Останні новини

Рік назад кліматичний стартап Climeworks запустив завод “Mammoth” («Мамонт») для утилізації вуглекислого газу (вуглець, СО2) в Ісландії – найбільший в світі. Але тепер цей амбітний проєкт опинився у кризі та змушений звільняти працівників. Не допомогла навіть підтримка таких потужних інвесторів як корпорація Microsoft, інвестиційний банк UBS, міжнародна мережа магазинів одягу H&M та перестраховочна компанія Swiss Re.

«Українська енергетика» розібралася в причинах, що привели революційну технологію до невдачі, та дізналися, чи існують шанси на її реабілітацію для поширення на ринку.

Ризикована декарбонізація

Пресслужба Climeworks нещодавно оповістила ринок, що «після фази стрімкого зростання» компанія вдається до скорочення 106 працівників, з яких 78 – у Швейцарії, країні походження стартапу. Таким чином, під звільнення потрапило близько 25% співробітників. «Ми активно адаптуємо свою організацію для підтримки гнучкості і ефективності. У Швейцарії ми ведемо переговори щодо соціального плану», - йдеться в повідомленні стартапу, який виник на базі Цюрихського політехнічного університету (ETH) в 2014 році.

За офіційною інформацією, Climeworks продовжує «добре позіціонуватися технологічно і комерційно», «виводить власні основні технології на новий рівень і прагне ще більше диверсифікувати комерційну пропозицію, щоб розширити ринковий вплив і зміцнитись в ролі безперечного лідера в уловлюванні вуглецю». Проте аналітики поставилися з обережністю до таких планів, оскільки все більше досліджень вказують на сумнівну ефективність і перспективи цієї технології.

Найновіший приклад – у США виникли проблеми з запланованою установкою Climeworks для вилучення СО2 з повітря у великому масштабі. «Під керівництвом адміністрації Дональда Трампа державне фінансування, вельми ймовірно, буде припинено», - зазначає видання Neue Zuercher Zeitung і додає, що це створює значні ризики для стартапу, який значною мірою покладався на значний попит саме на американському ринку.

На папері ідея Climeworks виглядала ефективно. Але вже під час будівництва першої великої установки «Orca» в Ісландії стало зрозуміло: реалізувати її буде доволі складно. Цей завод мав щороку вилучати з повітря близько 3000 тонн вуглецю, що приблизно відповідає річним викидам 450 європейців. Але минулого року компанія визнала, що не змогла досягти своїх цілей. У 2023 році «Orca» поглинула лише близько 1000 тонн, тобто третину запланованого, а у 2022 році – лише 487 тонн.

Друга установка - «Mammoth» - вдесятеро більша за «Orca» (тобто розрахована на видалення 30 тис тонн вуглецю). Цей проєкт теж зіткнувся з негативними відгуками. Він також суттєво не дотягнув до планів: у 2024 році вдалося вилучити трохи більше ніж 100 тонн CO2.

В Climeworks підтверджують цю цифру, хоча вважає, що експерти неправильно інтерпретують, адже будівництво «Mammoth» ще не завершено. Співзасновник і співкерівник Climeworks Ян Вурцбахер визнає: результат «поки що нижчий від очікувань». Причини - механічні проблеми, які усуваються, та затримка з постачанням фільтрувальних матеріалів.

Проте інвесторів турбує, що завод «Mammoth» стикається з такими серйозними труднощами, як і його попередник «Orca». Головна проблема, як пояснює Ян Вурцбахер, - це сувора ісландська погода, через яку частини установки обмерзають і виходять із ладу. «Хоч ці фактори й тривіальні, їхнє вирішення вимагає часу», - каже він.

Конструктивна критика

А часу в Climeworks, щоб доказати свою ефективність, стає дедалі менше. Про це свідчать останні висновки дослідників з Массачусетського технологічного інституту (МТІ), які критично оцінюють технічні та економічні труднощі технології прямого вловлювання вуглецю з повітря, яку прагне масштабувати Climeworks.

На думку фахівців MIT, ця технологія стикається з фундаментальними бар'єрами, які, попри всі вдосконалення, залишатимуть її надто дорогою. «Хоча СО2 впливає на клімат і сприяє глобальному потеплінню, його концентрація в атмосфері - лише 0,04%. Щоб вилучити одну тонну, потрібно обробити 1,8 млн кубометрів повітря - цей обсяг дорівнює 720 олімпійським басейнам. Це спричиняє колосальні витрати енергії й інвестицій», - йдеться в дослідженні МІТ. Ще однією проблемою є місце розташування. Повітря є всюди, але для зберігання CO2 також потрібні: дешева безвуглецева енергія, велика кількість води, пористі породи, які можуть утримати газ, і стабільна погода, щоб витрати не збільшувались.

Попри критику, вчені MIT не закликають відмовитися від технології уловлювання і зберігання вуглецю, оскільки вона буде необхідна, щоб компенсувати важко уникні викиди парникових газів, наприклад, в авіації чи сільському господарстві.

Але вони попереджають: не можна плекати фальшиві надії, ніби завтра можна буде дешево й легко прибрати з повітря наявні викиди. Якщо технологія не запрацює, людству доведеться витрачати більше коштів на адаптацію до кліматичних змін. У найгіршому випадку – це підірве довіру до глобальної кліматичної політики.

