Бізнесу в умовах війни доводиться постійно балансувати між підтримкою обороноздатності й економічної стійкості країни та адаптацією до європейських екологічних стандартів. Розв'язувати ці задачі українським підприємцям допомагає найбільша в Україні бізнес-спільнота, яка об’єднує понад 1000 компаній – Європейська бізнес асоціація (ЕВА). 

Щоб напрацювати інструменти для екологічної модернізації підприємств у 2020 році Асоціація заснувала комітет промислової екології та сталого розвитку. Основні цілі цього підрозділу – сприяти скороченню промисловістю викидів парникових газів, стимулюванню утилізації промислових відходів та впровадженню в Україні принципів циркулярної економіки.

Як бізнес бере участь у формуванні планів післявоєнної відбудови? Що робити з воєнними відходами? Що заважає бізнесу втілювати нові ініціативи Міндовкілля? На ці та інші питання “Української енергетики” відповіла Ольга Бойко, координаторка Комітету з промислової екології та сталого розвитку ЕВА.

 

Яким чином бізнес впливає на формування планів відновлення України?

– Ми в Асоціації почали обговорювати тему післявоєнного відновлення через місяць після вторгнення рф. Вже у травні ЕВА анонсувала створення за ініціативи бізнесу окремого Комітету відновлення України. Адже бізнес одразу виявив бажання долучитись до процесу відновлення України. Останнє опитування ЕВА показало, що до відбудови хотіли б приєднатись близько 80% підприємців.

Окрім того, Асоціація брала участь майже у всіх робочих групах в рамках підготовки Національного плану відновлення. Наші пропозиції слухали, деякі з них враховували, деякі – ні.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Війна, відновлення і реформи: шанс чи виклик?

У рамках відновлення, особливу увагу приділили й екологічному напряму. До прикладу, аби зрозуміти місце екології в економічному відновленні країни та випрацьовувати пропозиції для України, я почала аналізувати світовий досвід (Ізраїлю, Німеччини та Японії). 

Так, на початку травня вийшов блог про місце екології в економічному відновленні України. Трохи згодом, ми у Комітеті Асоціації напрацювали більш ґрунтовні пропозиції, які були запропоновані урядовій робочій групі з підготовки Нацплану відновлення, а також зібрані у нашій щорічній Білій книзі екологічних реформ ЕВА.

 

Як ви оцінюєте План відновлення України, презентований урядом у Лугано?

– Звісно, представлений план відновлення має свої плюси та мінуси. Але зауважу, що для бізнесу після 10 жовтня 2022 року (перший масований ракетний удар по енергетичній інфраструктурі України, – ред.), а особливо після 23 листопада, першого блекауту, пріоритети змінились. Тож, враховуючи нові реалії, план відновлення у тому вигляді, як ми його готували усією експертною спільнотою та який був презентований у Лугано, ймовірно, потребуватиме перегляду.

Очікуємо на увагу та розуміння влади, бо часи протистояння влади та бізнесу закінчились, як тільки ворог ступив на нашу землю

Достатньо подивитись на перший напрямок розділу “Екологічна безпека”, присвячений кліматичній політиці. До кінця цього року, ми мали затвердити план заходів з реалізації другого Національно визначеного внеску до Паризької угоди, створити кліматичний фонд. 

Але погляньмо правді в очі: про які заходи зі зменшення викидів вуглецю, ще й виділення фінансування на це, ми можемо говорити, коли для підтримки мінімальної діяльності підприємства і населення вимушені масово встановлювати дизельні та бензинові генератори? 

Крім того, міста переходять з електротранспорту на транспорт з двигуном внутрішнього згоряння, а усі кошти, які нам надають наші міжнародні партнери, йдуть на те, що є для нас зараз життєво важливим: посилення нашої обороноздатності та забезпечення функціонування держави.

Я в жодному разі не намагаюсь применшити вклад кожного учасника, який долучився до розробки цього документу, але сьогоднішні реалії диктують інші пріоритети. І ми маємо до них адаптуватись. 

Саме тут ми очікуємо на увагу та розуміння влади, бо часи протистояння влади та бізнесу закінчились, як тільки ворог ступив на нашу землю. 

 

Що Асоціація пропонує внести до плану відновлення України?

