Окупація Вознесенську Миколаївської області у березні не завадила впровадити заходи з автономного опалення лікарні і заживлення водонапірної станції. Тепер місто шукає можливості подавати мешканцям воду незалежно від вимкнень світла. Секретарка Вознесенської міської ради Вікторія Бальцер розповіла "Українській енергетиці" про заходи міста напередодні найскладнішого опалювального сезону.

 

Як у вас стартував опалювальний сезон?

– Ми на початку листопада почали опалювальний сезон у міській лікарні. Це був перший заклад, який ми почали опалювати. У середині листопада прийняли рішення про початок опалення частини наших амбулаторій сімейної медицини та гуртожитків.

Наше місто майже на 99% переведене на індивідуальне опалення. Навіть у багатоквартирних будинках є індивідуальне газове або електроопалення. Міська рада не дуже впливає на опалення цих будівель.

 

Як ви готувались до цього найбільш складного опалювального сезону? Чи впроваджували заходи, до яких не вдавались раніше?

– Дійсно, цей сезон важкий через декілька аспектів. По-перше, на півдні усі школи і садочки працюють дистанційно, їх не відвідують діти і персонал. Тому ми, як міська влада, ставили перед собою задачу мінімально опалювати будівлі, не витрачаючи значні ресурси. Ми розробили графік екстреного опалення цих закладів у разі зниження температури до мінусових показників, щоб просто зберегти систему опалення.

По-друге, є заклади, які ми маємо безпосередньо опалювати: міська лікарня, гуртожитки, будівлі, де зараз знаходяться виконавчі органи Вознесенської міської ради, оскільки з початком війни ми з’їхали із центральної будівлі міськвиконкому.

Ми ще влітку почали думати над тим, чим ми будемо опалювати ці заклади.

Якщо говорити про наше комунальне підприємство "Теплосервіс" Вознесенської міської ради, яке займається централізованим опаленням закладів соціальної сфери, то до повномасштабної війни 9% теплової енергії вироблялось за рахунок альтернативних джерел енергії, тобто твердого палива. У нас були дві котельні, що працювали на твердому паливі (брикети, дрова та відходи деревини – щепа): одна котельня у Музеї Кібрика та ще одна – у будівлі місьвиконкому.

Цьогоріч ми готувались до того, щоб хоча б об’єкти критичної інфраструктури ми мали можливість опалювати альтернативно, максимально знизивши споживання природного газу. Ми почали з лікарні, це найбільший соціально-значимий об’єкт. Він у нас дуже добре оснащений, там є два генератори по 40 кВт, які ми закупили до повномасштабної війни. Тобто реанімація і інше обладнання лікарні може працювати за рахунок цих джерел резервного електропостачання.

На додачу до цього ми ще взимку поточного року взяли стратегічний для громади напрямок по газозаміщенню, у першу чергу, у централізованому теплопостачанні. Ще один напрямок, який тісно пов'язаний із газозаміщенням, – раціональне поводження з органічними відходами у громаді.

До широкомасштабної війни ми розпочали роботу, щоб навести лад з побутовими відходами, які утворюються у громаді: це обрізане гілля після кронування і ті відходи, які мешканці викидають, коли обрізають свої дерева вдома. Поставили собі за мету максимально знизити навантаження на полігон твердих побутових відходів за рахунок збирання та перероблення органіки. Щоб ці відходи не вивозились на полігон, а максимально збирались, складувались та перероблялись на щепу – паливо для твердопаливних котелень комунального підприємства. Міська рада прийняла рішення закупити необхідне устаткування.

 

Ви говорите про закупівлю обладнання. Скільки це коштує, які джерела фінансування?

– Проєкт з використання деревини у нашій громаді стартував ще до повномасштабної війни. Ми приймали участь у конкурсі проєктів "Наша громада", його організовували за участю ICTV. Кожна громада мала можливість подати свою ідею. Наша ідея полягала у тому, щоб жителі громади не викидали на сміття органіку (листя, відходи від харчових продуктів), а компостували їх у себе вдома. Ми закупили індивідуальні компостери і безоплатно роздали їх мешканцям.

