Теплопостачальники опинилися в глибокій кризі, через що змушені зменшувати температуру подачі тепла в житлові будинки. Відтак люди в деяких містах можуть мерзнути, а це означає, що в нас побільшає сімей, які прийняли рішення від’єднатися від системи централізованого опалення. Для міст вона вже давно стала валізою без ручки, яку й нести важко, й кинути неможливо.

“Українська енергетика” проаналізувала, чи варто позбуватися центрального опалення, і яка система теплопостачання є перспективною для наших міст, враховуючи досвід інших країн.

 

Система центрального теплопостачання доведена “до ручки”

Тепломережі в українських містах зношені подекуди на 70-80%. Зокрема київська система централізованого опалення, яка була збудована понад півстоліття тому, є зношеною на 80%. Про це розповів Василь Деревицький, директор СП “Київські теплові мережі” КП “Київтеплоенерго”.

Загальна протяжність тепломереж, які в нашій країні експлуатуються понад 25 років, за даними порталу Energy Map, на початок 2020 року становила майже 9346 км, із них реконструкції потребували близько 7334 км, або 78%. 

Через такий стан мереж тепловтрати в них становлять в середньому 13%, однак в окремих регіонах доходять до 40%. Зокрема, за інформацією, Energy Map, частка втрат тепла в Херсонській області становить майже 40%, у Луганській – 35%, у Львівській – 26,4%, в Києві, а також у Вінницькій області  – 23,8%, в Чернігівській – 22,9%, в Черкаській – 22,7%.

“Сьогодні ситуація виглядає таким чином. Як правило, тепло місту постачає єдиний монополіст, й альтернативи йому немає. Також є величезна протяжність мереж (понад 24 тис. км у двотрубному обчисленні), які погано ізольовані й у поганому стані. Понад 28% тепломереж експлуатуються понад 25 років, 43% – понад 10 років і лише 29% – менше 10 років. Теплові втрати й витоки становлять в середньому понад 13%, але в окремих областях сягають 30-40%”, – навів невтішну статистику Андрій Туцький, спеціаліст з енергоменеджменту.

Не краща ситуація і з обладнанням, яке знаходиться на балансі підприємств теплокомуненерго. На деяких ТЕЦ працюють, наприклад, турбогенератори, яким понад 70 років. Усе це наслідки нещадної експлуатації центральної системи теплопостачання. Водночас попри постійне підвищення тарифів, кошти в неї не вкладали, навіть в економічно сприятливі для цього періоди. А згодом система теплопостачання стала заручником політичних баталій. Влада, для здобуття прихильностй людей, почала приймати популістичні рішення, аби не допустити підняття тарифів для населення до економічно обгрунтованого рівня.

“На даний час у нас є тенденція щодо зменшення містами своїх систем центрального опалення, – каже Святослав Павлюк, виконавчий директор асоціації “Енергоефективні міста України”. – Основна причина цього – в політиці уряду, який останні 20 років поводився так, що централізовані системи не могли нормально утримуватись через тарифну політику. Їх не можна було підтримувати в робочому стані. І зараз міста роблять для себе висновок, що уряд протягом наступних 20 років буде поводитися точнісінько так само. Через це вони не планують змінювати свою позицію. Відтак на цей момент запущений процес руйнування систем централізованого опалення”. 

Сьогодні, замість того аби вкладати кошти в їх модернізацію, тепловики змушені думати про те, де брати гроші на газ для виробництва тепла. Адже він займає 80-85% в структурі тарифу на виробництво теплової енергії. 

“Цього року, коли ціна на газ підскочила, вартість тепла для людей залишилась на тому самому рівні. Причина в тому, що влада змусила тепловиків не підвищувати тариф, а залишити на рівні минулого року. А через це населення не думатиме про утеплення осель. Тобто політика влади загострює ситуацію з теплопостачанням й заганяє всіх нас у глухий кут”, – вважає Олександр Гут, спеціаліст із питань термомодернізації у житловому секторі.

З іншого боку, тепловики змушені десь брати кошти на газ, бо деяким підприємствам у грудні не вистачило газу за фіксованими цінами, гарантованими державою, для постачання тепла населенню та бюджетним установам.

“Через прорахунки ГК "Нафтогаз Трейдинг" в прогнозуванні лімітів газу на потреби населення та бюджетних установ підприємства ТКЕ будуть змушені сплачувати нестачу газу за ринковими цінами. За результатами жовтня й грудня 2021 року збитки галузі вже перевищили 1,1 млрд грн, оскільки ринкова вартість у жовтні становила — 24933 грн за 1 тис. куб. м, а в грудні - 29106 грн за 1 тис. куб. м”, – описав ситуацію Сергій Дунайло, віце-президент МА “Укртеплокомуненерго”.

