Які виклики війна спричиняє в секторі відновлюваної енергетики, що сприятиме їх вирішенню та яких змін у законодавчому полі очікує енергосектор від державних органів? Відповідями на ці та інші питання поділився Іван Бондарчук, радник LCF Law Group, експерт з енергетичного права, в інтерв’ю для "Української енергетики".

– Ви маєте значний досвід роботи у сфері енергетичних ринків, енергоефективності та відновлюваної енергетики. Як розпочалася ваша правова діяльність саме в енергетичному напрямі та з чого вона складається зараз?

– В енергетичній сфері багато чого відбувається паралельно, вона постійно оновлюється. Тому, щоб працювати в цій галузі, треба постійно навчатися. На сьогодні я маю більш ніж 10-річний досвід правової діяльності в енергетиці. Моя практична робота розпочалася в київському офісі юридичної фірми ILF, яку я поєднував з навчанням на юридичному факультеті Національного університету ім. Тараса Шевченка за спеціальністю "Енергетичне право".

На той час ми працювали з проєктами відновлюваної енергетики, з інвестиційними та донорськими проєктами від ПРООН у сфері енергоефективності. У 2015-2016 роках тільки почалися закупівлі за ЕСКО-механізмами, тож ми одними з перших супроводжували кілька угод з енергосервісу в публічній сфері.

Паралельно з цим, починаючи з 2014 року, я працював у групі енергетичної реформи платформи Реанімаційний пакет реформ (РПР), де й отримав перші контакти гравців ринку та експертів, познайомився з проблематикою реформування енергетики. Зокрема, команда РПР долучилася до розроблення чинного Закону України "Про ринок електричної енергії". Під час навчання за програмою академічних обмінів Fulbright в Юридичній школі Тулейнського університету (США) здобув ступінь магістра з міжнародного енергетичного та екологічного права.

Після повернення в Україну з 2018 року разом з командою LCF я працюю з проєктами відновлюваної енергетики. Наша компанія супроводжує великі сонячні та вітрові проєкти, зокрема Sсatec Solar, Elementum Energy, UDP Renewables та інші. Також як радники ми співпрацюємо з Українською асоціацією відновлюваної енергетики, Українською вітроенергетичною асоціацією (УВЕА) тощо. Тому часто долучаємося до резонансних проєктів, зокрема до медіації у справі між інвесторами та урядом України. Ми супроводжували представників галузі ВДЕ, коли окремі народні депутати звернулися з поданням про визнання "зеленого" тарифу неконституційним, а також – під час спроби визнати цей механізм незаконною державною допомогою.

Крім того, ми активно відстоюємо інтереси галузі у справах з оскарження протиправних рішень регулятора. Зараз ми супроводжуємо кілька судових процесів у цьому напрямі.

– Нещодавно ви очолили комітет Асоціації правників України (АПУ) з питань енергетики, нафти і газу. Хто входить до цієї структури та які основні завдання вирішує комітет?

– Асоціація об'єднує юристів як приватного сектору, так і публічної сфери, як юридичних фірм, так і правників з різних індустрій. Роботу комітету з питань енергетики, нафти і газу координую я, як голова комітету, а також Рада комітету, до складу якої входять сім членів.

Робота фокусується на кількох ключових напрямах. Ми проводимо заходи, робимо аналітику, коли бачимо, що ті чи інші юридичні питання галузі потребують доопрацювання. Крім того, АПУ щорічно проводить форуми та конференції з енергетичного права, на яких ми обговорюємо ключові правові проблеми, які існують у сфері енергетики. У нашому комітеті поки що немає представників влади, наприклад регулятора, але серед членів Асоціації достатньо юристів, які працюють на державу.

Існує певна специфіка нашої діяльності. Оскільки АПУ – це асоціація правників, то, як правило, наші конференції концентруються на юридичних аспектах енергетики. До них належать питання державної допомоги та визначення меж ринку, які відіграють роль під час розслідування, наприклад, АМКУ, а також юридичні питання, пов'язані з інвестиціями та розслідуванням зловживань на ринку електроенергії. Саме це відрізняє діяльність АПУ від галузевих асоціацій, які спрямовані на відстоювання конкретних інтересів своїх членів і більше концентруються на проблематиці бізнесу.