Був і другий компонент. Ми не хотіли, щоб гілля, яке залишається після кронування, вивозили на полігон. Ми тоді думали, що придбаємо дробилку для комунального підприємства, будемо його подрібнювати, зберігати і використовувати для опалення того ж музею та міськвиконкому, який вже на той момент опалювався твердим паливом.

Ми закупили першу таку дробильну установку ще минулоріч і ще взимку почали нею активно користуватися. Зрозуміли, що це дійсно класна штука. Отримавши цей досвід, дійшли висновку, що дійсно варто вкладати гроші.

Тобто фактично ідея зароджувалась у рамках проєкту, але потім, коли вона довела свою економічну доцільність, її підтримали вже за рахунок бюджетних коштів.

 

Скільки коштує така дробилка?

– Перша, яку ми брали, коштувала 172,8 тис. грн. Зараз взяли ще одну трошки дорожче – 315 тис. грн. Тобто можна сказати, що це не дуже значні кошти. Вона працює на базі трактору, тобто її можна пересувати містом, виконувати роботи безпосередньо там, де знаходяться ці відходи. Потім їх зручно перевозити у будь-яку точку громади. Зараз ми створили спеціальний навіс, де зберігаємо всю цю подрібнену сировину.

 

Ви кажете, що дробилка працює на базі трактору, тобто потрібне пальне. Це вже за державний кошт?

– Так. Ці роботи відбуваються на базі комунального підприємства. Ми протестували таку можливість для власних потреб. Зараз шукаємо експертів, які допоможуть розробити економічну модель, щоб ми могли поширювати цю послугу на сусідні громади.

Ми хочемо обрахувати економіку, логістичні шляхи, як все це має працювати, щоб це було вигідно підприємству. Щоб це була не якась соціальна послуга, яка постійно потребує дотацій з бюджету, а щоб це був самоокупний проєкт, який міг би сам забезпечувати себе пальним для котелень, водночас зберігаючи екологічну складову.

 

Що ще зробила місцева влада для газозаміщення цього опалювального сезону?

– З місцевого бюджету виділили 4 млн 93,67 тис. грн на технічну реконструкцію двох газових котелень: одна опалює лікарю та амбулаторію сімейної медицини, інша – дві школи, два дошкільних навчальних заклади, амбулаторію сімейної медицини та три гуртожитки. Вирішили встановити резервні твердопаливні котли, які працюють на дровах (ручне завантаження) та автоматизованою подачею щепи. Потужність – 1000 кВт.

Устаткування замовили на підприємстві "РЕТРА-3М". Паралельно тривають будівельно-монтажні роботи на самих котельнях.

Окрім того, замовили устаткування для лінії сушіння щепи, яку будемо використовувати як паливо на твердопаливних котельнях підприємства.

На устаткування з місцевого бюджету виділили 492,32 тис. грн.

 

Так, а скільки коштує сам твердопаливний котел для лікарні?

– Близько 987 тис. грн. Процес закупівлі досить складний, адже в Україні зараз багато угод відтерміновуються. Ми зробили закупівлю ще влітку, а поставка відбувається тільки зараз. Думаю, аналогічна ситуація із усім в Україні, зокрема, генераторами, твердопаливними котлами, це пов’язано із загальнонаціональною ситуацією.

 

Давайте поговоримо про поводження з побутовими відходами. Ви трішки згадали, що роздавали компостери, про це також повідомляє сайт міськради. Розкажіть, будь ласка, про це детальніше.

– Наш шлях викликаний проблемами, із якими ми зіштовхнулись, коли виграли вибори у 2020 році. Одна із основних проблем нашої громади на той час – тверді побутові відходи. Ситуація на контейнерних майданчиках, особливо восени, коли дуже багато органіки, і комунальне підприємство просто не справлялося із вчасним вивезенням цієї органіки на полігон, з'являлись стихійні звалища.