З його слів, це загнало теплопостачальників у глибоку кризу, яка може призвести до критичних наслідків не лише для галузі теплопостачання, але й для споживачів. 

“За таких маніпуляцій з обсягами й цінами від газопостачальника економіка ТКЕ стає непередбачуваною, власне, як і соціально-економічна політика регіонального розвитку, – зазначив Сергій Дунайло. – Щоб не перевищувати визначені угодами з ГК "Нафтогаз Трейдинг" умовні обсяги газу, підприємства ТКЕ вимушені переводити роботу обладнання на знижені температурні графіки. Наступний крок – робота у, так званому, режимі технологічної броні, щоб зберегти внутрішньобудинкові мережі. Це призведе до зростання соціальної напруги через неякісне теплопостачання. У результаті, за недбальство газопостачальника кінцевий споживач заплатить комфортом, а держава – зруйнованою системою теплопостачання”.

Внаслідок таких кроків тепловиків частина мешканців недоотримає тепло в оселях й, можливо, буде мерзнути. А це штовхатиме їх до рішення відмовитися від ЦО й перейти на індивідуальне опалення. 

“Теплопостачальники до мінімуму зменшують теплонадходження, так, щоб люди не замерзли. Це шлях у прірву. Через це руйнується генеруюче обладнання, а населення переходить на індивідуальні котли”, – зазначив спеціаліст із термомодернізації Олександр Гут.

 

Масовий перехід на автономне опалення – не вихід

Постійне підняття тарифів, але водночас низька якість теплопостачання й неможливість вплинути на зменшення суми у своїй платіжці, змушує людей відмовлятися від центрального опалення. Українці масово переходять на індивідуальне опалення й установлюють газові або електричні котли. Так, це дорого, однак такий перехід дає людям можливість платити лише за себе. Користуватися опаленням можна тоді, коли ти відчуваєш в цьому потребу (а не тоді, коли увімкнуть ЦО). Можна економити газ чи електрику, встановлюючи регулятори на мінімальні показники, або взагалі вимикаючи котел, коли вдома нікого немає. Звідси: скільки напалив – за стільки заплатив. Водночас такий перехід на індивідуальне опалення має чимало мінусів. 

“Індивідуальні системи – це дорого й небезпечно”, – констатував виконавчий директор асоціації “Енергоефективні міста України” Святослав Павлюк.

Адже газ може призвести до вибуху в будинку. Крім того, ніхто не враховує, що встановлення котлів у квартирах негативно позначається на якості повітря. Люди ставлять дешеві котли та системи, які передбачають просто виведення труб під вікно кожної квартири, тобто на фасад будинку, що в принципі заборонено. Через це всі мешканці будинку дихають чадним газом. Фактично вони самі себе отруюють.

“Екологічні наслідки встановлення індивідуального опалення – жахливі, – підкреслив Олександр Гут, – Люди вдихають бензопірен – дуже сильний канцероген. А це може призвести до ракових захворювань”.

На думку Святослава Павлюка, усе це відбувається тому, що українці зазвичай воліють порівнювати практично знищену, запущену систему опалення із хорошим індивідуальним котлом чи локальними котельнями. Проте не враховують витрати на їх постійне обслуговування (сервіс) – догляд, чищення, промивання тощо. Крім того, їх робота стабільна лише в перші роки служби, а за 10-15 років вони зношуються. 

“Ці важливі нюанси люди упускають. Тобто ми бачимо недоліки централізованої системи, а недоліки індивідуальної воліємо не помічати”, – зазначив Павлюк. 

Ще один негативний факт: чим більше будинків відключається від централізованого опалення, тим дорожчою стає послуга для тих, хто залишається в системі. Відтак міста відмовляються від централізованого опалення.

“За останні 15 років ми втратили близько 45% теплової централізованої генерації”, – зазначив виконавчий директор асоціації “Енергоефективні міста України”. 

За останні 15 років ми втратили близько 45% теплової централізованої генерації…

 

Що робити: досвід сусідів

Деякі країни свого часу мали схожі з нашими проблеми із системою теплопостачання, й так само змушені були вирішувати куди їм рухатися. На чому базувався їх вибір? 

“У нас основним критерієм для вибору системи опалення є економічна доцільність, оптимізація, а в країнах Європейського Союзу – кліматична оптимізація, – пояснює Святослав Павлюк. – Тому вони передусім обирають систему, яка би зменшила використання викопних видів палива, а відтак і шкідливі викиди в атмосферу. Крім того, ЄС планує перехід до систем опалення, де викопні види палива взагалі не використовуються”.