Крім того, діяльність асоціації націлена на те, щоб регулювання було якісним та відповідало реаліям галузей, але при цьому наше завдання – сприяти якості, законності та обґрунтованості цього регулювання.

Ми зацікавлені у співпраці з Міністерством енергетики, народними депутатами та Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП), та пропонуємо цим інституціям під час розроблення проєктів нормативно-правових актів звертатися до нас за аналітикою. Така співпраця вже була, але ми хочемо надалі розширювати цю роботу і маємо всі можливості для цього.

Зараз ми співпрацюємо з Міненерго за його ключовими запитами, наприклад, долучилися до створення Фонду підтримки енергетики України, діяльність якого спрямовується Міненерго та Секретаріатом Енергетичного співтовариства. Також ми допомагаємо розробляти дорожні карти реформ, а у співпраці з членами Української вітроенергетичної асоціації розробляємо пропозиції щодо змін у законодавстві, які допоможуть розвитку ринку відновлюваної енергетики.

– Чи впливає війна на зміну пріоритетів у напрямах розвитку енергосектору й у законодавчому плані?

– Безумовно, війна дуже впливає. Проблема ускладнюється тим, що і регулювання, і державні органи, і бізнес не були готові до реалій воєнного часу. І ніхто не знав, як реагувати на ці виклики в рамках чинного регулювання та законодавства. Очікувано змістились акценти з політичної точки зору, бо зараз усі працюють над збереженням незалежності країни, яка передбачає й енергетичну незалежність та енергобезпеку.

До того ж війна впливає на фінансову сферу. Наразі країна має величезний фінансовий дефіцит на ринку електроенергії, який складно подолати в нинішньому законодавчому полі без огляду на реалії.

Війна спричиняє руйнування в енергокомпаніях. Буквально днями ми бачили інформацію про вітрогенератор, який впав внаслідок обстрілу з російського боку. Тож війна впливає на енергетичний бізнес, а це теж породжує велику кількість юридичних аспектів, які потрібно вирішувати.

Відповідно, з початком повномасштабного вторгнення виникло багато дискусійних питань щодо необхідності створення нових механізмів, пов'язаних із платежами та їх справедливими пропорціями на ринку електроенергії, з роботою енергооб’єктів на тимчасово окупованих територіях та відшкодуванням збитків. Тож ці питання потребують додаткового опрацювання, чим зараз теж займаються правники.

– Ви згадали пошкоджений дроном генератор вітропарку компанії Elementum Energy. Як мають діяти енергокомпанії та інвестори, щоби згодом отримати відшкодування збитків?

– Питання дуже складне. Над проблемою відшкодування збитків ми працюємо з лютого 2022 року. Мабуть, кожен юрист в Україні так чи інакше був дотичний до цього питання. У першу чергу важливо правильно зафіксувати ці збитки та звернутися до правоохоронних органів.

По-перше, необхідно зібрати належні докази того, що відбулося, та одразу зафіксувати всю інформацію. Важливо, щоб всі фотографії були верифіковані, з метаданими про час та місце події, які не можуть бути змінені. Також потрібно зібрати максимум документів, провести максимум експертиз, щоб оцінити, що саме відбулося, встановити причинно-наслідковий зв'язок і обсяг шкоди. 

Другий момент – залежно від проєкту потрібно вибрати інструменти для стягнення відшкодування збитків з держави-агресора. Таких варіантів кілька. Наприклад, можна подавати позови до міжнародного інвестиційного арбітражу чи національних судів України або очікувати на один спільний міжнародний механізм компенсації збитків.

Ключові питання – як отримати рішення про стягнення відшкодування збитків і забезпечити його виконання

Але ключове питання, на яке поки що дуже складно знайти відповідь, – як забезпечити виконання рішення про відшкодування збитків за рахунок активів РФ.

Наразі є позитивний приклад прийняття рішення. Нещодавно компанія ДТЕК отримала рішення від Міжнародного арбітражного суду в Гаазі про відшкодування збитків від втрати кримських активів, які були експропрійовані у 2014 році.

Але, звісно, власників енергопроєктів більше цікавить зараз питання, як "добігти" до активів Росії й отримати компенсацію збитків.

– Як змінилися запити до юристів з початком російського повномасштабного вторгнення?