Ми почали аналізувати, бо хотіли зрозуміти, у чому проблема. Проаналізували і побачили, що 70% у структурі наших відходів – органічні. Тому що у нас дуже багато громад і домогосподарств, багато у кого є город. Більшість мешканців знімають по два-три врожаї протягом сезону: починаючи з редису ранньою весною (викидають бадилля і відходи), закінчуючи пізньою осінню, коли збирають кабачки, перець і "сині".

Ми побачили, що цих відходів дуже багато. І ми щороку витрачаємо 1 млн грн на те, щоб просто вивезти з міста на полігон, де вони починають гнити. Влітку через утворення газів, метану, стаються пожежі. Ми починаємо тушити міський полігон. А все тому, що там дуже багато органіки, яка розкладається і горить вже разом з усіма іншими відходами.

Це неправильний підхід. Є певне бачення, як вирішити це системно. Але ми поставили собі за мету, щоб хоча б 50% органіки, яка утворюється у нашій громаді, перетворювалась на компост. Для втілення цієї мети ми обрали два шляхи. Перший – ми хочемо, щоб якомога більше жителів громади компостували, щоб у кожного вдома був компостер і листя не викидалось, а перероблялось на добриво. Для цього ми запустили освітній мотиваційний компонент – для тих, хто готовий пройти навчання і почати компостувати, ми безоплатно роздаємо компостери.

У перспективі плануємо розробити нові норми накопичення твердих побутових відходів для домогосподарств. Щоб люди, які будуть компостувати, тобто викидатимуть на сміття менше, менше платили за його вивіз. Щоб це було певним стимулом.

А просто зараз застосовуємо освітній компонент та у рамках різних програм роздаємо компостери. У цій ідеї нас підтримали більше чотирьох донорських програм.

Паралельно працюємо над створенням компостної станції, куди буде потрапляти листя з міських парків, органічні відходи зі шкіл, садочків, ОСББ, а також з сусідніх громад, які мають аналогічні проблеми.

Зараз намагаємось зрозуміти, якою має бути модель, виходячи з наших сировинних можливостей і того, як ми можемо співпрацювати з сусідніми громадами. Ми розглядаємо варіант створення компостної станції, де просто будуть вироблятися органічні добрива, або ж створення органічної станції, яка б давала можливість отримувати біогаз.

Зараз ми перебуваємо на етапі прорахунку та визначаємо, який варіант для нас буде більш економічно вигідним.

Я думаю, що вже наступного року ми прийдемо до втілення цієї ідеї: створення компостної станції саме на базі нашої громади для того, щоб органіка перетворювалася на ресурс, зокрема, на добрива або біогаз, які будуть використовуватись у комунальному секторі.

 

Вознесенськ розташований біля Південноукраїнської АЕС (ПУАЕС). Чи це якось впливає на його енергетичну стійкість?

– Нам би хотілося, щоб це якось впливало. Але насправді – ні.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Енергостійкість під час війни: досвід Житомира й Миколаєва

 

На якому етапі проєкт встановлення сонячних панелей для заживлення водонапірної станції?

– Ідея цього проєкту виникла завдяки співпраці із всеукраїнською організацією "Екоклуб". Ще близько п'яти років тому вони реалізували пілотний проєкт – встановили сонячну станцію потужністю 10 кВт на насосні станції міського водоканалу (це не дуже багато). Вона генерувала енергію і віддавала її для внутрішніх потреб. Це на той час покривало лише 20% загальної потреби даної насосної станції. Бо насправді у водоканалу декілька насосних станцій, ця – найкрупніша.

