Мінрегіон відрапортував про те, що Україна на 88% готова до опалювального сезону. Однак, на думку експертів, такі висновки є доволі формальними, оскільки ніхто не піднімає питання якості готовності до опалювального сезону. Про неї свідчить не лише наявність аварійного запасу обладнання та матеріалів у містах, але й стан будинків. На жаль, у більшості старих багатоповерхівок немає ані утеплених належним чином труб, ані закритих вікон на дахах і в підвалах, ані труб для аварійного під’єднання з модульними котельнями.

Як саме будуть виживати різні міста взимку у разі надзвичайних ситуацій і чи не поставить це виживання хрест на енергоефективності? Ці питання кореспондент “Української енергетики” проаналізував разом зі Святославом Павлюком, виконавчим директором Асоціації “Енергоефективні міста України” та Ігорем Черкашиним, головою Експертної платформи з енергоефективності. 

 

– За даними Мінрегіону, станом на середину вересня, окупанти уразили у нашій країні 349 об’єктів критичної інфраструктури у сфері теплопостачання. Зокрема, 335 котелень, 11 ТЕЦ та 3 ТЕС. Наразі держава фінансує відновлення Охтирської, Чернігівської ТЕЦ та системи централізованого теплопостачання у Кременчуці. Втім через нові удари ворога будь-які міста і селища можуть опинитись без тепла, води і світла. Які рішення сьогодні приймають міста у зв’язку з цим?

І. Черкашин: – Більшість міст використовують традиційну схему теплопостачання і під час підготовки виходять із традиційної ситуації, тобто є поставка енергоресурсів, є поміркована децентралізація теплопостачання і, відповідно, перевірка наладки котельного обладнання, електропостачання тощо. 

Однак проблема у тому, що є міста, де зруйновані системи центральної генерації і системи розподілу теплопостачання. Тому у частині міст відбувається відновлення центральної теплогенерації (як нам декларують), а в інших містах населенню рекомендують займатися саморятуванням – на рівні “буржуйок” або переїзду в інші міста. Отже, говорити про якусь універсальність підходу доволі складно.

На фото І. Черкашин

 

С. Павлюк: – Міста мінімізують або намагаються мінімізувати ризики, які можуть виникнути через потенційні удари окупантів по інфраструктурі. Зокрема, намагаються дублювати, вводити інші потужності – додаткові або, можливо, старі, які стояли й не були задіяні.

– Які варіанти зараз є найбільш оптимальними?

І. Черкашин: –  Якщо йдеться про міста, де зруйнована центральна теплогенерація, але збереглись теплові мережі і будинки, то, безумовно, там можна було б забезпечити теплопостачання за допомогою модульних котелень. Однак цим треба було займатися відразу після руйнування систем центральної теплогенерації, оскільки модульні котельні не стоять на складах, тобто їх запасів немає. Отже, ці котельні потрібно виготовити, тобто цим потрібно було займатися заздалегідь.

– Чи є міста, які серйозно підготувалися до зими і як їм це вдалося?

С. Павлюк: – Наприклад, у Житомирі замінили старі тепломережі. Крім того, місто вже давно почало готувати котельні на біомасі – для модернізації міської інфраструктури. Ці роботи фактично були проведені за гроші швейцарського гранту. Отже, це сталося не завдяки зусиллям держави, а є виключно заслугою мерії й донорів, які зробили спільний проєкт.

За словами мера Житомира Сергія Сухомлина, основна ТЕЦ вже цього року має почати виробляти електроенергію. Тому у разі, якщо щось станеться із підстанціями, місто не залишиться без електроенергії. А до цього опалювального сезону у Житомирі намагаються зробити роботу системи опалення стабільною, щоб у разі виходу з ладу якихось котелень була можливість підключити споживачів на інші котельні. І в більшості районів міста це вже зробили. А там, де немає можливості такого перепідключення, планують встановити нові модульні котельні на трісці. Одна з них потужністю 2 МВт, інша – 1 МВт. Вони працюватимуть разом із газовою котельнею, але у разі виходу останньої з ладу котельня на біопаливі зможе подавати теплоносій мінімальної температури й не дозволить розморозити систему. Ці дві котельні зекономлять приблизно 3 млн кубів газу.  Наразі їх виготовляють на Монастирищенському заводі котельного обладнання. Термін виготовлення – до двох місяців. До 1 листопада котельні мають вже встановити.

Даний проєкт коштував близько 11 млн грн і його реалізація стала можливою завдяки тому, що у міському бюджеті знайшли кошти, а також завдяки тому, що міські депутати вчасно – ще на початку літа – прийняли рішення щодо закупівлі тріски. Зараз її обсяги на складах становлять близько 18,5 тисячі кубів. Не скрізь можна так зробити, тому що у нас просто лісів не вистачить. 