– Війна сильно вплинула на сферу юридичних послуг у галузі. Якщо повернутися до періоду, наприклад, з 2018 до початку 2022 року, то основна робота юристів, які змагалися за клієнтські мандати, полягала насамперед у супроводі залучення інвестицій. Це були питання юридичного аудиту, супровід угод, транзакції й таке інше. Звісно, кількість таких проєктів значно зменшилася: у 2022 році їх майже не було, крім деяких угод щодо супроводу попередніх проєктів, які почалися ще до війни.

У 2023 році ми бачимо пожвавлення інтересу потенційних інвесторів. У нас зараз є як мінімум два проєкти – дві транзакції з потенційними інвесторами. І це підтверджує, що зараз інвестори, в тому числі іноземні, знову готові обережно розглядати інвестиції в розвиток нових проєктів, які будуть побудовані після війни.

Декілька компаній уже успішно це роблять. Наприклад, нещодавно компанії ДТЕК та Vestas Wind System оголосили про співпрацю в добудові Тилігульської ВЕС. Активно розробляють власні проєкти Elementum Energy, Notus, UDP Renewables.

Зараз можна відзначити, що українська енергетика вже потроху почала виходити з фази виживання. І в цьому контексті завданням державних органів є максимальне спрощення умов розвитку нових проєктів у сфері енергетики. Це дасть можливість ще під час війни підготувати достатню кількість якісних проєктів, які після закінчення активних бойових дій можуть залучити інвестиції та якомога швидше розвиватися.

З іншого боку, значною частиною нашої юридичної практики є безпосередньо спори: як учасників ринку між собою, так і учасників ринку з регуляторними органами. Частина інвесторів не погоджуються з тим, як держава регулює відносини під час війни, та відстоюють власні інтереси. Варто зауважити, що сьогодні виникає багато неординарних ситуацій та багато проблем, спричинених війною – технічні проблеми, дефіцит фінансів, збитки, пошкодження тощо.

При цьому дуже важливо, щоб будь-яке державне регулювання й будь-яка законодавча діяльність все-таки відповідали ключовим принципам, закладеним Конституцією, тобто залишалися законними, прозорими, відкритими, обґрунтованими й такими, що відповідають принципу верховенства права і правової визначеності. 

Отже, якщо держава створює певні очікування для бізнесу й закладає в закон певну норму, не можна просто так взяти й змінити цей підхід, посилаючись на військову доцільність. 

Більшість судових спорів на ринку електроенергії пов'язані з неякісним державним регулюванням

Це спричиняє додаткову напругу між бізнесом і державою, створює, як мінімум, додаткові судові процеси, і вирішення питань затримуються на роки. Зараз насправді переважна більшість тих судових спорів, які ми бачимо на ринку електроенергії, пов'язані якраз із неякісним державним регулюванням, коли державні органи або приймають рішення, які не відповідають закону, або приймають рішення із затримками, або ж не виконують покладені на них повноваження, а фактично самоусуваються від вирішення питань.

Такі практики, з одного боку, створюють найбільшу кількість роботи для юристів, а з іншого – дуже сильно стримують розвиток енергетики в Україні. Навіть у тих проєктах, які лише плануються в Україні, інвестори все одно дивляться на реалії, оцінюють якість регулювання.

Зараз, коли інвестори ведуть мову про девелопмент проєктів в Україні, крім військових ризиків, окремо розглядається страхування політичного ризику того, як держава регулює галузь. Інвестори бачать, що держава регулює галузь дуже непрогнозовано, ретроспективно змінюючи умови. Тож належна якість і прогнозованість державного регулювання повинна бути першочерговою передумовою для розвитку енергесектору.

– Як ви оцінюєте технічні виклики для розвитку відновлюваної енергетики в Україні?

– Якщо ми говоримо про технічні виклики для відновлюваної енергетики, то в першу чергу йдеться про приєднання до електромережі та балансування. При цьому слід віддати належне нашим диспетчерам у тому, як вони тримають енергосистему, щоб не допустити блекауту в країні.