Ще минулоріч, коли ми зіткнулись з питаннями тарифу на водопостачання, побачили, що у структурі тарифу на воду 30% складає саме електроенергія. І електроенергія – це складова, яка постійно зростає, постійно змушує органи місцевого самоврядування підвищувати тариф на воду для населення. Ми почали думати про те, як втримати оце зростання ціни електроенергії у структурі тарифу. Один із варіантів: визначили, що варто встановлювати власні сонячні електростанції на комунальних підприємствах для того, щоб забезпечити власні потреби і при цьому не залежати від зовнішньої, централізованої електроенергії.

Завдяки цьому отримали додаткові плюси під час повномасштабної війни. Оскільки ми усі зараз говоримо про зменшення споживання електроенергії, зменшення навантаження. Такі станції дадуть можливість зменшити потребу в електроенергії для об’єктів критичної інфраструктури.

Ми зараз за бюджетні кошти встановлюємо сонячні панелі потужністю 150 кВт на насосні станції. Це забезпечить 100% потреби насосної станції водоканалу в електроенергії протягом року. Проєкт коштує 5,9 млн грн, ми виділили кошти з місцевого бюджету, але на цьому не зупинились.

Ми й надалі працювали з іншими міжнародними проєктами і програмами. І вже сьогодні маємо рішення, що нас підтримали у питанні впровадження аналогічного проєкту для інших насосних станцій водоканалу. Ми почнемо реалізовувати цей проєкт наступного року.

Я думаю, що відсотків на 60-70 ми закриємо потребу водоканалу в енергії за рахунок усіх сонячних станцій.

У такому підході є додатковий плюс: наші водонасосні станції мають природоохоронні зони, тобто огороджені земельні ділянки, які перебувають під охороною, оскільки там знаходяться резервуари води. Тож ця земля нераціанально використовується. Завдяки сонячним станціям ми ефективніше використовуємо ці земельні ділянки.

 

Чи довго чекати поставки сонячних панелей?

– Ми почали думати про закупівлю сонячних панелей у березні, коли у нас тільки відбулись бойові дії. Ми почали шукати партнерів, із якими готували цей проєкт до реалізації.

Вони казали, що основна поставка була китайська, і сонячних панелей майже не було. Ми звертались до усіх донорів, партнерів, шукали, щоб нам хоча б дали контакти. Протягом тривалого часу, близько двох місяців, ми займались пошуком самого обладнання. Потім під наші гарантії наш постачальник закупив сонячні панелі, що дало йому можливість вийти на тендер і запропонувати їх до встановлення.

Насправді, ситуація складна. Хоча буквально декілька місяців тому вона більш-менш вирівнялась, налагодились якісь поставки, здається, із США.

 

Вознесенськ був під окупацією. Видання The Wall Street Journal писало, що бойові дії тривали ще 2-3 березня, а ось далі у тексті від 16 березня вони говорять, що "у Вознесенськ повернули електрику, інтернет, газ та воду". Як це відбувалось?

– Пропадала електкрика, за нею – все інше. Бойові дії відбувались у так званому мікрорайоні "Болгарка", де знаходяться наші розподільчі електромережі. Туди прилетіло. Відповідно, місто залишилось без світла. Мій район дві доби був без електроенергії. Без світла водопровідні насосні станції не могли подавати воду.

У мікрорайоні "Болгарка" внаслідок боїв були пошкоджені вуличні газові мережі. Їх відновлювали вже після деокупації територій.

Відновлювали все ремонтним шляхом. Першим відновили світло. Відповідно, з’явилась вода. І вже після цього газовики зайнялись відновленням газопроводів. Це не тривало довгий період, здається, протягом тижня-двох все вдалось відновити.

Там не було значних пошкоджень, електромережі просто від прильотів постраждали, на них цілеспрямованих атак не було. Якщо б зруйнували розподільчий вузол, то я думаю, світла не було б не тільки у Вознесенську, а й у багатьох інших громадах.

 

Давайте поговоримо про населення. Раніше ви говорили, що ситуація у громаді постійно змінюється. Також мер Вознесенська Євгеній Величко на початку вересня казав про евакуацію 4 400 мешканців і розміщення 3000 внутрішньо переміщених осіб. Яка ситуація станом на зараз?