Зі слів експерта, на відміну від України, світ прямує до центрального опалення (ЦО). Частка тепла, що виробляється для систем ЦО в Євросоюзі поки що становить 13%, проте, відповідно до енергетичної стратегії ЄС, до 2050 року вона має зрости до 50%. У Латвії вона сягає 65%, Литві – 57%, Естонії – 62%, Данії – 64%, Польщі – 53%, Швеції – 52% (однак у містах ця частка доходить до 98%), Фінляндії – 50%, Ісландії – 92%, навів статистику виконавчий директор асоціації “Енергоефективні міста України”.

“Європейський Союз взяв на себе зобов’язання перейти на відновлювані джерела. А це також означає перехід до кліматичної нейтральності (економіки з нульовим рівнем шкідливих викидів). Він може бути забезпечений багатьма способами, наприклад, використанням електроенергії з відновлюваних джерел. А централізована система теплопостачання може виробляти тепло з різних джерел, зокрема отримувати його за допомогою когенерації (виробництва двох видів енергії одночасно, зокрема, електричної та теплової)”. 

Наприклад, у Данії за останні 20 років частка такого тепла зросла до 64% із 33%. Значну частину будинків у цій країні обігрівають за допомогою електрики, отриманої вітровими електростанціями. В багатьох помешканнях є теплоакумулятори. У Швеції частину тепла отримують завдяки роботі сміттєспалювальних заводів.

“Європейці використовують у системі ЦО тепло, яке викидають у величезній кількості холодильники в супермаркетах, – розповів спеціаліст із термомодернізації Олександр Гут. – У нашій країні супермаркети є на кожному кроці, а в них – шалені обсяги викидної теплової енергії, яка не використовується, але забруднює атмосферу. Однак поки що наші міста не думають про це. Їм легше позбутися системи централізованого опалення”.

Натомість індивідуальна система опалення працює лише на одному паливі - на газі, якщо йдеться про газовий котел та який здебільшого встановлюють люди. Її неможливо перенастроїти на інший ресурс. Тому якщо з газом виникають якісь проблеми (скажімо, він стрімко дорожчає, як зараз), то альтернативи немає.

Для України цікавим є досвід Польщі. Вона 1992 року розпочала реконструкцію та відновлення  теплових мереж, але паралельно змінила систему нарахувань і пільг. Коштами допомогла євроспільнота. Внаслідок цього теплогенеруючі та теплопостачальні компанії за 10 років змогли майже вдвічі зменшити витрати на опалення споживачів. 

“Польща почала робити модернізацію системи теплопостачання в час, який був більш сприятливим, ніж зараз. Вартість енергоресурсу була істотно нижчою, ніж тепер. Крім того, в них були фінанси”, – зазначив Святослав Павлюк.

А зараз ця країна йде далі. Як розповів Олександр Гут, у Польщі є загальна система теплопроводів, куди генератор тепла може скинути своє тепло з будь-якого джерела. 

“У нас такого немає. В Україні є монополіст, з яким ти нічого не можеш зробити, він не дозволить тобі скидати тепло. Та сама ситуація із "зеленою" енергетикою, коли власник електромереж (монополіст) забороняє власникам "зеленої" енергії займатися цим”, – зазначив фахівець з термодернізації.

Щодо досвіду пострадянських країн, то він різний. Наприклад, у Грузії та Вірменії відмовилися від фактично знищеної централізованої системи теплопостачання. Нові будинки обігріваються здебільшого за допомогою електричного опалення. Старі обігріваються по-різному: газовими котлами і навіть пічками на дровах.

“Заслуговують уваги приклади Естонії та Литви, які мали ту саму систему, що й ми, – вважає Олександр Гут. – Литва залишила стару однотрубну систему опалення, але модернізувала її завдяки коштам не термомодернізацію, виділеним євроспільнотою. В результаті литовці зробили існуючу систему більш ефективною. Естонія мала менше будинків з однотрубними системами, і тому в країні вирішили повністю замінити їх на двотрубні горизонтальні з розподільним, але поквартирним, обліком тепла. Це означає вкладення більших інвестицій, ніж в Литві, більше брудної роботи в оселях мешканців. Однак тепер в естонців більш сучасні системи опалення”.

Яку систему теплопостачання оберуть міста?

Зараз українські міста на роздоріжжі. Вони повинні розробити (кожне для себе) схеми теплопостачання. Що мають врахувати? Можливо, енергетичну цінність, вартість і доступність джерел енергії? 