Обнадійливе партнерство

Climeworks прагне довести, що згадані побоювання - марні. У квітні цього року компанія призначила нову технічну директорку, яка очолила команду з 150 інженерів і науковців. Їхнє завдання - втілити амбітні ідеї засновників у суворих умовах ісландської реальності. Ян Вурцбахер очікує, що установка «Mammoth» в Ісландії запрацює на повну потужність до початку 2027 року.

Оптимізму надає те, що 16 червня стартап Climeworks створив «альянс для просування декарбонізації» з компанією SAP, яка є однією з найбільших в світі на ринку розробки програмного забезпечення для бізнесу. «Багатомільйонна угода компаній забезпечить 37 000 тонн різноманітних високоякісних кредитів на видалення вуглецю та нейтралізацію залишкових викидів. До 2034 року Climeworks видалятиме CO2 для SAP через портфель таких технологічних рішень, як пряме захоплення повітря, біовугілля та посилене вивітрювання гірських порід, спеціально адаптованих до бізнес-контексту SAP», - йдеться в повідомлені.

Як працює уловлювання вуглецю

Вуглець утворюється внаслідок спалювання викопного палива. Потрапляючи в атмосферу, він утримує тепло біля поверхні Землі, зберігається сотні років і сприяє глобальному потеплінню.

Процес, відомий як вловлювання і секвестрація вуглецю (carbon capture and sequestration, CCS), наразі багатьма фахівцями розглядається як важливий інструмент для зменшення викидів під час розбудови відновлюваних джерел енергії, які мають замістити використання викопного палива. Проте він зазнає все більше критики з боку окремих бізнесменів, які вважають його надто дорогим і непотрібним, так і з боку екологів, які стверджують, що технологія не призводить до обіцяних результатів і фактично дозволяє нафтовим, газовим і вугільним компаніям продовжувати свою діяльність.

Наразі промислові підприємства можуть встановити обладнання для відокремлення CO2 від інших газів до того, як вони вийдуть із димаря. Потім вуглекислий газ стискають і транспортують (зазвичай трубопроводами) до місця, де його закачують глибоко під землю для тривалого зберігання.

Також існують установки, які вловлюють CO2 безпосередньо з атмосфери — за допомогою спеціальних фільтрів чи хімічних речовин. Професійне устаткування дозволяє закачувати вуглець під високим тиском майже на 3 км під землю в геологічні пласти, здатні зберігати його протягом років.

CO2 також зберігають у соляних або базальтових формаціях чи у відпрацьованих вугільних пластах, де зупинений видобуток. Але, як свідчать дані Міжнародного енергетичного агентства, близько 75% вловленого вуглецю фактично закачують назад в нафтові родовища, щоб підвищити тиск і полегшити видобуток — тобто він не зберігається назавжди.

Найпоширеніші технології дозволяють уловлювати приблизно 60% викидів CO2 під час виробничого процесу. Понад цей рівень - технічно складно й фінансово обтяжливо, вважають аналітики МЕА.

Деякі компанії обіцяли рівень уловлювання 90% і більше, але «на практиці такого ще ніколи не траплялося», - зазначає Александра Шайкевич із Environmental Integrity Project. «Причина - неможливість охопити всі точки викиду вуглецю на підприємствах», - пояснює Грант Хаубер з Institute for Energy Economics and Financial Analysis.

Екологи також вказують на ризики витоків зі сховищ. Наприклад, 2023 року компанія Archer-Daniels-Midland виявила витік CO2 на глибині близько 1 км в американському штаті Іллінойс, після чого місцева влада заборонила CCS в районі важливого джерела питної води - водоносного горизонту «Махомет».

Технологія CCS може бути корисною для важковловлюваних секторів, як-от цементна чи металургійна промисловість, але екологи вважають, що це шкодить довкіллю, оскільки дозволяє продовжувати видобуток і спалювання вуглеводнів.

Масштаб технології

За статистикою МЕА, 2023 року у світі працювало близько 45 установок зі вловлювання вуглецю, які разом уловили 50 млн тонн CO2 - це вкрай незначна частка від 37,8 гігатонн загальних викидів в енергосекторі. Якщо враховувати всі парникові гази, то їх глобальні викиди в той же рік становили 53 гігатонни, свідчать підрахунки Emissions Database for Global Atmospheric Research.

Один із найбільших проєктів у світі - установка Shute Creek компанії ExxonMobil у Вайомінгу - уловлює лише близько половини свого CO2, і більшість цього газу продається нафтовим компаніям для вторинного видобутку нафти.

Попри все, вловлювання вуглецю залишається важливим інструментом для скороченні викидів, особливо у важкій промисловості. В цьому впевнений Сангет Непал з галузевої організації Carbon Capture Coalition. «Це не заміна для безвуглецевих відновлюваних джерел… Це лише доповнення, один із елементів у великому пазлі боротьби зі зміною клімату», - підсумував він.

Світлана Долінчук, спеціально для «Української енергетики»

Теги:вуглецеві викиди