Потрібно дуже добре розуміти сам процес приєднання нових електростанцій на ВДЕ. Наразі це великий виклик для "зелених" проєктів. Бо чинні технічні умови терміну приєднання діють для "сонця" два роки, а для "вітру" – три роки. Практика показала, що цього часу недостатньо для реалізації таких проєктів. Особливо це величезна проблема для вітроенергетики. Тому що навіть без урахування війни з моменту початку девелопменту до реалізації проєкту проходить набагато більше часу, ніж три роки. Тому зараз у рамках Української вітроенергетичної асоціації ми розробили концепт і намагаємося працювати над зміною цих правил.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Андрій Конеченков: за два роки війни введено близько 230 МВт вітрогенерації

Крім того, зараз є проблеми логістики, тобто доставки енергетичного обладнання, а також доступності цього обладнання. Це частково можна вирішити шляхом локалізації виробництва безпосередньо в Україні.

Важливий технічний аспект – пошкодження мереж. Наприклад, в умовах масштабних обстрілів будь-які запроєктовані сьогодні технічні рішення можуть стати абсолютно не актуальними завтра.

Звісно, потрібно дбати про розширення експортних потужностей, щоб українська електроенергія могла бути експортована. Також потрібне стимулювання економіки. Це підвищить обсяг споживання електроенергії, що своєю чергою є умовою для того, щоб енергосистема могла прийняти більше потужності з ВДЕ. 

– Яких реформ потребує законодавство в галузі відновлюваної енергетики?

– Якщо говорити про правові виклики, то можна відзначити якість регулювання. Щоб у нас був ринковий механізм підтримки "зелених" проєктів, насамперед потрібен конкурентний прозорий ринок електроенергії. За його відсутності інвестору, по-перше, дуже важко прогнозувати фінансові показники свого проєкту, а по-друге – бізнес не захоче бути постійно залежним від ручного регулювання або політичної доцільності рішень.

Тому ринок має стати прозорим: без таких інструментів, як ПСО, занижені тарифи для населення та граничні ціни (прайс-кепи) на електроенергію на ринку.

Другий момент стосується фінансів: тут потрібно працювати над тим, щоб знизити фінансовий дефіцит на ринку. Необхідно подбати, щоб розрахунки відбувалися вчасно, і не тільки для контрагентів "Гарантованого покупця", а й для інших сегментів, тобто на балансувальному ринку та на ринку допоміжних послуг.

Наступний момент пов’язаний з регулюванням ВДЕ-проєктів. Загалом у таких проєктах електроенергія продається за однією з трьох основних моделей.

Якщо ми говоримо про великі електростанції, то вони можуть обрати модель продажу електроенергії на вільному ринку, звісно, за умов дотримання прозорості, конкурентності та передбачуваності. 

Більшість амбітних європейських ВДЕ-проєктів запускаються ефективно лише в країнах, де є ринкові механізми підтримки

Наступна модель – це так звані корпоративні РРА, тобто продаж електроенергії напряму певним клієнтам, з якими вже є домовленість. Але така бізнес-модель наразі доступна не всім. В Україні є дуже невелика кількість українських підприємств, які мають достатній кредитний рейтинг, щоб міжнародні банки сприймали їх як надійних довгострокових покупців електричної енергії. Це фактично українські "дочки" міжнародних компаній, але в них також дуже обмежений попит. Тому таких споживачів недостатньо для того, щоб покрити потенціал розвитку генерації з ВДЕ в Україні своїм попитом.

І третя модель – це, власне, функціонування певних механізмів підтримки, тобто контрактів на різницю, та feed-in premium, коли фактично держава гарантує викуп електричної енергії. Ціна може бути визначена на основі ринкової формули, але сам викуп електричної енергії має бути довгостроково гарантований. 

Зважаючи на це, ми маємо працювати над запуском таких механізмів, як "зелені" аукціони, контрактів на різницю та feed-in-premium. Тому що, як підтверджує європейська практика, більшість амбітних європейських проєктів запускається ефективно лише у випадках, коли в країнах є такі ринкові механізми підтримки.

Щодо інших юридичних механізмів, тут потрібно знов-таки говорити про прозорі правила державної допомоги. Для цього дуже важливо провести аналіз ринку електроенергії з точки зору оцінки конкуренції на ньому: як мінімум визначити товарні, географічні та часові межі цього ринку. 

Крім того, дуже важливо довести до логічного завершення імплементацію регламенту REMIT для запобігання зловживанням на оптових енергетичних ринках, а також запровадити механізм гарантій походження.