– В принципі, погляди щодо концепції відновлення України у всіх стейкхолдерів збігаються. Це неуклінне дотримання євроінтеграційного курсу та проведення усіх відповідних реформ. 

Втім, нам слід переглянути наші очікування щодо строків імплементації європейських регламентів і директив, а також чітко визначити шляхи їх фінансування. З того, що ми маємо наразі у Нацплані, гроші передбачається виділяти, переважно, на технічну підтримку реформ. 

Практична їх реалізація, наприклад, модернізація обладнання або повна зміна технологічних процесів відповідно до НДТМ, ймовірно, планується коштом приватних інвестицій. 

І тут я знову повторюю, що у жодній країні ЄС модернізація не здійснювалась без державних стимулів та фінансової підтримки. З 2013 року ЄС подвоїв фінансування проєктів бізнесу у сфері захисту довкілля та енергоефективності і, у середньому, такі витрати становлять понад 75 млрд євро щорічно. І це у мирний час.

 

Які зараз є проблеми щодо поводження з промисловими відходами? 

– Попри великий цьогорічний прогрес – прийняття закону, який впроваджує в Україні європейську модель управління відходами, практичних змін у галузі не відбулось. 

Дуже дивує, що до закону, над яким працювали фактично чотири роки, до цього часу не оприлюднені проєкти підзаконних актів, а саме: Національний перелік відходів, Порядок класифікації відходів тощо, які вже мали бути давно розроблені.

 

А що робити з відходами війни? 

– Відходи війни – це реальна проблема, масштаби якої ми собі навіть не уявляємо. Поки що єдиним рішенням для них є тимчасове розміщення у межах наявних полігонів або у спеціально відведених місцях. 

Взагалі з цими відходами двояка ситуація. З одного боку, наприклад, військовий металобрухт та уламки інфраструктурних об’єктів можуть стати у нагоді при повоєнному відновленні: рашистська військова техніка та зброя є джерелом чорних та кольорових металів. 

Проте підготовка цього матеріалу до повторного використання, а саме сортування та очищення, вимагають певних навичок. Окрім того, військовий металобрухт може містити боєприпаси, що не розірвались, або вибуховий матеріал, що становить небезпеку як для працівників сфери заготівлі металобрухту, так і для операторів сміттєпереробних заводів.

І це проблема не лише воєнного часу. Наприклад, у 2021 році працівник однієї зі сміттєпереробних компаній у штаті Джорджія (США), загинув від вибуху нерозірваного військового снаряду. 

Запобігати таким ситуаціям можуть, так звані, системи виявлення вибухових речовин для військового металобрухту. За допомогою швидкодійного тесту протягом 15 хвилин можна ідентифікувати всі основні сімейства вибухових матеріалів та їхні прекурсори за допомогою простого індикатора зміни кольору. Це технології, які Україна може попросити у США, де вони активно використовуються.

Поки що єдиним рішенням є тимчасове розміщення відходів війни у межах наявних полігонів або у спеціально відведених місцях

Не менш небезпечними можуть бути й будівельні уламки, особливо старих будинків, колишніх промислових майданчиків, ізоляційних матеріалів труб, печей, опалювальних приладів, шиферу, адже у них у всіх присутній азбест. В Україні нещодавно прийняли закон, що забороняє використання азбесту. 

Втім, у 2017 році були скасовані санітарні норми, які встановлюють вимоги безпеки при поводженні з азбестом. Так, при зносі будівель та споруд необхідно обов'язково забезпечувати робітників спеціальними захисними комбінезонами, респіраторами та взуттям. 

Наскільки мені відомо, відповідний проєкт наказу МОЗ вже поданий на розгляд Державної регуляторної служби. Його затвердження критично важливе, адже збереже здоров’я громадян, які, відповідно до нещодавньої постанови Кабміну, можуть залучатись військовими адміністраціями до суспільно корисних робіт в рамках так званої “Армії відновлення”.

 

Чи є правова база для управління відходами війни, чи зацікавлений бізнес у їх переробці?

– Так. Рамкове регулювання у сфері управління відходами війни у нас уже є – постанова КМУ №1073 прийнята у вересні. Це перший крок назустріч розв'язанню проблеми. У документі розписано як збирати такі відходи та в яких галузях вони можуть бути корисні як вторсировина. Але бізнес поки не бачить практичної реалізації цієї нової можливості. 