– Це ми евакуювали, як міська рада. Ми у березні організовували евакуаційні поїзди. Плюс люди самі виїжджали. Я не знаю, скільки людей виїхали самостійно.

Влітку до нас почали їхати внутрішньо переміщені особи (ВПО). Це переважно Херсонщина, села Миколаївщини. Зараз ми не знаємо, чи будуть вони повертатись. Бо території деокуповано, але ми чуємо, що багато їхніх сіл зруйновано повністю і людям просто немає, куди повертатись. Тому ми думаємо, що приблизно 3000 ВПО залишиться у нас у громаді.

А якщо електрики не буде тиждень-два, ситуація може знову змінитись.

Хоча у нашого міста є переваги. Наприклад, якщо порівнювати з Києвом, у нас люди переважно живуть у приватних будинках. Багато з них мають газове опалення, а газ зникає в останню чергу. Багато хто займається питаннями облаштування альтернативного опалення, зокрема, деревиною.

Ми зараз отримали буржуйки, але поки що не роздаємо. Ми хочемо розуміти, яка буде ситуація.

Якщо будуть віялові відключення по 4-5-6 годин – видамо буржуйки соціально незахищеним людям і забезпечимо їх дровами.

Якщо ж електрики не буде тиждень-два, то треба буде організовувати колективні пункти обігріву в ОСББ, у підвалах, будемо використовувати буржуйки там. Ми думаємо, що їх буде десь 5-6 у громаді. Там можна буде зарядити гаджети, поїсти, переночувати, помитись, випрати речі.

Зараз є дуже багато ситуацій з невідомими. Дуже важко відповідно до цього приймати управлінські рішення.

На жаль, на усіх нам не вистачить генераторів, буржуйок. Ось зараз отримали дрова по державній програмі. Ми з міським головою щодня розписуємо пачки заяв на отримання безоплатних дров. Створили відповідну комісію. У першу чергу дивимось на домогосподарства, які мають соціальний статус: багатодітні, малозабезпечені. Потім, обов’язково, щоб у них була наявність пічного опалення. Бо де використовувати дрова, якщо немає пічки?

 

Чи загалом місто витримує навантаження, яке створює населення?

– Більш-менш: ситуацію з відходами ми налагодили, організували роботу комунального підприємства. Зараз працюємо над альтернативними питаннями.

Будуть виникати питання води. У нас закуплені ємності для питної води. Будемо думати, як організовувати підвоз, якщо не буде водопостачання. Але тут все впирається у світло. Ми на 100% залежимо від того, яка буде ситуація із постачанням електроенергії.

Але ми зараз більш готові, ніж у березні 2022 року. У нас вже є плани і сценарії, є партнери, які готові допомогти.

Ми виділили кошти на закупівлю генераторів ще на початку осені. Поставку нам обіцяють у кращому випадку у січні. Тобто інколи питання не у коштах, а у тому, щоб фізично доставити цей генератор.

 

Як змінилось енергоспоживання у Вознесенську? На рівні України ми знаємо, що воно знизилось приблизно на 30%. Чи працюють підприємства? Чи можна оцінити, яким було енергоспоживання і яким стало?

– Ми, як міська влада, постійно проводимо компанію з проханням на 25% знизити споживання електроресурсів у кожній родині. Просимо людей менше використовувати світла, по можливості використовувати альтернативні джерела енергії.

Щодо підприємств: у нас не так вже й багато бізнесу. Наскільки я знаю, у нас найпотужніше підприємство займається переробкою шкірсировини. Вони мають власну когенераційну станцію, яка виробляє електроенергію з газу. Вона теж частково потребує електроенергії, але вони зараз використовують її як альтернативне джерело енергії і забезпечують себе за необхідності. Але знову ж таки, цей проєкт реалізували до початку повномасштабної війни, а зараз дає їм можливість більш стало себе відчувати.