Є ще значна кількість конкретних питань, які треба мати на увазі, бо для кожного типу проєктів вони свої.

– Що б ви сказали тим, хто вважає, що реформи енергоринку зараз не на часі?

– Тут потрібно розуміти важливі моменти – "зелені" проєкти потребують багато зусиль для їх якісного девелопменту. Навіть якщо зробити хоча б деякі якісні кроки вже сьогодні, то реальні результати девелопменту та законодавчих змін ми фактично побачимо за декілька років. Отже, реформи – це наше домашнє завдання.

Якщо ж ми будемо затримуватися, чекати, говорити "війна, тож це не на часі", то зміни побачимо ще за декілька років після закінчення війни.

Попит на українські проєкти є, але треба пам'ятати, що ми конкуруємо за інвестиції з нашими сусідами

Інше питання полягає в тому, що нам потрібні не лише фінансові, а й людські ресурси. Зараз дуже велика проблема загалом для галузі в тому, що багато експертів поїхали з України. Це проблема для всієї економіки, в тому числі для енергетики та юриспруденції.

Відповідно, зараз дуже важливо, щоб усі гравці ринку мобілізували свої ресурси. Державні органи, приватні компанії, бізнес, галузеві асоціації та юридичні компанії мають разом напрацювати якісні зміни, які необхідні, щоб зрушити реформи з місця.

Я дуже добре пам'ятаю, що поки свого часу у 2015 році, а потім у 2018 році не змінилися умови для відновлюваної енергетики, в Україну не прийшли ті великі інвестиції, які ми спостерігали до 2020 року.

Тому що ключовий момент для девелопменту проєктів – це залучення фінансування для нього. І, відповідно, цільовою аудиторією тут виступають інвестор, банк, міжнародна компанія. Якщо ми задовольнимо їхні очікування щодо якості проєкту, регулювання, то побачимо значний розвиток в Україні. Попит на українські проєкти є, але треба пам'ятати, що ми конкуруємо за інвестиції з нашими сусідами, тобто з Румунією, Болгарією, Польщею. І якщо ми не створимо належні умови в себе, то ці інвестиції підуть туди.

Ми маємо усвідомити, що Україна залишається дуже ризикованою країною для інвестицій зараз, і з точки зору війни, з точки зору політичних ризиків. Відповідно, для того, щоб ці ризики компенсувати, нам потрібно запропонувати інвестору надзвичайну прозорість, якість проєктів та регулювання.

– Як на збільшення "зеленої" розподіленої генерації можуть вплинути енергетичні спільноти? Чи залежить їх розвиток від наявної нормативної бази, чого не вистачає?

– На це можна подивитися з двох боків. У першу чергу треба відзначити зарегульованість. Якщо ми говоримо про енергетичні спільноти, то чим менше регуляторних бар'єрів там буде, тим більше й швидше вони будуть розвиватися.

Наприклад, свого часу згідно з нормами першої редакції ст. 49 Закону України "Про ринок електричної енергії" можна було створити малі системи розподілу, які могли функціонувати без ліцензії. Але після зміни законодавства було запроваджено суттєве обмеження, і зараз діяльність таких гравців підлягає ліцензуванню. 

Другий момент: насправді дуже позитивні зміни були прийняті до Закону України "Про ринок електричної енергії" влітку 2023 року в контексті активних споживачів і права постачати електроенергію сусіднім споживачам, що дає великі можливості.

Але тепер подивимося з іншого боку. Зараз таких спільнот з'являється більше, але ситуація, яку ми бачили і два-три роки тому, залишається. Громади досі мало зацікавлені у створенні власних енергетичних проєктів. Це стосується фінансової спроможності, організаційної активності, обізнаності та вміння домовлятися.

Частково це можна пояснити тим, що ціна на електроенергію для населення трималася на дуже низькому рівні. Вона досі значно нижча від ринкової, тому привабливість проєктів залишається дуже умовною. Щоправда, зараз після всіх обстрілів і відключень, це дещо компенсувалось питанням належного енергопостачання та його надійності, тому разом зі зростанням ринкових цін ми прогнозуємо зростання інтересу до створення енергетичних спільнот.

Лариса Білозерова, спеціально для "Української енергетики"