Наприклад, основна вимога до застосування відходів бетону при виробництві бетонних розчинів, очевидно, полягатиме у підготовці відокремленого продукту (без цегли, скла, кераміки й т.д.), тобто чистого бетону, який потім повинен подрібнюватись відповідними машинами до певної фракції, як це роблять на гранітних кар’єрах відповідні машини-подрібнювачі. 

Крім того, можливо у бізнесу будуть перестороги, що такий бетон можна буде застосовувати не у високомаркових бетонах, а для спеціально напружених конструкцій, як от спеціальні плити чи ферми. 

Те ж саме і для металобрухту. Тобто, все сходиться на сортуванні відходів, яким має хтось займатись, наприклад, сміттєсортувальне підприємство. Це, на мій погляд, перспективна ніша. 
 

На що ви б хотіли звернути увагу влади?

– Останнім часом спостерігаємо пожвавлення нормотворчої діяльності з боку Міндовкілля. І деякі з ініціатив відверто дивують. 

По-перше, мова йде про намір запровадити окремий вид екологічних перевірок через додаток “Екозагроза” всупереч чинному законодавству про державний нагляд та контроль у сфері господарської діяльності. 

По-друге, обов’язок встановлювати коштовні автоматизовані системи моніторингу викидів забруднюючих речовин на об’єкти, які знаходяться під постійним ризиком ракетних ударів і які мають модернізовувати після завершення війни. 

По-третє, розширення підстав для анулювання дозволу на викиди, наприклад, якщо Держпродспоживслужба вирішила скасувати виданий нею раніше висновок про можливість видачі дозволу; або обов’язок отримувати дозвіл до проведення пусконалагоджувальних робіт, коли прогнозовані викиди у такому дозволі, більш ніж ймовірно, будуть відрізнятись від фактичних, а це – прямий шлях до штрафів з боку Держекоінспекції.

На фоні ситуації, у якій перебувають підприємства, такі ініціативи, а вони мають значний корупційний підтекст, дещо дестабілізують плани бізнесу щодо подальшої діяльності. Особливо, коли наші сусіди в ЄС спрощують процедури отримання екологічних дозволів для деяких галузей промисловості протидіючи російській енергетичній війні. 

 

Розкажіть трохи про себе, як ви зацікавились напрямом сталого розвитку у сфері бізнесу?

– Проєктами зі сталого розвитку я займаюсь ще з 2013 року, але системно у цій сфері я працюю з 2016 року. У той час Україна сильно відставала в запровадженні екологічної компоненти у сталий розвиток бізнесу, наприклад, порівняно із Францією. 

Мабуть тому у своїй попередній діяльності, у ритейлі, особливо пишаюсь своєю екологічною ініціативою щодо переходу від звичайних пластикових пакетів на касах до пакетів з переробленого пластику. Знаю, що це не оптимальне екологічно дружнє рішення, але в умовах відсутності системи роздільного збору сміття та компостування в Україні, досі вважаю, що на відміну від біорозкладних пакетів, це найбільш раціональне рішення, яке може запропонувати ритейл для споживачів, не готових користуватись багаторазовими альтернативами. 

Власне, інтерес до теми сталого розвитку у поєднанні із суспільним запитом на створення в Україні відповідної європейської законодавчої бази і стали причинами, чому у 2020 році я приєдналась до ЕВА як координатор щойно створеного Комітету з промислової екології та сталого розвитку. 

У своїх підходах я опираюсь на досвід ринку, зокрема, країн ЄС, а також намагаюсь зрозуміти, як краще адаптуватись до європейських екологічних стандартів вітчизняним підприємствам з точки зору економічної доцільності. 

Це про той самий баланс інтересів стейкхолдерів, якого, на мій погляд, часто не вистачає під час прийняття рішень щодо тих чи інших екологічних політик. Особливо, коли йдеться про нові обов’язки, які має виконувати бізнес. Мова про обов’язки, які заздалегідь не опрацьовуються та не обговорюються бізнесом, і в результаті важливі реформи відкладаються.

Хоча останнім часом тенденція змінюється. З кожним роком бізнес стає все більш екологічно відповідальним, і хочеться вірити, що так буде і надалі. 

 

Лариса Білозерова, спеціально для "Української енергетики"