Крім того, зі слів мера Житомира, інвестори мають запустити до нового року ще дві котельні потужністю по 6 МВт, які дозволять зекономити приблизно 6-7 млн кубів газу. У міста є ще два проєкта щодо будівництва ТЕЦ.

У Житомирі ми бачимо абсолютну перевагу тривалого стратегічного планування над реактивним “А-а-а, опалювальний сезон настав несподівано!”. Місто дотримується плану й власне тому з ним хочуть мати справу донори.

– Найбільшою загрозою цього опалювального сезону є можливість відключення електроенергії у разі ударів по енергетичних мережах. Що роблять міста, аби мати електроенергію?

С. Павлюк: – З електрикою нічого іншого, ніж відновлювати знищені ворогом лінії електропередач, не зробиш. Єдиним альтернативним варіантом є власна генерація. Це можуть бути сонячні панелі, когенерація, наприклад, на біопаливі. Є газові котельні із когенерацією, тобто вони дозволяють виробляти не лише тепло, але й електроенергію. Отже, всі ці варіанти можуть бути задіяні.

Думаю, що всі служби – і “Укренерго”, і обленерго – будуть докладати максимальних зусиль для того, щоб відновлювати пошкоджену інфраструктуру. І вони це роблять постійно. Зрештою, пригадайте як це відбувалося у березні у Славутичі, коли місто регулярно обстрілювали, й сердечні електрики лазили й ремонтували лінії щодня. 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Дмитро Стельмах: загарбники перш за все знищують енергетичну інфраструктуру

Більшість міст зараз фокусуються на закупівлі резервних генераторів живлення для водоканалів, підприємств теплоенерго, тому що навіть якщо є газ, але немає електроенергії, то є проблеми, бо циркуляційні помпи не працюють. Отже, закупівля потужних електрогенераторів для систем теплокомуненерго та водоканалів також є частиною підготовки. 

На фото С. Павлюк

– Які є інші приклади підготовки міст у різних регіонах до зими?

С. Павлюк: –  Міста також розробляють плани аварійного обігріву населення та аварійного відселення людей. Днями розмовляв із мером Первомайська (Харківська область) про те, як там готуються до зими. У цьому місті добре збережені системи теплопостачання. Однак нещодавно туди прилетіла ракета. Отже, найбільші ризики – це руйнування інфраструктури і необхідність кудись переселяти людей посеред зими. 

Водночас ми не можемо відселити всіх мешканців у потенційно небезпечних містах, тому що ці люди потрібні для утримання цих міст. Адже треба комусь ремонтувати труби, електромережі. А цих майстрів, які там залишаються і щось ремонтують, треба комусь годувати. Тому мають працювати якісь магазини. Як бачимо, все пов’язано, тому не все так просто.

Львів, з огляду на існуючі ризики, закупив твердопаливні “буржуйки” для місць загального користування в будинках. Ці пічки ставлять у деяких багатоповерхівках – у підвалах, сховищах, тобто у Львові роблять такий резерв. Отже, різні міста по-різному реагують на виклики. 

– Що ще можна і необхідно зробити до холодів?

І. Черкашин: – З точки зору громад і керівництва місцевих органів самоуправління, необхідно було б визначити (залежно від розміру громади) певну кількість будівель (насамперед громадської сфери), які могли б виступати так званими “тепловими ковчегами”. Це місця, де можна було б врятувати від холоду велику кількість людей: дати можливість їм зігрітись за допомогою автономних систем теплопостачання. Крім того, вони повинні бути обладнані автономною генерацію електрики.

Окрім того, важливо, щоб кожен мешканець міста знав, куди йому йти у лютий мороз, якщо зруйновані чи замерзли труби. Власне алгоритм поведінки громадян у випадку надзвичайних ситуацій повинен бути розроблений владою. А у деяких громадах, де немає можливості створити такі локальні “теплові ковчеги”, потрібно продумати план евакуації в інші регіони країни, де є подібні будівлі, в яких можна тимчасово (бодай на два-три місяці) розмістити людей, щоб вони пережили зимовий період.

– Чи застосовують сьогодні у містах нові технології, які передбачають високу енергоефективність?