По іншим бізнесам важко оцінити. Наш хлібзавод працює на повну потужність. Швейні підприємства теж працюють, частково, на оборонку. Не знаю, чи вдалось їм зменшити енергоспоживання. Можливо, єдине, що вони зробили – забезпечили себе генераторами на випадок кризових ситуацій.

 

У вересні ви говорили про два процеси, які йдуть паралельно: план відновлення і план енергетичного розвитку. Розкажіть, будь ласка, на якому вони етапі зараз.

– Ми – орган місцевого самоврядування, який багато всього започатковує, і нам постійно потрібна зовнішня підтримка. Ось, ми започаткували ці процеси, але ми постійно провисаємо у рутині. Тому ми дуже вдячні нашим партнерам, програмі DOBRE. Ми вже попередньо домовились, що вони будуть менторити нас, будуть нашим зовнішнім стимулом з дедлайнами, з ресурсами, з експертами, які допоможуть нам зробити цей процес більш динамічним і ефективним.

По плану сталого енергетичного розвитку – ми також постійно повертаємось до цього питання. Вже нагалодили співпрацю в рамках “Угоди мерів”, щоб нам теж дали експертів, які будуть з нами співпрацювати, бо там треба провести дуже багато аналітики.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Угода мерів – перезавантаження: міста за збереження клімату та енергії

Ну і паралельно ми працюємо над якимись конкретними кейсами. Тому що план вимагає аналітичних даних і часу, а ми зараз, наприклад, вже працюємо по темі компостної станції, вивчаємо досвід нашого міста-побратима у Польщі – Радомсько, залучаємо внутрішніх експертів по програмі ПРООН. Ми написали проєктну заявку по створенню компостного кластера на півдні України, нас підтримали.

Ми намагаємось знаходити зовнішні ресурси, залучати сторонні НГО (неурядві громадські організації), різні проєкти і програми, щоб посилити свою компоненту по розробці документів.

Ми хочемо робити відбудову на нових принципах, на принципах "зеленої" енергетики, автоматизації, діджиталізації тощо. Тут потрібні експерти, нові ідеї. Ми працюємо у цьому напрямку, залучаємо максимальну кількість можливих ініціатив до нашої громади.

 

Як знайти гроші під проєкти?

– У першу чергу, як казав Стів Джобс, треба думати по-іншому. Якщо будеш думати у парадигмі, як думають усі, у тебе буде виходити усе як у всіх. Це мало кому з інвесторів цікаво. Вони шукають інновацій, шукають альтернативні рішення, щось нове. Для цього треба почати думати про проблеми по-іншому, використовувати інші підходи.

Як це відбувається? Тут дуже важко зробити щось самому. Це певна синергія. Чим більш різні люди, чим більш різна їхня експертиза, тим краще виходить заявка. Але у них має  бути певна спільна зацікавленість. Тому найкраща порада – приймати участь у різного роду заходах. Навіть якщо здається, що захід безпосередньо не стосуються певної теми, там можна знайти багато класних ідей, подивитись на проблему під іншим кутом. Працювати з людьми, які розуміються на цьому, вивчають європейський досвід. Чітко формулювати проблему. І відповідно до неї шукати зацікавлених стейкхолдерів.

Тобто є проблема: шукаємо хто займається органікою в Україні; хто займається органікою в Європі; які є кейси, як це вирішити. І під час цього процесу з’являються ідеї.

Потрібні класні ідеї. Чим більше класних ідей, тим більше можливостей змінити свою громаду. Без ідей це неможливо. Не треба чекати, що держава завтра напише проєкт відбудови, вам спустять 3 млрд грн і скажуть освоювати. Такого не буде. Буде конкуренція між громадами, конкуренція між ідеями. Це – постійний процес.

Тому знаходьте партнерів, налагоджуйте стосунки, озвучуйте свої проблеми, шукайте рішення не тільки в Україні, а й поза її межами. Будьте відкритими і активними.

Вела бесіду Ольга Чайка