, і це право має досягатись без зусиль, довгих очікувань, прохань, чи, тим більше, хабарів. Чим доступнішими є дані про стан справ у секторі, тим об’єктивнішою буде оцінка з боку журналістів, громад, тим важче буде уряду обманювати чи маніпулювати думкою громадян. А ми всі хочемо саме чесного і відкритого діалогу між владою і громадянами, чи не так?

По-друге, відкриті контракти – це про можливість оцінити, наскільки ефективно уряд розпорядився тим, що є власністю народу, – надрами. Довгий час міжнародні компанії не хотіли відкривати угоди ніде в світі, оскільки це нібито заважало їм конкурувати з іншими (ймовірно, йшлося про китайські компанії), які погоджувались бути більш закритими і дозволяли ховати додаткові схеми з відмивання коштів у контрактах на видобуток. Однак, зрештою самі ж компанії почали приходити до висновку, що опублікувати контракт це вигідніше в довгостроковій перспективі, бо дозволяє захистити бізнес від публічних конфліктів і невдоволення громад у країнах видобутку. У результаті відкриті угоди з інструментів ризику перетворились в інструмент захисту від корумпованих урядів та діалогу з громадянами цих країн. 

По-третє, відкриті контакти і доступна інформація стають інструментами, які дають громадянам можливість приймати активнішу участь в рішеннях про те, як зробити управління природними ресурсами у своїй країні екологічно прийнятним, суспільно вигідним та ефективним. Замість воювати з урядом після виявленої корупції, є шанс сформувати умови, щоб цій корупції запобігти. Маючи майже той самий рівень інформації, що і уряд, громадяни можуть проводити незалежний моніторинг і допомагати уряду з порадами чи ідеями щодо покращення управління природними ресурсами. Але, звичайно, за умови, що вони мають спроможність робити це в умовах демократичних інституцій та процедур. 

Це ставить перед подальшою реформою видобувного сектору нову задачу: як зробити так, щоб українські громадяни були здатними ставати активними та професійними учасниками діалогу про майбутнє? Хто і як має навчати їх цьому? Школа, розповідаючи про ресурсний потенціал країни, і про те, наскільки важливо ефективно ним управляти. Університети, готуючи професійних геологів, менеджерів з державного управління, бізнес-спільноту для видобувного сектору. Медіа, трансформуючи дані від уряду в об’єктивні та професійні матеріали та допомагаючи громадянам легше сприйняти комплексну інформацію про видобувний сектор. 

Мабуть, усі згадані сторони мали б долучитись до такого завдання. Тільки тоді інформація, яка вже доступна, буде використовуватись для аналізу політики, розробки пропозицій та запобігання корупції. Інструменти вже на столі, тепер потрібно побільше тих, хто цими інструментами буде вміти користуватись.

Олена Павленко, президентка аналітичного центру DiXi Group


 index 280%d1%85360 web