Згідно з німецькою платформою для споживачів "Дзеркало опалення", житлові й громадські будівлі площею від 501 до 1000 кв. м найдешевше обігрівати тирсою. На другому місці – пелети, на третьому – теплові насоси, на четвертому – газ, на п'ятому – дизельне паливо. А найдорожчим у Німеччині було централізоване теплопостачання. Однак тепер через подорожчання газу ситуація, вочевидь, змінилася.

“Цей рейтинг завжди буде відображати конкретну картину в конкретному місці, – пояснив виконавчий директор асоціації “Енергоефективні міста України” Святослав Павлюк. – Якщо поблизу є деревообробне підприємство, то для вироблення тепла можна використовувати тирсу або пелети (це лише інша форма упакування деревини, краща для транспортування). Якщо в місті чи біля нього є інші джерела енергії, то слід задіяти також їх. Кожне місто має прорахувати, що йому вигідно й відобразити в схемі теплопостачання”.

Кожне місто має прорахувати, що йому вигідно й відобразити в схемі теплопостачання...

 

Наприклад, у Рівному вирішили перевести деякі котельні на щепу. Аби мати свою сировину, в сусідньому селі будуть вирощувати вербу. А газ планують використовувати лише на піках споживання тепла. Такий замкнений цикл, на думку опитаних експертів, є дуже перспективним для даного міста. 

Олександр Гут, який є спеціалістом із термомодернізації, зазначив, що в Україні прийнято нову методику розробки схем теплопостачання. Схема повинна дати розуміння, якою буде система опалення конкретного міста в перспективі. Вона має враховувати не лише теплові мережі, але й газові, електричні, ресурси відновлюваних джерел, які є навколо. Тобто місто має прийняти оптимальне для себе рішення.

Отже, немає єдиної відповіді на питання, якою має бути система теплопостачання. Є міста, де варто перейти на децентралізовану систему. А є міста, де краще встановити однобудинкові котельні системи, вважає експерт. 

“Тут важливо усвідомити, що автономна система, встановлена в будинку (скажімо, будинковий газовий котел на даху), також є варіантом централізованої системи теплопостачання, – зазначає Святослав Павлюк. – Адже котел встановлюється для забезпечення теплом мешканців всього будинку, і цей агрегат може працювати в різних режимах. Це може бути каскадна система котлів, набір конденсаційних котлів. Загалом тенденція така: міста будуть рухатися до низькоемісійних високоефективних систем”. 

Щодо енергетичної цінності різних джерел енергії, то в Україні прийнято постанову НКРЕКП про перерахунок газу в енергетичних одиницях, так само як це робиться в інших країнах. Тому в принципі ми будемо купувати кіловат-годину, незалежно від того, з якого джерела енергії вона зроблена.  

“Держава буде регулювати цей ринок так, щоб ті джерела, які генерують більше викидів, були більше оподатковані, аби дати більше можливостей відновлюваним джерелам. Думаю, що тенденція буде така. Однак в Україні надалі радше йдеться про економічну оптимізацію, а не кліматичну. А якщо ми зараз не враховуємо кліматичні наслідки, то система буде розвиватися не так, як треба”, – зауважив Святослав Павлюк.

Проте, незалежно від обраної системи теплопостачання, її основна мета – зменшення споживання тепла. 

“Перш ніж обирати джерела енергії, говорити про перспективні системи опалення, треба збагнути: якщо ми не будемо думати про енергоефективність як про явище, то всі старання будуть марними”, – переконаний Олександр Гут. 

Система опалення споживає найбільше енергії в кожній оселі. А треба зробити так, щоб вона стала таким самим економним “споживачем”, як, наприклад, освітлення, переконаний експерт із термомодернізації. Він нагадує, що нещодавно ми навіть не могли уявити, що лампочка на 5 Вт буде освітлювати під’їзд. Однак світлодіоди увірвалися в наше життя. Те саме має статися з теплом, вважає фахівець. 

“Наші системи опалення сьогодні в такому стані, бо ми багато говоримо про енергоефективність, але практично залишаємось на тому самому рівні, бо в нашій енергетиці превалює політика”, – вважає Олександр Гут.

Центральне опалення: залишити чи ні?

Яку б схему теплопостачання не обрали міста, централізовану мережу теплопостачання варто залишити, переконані експерти. Однак, звісно, не в тому вигляді, в якому вона є зараз і, можливо, не для всіх районів міста.