І. Черкашин: – Безумовно. Наприклад, якщо ви ставите модульну газову котельню, то йдеться про найбільш ефективні сьогодні газові котли. Якщо ви візьмете поршневу когенераційну машину, яка одночасно вироблятиме тепло і електрику, то це буде найбільш ефективне рішення щодо використання первинного енергоресурсу – дизелю чи газу. До того ж ця машина буде працювати на комплексне виробництво електрики та тепла. Навіть “буржуйки” і твердопаливні котли, які продаються сьогодні на ринку, мають досить непогані показники енергоефективності. І ті люди, які живуть у малоповерхових будинках, одноквартирних будинках і мають фінансову можливість встановити твердопаливний котел, вони можуть встановити доволі енергоефективне обладнання, завдяки чому зменшать використання дров, які сьогодні ажіотажно подорожчали.

 

Люди повинні розуміти, що встановлений у них вдома кондиціонер – це в принципі  типовий насос “повітря-повітря”. І якщо його зовнішній блок дозволяє працювати за температури -20-25 градусів, то тоді не потрібно купувати масляний обігрівач на зиму… 

 

Люди повинні розуміти, що встановлений у них вдома кондиціонер – це в принципі  типовий насос “повітря-повітря”. І якщо його зовнішній блок дозволяє працювати за температури -20-25 градусів, то тоді не потрібно купувати масляний обігрівач на зиму. Адже ви можете гріти повітря цією спліт-системою. І в цьому випадку витрати (розхід) електроенергії у вас буде у три рази менший, ніж якщо гріти будинок або квартиру масляним обігрівачем. Це красномовний приклад енергоефективного бюджетного обігріву. Однак це якщо буде електрика, а якщо всі мешканці одночасно увімкнуть масляні обігрівачі, то, боюся, жодна електропроводка будинку не витримає.

С. Павлюк: – Є намагання поставити у містах, наприклад, теплові помпи (насоси). Зокрема, такий проєкт готується у Кременчуку. Однак період розгортання загальнобудинкових теплових помп є довгим. А в Тростянці, де відновлюють й утеплюють лікарні, наша асоціація допомагає встановити сонячну електростанцію – аби під час перебоїв зі світлом можна було задовольнити свої мінімальні потреби в електроенергії від сонячних батарей. Також наша асоціація допомогла поставити нові італійські помпи водоканалу у Краснопіллі Сумської області замість тих, які погоріли через приліт снаряда в їх підстанцію. Завдяки новим помпам енергоспоживання знизилось на 35-45%, бо вони мають кращі характеристики. Отже, якщо сьогодні десь замінюється обладнання, то можна ставити краще. Проте це не всюди виходить. 

– За які кошти відбувається ця заміна, про яку ви згадали?

С. Павлюк: – Це донорські кошти фонду “Відродження”, за які наша асоціація поставила помпи. Однак тут є проблема, що в органах місцевого самоврядування немає фахівців, які б могли самостійно написати заявку. Є маса інших нюансів – це і тарифна сітка, яка не дає їм можливості найняти фахівців, і відтік кадрів (більшість працівників середньої ланки в органах місцевого самоврядування – це жінки, а їх багато виїхало разом із дітьми у більш безпечні країни). Тобто зараз банально людська спроможність замінити чи встановити нове обладнання різко зменшилась. Тому більшість міст у прикордонній, прифронтовій зоні знаходяться в режимі консервації та виживання, а не розвитку.

– Наскільки енергоефективними є заходи, на зразок тих, які здійснюються у Житомирі?

С. Павлюк: – Завдяки планомірній роботі, яка проводиться у Житомирі протягом останніх років, місто може суттєво економити газ. Крім того, заміна частини тепломереж у цьому місті, а також у Вінниці, дозволила зменшити рівень втрат тепла в теплових районах (від котельні до будинку) до 3-4%. Ці цифри співставні з найкращими європейськими прикладами. До того ж міста, які мають модернізовані теплові мережі (а тим паче на місцевому паливі) спокійніше підходять до опалювального сезону. Адже буде газ чи ні, проте є домовленості щодо тріски з місцевим лісгоспом, є контракт, графік постачання сировини і якось можна жити. 

– Сьогоднішні обставини, з одного боку, пришвидшують перехід на енергоефективне обладнання, з іншого боку, чи міг би цей перехід бути більш масовим і якісним?

І. Черкашин: – Безумовно. Якби люди при владі прислухались до фахівців, які вже протягом десятиліття кажуть: давайте, запустимо державну лізингову компанію, зробимо державну програму поступового заміщення атмосферних газових котлів бодай в індивідуальному секторі на теплові насоси бодай “повітря-вода” (бюджетні варіанти), то ми би вже давно скоротили необхідність у газі в одноквартирних будинках за рахунок цієї програми. Якби ми вирішували також питання енергоефективності у багатоповерхівках, то те ж гаряче водопостачання можна було б здійснювати за допомогою теплових насосів або сонячних колекторів, використовуючи дахи. Насправді, технічних рішень, які б дозволяли використовувати енергоефективні засоби та обладнання, є більш ніж достатньо. Проте в основної маси населення бракує коштів, тому людям повинна допомогти держава, яка би мала створювати багаторічні програми підтримки впровадження такого обладнання. Однак, на жаль, у нас держава займалась тим, що було цікаво їй, а не перспективами для поетапного заміщення неефективного обладнання на ефективне у засобах обігріву, підготовки ГВП тощо.

С. Павлюк: – Енергоефективність – це тривалий процес. Він потребує безперервності. Власне це доводить приклад Житомира. Енергоефективністю не можна займатись за місяць до опалювального сезону. Крім того, він потребує механізмів фінансування. Мають бути доступні кошти, принаймні якесь довге, недороге фінансування. Його немає. Державна програма “теплих кредитів” цього року вбита. Грошей на Фонд енергоефективності не виділяли і в бюджеті на наступний рік вони також не закладені. 

 

Енергоефективністю не можна займатися за місяць до опалювального сезону…

 

Отже, на цей момент, те, що роблять міста – це режим виживання по суті у межах існуючої інфраструктури. Жодних інвестицій в енергоефективність (в її повному сенсі) немає. Якщо не дивитись у папірці й не брехати самому собі, то немає грошей – немає енергоефективності. Навіть немає кредитних ресурсів. Банки припинили надавати кредити ОСББ навіть під 30% для того, щоб вони могли взяти фінансування у Фонді енергоефективності. Тому державної політики енергоефективності у нас як такої немає.

– У Мінрегіоні проводять штаби з приводу опалювального сезону, обговорюють постачання обладнання. Чи є алгоритм з боку влади щодо постачання та встановлення обладнання за державні кошти? Наприклад, якою є ситуація щодо встановлення модульних котелень?

І. Черкашин: – Відомо, що оголошено тендер USAID щодо закупівлі модульних котелень, зокрема, на твердому біопаливі, дизелі тощо. Однак він оголошений лише місяць тому, отже, за скільки часу це обладнання може опинитись у містах України – невідомо. Навіть якщо процедура буде виконана швидко. Тим паче, що в кількісному плані потреба у такому обладнанні дуже велика. 

С. Павлюк: – Вважаю, що містам зараз варто проаналізувати їхні енергетичні системи, схеми теплопостачання, і там, де є ймовірними якісь прильоти й руйнування, зразу вставляти, вварювати (поки не почався опалювальний сезон) труби для підключення й ставити туди заслонки. І тоді, навіть у випадку, що щось прилетить у певний мікрорайон, ці модульні котельні можна швидко (за дві доби, а не два-три тижні) приєднати. Відтак потім, взимку, ремонтникам, які залишаться,  не доведеться мерзнути і мокнути: зливати воду і у морози варити труби. 

– Яка ваша думка, чи готові ми до проходження опалювального сезону у таких умовах?

С. Павлюк: – У нас є три найбільших ризики. Перший: можливий брак генеруючих потужностей, оскільки ми втратили третину. Другий ризик: удари по системах передачі цієї згенерованої енергії. Третій ризик: наявність палива. Ніхто не знає, якою може бути ця зима, тому паливо треба економити. Не можна також не сказати про проблему фінансового стану наших підприємств енергетичного сектору. З огляду на те, що тарифи для населення заморожені, ці підприємства змушені купувати енергоносії дорого, а продавати енергію дешево. Можемо дійти до точки, коли просто системи генерації обваляться через те, що вони фінансово знаходяться у катастрофічному стану. 

Щодо готовності до опалювального сезону, то я би хотів подивитись на якість цієї готовності. Адже що таке “готовність до опалювального сезону”? Прийшли й побачили, що котельня працює й нічого не тече? А чи дивився хтось, скажімо, на дахи будинків, чи закриті виходи на дах. Також чи перевірив хтось, чи встановлені всі шиби на технічному поверсі, чи утеплені трубопроводи, які йдуть по даху й підвалу. Думаю, що ні. Принаймні у тих будинках, які я бачу, труби, як гріли повітря, так і гріють далі. Отже, стоїть питання якості готовності до опалювального сезону. Його мають нарешті підняти, а не видавати формально акт щодо готовності. 

І. Черкашин: – Ситуація нерадісна, але, на щастя, ми живемо не в умовах Арктики. Напевно, буде холодно, напевно, будемо економити, але переживемо цю зиму. Дай Боже, щоб уроки, які ми винесемо з цієї ситуації, пішли на користь, а не забулись. Щоб країна знову не занурилась у казкові проєкти замість того, аби займатися тим, що справді потрібно кожному громадянину.

 

Світлана ОЛІЙНИК, спеціально для “Української енергетики”