“Я – лише за централізоване теплопостачання, – каже Олександр Гут. – Тому що в нас немає альтернативи цьому виду опалення. Воно найбільш екологічне й безпечне. Проте потребує модернізації“

І тут можна піти двома шляхами, пояснює експерт. Перший – перейти на двотрубні системи, бо вони більше придатні для регулювання. Тим паче, що зараз труби пластикові, а отже не такі дорогі, як металеві. Другий – залишити однотрубну систему, але оновити її. 

“Саме двотрубні системи дозволяють збалансувати систему якнайкраще, – вважає спеціаліст із термомодернізації Олександр Гут. – І в даному варіанті будь-який прилад, який замінений або відключений, жодним чином не впливає на здатність всієї системи, на її стійкість та експлуатаційні характеристики. У такий спосіб можна виправити роботу системи через втручання в неї самих мешканців (наприклад, через доставляння радіаторів). Водночас ККД однотрубної системи, після проведення модернізації, не нижче за ККД двотрубної. У нас є будинки з однотрубними системами, які були доведені до сучасних стандартів, і мешканці яких сплачують менше, ніж жителі нових будинків із двотрубною системою”.

Що треба зробити, щоб модернізувати однотрубну систему? Зі слів експерта, по-перше, в кожному будинку повинен бути індивідуальний тепловий пункт (ІТП), який забезпечує насосну циркуляцію й погодозалежне регулювання подачі тепла. По-друге, потрібне балансування поквартирних стояків у будинках. Для цього на них має бути встановлений автоматичний балансувальний клапан, який для однотрубних систем буде автоматичним обмежувачем витрати. За його допомогою на різні стояки з різним навантаженням заходитиме різна кількість теплоносія. По-третє, потрібно встановити терморегулятори в кожній оселі на кожному радіаторі, щоб кожна сім’я мала свою комфортну для неї температуру в помешканні й платила лише за себе. Четвертий крок: на попередньо встановлені балансувальні клапани встановлюються спеціальні електричні прилади, які керують витратами тепла по стояках. Завдяки цьому стояк не грітиме дарма, якщо радіатор, скажімо, не працює. 

“Усе це коштує дешевше, ніж повна заміна вертикальної (навіть двотрубної системи) на горизонтальну двотрубну”, – додав економічний аргумент Олександр Гут. 

Ну а таку модернізовану систему ЦО треба поєднувати з відновлюваними джерелами енергії. Наприклад, у містах великі обсяги тепла генерують різні торговельні центри, однак ми викидаємо це тепло в повітря. “Це марнотратство, яке в нас закорінилося, й ніхто не хоче змінити це", – зауважив фахівець.

Експерт із систем теплопостачання і засновник платформи "Місто Energy” Микола Політикін вважає, що для міст-мільйонників ефективним напрямом є централізоване теплопостачання із залученням ТЕЦ за рахунок газотурбінної та парогазової технологій, а також когенераційних установок. Для більш маленьких міст -- також централізоване теплопостачання, але із залученням ТЕЦ на місцевих видах палива (соломі, тирсі тощо) й тепла, виробленого на сміттєспалювальних заводах.

"До слова місцеві види палива можуть бути додатковим, а можуть – основним джерелом опалення”, – вважає він.

Водночас експерт зауважив, що сьогодні практично в кожному місті є будинки, які треба відключати від системи центрального теплопостачання.

“У кожному місті є окремі будинки, райони, де більшість мешканців від’єднані від системи ЦО. І оскільки теплонасосні технології в нас не отримали розвитку, то такі ділянки треба відключати від централізованого теплопостачання. Їх утримання дуже дороге для тепловиків. Отже, не можна сказати, що централізоване теплопостачання це єдине рішення. Тому підхід має бути індивідуальним для кожного міста ”, – пояснив Микола Політикін.

 

Чи буде кожному з нас комфортно й тепло у своїй оселі, особливо взимку, залежить від багатьох факторів, але насамперед від політики держави у сфері теплопостачання та енергоефективності. Сьогодні тепловики загнані в глухий кут зобов’язаннями не підвищувати тарифи на тепло й гарячу воду до кінця опалювального сезону, й деякі змушені знижувати температуру теплоносія у житлові будинки. Це може призвести до того, що певна частина українців від’єднається від централізованої системи теплопостачання. Відтак у країні побільшає власників автономного опалення. Однак воно далеко не завжди є кращим вирішенням проблеми. Експерти переконані, що там, де це можливо, слід зберегти стару систему теплопостачання. Однак її необхідно модернізувати і підсилити можливістю отримувати тепло з відновлюваних джерел, а також шляхом когенерації.

Світлана ОЛІЙНИК, спеціально для “Української енергетики”